Географія - Гілецький Й. Р. -
РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХНЯ ОХОРОНА

Біотичні ресурси, їх раціональне використання

Мережа природно-заповідного фонду України на початок 2006р. охоплювала 4 біосферні заповідники, 17 природних заповідників і 15 національних природних парків (НПП), понад 2600 заказників та близько 5,4 тис. інших природоохоронних об'єктів. Загальна площа природно-заповідного фонду досягла близько 2,8 млн га (заповідники і НПП — 1056,5 тис. га), що становить 4,6% від усієї території держави.

Нікітський ботанічний сад

Дуже важливе природоохоронне значення мають біосферні заповідники, які входять у міжнародну систему контролю за станом довкілля. Від природного заповідника вони відрізняються тим, що в них виділяється три зони, які відрізняються режимом збереження природних комплексів.

Біосферні заповідники створюються на базі заповідників чи ПНП, що стають їхнім ядром. Інколи таких ядер може бути декілька.

Важливу роль у збереженні та вивченні природних комплексів України відіграють природні заповідники: Український степовий, Хомутівсь-кий степ, Поліський, Канівський, Горгани, Кримський, Карадазький та ін.

За період з 1995р. до 2006р. на території України організовано ще 11 ННП.

ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ УКРАЇНИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

Фізико-географічне районування України

У фізичній географії існує кілька підходів до природного районування. Більшість науковців вважають, що провідним чинником, який зумовлює різноманітність природних комплексів, є кліматичний процес.

Оскільки клімат має добре виражені зональні особливості, то й природні комплекси, що утворюються під його впливом, підпорядковані закону горизонтальної зональності. Інший підхід полягає в тому, що визначальним чинником формування ПТК вважають геолого-геоморфологічні умови території. Цей чинник не пов'язаний з широтною зональністю, його називають азональним.

Другим за величиною природним комплексом після материка при районуванні за зональним принципом є природна зона" а за азональним (геолого-геоморфологічним) — фізико-географічна країна, в основі якої лежить одна велика тектонічна структура (платформа, область складчастості).

Українські географи В. Попов, О. Маринич і А.Ланько у книзі "Фізико-географічне районування Української PCP" (1968 p.) обгрунтували природне районування території України, враховуючи дію зональних та азональних чинників.

За найбільшу одиницю районування вони взяли фізико-географічну країну, тобто велику частину материка, в основі якої лежить єдина тектонічна структура. Рівнинна країна поділяється на зони за зональними ознаками, які характеризуються спільністю та своєрідністю ґрунтово-рослинного покриву і тваринного світу, що' формуються при певному співвідношенні тепла і вологи. Далі йде поділ на підзони, провінції, області, райони. Останні збігаються за ландшафтом.

Отже, територія України охоплює природні комплекси трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнинної ландшафтної країни, Карпатської гірської ландшафтної країни і Кримської гірської ландшафтної країни. У межах Східноєвропейської рівнини розрізняють зональні комплекси мішаних лісів, лісостепу та степу.

Долина нарцисів

Українські Карпати

Природно-господарська характеристика природних зон України: мішаних лісів, лісостепової, степової

Зона мішаних лісів в Україні розміщена в її північній частині і характеризується переважанням мішано-лісових ландшафтів. Мішані ліси займають площу 113 тис. км2, що становить майже 20 % території України.

Мішані ліси розміщені на різних геоструктурах Східноєвропейської платформи. Найдавніша серед них — Український кристалічний щит. Зона мішаних лісів охоплює північно-західну частину цього щита. На захід від нього вона займає частини Волино-Подільської плити і Галицько-Волинської западини. На схід від Українського війта простягається Дніпровсько-Донецька западина. Крайня східна частина зони розташована на схилі Воронезького кристалічного масиву.

Мішані ліси лежать на Поліській низовині, тому цю зону ще називають Поліссям. Лівобережжя зони охоплює нахилену на південний захід Придніпровську низовину. Заболоченість — одна з характерних рис території зони.

Значне поширення мають тут перевіяні вітром піски, що утворюють горби, пасма, вали, рідше дюни, які здебільшого закріплені рослинністю.

Клімат мішаних лісів помірно континентальний. Переважають західні і північно-західні вітри. Улітку вони зменшують спеку, а взимку — холод. Середня температура січня від -4 °С на заході до -8 °С на сході, а липня — відповідно +17 °С та +19 °С. Кількість опадів становить 550—700 мм, випаровуваність не перевищує 400—450 мм.

У зоні мішаних лісів густа мережа річок. Усі вони повноводні, з повільною течією, низькими і заболоченими берегами. Майже всі річки Полісся є притоками Прип'яті і Дніпра: Случ, Уборть, Стир, Тетерів, Десна. Своєрідний природний комплекс утворюють озера, що мають долинне, карстове і льодовикове походження. Найбільшим серед них є Світязь, Пулемецьке, Турське.

У Поліссі на підвищених формах рельєфу поширені дерново-підзолисті ґрунти, що становлять 95 % території зони.

На продуктах вивітрювання вапнистих порід утворюються дерново-карбонатні ґрунти. На значній території в зоні лісів поширені торфово-болотяні грунти і торфовища (переважно у північній частині).

Великі площі Полісся зайняті мішаними й хвойними лісами, які вкривають ЗО % території. Тут ростуть соснові, сосново-дубові, дубово-грабові та вільхові ліси. Для південної частини природного комплексу характерні, крім хвойних, дуб, в'яз, береза, граб, клен, липа. Низькі місця вкриті заростями вільхи і верби. На крайньому заході зустрічається бук.

. У лісах Поліссі живуть козуля, заєць, лисиця, лось, кабан, вовк, білка, борсук, зрідка рись; з птахів — тетерев, глухар, біла сова, журавель, лелека; з комах — шовкопряд, ковалик, бджоли, жук-олень.

За природними особливостями мішані ліси України поділяють на шість фізико-географічних провінцій: Волинську, Мале Полісся, Житомирську, Київську, Чернігівську, Новгород-Сіверську.

ПТК зони мішаних лісів змінені господарською діяльністю людини (вирубування лісів, меліорація земель, розорювання, видобування корисних копалин, будівництво шляхів). Це район інтенсивного сільськогосподарського виробництва та лісового господарства.

Широке використання земельних, лісових, водних, мінерально-сировинних, біологічних і рекреаційних ресурсів потребує проведення природоохоронних заходів.

Лісостепова фізико-географічна зона займає 202 тис. км2, що становить 35 % території держави, і простягається від Передкарпаття до західних відрогів Середньоросійської височини.

Рельєф Лісостепу, в основному, відображає тектонічні структури. Придніпровська височина пов'язана з Українським кристалічним щитом. На захід від нього розташовані Волино-Подільська плита і Галицько-Волинська западина, на яких розкинулися Волинська! Подільська височини. Придніпровська низовина лежить на Дніпровсько-Донецькій западині. Західні відроги Середньоросійської височини відповідають схилу Воронезького кристалічного масиву. Поверхня зони, особливо в Придністров'ї і східній частині Придніпровської височини, розчленована глибокими річками, ярами і балками, уздовж берегів яхих на поверхню часто виходять граніти, іноді — вапняки і пісковики, утворюючи скелі.

Кліматичний режим Лісостепу характеризується збільшенням континентальності клімату у східному напрямку. Зима тут коротка і більш м'яка, ніж на Поліссі, літо довше і тепліше. Сніг лежить близько трьох місяців. Середня температура січня на заході становить -5 °С, на сході — (-8 °С), температура липня — відповідно +18 °С і +22 °С. Річна кількість опадів на заході — 650 мм, на сході — до 550 мм. Це майже стільки, як на Поліссі, але випаровування тут більше і становить 500—600 мм.

Річкова система Лісостепу розвинута добре. Найбільшою в цьому регіоні є річка Дністер з притоками Стрий, Свіча, Бистриця, Лімниця, Гнила Липа, Золота Липа, Серет, Збруч, Смотрич. Річки Лівобережжя мають повільну течію, береги їхні низькі, долини широкі. Це Сула, Псел, Ворскла.

Найпоширенішими серед ґрунтів є чорноземи типові, чорноземи опідзолені та сірі лісові. На давніх терасах і зниженнях поширені лучно-чорноземні ґрунти.

Лелеки, Рись, Куріпки

До природної рослинності зони входять лісові і степові види. Лісоут-ворюючими породами зони є листяні дерева - дуб звичайний, дуб скельний, бук лісовий, клен, липа.

У середньому лісами вкрито 12,2 % території Лісостепу.

Для лісостепової фауни характерне поєднання лісових і степових видів тварин. Тут живуть білка, лісова куниця, козуля, заєць, олень, а також тхір, миші полівки; з птахів — сокіл, грак, дятел, сова, дрізд чорний, жайворонок, куріпка.

За природними особливостями лісостепова зона поділяється на чотири фізико-географічні провінції: Західноукраїнську, Дністровсько-дніпровську, Лівобережно-Дніпровську і Середньоросійську.

Лісостеп — регіон інтенсивного сільськогосподарського виробництва (розораність — 75—85 % від усієї площі) і розвинутої промисловості.

Найважливішими природозаповідними об'єктами Лісостепу є Подільський природний національний парк, заповідники "Медобори", "Розточчя", Канівський та ін.

Степова фізико-географічна зона розташована на південь від Лісостепу і простяглася широкою смугою до Кримських гір і берегів Чорного та Азовського морів. Вона займає 40 % території України, або 240 тис. км2.

У геологічній будові степових територій України поєднуються різні тектонічні структури: на південному заході і півдні — Причорноморська западина, на крайньому півдні — Північнокримський передовий прогин, на північному сході — південна частина Дніпровсько-Донецької западини. Усі вони вкриті значними товщами осадових відкладів. Північна і південно-східна частини зони розташовані на Українському щиті і його схилах, а східна — в межах Донецької складчастої області.

Степ, в основному, має рівнинну поверхню із загальним зниженням до морів. Тут розташовані Причорноморська, Приазовська, Північнокрим-ська низовини і відносно невеликі височини: Приазовська, південно-східні відроги Подільської та Придніпровської, а також Донецький кряж. У чорноморсько-азовських степах велика кількість горбів, які називають могилами.

Південне положення Степу впливає на його клімат, який є найконти-нентальнішим на території країни. Середня температура січня — 0°...-1 °С (у Криму) і -1 °С — на північному сході, температура липня — відповідно +21,5 °С і +23 °С. Сніг лежить 1—2 місяці, але сніговий покрив нестійкий. Тут випадає найменше в Україні опадів (300—500 мм на рік). Водночас випаровуваність вологи висока і становить 450—1100 мм. Часті посухи, суховії, які дмуть без перерви (інколи до 15 днів) бувають щорічно, особливо у східній частині.

Мала кількість опадів, у поєднанні з великим випаровуванням, створює значний дефіцит вологи. Тому степові річки мілководні, особливо влітку. Тут протікають великі транзитні річки: Дніпро, Південний Буг, Дністер/ решта — потоки завдовжки до 10 км.

Озера в Степу лиманного типу, частина з них солоні.

Ґрунти степової зони сформувалися в умовах дефіциту вологи. У північній частині поширені звичайні чорноземи з недостатньою зволоженістю. У приморській частині поширені бідніші на гумус південні чорноземи. Далі на південь чорноземи переходять у каштанові грунти.

У районі Сиваша зустрічаються солончаки й солонці. У заплавах річок поширені лучні ґрунти, а на Лівобережжі нижнього Дніпра простягаються Олешківські піски.

Степ у природному стані зберігся лише в заповідниках: Асканія-Нова, Чорноморському, Луганському, Українському степовому (Донецька обл.), Дунайські плавні.

Дерева найчастіше зустрічаються на півночі зони (байрачні ліси і бори), а кущі — по всій території степу (терен, вишня, шипшина, мигдаль). У плавнях річок є очерет, калина, верба, лоза.

Видовий склад тваринного світу степової зони бідніший, ніж лісостепової, але представників кожного виду тут багато. Найбільше гризунів — тушканчик, ховрах, хом'як, є також заєць, вовк, лисиця, борсук, зустрічаються козуля, кабан. З птахів — жайворонок, дрохва, степовий орел, по долинах річок — чайка, мартин, кулик.

У східній частині степової зони на Донецькому кряжі виділяється "острів" лісостепу. Існування його пояснюють більшою кількістю опадів, що зумовлена висотою місцевості над рівнем моря.

Через значну протяжність степової зони із заходу на схід, у цьому напрямку спостерігаються внутрішні відмінності природи: збільшується континентальність клімату, змінюється характер повітряних мас і кількість днів з циклонами і антициклонами. Усе це впливає на природні компоненти. За фізико-географічними умовами степова зона України поділяється на дві підзони — північну і південну. Північно-степова підзона є перехідною між Лісостепом і Степом.

Степова зона України — найбільш освоєна територія. Під ріллею зайнято 75 % всієї площі. Тут вирощують зернові культури: озиму пшеницю"

Ковила, степ

кукурудзу, рис, на півночі — цукрові буряки. Розвинуте також садівництво й виноградарство.

Серед природозаповідних об'єктів у Степу є національний природний парк "Святі гори", на території якого росте трав'яна рослинність, дубово-соснові ліси.

Біотичні ресурси, їх раціональне використання
ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ УКРАЇНИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ
Фізико-географічне районування України
Природно-господарська характеристика природних зон України: мішаних лісів, лісостепової, степової
Природно-господарська характеристика Українських Карпат і Кримських гір
Природні комплекси морів, що омивають Україну
ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ.
ПРЕДМЕТ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ УКРАЇНИ
Сучасний адміністративний поділ
Розвиток економічної і соціальної географії в Україні