Соціологія - Сірий Є.В. - 1. Загальна характеристика

1. Загальна характеристика

Сучасна західна соціологія - надто складне та суперечливе утворення, котре представлене розмаїттям шкіл, напрямів, течій. Вони відрізняються між собою за теоретичною спрямованістю, політичною орієнтацією, щодо часу виникнення та історичної долі. На даний момент їх так багато, що існують чимало видів класифікацій, типологізацій, які намагаються об'єднати всі соціологічні напрями у струнку систему. Так, існує класифікація за національними школами, за типом взаємозв'язку особи та суспільства. Ми будемо дотримуватися історико-хронологічного критерію в загальній систематизації соціологічних напрямів із залученням критерію новизни соціологічної теорії, її авторитетності (ступінь пізнавальної значимості та обґрунтованості соціальної природи) та визнання.

Коротко розглянемо основні моменти, від яких відштовхуватимемося в нашому огляді історії розвитку соціології в XIX ст.

Вираз "сучасна соціологія" вказує на те, що в центрі - проблема розвитку суспільства, починаючи від 20-30-х років XX ст. і до нашого часу, тобто від періоду, коли суспільство вступає в епоху розвинутого індустріалізму. Крім того, він означає, що методичні та теоретичні досягнення соціології, які застосовуються від того часу, не втрачають своєї актуальності в процесі їх розвитку. Саме на межі 20-30-х років розпочався один із періодів інтенсивного розвитку сучасної соціології.

На початку XX ст. поступово виявляється специфіка національних шкіл у соціології, пов'язана з особливостями їхнього формування. Так, у Франції соціологія вийшла з історико-філософської традиції, в Німеччині - з філософсько-економічної, в Італії - з лона політичних наук, у Великобританії - управлінських. Американський "типаж" досить складний і неоднозначний. Перш за все це пов'язано з масовою еміграцією відомих європейських вчених, масовим розвитком та вдосконаленням емпіричних досліджень, пошуком нових методів вивчення соціальних явищ.

Науковою школою, як правило, називають групу дослідників, які вивчають спільне коло проблем, дотримуються спільних поглядів, ідей. Здебільшого, школа об'єднується навколо одного чи декількох лідерів, які задають напрям дослідницькій роботі, визначають основну проблему. В 20-40-х роках у соціологічній науці Західної Європи і США постають три впливові наукові школи - французька, до якої належать послідовники Е. Дюркгейма, чиказька, осередком формування якої став соціологічний факультет Чиказького університету, франкфуртська, що сформувалася на базі Франкфуртського інституту соціальних досліджень. Дані школи дуже різняться і за тематикою досліджень, і своїми науковими світоглядними орієнтаціями.

Класики соціології (М. Вебер, Е. Дюркгейм, В. Парето та ін.) не дали єдиного розуміння її предмета, але озброїли науку емпіричними методами, які у подальшому стали претендувати на роль методології. Новий етап у розвитку соціології пов'язаний, по-перше, – зі становленням та розвитком емпіричної соціології; по-друге, – з появою нових напрямів та теорій; по-третє, – з прагненням певним чином поєднати теоретичну та емпіричну соціології. Говорячи про періодизацію даного етапу розвитку соціології, можна виділити три періоди. Перший охоплює 20-40-ті роки і характеризується потужним наступом емпіризму. Другий етап (40-60-ті роки) характеризується значним посиленням теоретико-методологічних схем, що було своєрідною реакцією на домінування емпіричної традиції. Третій період (з 70-х років) характеризується прагненням поєднати теоретичні та емпіричні дослідження, мікро- та макросоціологію, вивести науку на новий рівень теоретичного осмислення процесів як у реальному житті, так і в самій соціології, і виявити принципово нові тенденції, які мають інтегративний характер.