Географія - Гілецький Й. Р. -
Льодовики

Озеро — це природне замкнуте заглиблення на суходолі, яке заповнене водою. За розмірами їх поділяють на дуже великі (площею понад 1000 км2), великі (площею 100—1000 км2), середні (10—100 км2) і малі (менше ніж 10 км2). На земній кулі налічується 20 озер, які мають площу понад 10 000 км2:

Озера розрізняють не тільки за розміром, але й характером водообміну, походженням озерних улоговин, солоністю вод тощо. Залежно від характеру водообміну виділяють безстічні й стічні озера. До перших належать ті, що втрачають воду лише через випаровування. Озера, з яких беруть, початок річки або струмки, називають стічними.

За походженням озерних улоговин розрізняють тектонічні, річкові, морські, льодовикові, карстові, просадочні, вулканічні, завальні озера. Озера тектонічного походження утворені у тектонічних розломах чи зниженнях.

Найрозповсюдженішими на Землі є невеликі озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод (стариці, дельтові та заплавні озера).

Серед озер морського походження виділяють озера-лагуни та озера-лимани. Озера-лагуни виникають при відокремленні частини морської акваторії піщаними косами чи пересипами. Озера-лимани утворюються в результаті затоплення річкових долин морем.

Льодовикові озерні улоговини утворилися * в районах, що піддавалися зледенінню.

Озеро вулканічного походження

Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід.

У степових районах у результаті просідання грунту над вимитими підземними водами породами утворюються просадочні озера.

Завальні (греблеві) озера характерні для гірських країн. Вони виникають внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку.

Озерні улоговини вулканічного походження є кратерами згаслих вулканів.

Із річковими, та підземними водами в озера надходять солі. Якщо озеро безстічне, то солі в ньому нагромаджуються і вода стає солоною. Солоність озер може бути у багато разів вищою, ніж солоність океанічних вод.' Солоні озера найхарактерніші для пустель, напівпустель і степів.

Болота та їхнє використання

Болото — це надмірно зволожена ділянка земної поверхні з вологолюбною рослинністю, для якої характерним є болотяний тип ґрунтоутворення і шар торфу.

Залежно від умов живлення й характеру рослинності розрізняють низинні, верхові та перехідні болота. Низинні болота, багаті на мінеральні речовини, розташовані переважно у зниженнях рельєфу в долинах річок, на берегах озер. Жив-' ляться вони, в.основному, підземними водами. Верхові болота з незначним умістом мінеральних сполук розвиваються на вододілах та піщаних терасах річок в умовах недостатнього живлення, переважно за рахунок атмосферних опадів. Перехідні болота живляться підземними водами та опадами — це проміжний тип боліт на стадії перетворення низинного болота,на верхове.

Болота відіграють важливу роль у природі. Вони зволожують повітря навколишніх територій, є середовищем проживання багатьох видів тварин, рослин.

Безстічне озеро

Болото

Людина використовує болота для видобутку торфу, який застосовують як добриво, паливо і хімічну сировину, збирання ягід, лікарських рослин, заготівлі сіна. Частину низинних боліт осушують і перетворюють на родючі поля. Однак не всі болота підлягають осушенню, частину з них необхідно зберігати, щоб не порушити сформованих у природі взаємозв'язків.

Льодовики

У районах, де протягом року випадає більше снігу, ніж встигає розтанути, утворюються льодовики (рухливі скупчення льоду на поверхні суходолу). Уявну лінія, яка розділяє висоти, вище яких сніг скупчується впродовж року, називають сніговою лінією. її висота залежить не тільки від середньорічних температур, але й від кількості твердих опадів: чим їх більше, тим нижче в горах скупчується сніг при тих самих температурах.

Сніг, що скупчується з року в рік, поступово ущільнюється і перетворюється на лід. Лід, під впливом сили тяжіння, має здатність переміщуватися (текти) зі швидкістю від декількох метрів до 200 м на рік.

Розрізняють покривні та гірські льодовики. Покривні займають велику площу, мають значну потужність, прикриваючи усі мікроформи рельєфу. Від краю цих льодових покривів постійно відколюються величезні брили льоду — айсберги"

Гірські льодовики найчастіше формуються у привершинних частинах хребтів, заповнюють заглиблення на їхніх схилах, сідловини між вершинами, а інколи й гірські долини, якщо снігова лінія опускається дуже низько. На відміну від покривних, гірські льодовики мають значно менші розміри.

Велика кількість прісної вологи, яка законсервована у льодовиках, витрачається на живлення річок.

Гірський льодовик

БІОСФЕРА
Поняття про біосферу. Походження та поширення життя на Землі
Органічний світ океану
Органічний світ суходолу
Вплив біосфери на Інші оболонки
Ґрунт як результат взаємодії біосфери з іншими оболонками
Вплив людини на біосферу
ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА
Загальні закономірності географічної оболонки. Поняття про природний комплекс
Людина і географічна оболонка