Регіональна економіка - Манів З.О. - 8.6.6. Державна політика зайнятості працездатного населення

Ринок праці у будь-якій державі формується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі працездатного населення демографічна система є основною, що визначає її кількісні і якісні характеристики.

Трудові ресурси - це частина населення, що досягла працездатного віку, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційними рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю. Чисельний склад трудових ресурсів, їх динаміка залежить від природного приросту населення, його статево-вікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів. За основу трудоресурного потенціалу береться віковий ценз, за яким все населення певної території, регіону, країни поділяється на три групи:

до працездатного віку (діти, юнаки, дівчата віком до і6років);

працездатного віку (чоловіки у віці до 59років, жінки у віці до 54 років включно);

після працездатного віку ( пенсіонери).

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

зайняті в суспільному виробництві (на державних та кооперативних підприємствах і в організаціях);

зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та індивідуальною трудовою діяльністю;

зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Окрему групу становлять безробітні. Усе зайняте у народному господарстві працездатне населення розподіляється між галузями матеріального і нематеріального виробництва.

Розрізняють повну і ефективну зайнятість. Повна зайнятість - це надання державою, згідно з законодавчими актами, усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку певну роботу за відповідну оплату, або отримують інші види доходу.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що проводиться відповідно до вимоги інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтованої на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці. Ефективна зайнятість передбачає як обов'язкову умову кількісну й якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудовими ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і працівників, які будуть її виконувати. Професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника має відповідати умовам і структурі виробництва. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.

Для оцінки тенденцій формування і розподілу трудових ресурсів широко застосовуються балансові методи. Відповідні балансові розрахунки здійснюються щорічно у середньорічному обчисленні. Вони охоплюють систему показників, що характеризують чисельність трудових ресурсів, основні джерела їх формування, розподіл за формами економічної діяльності та галузями народного господарства Ці показники служать для порівняння з даними, які характеризують наявність робочих місць, додаткову потребу в робітниках та службовцях, потребу в підготовці і перепідготовці кваліфікованих працівників, затрати праці, робочого часу тощо. Система балансових розрахунків здійснюється у галузевому і територіальному розрізах.

У ринкових умовах господарювання урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвитком інформаційної ринкової інфраструктури. Однією із характерних рис сучасного ринку праці є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина може офіційно вважатись безробітною, в той же час брати активну участь у "тіньовій" економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). За останній час значних масштабів набули нелегальні трудові міграції за кордон.

Важливим напрямом державної соціальної політики є політика зайнятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю. Юридичною основою політики зайнятості в Україні є Закон України "Про зайнятість населення". Політика зайнятості стає важливою складовою макроекономічної політики. У державі є два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості

Передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомоги безробітнім у пошуку нового робочого місця тощо. З цією метою створена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробляються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і територіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових додаткових робочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населення. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми скорочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства. Територіальні програми зайнятості охоплюють широке коло проблем щодо відтворення робочої сили - демографічних, економічних, соціальних, екологічних. Вони тісно пов'язані зі структурною перебудовою господарства, зміною форм власності, санацією території.

Основні функції державної служби зайнятості населення, яка сприяє працевлаштуванню, такі:

♦ здійснює посередництво між роботодавцем і найманими працівниками;

♦ реалізує основні напрями державної політики зайнятості населення;

♦ регулює рух наявної робочої сили з метою працевлаштування;

♦ веде облік безробітних з урахуванням їх кваліфікації і сприянням у працевлаштуванні та можливій перекваліфікації;

♦ надає допомогу офіційно зареєстрованим безробітним чи сприяє їм у відкритті власної справи;

здійснює перепідготовку незайнятого населення і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

Пасивна політика зайнятості

Передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуку нового місця роботи (тому називається пасивною).

Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується забезпеченням його швидкого пристосування до змінних умов виробництва.

Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття проводиться за допомогою низки нормативно-правових актів. Зокрема, це Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", постанова Кабінету міністрів України "Про заходи організації виконання актів законодавства з питань зайнятості населення" та ін.

В умовах переходу до сталого економічного розвитку державне регулювання ринку праці проводиться з метою збалансування попиту і пропозиції робочої сили, зменшення безробіття, досягнення продуктивної зайнятості населення, забезпечення соціального захисту громадян від безробіття, дотримання основних прав громадян.

Сьогодні особливо важливою проблемою є покращення використання трудових ресурсів на підприємствах у сільській місцевості, де за останні роки спостерігається "обезлюднення" значних територій. У суб'єктів господарювання, розміщених у сільській місцевості, значно гірші, ніж у міській місцевості, умови праці, нижчий рівень продуктивності праці та її оплата.

Перспективи підвищення ефективності використання трудових ресурсів значною мірою пов'язані із запровадженням нових технологій у галузях матеріального виробництва, скороченням непродуктивних витрат робочого часу, зростанням інтенсивності праці та покращенням її умов. При цьому повинне мати місце неухильне дотримання всіма суб'єктами господарювання законодавства про працю, запровадження нових систем соціального страхування та соціального захисту населення.

Дуже важливою проблемою державної політики щодо зайнятості населення і його доходів є умови виплати і розмір допомоги по безробіттю. Необхідно передбачити, щоб соціальна допомога при вимушеному безробітті не провокувала переростання у добровільне безробіття, коли грошова допомога стає достатнім засобом існування для людини. Майже кожному другому з числа безробітних громадян державною службою зайнятості було надано соціальні послуги та матеріальне забезпечення (1,9 млн.) незайнятих осіб.

З боку регіональних центрів зайнятості недостатньо вивчається реальна потреба в кадрах вузькопрофільної спеціалізації для галузей нематеріального виробництва, в той же час ведеться підготовка спеціалістів з професіями, які не мають попиту на ринку праці.

Загальне покращення ситуації на ринку праці України може бути досягнуто лише на основі значного економічного піднесення в державі, що зумовить зростання внутрішнього попиту на робочу силу, її вартість, а отже і якісно нового режиму відтворення цього елемента національного багатства країни.

Кожна держава формує свою модель ринку праці, виходячи зі специфіки власного соціально-економічного розвитку, національних традицій, особливостей державної економічної політики. В Україні формування національного розвитку праці відбувається в складних соціально-економічних умовах. Отож ринок праці має свої особливості, спричинені перехідним характером економіки.

Сучасними основними тенденціями українського ринку праці є такі:

> збереження низького рівня попиту на робочу силу в усіх секторах економіки;

> перевищення пропозиції робочої сили над попитом до неї, особливо в виробничій сфері;

> поширення не регламентованої (самостійної) зайнятості;

> невисока місткість ринку праці;

> значна питома вага офіційно зареєстрованих осіб з високим рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки.

Запровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасного розроблення та реалізації заходів, спрямованих на посилення соціальних гарантій в сфері зайнятості населення працездатного віку. Актуальність цього завдання зростає, враховуючи, що значна частина населення зараз пересуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих у режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чол. Зберігаються заборгованість із заробітної плати, недотримання працедавцями умов трудового договору, нестабільність зайнятості значної частини населення. Незважаючи на всі економічні трудності, держава повинна посилити свій вплив на процеси, пов'язані з регулюванням руху робочої сили та забезпеченням зайнятості. Цьому має сприяти "Універсал національної єдності", де у п. 16 сказано: "становлення середнього класу через трансформацію політики доходів населення, розвиток підприємства та стимулювання створення нових робочих місць". Якраз через політику доходів населення в посиленні розвитку підприємницької діяльності, підтриманні середнього і малого бізнесу секторів економіки, які спроможні випускати конкурентоспроможну продукцію, є можливість стабілізувати процес зайнятості, створюючи нові додаткові робочі місця.

Глава 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення
9.1. Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура та значення
9.2. Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів
9.3. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки
Розділ 3. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Глава 10. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем
10.1. Методологічні основи і сутність регіональної економіки
10.2 Основні передумови регіонального економічного розвитку
10.3. Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу
10.4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru