Географія - Гілецький Й. Р. - ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД МАТЕРИКІВ

Африка

Загальні відомості та фізико-географічне положення

Африка (від латин, "африкус" — безморозний, той, що не знає холоду) другий за величиною материк після Євразії. Його площа становить 29,2 млн км2 (з островами — 30,3 мли км2).

Африка майже посередині перетинається екватором. Крайня північна точка Африки — мис Рас-Енґела (37°20' пн. ш., 9°51/ сх. д.), південна — мис Аґульяс (Голковий — 34°50' пд. ш., 19°59' сх. д.). Таким чином, основна частина Африки розміщується між двома тропіками і тільки північні та південні окраїни заходять у субтропічні широти.

Початковий (нульовий) меридіан проходить на заході Африки. Крайня західна точка — мис Альмаді (14°45' пн. ш., Г7°32' зх. д.), східна — мис Рас-Гафун (10°26' пн. ш., 51°28' сх. д.). Африка є єдиним материком, що водночас розташований в усіх чотирьох півкулях. Північна частина материка простягається із заходу на схід на декілька тисяч кілометрів. На південь материк звужується, тому більша частина його розміщена на північ від екватора.

Із заходу Африка омивається Атлантичним океаном, із сходу — Індійським. Північна частина Африки розташована у безпосередній близькості від Південної Європи: у найвужчому місці Ґібралтарської протоки, лише 14 км відділяє її від Піренейського півострова. На північному сході африканський суходіл відокремлений від Аравійського півострова Азії вузьким (до 305 км) Червоним морем і сполучається з Аравією Суецьким перешийком (завширшки 112 км).

В Африці особливо яскраво виражена географічна зональність екваторіального, субекваторіального, тропічного і субтропічного поясів через розміщення більшої частини материка в широтах між тропіками.

Берегова лінія Африки порівняно з іншими материками є слабопорізаною. Найбільша затока — Гвінейська, що мало врізається у суходіл, найбільший півострів —• Сомалі, що видається в Індійський океан. В Африці мало заток і бухт, зручних для будівництва портів.

Найбільшим з островів, прилеглих до материка, є Мадагаскар в Індійському океані, який відокремлений від Африки Мозамбіцькою протокою. Поблизу Мадагаскару розташовані архіпелаги КомОрських, Сейшельських, Амірантських і Маскаренських островів та острів Занзібар. В Атлантичному океані поблизу берегів Африки розміщені острови: Мадейра, Канарські та Зеленого мису; у Гвінейській затоці розміщені невеликі острови: Аннобон, Сан-Томе, Прінсіпі та Біоко.

Дослідження та освоєння

Ще за багато віків до н. е. на узбережжі і внутрішніх районах материка побували фінікійці та стародавні єгиптяни. У ранньому середньовіччі до Східної і Північної Африки з Аравійського півострова проникли араби. Але незважаючи на близькість материка до Європи, європейські народи до кінця XVI ст. мало знали про Африку. Тільки в XV ст. португальці в пошуках шляху до Індії почали досліджувати узбережжя Африки. У 1498 р. експедиція під керівництвом Васко да Ґами обігнула материк із заходу і півдня і, перетнувши Індійський океан, досягла берегів Індії. Із відкриттям прибережної частини Африки європейці поклали початок работоргівлі та підкоренню африканських народів. Наприкінці XVIII ст. і в XIX ст. Англія та Франція захопили ряд колоній у внутрішніх частинах материка. Ці загарбання супроводжувались відкриттями та дослідженнями. У 1788 р. англійці створили "Асоціацію для сприяння відкриття внутрішніх частин Африки", яка організувала декілька великих експедицій.

Великий внесок у вивчення Центральної і Південної Африки зробив англійський учений Д. Лівінгстон. Протягом ЗО років (1843—1873 рр.) він вивчав величезні простори від Атлантичного до Індійського океанів і від Кейптауна до екватора.

У 1847—1848 рр. Північно-Східну Африку досліджував і наш співвітчизник — мандрівник і дипломат Є. Ковалевський.

Знання про Центральну Африку розширив і поглибив англійський учений-лослідник — Г. Стенді, який у 1874—1888 рр. очолював англо-американську експедицію, що дослідила великі озера материка, річку Конго та верхів'я річки Ніл.