Соціологія - Кузьменко Т.М. - Соціологія другої половини ХХ ст.: характерні риси

Німецький соціолог МАКС ВЕБЕР (1864-1920 рр.) "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 р.) засновник "розуміючої соціології"

(метод розуміння діючих у суспільстві людей);

закладає основи "економічної соціології",

"соціології релігії"

-

Найважливішим у соціології є логічне розуміння соціальних процесів і їх наукове осмислення.

Завдання - розібратися в суб'єктивних мотивах діяльності, зрозуміти зміст духовного світу суб'єкта соціальної дії. Зрозуміти і пояснити: (об'єднує "пояснення" і "розуміння"):

- за допомогою яких осмислених дій люди здійснюють свої прагнення;

- які зрозумілі наслідки мали їх прагнення для "осмислено зіставленої поведінки інших людей".

-

Суспільство утворюють соціальні дії окремих індивідів.

-

Основна категорія "соціальна дія", яка передбачає:

o суб'єктивну мотивацію (чому?)

o та орієнтацію на інших (очікування) "експектацію".

-

До соціальної дії не належать:

- дії індивіда, якщо вони не є результатом його творчого волевиявлення, але здійснюються під впливом імпульсів, не осмислених у термінах раціональної мети;

- одноманітна поведінка багатьох людей, якщо вона не є результатом свідомої орієнтації один на одного, не заснована на взаємних очікуваннях.

-

Без мотивації і експектації не може бути факту соціальної дії.

-

Чотири типи соціальної дії:

- традиційна (визначається звичкою);

- афективна (емоціями, несвідомими психологічними імпульсами, відчуттями);

- ціннісно-раціональна (свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну цінність поведінки незалежно від успіху);

- цілераціональна (людина чітко уявляє мету і засоби її досягнення і виникає у відповідь на реакцію інших людей на свої дії. Критерій раціональності - успіх).

-

Відповідно до цих чотирьох видів дії розглядаються і форми культури, аналізуються історичні процеси.

-

Суспільний прогрес здійснюється в міру зростання ролі і місця раціональності.

На ранніх етапах - у "традиційному суспільстві" - переважають "традиційний" ("звичний") і "афективний" ("заснований на почуттях") види соціальної дії. На пізніх, і особливо в сучасному "індустріальному" суспільстві, визначальні - "цілераціональний" і "ціннісно-раціональний" види соціальної дії.

-

Загальним напрямком розвитку суспільства є поширення у всіх сферах його життя раціональності, яка набуває вигляду капіталізму, професіоналізму, етики відповідальності, демократії, протестантських релігій тощо.

-

Як рушійні сили людської історії розглядав не тільки матеріальне виробництво, а й духовність (передусім релігію).

-

Соціологія релігії. Вчення про роль протестантської етики (існує тотожність духу капіталізму та духу протестантського віровчення: кропітка щоденна праця заради слави Божої, скерована на одержання прибутку та аскетичне, позбавлене розкошів життя) як одного з основних факторів розвитку капіталістичного господарства.

-

Почавши з вивчення проблеми, яку роль зіграла зміна релігійної етики у зв' язку з переходом до протестантизму у формуванні сучасного капіталізму з його культом раціональності, Вебер згодом переходить до вивчення соціальних умов виникнення таких великих релігій, як буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм. Емпірично простежує, де і за яких умов, серед яких соціальних прошарків переважає в релігії ритуалістично-культові основи, де - аскетично-діяльні, де - містико-споглядальні, де - інтелектуально-догматичні.

-

Поняття ідеального типу - зразка і умоглядної конструкції, яка насправді не існує, але до якої слід прагнути ("економічна людина", "церква", "християнство", "економічний обмін", "капітал", "ремесло", "капіталізм").

Завданням соціології є встановлення відповідності реальності ідеальним типам. Ідеальний тип - "інтерес епохи, виражений у вигляді теоретичної конструкції", ідеальна модель для того, що відповідає інтересам людини в сучасній епосі.

У суспільстві, як і в природі, немає чистих форм. Однак для того, щоб пізнати зміст поведінки і дій людей, необхідно виробити такі методологічні конструкції, що дозволяли б певним чином орієнтуватися в нескінченному розмаїтті соціальних форм людської діяльності. Таку пізнавальну функцію покликані виконати "ідеальні типи".

-

Розробляє оригінальну концепцію соціального управління "панування", - поділяючи його (залежно від наявності цілераціональної дії) на три види "легітимного" панування, що передбачає знання панування з боку керованих чи підлеглих).

Традиційне

На традиції, автоматичному, "бездумному" підпорядкуванні, звичці.

Засновано на вірі не тільки в законність, але навіть у святенність спрадавна існуючих порядків і властей.

Чистим типом такого панування є патріархальна держава. Тип традиційного панування за структурою схожий із сім'єю. Саме ця обставина робить особливо міцним цей тип легітимності.

Штаб правління тут складається з родичів, особистих друзів і васалів, а підставою призначення на посаду є саме особиста вірність.

Харизматичне

Вплив харизматичної особистості "вождя", "лідера".

Харизма - екстраординарна здатність, якість, що вирізняє людину; якість не стільки придбану, скільки подаровану Богом, долею (магічні здібності, пророчий дар, видатна сила духу і слова).

Харизматичний тип є повною протилежністю традиційному. Вебер розглядає харизму як велику революційну силу.

Джерелом особистої відданості є не визнання формального права, а віра і відданість харизмі. Вождь повинен піклуватися про збереження своєї харизми і постійно доводити її існування. Штаб управління формується на основі особистої відданості царю.


При всій протилежності традиційного і ха-ризматичного типів правління між ними спільне: посилаються на особисті відносини між паном і підлеглим і протистоять формально-раціональному пануванню як безособовому.

Харизматичний тип відрізняється тим, що тут немає встановлених (раціонально або за традицією) правил, і всі ухвали виносяться ірраціонально.

Цей тип легітимності авторитарний, авторитет харизматичного лідера базується на силі - не грубій, фізичній, а на силі внутрішнього дару.

Легальне

В основі - "закон". В державах із таким типом панування підкоряються не особам, а законам. Штаб управління складається з урядовців, які діють за раціональними правилами. Правові основи - принцип, що є в основі легальної держави. Цей принцип виявився, згідно з Вебером, однією з передумов розвитку сучасного капіталізму як системи формальної раціональності. Найчистішим видом легального панування є бюрократія, яка функціонує за допомогою знання, і в цьому полягає її раціональний характер.

-

М. Вебер розробляє " теорію сучасної бюрократії, "ідеальної бюрократичної організації".

В основі є:

1 - чіткий поділ і знання своїх функцій (принцип функціональної компетенції),

2 - найсуворіше дотримання ієрархії (принцип бюрократичного авторитету),

3 - виняткове підпорядкування законам, правилам та інструкціям (принцип формалізму),

4 - виключення з роботи суб'єктивного ставлення, особистих почуттів, приватних інтересів (принцип "без гніву і пристрасті" - відоме твердження Тацита: sine ira et studio),

5 - професійна кваліфікація (принцип професіоналізму),

6 - "духовна близькість", збіг поглядів, оцінок, психологічна спільність і т. д. (принцип корпоратизму).

-

Десять заповідей сучасної бюрократії (критерії оптимального функціонування):

1. Посадовці особисто вільні і є суб'єктами влади завдяки знеособленим службовим обов'язкам.

2. Вони організовані в ієрархію офісів.

3. Кожен офіс має сферу компетенції в правовому значенні.

4. У кожному офісі існує вільний відбір.

5. Кандидати призначаються (на основі технічних якостей), а не обираються.

6. Урядовці винагороджуються фіксованою зарплатою.

7. Офіс розглядається як головне заняття посадовця.

8. Організація передбачає кар'єру. Існує система просування.

9. Урядовець працю є відокремленим від власності і без довічного привласнення посади;

10. Він підпорядкований суварій дисципліні і контролю за поведінкою.

Німецька формальна соціологія

(Георг Зіммель, Фердинанд Тьонніс)

Георг Зіммель (1858-1918 рр.)

Соціологія - аналітична дисципліна, яка повинна сприяти дослідженню найбільш загальних рис соціального процесу, різних форм соціального існування, а також виробити систему загальних понять та типів, необхідних для опису та розуміння конкретних явищ.

Суспільство складають соціальні відносини і між-особистісні взаємодії. На основі взаємодії виникають нові форми усуспільнення - соціації. Вирізняє для аналізу форми усуспільнення - "соціації":

- соціальні процеси (розподіл праці, утворення політичних партій, суперництво, підкорення, мода);

- соціальні типи - тобто людей, які набули певних соціальних якостей (аристократ, авантюрист, геній, керівник, підлеглий, відступник);

- моделі розвитку (процес взаємозв'язку розширення соціальних груп (диференціація) з посиленням вияву індивідуальності; негативний бік - відчуження).

Фердинанд Тьонніс (1855-1936рр.)

Вбачає специфіку соціології (порівняно з іншими суспільними науками) в:

- абстрактному,

- ідеалізованому,

- а отже, формалізованому характері її об'єкта. Метод соціології базується на принципах ізолюючої абстракції, шляхом якої визначаються "чисті форми" соціальної взаємодії, прямих аналогів яким у суспільному житті може й не бути. Саме тому - "формальна соціологія".

Соціальні зв'язки, які ґрунтуються на волі до взаємності, можуть бути двох типів:

> реального, органічного (гемайншафту) - спільноти;

> механічного, ідеального (гезельшафту) - суспільства.


Соціологія другої половини ХХ ст.: характерні риси

*: {Черниш Н. Й. Соціологія: Курс лекцій. Випуск 2. - Л., 1996. 2 Там само.}

ХАРАКТЕРНІ РИСИ

Інтерналізація

Зростання кількості праць з соціології в усіх цивілізованих країнах світу.

Академізація

Перетворення її в академічну науку, яка посідає чільне місце в університетських програмах.

Експертизація

Ширше залучення соціологів як експертів до діяльності державних, громадських і приватних органів та організацій, до праці в галузі соціальної роботи.

Факто-графізація

Зростання її об' єктивності, точності й індуктивності, вдосконалення кількісних та якісних методів соціологічних досліджень, покращення техніки їх проведення.

Соціологізація інших наук

Дедалі глибше досліджують вплив соціальних факторів на реальність, яка ними вивчається, і соціологічною тлумачать свої специфічні проблеми.

Диференціація

Зростання її спеціалізації, виникнення нових галузей всередині соціологічної науки, які, своєю чергою, поділяються на ще вужчі відгалуження, та ускладнення внаслідок цього структури соціологічного вчення.

Структурні парадигми - розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні.

Інтерпретативні - акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні поведінки людини на мікрорівні.

Емпірична соціологія - займається розв'язанням практичних завдань: керуванням суспільними процесами, розробкою засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень.

ВИКОРИСТАНА ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М., 1993.

2. Білоус В.С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К., 2002.

3. ВеберМ. Избранные произведения. - М., 1990.

4. Волович В. Соціологічна освіта в Україні //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 1.

5. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М., 1991.

6. Западная социология / И. А. Громов, А. Ю. Мацкевич, В. А. Семенов и др. - СПб., 1997.

7. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). - К., 1993.

8. История теоретической социологии. В 4-х томах. / Ответ. ред. Ю. Н. Давыдов. - М., 2002.

9. Кравченко А. И. Социология: Учебник. - М., 2003.

10. Погорілий О. І. Соціологічна думка ХХ ст. - К., 1996.

11. Современная американская социология. - М., 1994.

12. Современная западная социология. - М., 1990.

13. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Під ред. В. І. Во-ловича - К., 1998.

14. Танчер В. Соціологічна думка України на тлі світової соціології // Соціологія: теорія, метод, маркетинг. - 1998. - № 1.

15. Танчер В. В., Ручка А. О. Очерки истории социологической мысли. - К., 1992.

16. Ульяновський В. І. Проекти УСІ М. Грушевського // Філософська і соціологічна думка. - 1992. - № 7.

17. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. Випуск 6. - Л., 1996.

18. Чорноволенко В. Соціологія як суспільна та гуманітарна наука // Соціологія: теорія, метод, маркетинг. - 1998. - № 1.


ТЕМА 3. СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА. ТИПОЛОГІЯ СУСПІЛЬСТВ
Поняття суспільства та його типи
Типологія суспільств
Суспільство як соціальна система
ТЕМА 4. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА
Соціальна структура та соціальна стратифікація
Типи стартифікаційних систем
Концепції соціальної стратифікації
Середній клас: ознаки, функції
TEMA 5. СУСПІЛЬСТВО РИЗИКУ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru