Соціологія - Макеєв С.О. - Аналіз розмови

Фонові очікування є засобами соціальної стандартизації, організації дій, і "цими самими діями індивіди відкривають, творять і підтримують цю стандартизацію". У цьому сутність гарфінке-лівського поняття рефлексивності. Суспільство — рефлексивний процес розуміння: структури соціальної діяльності існують лише тому, що вони інтерпретуються, розуміються діяльними індивідами.

Етнометодологія — це дослідження того, як встановлюється і підтримується соціальний порядок. Поняття порядку — теоретичне ядро дисципліни.

Етнометодологія порушує проблему субстанціональної раціональності повсякденного життя. Раціональні властивості соціального світу — це не просто абстракції наукового мислення, це риси раціональності, властиві самій соціальній поведінці, їх треба лише виявити. "Етнометодологічні дослідження аналізують повсякденні дії як методи, які учасники застосовують з тим, щоб зробити самі ці дії очевидно розумними і практично пояснюваними". Г. Гарфінкель переконаний у тому, що найординарніші, буденні взаємодії мають систематизований і організований характер як результат певного упорядкування, яке уможливлює опис, пояснення чи зв'язний виклад їх. Індивіди конструюють упорядкованість із наявної різноманітності повсякденних дій під час пояснення цієї різноманітності. Дослідження процесу встановлення порядку збігається з вивченням методів, за допомогою яких під час опису звичайної взаємодії на повсякденному рівні встановлюється її сенс, що є частиною самого процесу повсякденної взаємодії ("поточна реалізація"), і його слід вивчати, беручи участь у цих взаємодіях, тобто "зсередини".

Класичним для етнометодології прикладом самоздійснюва-ного соціального порядку є черга. Оформлена належним чином (один за одним, причому кожен член знає, хто за ким і попереду кого стоїть, та неухильно дотримується цієї послідовності, з чітким напрямком руху, який фіксує початок і кінець черги в кожний момент часу, чітко дотримуючись властивого саме їй порядку обслуговування, регулюючи швидкість руху своїх членів і дистанцію між ними) черга наочно демонструє притаманні їй властивості, які й роблять чергу тим, чим вона є, — оформленою чергою. Причому ті, хто стоять у черзі, не вважають її чимось незалежним від них, існуючим завжди і всюди, поза їхньою практичною, здійснюваною в певний момент часу діяльністю, тобто вона не має специфічних властивостей, особливих локальних якостей, притаманних лише їй. Саме упорядковувальна діяльність людей і робить чергу чергою. Соціальною упорядкованістю неминуче позначені всі практичні дії повсякденного соціального світу (обмін репліками в розмові, доведення теореми, орієнтація в натовпі тощо).

З позиції етнометодології проблема соціального порядку є виключно "виробничою" — проблемою, яка завжди виникає тут і зараз. Соціальний світ упорядковується у термінах спільних соціальних значень на підставі взаємного порозуміння. Соціальний порядок з цьго погляду є продуктом діяльності, опису та пояснення. Соціальні значення і соціальний порядок, який вони створюють, є результатом спільної діяльності учасників у ситуаціях взаємодії.

Аналіз розмови

Аналіз розмови {conversation analysis) — суттєва складова нової дисципліни. Праці Харві Сакса і Г. Гарфінкеля в цій галузі Е. Лівінгстон називає "справжнім діамантом у методологічній короні етнометодології". Аналіз розмови (або конвер-саційний аналіз) — це дисципліна, спрямована на вивчення структури розмови. На відміну від традиційної соціології, яка, досліджуючи мову, звертає увагу переважно на "приховані" реальності — цінності, установки, переконання, етнометодологія сфокусована на формальних структурах повсякденних діалогів.

Аналізуючи тексти ненавмисних, спонтанних мовних актів, соціологи виділили такі ординарні події (етапи) бесіди: її початок і кінець, обмін репліками, тематичні й смислові повороти, накладання й повтори реплік тощо. Кожний з цих структурних етапів має цілком визначений початок і кінець, а також містить речення як складову. X. Сакс і Еммануель Щеглофф створили концептуальні засоби для структурування розмови з урахуванням черговості учасників, серед яких хтось починає і закінчує розмову, змінює тему бесіди, перебиває співбесідника, виправляє помилки. Вони описали деякі формальні структури (або правила) організації розмови, які полягають у з'ясуванні послідовності реплік співбесідника, що піддавалися детальному опису та класифікації. Ці правила дістали назву "правил слідування", а функції їх полягають у регулюванні порядку послідовності реплік у мовних актах, а також у поєднанні процедур інтерпретації. Було з'ясовано, як порушення цих правил перешкоджає розумінню й утруднює міжособистісне спілкування.

Для збирання первісної інформації X. Сакс і його послідовники використовували аудіо- і відеозаписи. До аналізу залучалися детальні фонетичні транскрипції і все, що чути на плівці, — паузи, повтори, накладання реплік, інтонації тощо. У відеозаписах досліджувались також міміка, погляди, жести, які супроводжували висловлювання співбесідників. Найціннішим вважається аналіз телефонних записів, оскільки в телефонній бесіді можливим є тільки звуковий доступ до партнера. Е. Щеглофф досліджував процеси, завдяки яким досягається ідентифікація, впізнання того, хто розмовляє по телефону. Він детально описав роль самоназв, інтонацій, звернень та інших методів, які співбесідники використовують для виявлення і досягнення ідентифікації. Етнометодо-логи провели досить витончені й скрупульозні дослідження. Одне з них присвячено, наприклад, вивченню початку розмови — перших "п'яти секунд спілкування".

Завдяки працям X. Сакса було з'ясовано природну організацію бесіди як упорядкованого обміну репліками партнерів, розмова яких має сенс При цьому осмислене говоріння здійснюється так, що його пояснюваність (природна організація) стає очевидно непомічуваним атрибутом мовної інтеракції. Співбесідники не називають запитання "запитанням", а практично здійснюють акт запитування так, що він стає зрозумілим (очевидно пояснюваним) саме як процес запитування.

З погляду етнометодології, найважливішим досягненням X. Сакса є те, що він запропонував розуміти бесіду як специфічний соціальний об'єкт, а розмовну практику — як порядкостворю-ючий соціальний процес. X. Сакс в упорядкованості буденної розмови вбачав проблему соціального порядку і прагнув виявити феноменальні деталі такої упорядкованості.