Регіональна економіка - Манів З.О. - 6.6. Основні засади управління державним та комунальним сектором регіональної економіки

Децентралізація системи управління в Україні практично почалася з прийняття Конституції України в 1996 р. Подальший розвиток ідея місцевого самоврядування знайшла у прийнятому в травні 1997 р. Законі "Про місцеве самоврядування". Наступним кроком на цьому шляху було законодавчо закріплене приєднання України до Європейської Хартії місцевого самоврядування в липні 1997 р. Здійснення основних положень цієї Хартії, а саме надання місцевим органам права діяти "в межах закону під власну відповідальність - в інтересах місцевого населення", відповідає стратегічній меті Української регіональної політики1.

Територія будь-якого регіону формується на основі сфери діяльності суб'єктів господарювання різноманітних форм власності. У межах кожної територіальної одиниці формуються виробничі і невиробничі комплекси з відповідною системою взаємозв'язків, які необхідно регулювати і управляти ними виходячи з потреб регіонального розвитку. В умовах розмежування державної і комунальної власності зростає вагомість низових рівнів управління. Тому сьогодні основні завдання полягають у тому, щоб удосконалювати структуру органі в у правління, посилювати децентралізацію самої системи управління.

В основу формування комунального сектора економіки покладено комунальну власність, в якій перебувають:

житловий і нежитловий фонд, що належить місцевим радам;

освітні заклади, об'єкти соціального обслуговування, заклади охорони здоров я, об'єкти фізичної культури і спорту, громадського харчування та побутового обслуговування населення;

ремонтно-будівельні організації;

міський транспорт;

газове господарство та інші об'єкти.

Поняття "комунальна власність" з'явилося у Законодавстві України в 1 990 р. з прийняттям Закону "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування". Ним законодавчо закріплено, що комунальна власність становить основи місцевого самоврядування. Законом України "Про власність" суб'єктами права комунальної власності визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад.

Згідно з прийнятою 28 червня 1996 р. Конституцією України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від держави, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють майном, що знаходиться у комунальній власності. З поділом державної власності на дві форми - загальнодержавну і комунальну - відбулося закріплення територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування. Статтею 142 Конституції України визначено фінансові засади місцевого самоврядування в Україні, від яких залежить успішність виконання цими органами покладених на них функцій. Тепер все рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти спільної власності, що перебувають в управлінні районних, міських, обласних рад є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

Система управління сектором комунального господарства передбачає:

визначення кола підприємств, які повністю підпорядковуються місцевим органам влади і виконують їм властиві функції;

визначення механізму і засобів впливу територіальних громад на господарську діяльність комунальних підприємств;

встановлення контролю за діяльністю керівників комунальних підприємств;

урегулювання розмірів і контроль за відрахуванням надходжень від прибутків комунальних підприємств до місцевих бюджетів.

Органи місцевого самоврядування самостійно визначають структуру комунальних підприємств, затверджують статути створюваних нових підприємств відповідно до діючого законодавства. Вони регулюють ціни і тарифи на відповідну продукцію, комунальні послуги створених ними підприємств, їх взаємовідносини з бюджетом, визначають механізм використання прибутку, також здійснюють контроль за використанням майна та ведення фінансово-господарської діяльності. У сферу економічних методів управління комунальними підприємствами входять: податкове, кредитне, субвенційне та дотаційне регулювання, а також формування державного замовлення, інвестування, зміни форм власності.

Нині, згідно з законодавчими актами, за органами місцевого самоврядування закріплено 16 місцевих податків і зборів, які забезпечують 8-12 % доходів місцевих бюджетів, що є явно недостатнім для формування власного бюджету для розвитку господарства території. Місцеві бюджети поповнюються за рахунок централізованих коштів, які надходять в державний бюджет, та за рахунок використання системи податкових пільг На пільгових умовах можуть надаватися кредити для діяльності об'єктів комунальної власності, на виконання власних комунальних програм, що дає змогу місцевим органам управління ефективно взаємодіяти з фінансовими структурами.

На своїй території органи місцевого самоврядування організовують і регулюють інвестиційну діяльність. Вони вишукують можливості і залучають додаткові капітальні вкладення у розвиток комунальної власності. Обсяг робіт і функції, які виконують підприємства комунального господарства, досить різноманітні. Значною мірою вони є монополістами, але приватизації не підлягають. Це зокрема:

об'єкти, які безкоштовно надають населенню гарантований мінімум послуг;

об'єкти, які є загальнодоступними для різних верств населення (стадіони, бібліотеки, місця відпочинку і дозвілля);

окремі інфраструктура об'єкти (вокзали, автостанції, мости, аеропорти тощо);

об'єкти, які надають платні послуги населенню, але можуть бути легко монополізовані (засоби зв'язку, мережа водо-, тепло-, газо-електропостачання тощо).

Як правило, органи місцевого самоврядування щорічно розробляють відповідні заходи, які спрямовуються на підвищення ефективності функціонування об'єктів комунальної власності, і затверджують їх на сесіях місцевих рад. Для цього ними залучається приватний капітал, вишукуються спонсори-меценати, стимулюється розвиток приватної ініціативи. В країні вже є досвід залучення іноземного капіталу на ці цілі шляхом проведення торгів на надання відповідних послуг.

Комунальне господарство, як бачимо, є невід'ємною частиною господарської діяльності будь-якого підрозділу місцевого самоврядування. Управління сектором комунальної економіки має здійснювати двоєдине завдання: з одного боку - задовольняти потреби населення у певних видах послуг та забезпечити функціонування території як єдиного організму, а з другого - сприяти зростанню ділової активності населення, прийняттю участі в багатогранній діяльності соціально-економічного розвитку території та забезпеченню власних потреб.

З метою посилення ролі потреб розвитку комунально-господарської діяльності, особливо в містах, в Україні є певний досвід діяльності агентств економічного розвитку, які працюють на повному госпрозрахунку і є науково-практичними організаціями. Вони сприяють удосконаленню системи управління комунальним господарством і забезпеченню потреб населення, виходячи з доцільності і наукового обґрунтування. Зараз налічується понад 40 таких агентств при міськвиконкомах.

Управління комунальним сектором економіки базується на таких принципах:

узгодження державних, регіональних і місцевих інтересів, тобто принцип триєдиної політики у розвитку комунального господарства;

диференційований підхід до вибору форм і методів управління; х комплексно-цільовий підхід до організації системи управління; х оптимізація структури органів управління.

В майбутньому комунальні послуги для населення будуть розширюватись, тому їх ефективність буде запорукою забезпечення невідкладних потреб населення.