Соціологія - Сірий Є.В. - Тема 7. СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Релігія є невід'ємною складовою людської історії та культури на різних етапах розвитку.

Вона є об'єктом дослідження цілого ряду суспільних наук, кожна з яких розглядає релігію під своїм кутом зору, своїми специфічними методами. Об'єктом дослідження кожної з них є ті чи інші конкретні сторони, елементи, взаємозв'язки релігії з різними сферами життя Так філософія вивчає релігію як форму свідомості, як специфічне світосприйняття, як спосіб бачення світу і його пізнання, відображення дійсності. Філософія прагне розкрити суть природи та причини виникнення релігії, релігійних уявлень та образів. Культурологія, мистецтвознавство, естетика розглядають релігію як важливу складову загальнолюдської і національної культур, духовну спадщину людства. Історія досліджує конкретні форми релігії, котрі виникали і змінювалися на певних порах історичного розвитку в тих чи інших країнах і регіонах світу. Під подібним кутом зору розглядає релігію і археологія, етнографія.

Соціологію релігія цікавить як соціальне явище, як важливий структурний компонент суспільства на різних соціальних проявах і соціальних рівнях, як соціальний феномен. Вона вивчає релігію як вияв соціальної поведінки людини (груп),а саме: як виникають і функціонують релігійні групи та інститути?; завдяки чому вони функціонують або перестають існувати?, які відносини між релігійними групами?, чому між ними виникають конфлікти?, що лежить в основі ритуальних дій? та ін. Релігія як предмет соціологічного аналізу є сукупністю структур, процесів, взірців поведінки і т. ін.

Соціологія релігії охоплює широке коло проблем, що визначають місце і роль релігії у суспільстві, її соціальні функції, закономірності функціонування розвитку релігії та церкви. Соціологія релігії досліджує також ставлення різних соціальних і національних спільнот до релігійного світорозуміння та ін. Релігія не існує в суспільстві в автономному, ізольованому стані. Вона тісно вплетена в суцільну структуру, взаємодіючи з іншими сферами і формами життєдіяльності суспільства: політичною, економічною, культурною, правовою, мораллю. Цей вплив на суспільство і процеси, котрі відбуваються у ньому, релігія реалізує через відповідні інститути (церква, релігійні організації, об'єднання віруючих), через систему організації релігійного культу, релігійну ідеологію, масову релігійну свідомість.

Соціологія релігії як наукова дисципліна формується приблизно з середини позаминулого століття. Своїм виникненням багато в чому вона зобов'язана тим процесам в європейському суспільстві, які започатковують епоху Просвітництва і антифеодальних буржуазних революцій.

Одне з важливих джерел соціології релігії - діяльність і погляди французьких енциклопедистів, мислителів, філософів ХУІП ст.: Гельвеція, Гольбаха, Дідро, з чиїми іменами пов'язаний, зокрема, інтерес до таких питань, як соціальний статус та роль релігії в житті суспільства. Згодом з'явилася так звана "теорія обману" голландського філософа Б. Спінози, згідно з якою релігія розцінювалася як результат обману в інтересах монархії та духовенства. Цю точку зору поділяли й інші філософи (зокрема, П. Гольбах).

Спробу розглядати релігію з позицій наукового мислення, не посилаючись на теологію, зробив О. Конт. Його філософське бачення релігії "в межах тільки розуму" не відкидало релігію, а було покликане віднайти раціональний зміст у релігійних уявленнях та міфах, дати людині "розумну релігію", яка б допомогла стати тим, ким людина є за своєю природою. Соціолог О. Конт з точки зору позитивізму прагнув по-своєму розкрити роль релігії у суспільстві. Згідно з його позицією, суть релігії – це служіння благу людства та єдності. Релігія охоплює всі прагнення людської природи: діяльність, любов і думку, керує політикою, філософією, мораллю. Конт започаткував такий підхід до її розвитку, за яким релігія вважалася необхідним компонентом суспільства (соціологічний підхід).

З соціологічної позиції (її елементів) вперше розглядали релігію (у відношенні до держави в її історичному розвитку) Г. Гегель, JI. Феєрбах, пізніше К. Маркс, Ф. Енгельс.

Найбільший внесок у становлення соціологічного дослідження релігії вніс К. Маркс, який розглядав релігію як соціальний феномен: вона включена в систему соціальних відносин, виконує цілком реальні функції в житті суспільства і задовольняє певні інтереси та потреби людини. Особливістю теорії Маркса є те, що історичну природу релігії він уявляє як породження перехідних соціальних умов, котра виконувала перш за все ідеологічну функцію (виправдовувала існуючі порядки, породжувала ілюзії про можливість справедливості, проповідувала необхідність страждання і т. ін.). Маркс, досить критично оцінюючи релігію і її роль в суспільстві, зазначав, що "релігія - опіум для народу".

Багато в чому не погоджувався з К. Марксом М. Вебер - один із основоположників соціології релігії. Він вбачав в ній один із факторів соціальних змін. Заперечуючи об'єктивні закономірності розвитку суспільства, надаючи перевагу духовним факторам, М. Вебер релігійні явища не виводив із соціальних відносин, бо, на його думку, релігія має "власні релігійні джерела".

М. Вебера цікавили передусім світові релігії, ті, що мали найбільше прихильників і найбільшої ваги надавали ходу історії. Зокрема, у роботі "Протестантська етика і дух капіталізму" він досліджує внесок християнства в історію Заходу, доводячи, що протестантська Реформація, протестантизм сприяли пробудженню духу підприємництва і культивували аскетичний стиль життя, що стимулював розвиток сучасної капіталістичної економіки, перевтілення феодальної Європи в цивілізоване суспільство. Він виявив, що великі релігійні традиції, табу зробили суттєвий вплив на різні аспекти розвитку Заходу і Сходу – іудаїзм, іслам, католицизм і протестантизм більшою мірою сприяли раціоналізації соціального життя, ніж індуїзм, буддизм і конфуціанство. Вебер прагнув, таким чином, виявити в історії пов'язані із релігією корені Нової історії, сучасної західної культури.

Французький соціолог Е. Дюркгейм - також один з основоположників соціології релігії - прагнув відтворити спільну для всіх релігій її основну структуру. Він вбачав у релігії певний інститут, нерозривно пов'язаний із людським існуванням. Йому важливо було знайти прості структури, "першоцеглинки", з котрих будується релігія в її різноманітних історичних варіантах. Йому належить важлива теза про релігію як про фактор соціальної інтеграції.

Дюркгейм ототожнював релігію із суспільною свідомістю, сама ж релігійна свідомість є основою, яка забезпечує цілісність будь-якого суспільства, а розвиток і зміцнення релігійних вірувань, у свою чергу, забезпечує стабільність соціальної системи. Праці Дюркгейма та Вебера стали повною мірою родоначальними в галузі соціології релігії. Її подальший розвиток йшов шляхом накреслених її родоначальниками підходів: релігія і стабільність у суспільстві (тема Е. Дюркгейма), релігія та соціальні зміни (тема М. Вебера).

Суттєвим доповненням до цих двох підходів (Е. Дюркгейма та М. Вебера) виступає творча спадщина В. Малиновського, у працях якого був даний функціональний аналіз релігії та магії. Його тема - релігія та подолання криз людиною.

Соціологічні погляди про релігію розвивали також видатні соціологи В. Парето, Ф. Тьоніс.

Із середини XX ст. у США виникає новий впливовий напрям в соціології релігії - феноменологічний (домінанта чистої свідомості, значний внесок до якого внесли німецькі соціологи Р. Отто, І. Вах, американські П. Бергер, Т. Лукман), з побудовою нових контурів структури соціології релігії.

Перше і ключове питання соціології релігії - з'ясувати суть природи релігії. Щодо цього існує кілька точок зору, пропонується ряд засад, а саме:

■ об'єктивно-ідеологічна або теологічна (релігія розглядається як продукт божественного творіння, як дещо, що дано людині через прозріння; тут визначається надприродне джерело релігії);

■ суб'єктивно-ідеологічна (згідно з якою людині притаманна "релігійність", "увірювання", "поклоніння вищості");

■ матеріалістична (згідно з якою релігійне почуття не є вродженим, а набуте, і його корені слід шукати не в природі людини, а в умовах її існування).

Всі релігії виступають основною формою суспільної свідомості, що ілюзорно, фантастично відображає і життя людей. Ці точки зору відповідають не тільки на запитання, що таке релігія, а і що є Бог, джерело, гармонія і зміст Всесвіту. До цього слід додати ще одну точку зору, досі принципово нестандартну. Вона об'єднує ідеологічну та матеріалістичну і є, свого роду, гармонійним поєднанням існування Великого Начала, Абсолюту, Вищого Розуму, Всесвіту в його матеріалістичному розумінні, як прояв енергії, інформації, гармонії. Така точка зору отримала свою легалізацію порівняно недавно і, що цікаво, велика кількість як філософів, так і фізиків опрацьовують дану тему на предмет її доказу. В цій галузі є позитивні результати, дана точка зору все більше набуває розвитку, сприйняття, зокрема серед інтелігентних освічених верств населення.

Одним із напрямів, який є об'єктом дослідження соціології релігії, є з'ясування таких питань, як її виникнення і механізм розповсюдження.

Матеріалістична філософія, психологія, історія культури, етнографія, археологія та інші науки, які так чи інакше торкалися феномену релігії, довели, що остання, як така, є все ж таки продуктом історичного розвитку, і її корені слід шукати в умовах матеріального життя людей різних історичних епох. Аналіз історичного розвитку суспільства від первісного ладу до теперішньої епохи дає можливість окреслити основний механізм появи вірувань різних форм і подальше їх поширення, проникнення у свідомість людей, а також простежити шлях формування і трансформації їх у масову інституційну форму. При цьому слід розмежовувати соціальні і гносеологічні корені релігії, котрі тісно пов'язані і переплітаються між собою. Соціальні корені релігії - це ті суспільні, матеріальні умови життя людей, які породжують релігію та сприяють її подальшому розвитку. На базі соціальних умов виникали і гносеологічні (пізнавальні) корені релігій, які залежали від характеру пізнавальної діяльності людей.

Механізм формування різних форм вірувань полягає в тому, що людське пізнання саме по собі дає певну об'єктивну істину, але в ньому трапляються різного роду хиби, помилки, котрі, здебільшого, спричиняють хибні висновки щодо істинності оточуючого світу. В результаті цього створюється можливість перетворення певних абстрактних понять у фантастичні форми. Такі фантастичні уявлення ніби "відриваються від життя" і створюється основа, база для релігії та ідеалізму (обмеження пізнання, відірваність від матерії, від природи), – різні первинні форми релігії:

■ магія (віра в чародійство, обряди, що покликані надприродним шляхом діяти на світ: явища природи, людей, духів);

■ фетишизм (релігійне поклоніння матеріальним предметам);

■ онімізм (релігійне уявлення про душі і духи);

■ тотемізм (надання тваринам змісту священності).

З давніх-давен у багатьох народів існували форми первинних примітивних релігій і елементи сучасних релігій. Покладаючи надії на надприродні сили, релігія відволікала від пошуків справжніх шляхів пізнання природи з метою поліпшення життя людини. Виникнення держав обумовило появу релігій нового типу. За античних часів (Стародавні Єгипет, Греція, Рим) це були релігії політеїстичного складу (багатобожжя). Надалі, із глибокими соціальними змінами на світовій арені, з наближенням середньовіччя виникли релігії "нової епохи" - релігії єдинобожжя: буддизм (VI до н. е.), християнство (І ст. н. е.), іслам (УП ст. н. е.).

Таким чином, породження релігійних систем пов'язується із соціально-економічними умовами. Ці світові релігії мають спільні риси. Перш за все, це: зв'язок із соціально-економічними умовами, адресування до всіх народів, первісна соціальна спрямованість на задоволення інтересів і сподівань нижчих верств населення, подальша трансформація на ідеологію правлячих класів тощо. Так, буддизм, який прийшов на зміну брахманізму (ідеологія родоплемінної військової еліти), став більш прийнятною релігією - не тільки для правлячого класу, але і для поневолених мас, котрі вбачали в новій релігії надію на здобуття вільного життя.

Християнство ж виникало із стихійної боротьби за визволення з-під гніту рабовласників і режиму Римської імперії. Знадобилася нова релігія (замість язичницької, "імперської", яка б давала духовну втіху, надію на вічне загробне життя, позбавляла від страждань і принижень. Проте й саме християнство кілька віків відчувало жорстокі переслідування, поки пізніше не перетворилося на державну релігію Римської імперії. Отже, виникнення християнства мало певне соціально-економічне та політичне підґрунтя.

Іслам виникав на перехресті суперечностей між родовою знаттю та середнім нижчим прошарком населення. І тут процес формування релігійного панування мав соціально-політичний характер. Спочатку іслам відбивав інтереси опозиційних прошарків (середні і бідні прошарки населення), але згодом мусульманство стало на захист інтересів панівних верств і, зокрема, військової аристократії.

Поступове охоплення як бідних мас, так і панівної верхівки релігійною системою говорить і про її подвійний раціональний характер, і про те, що релігія, влада, держава - це взаємопов'язані соціальні інституції. Широкі бідні маси для релігії - це об'єкт впливу, спрямованість, інтерес влади. Правляча верхівка - це інструмент влади. Можна стверджувати, що система релігії - це система "держави" в державі. Сам Ватикан є прикладом того, що релігійна система в ньому виступає державою (в даних випадках поняття "релігія" ототожнюється з поняттям "церква").

Свої основні функції будь-яка релігія (як світогляд, віра) реалізує через церкву (система закладів, ролей, функцій, традицій і т. ін.). Релігія та церква в житті людей відіграють велику роль. Хоч 70 років у радянські часи сама по собі релігія і церква були "заборонені" або перебували у стані, який держава тільки терпіла, то з розпадом СРСР народ значною мірою "розчаклунився" і релігійно-церковна система розширила свої межі в усіх своїх формах взаємодії із суспільством. Як би то не було, але людина сама приходить до церкви і звертається до віри, тому релігія та церква нерозривно пов'язані із людською сутністю. А тому вплив релігійного фактора на поведінку та діяльність людини не слід обмежувати.

Одна з основних функцій, яку виконує релігія, – це так звана ілюзорно-компенсаційна функція полегшення чи зняття морально-психологічних переживань, полегшення турбот, душевного болю.

Ця функція, безумовно, є корисною для віруючих, а віра, крім того, стає фактором зближення людей однієї віри завдяки системі їх спілкування: молитви, обряди, церемонії. Це так звана комунікативна функція релігії, яка, до речі, може служити джерелом певних соціальних змін - як локального, так і масового характеру. В цьому плані релігія може і об'єднувати, і роз'єднувати людей (на релігійно-національній основі), що може бути підставою для певних політичних видозмін.

Релігія виробляє єдині для власної системи норми поведінки, принципи, ціннісні орієнтації, що виступають регуляторами повсякденної життєдіяльності віруючих. Це - прояв нормативно-етичної функції релігії.

Слід зазначати, що всі функції релігії взаємопов'язані і спрямовані на те, щоб утримувати в покорі і спокої всіх віруючих, поширювати вплив на інші верстви населення.

Як уже підкреслювалось, суспільство тісно пов'язане з релігією. Релігія і суспільство - важливий аспект дослідження соціології. Релігія перш за все розглядається в системі державних і політичних відносин, у таких взаємозв'язках, як релігія та економіка, релігія і сім'я, релігія та соціальна стратифікація та мобільність.

Взаємовідносини "держава та церква" - це особлива форма суспільних відносин, які, насамперед, визначаються історичними умовами, державним та суспільним ладом, соціальною позицією церкви, рівнем релігійності населення і т. ін.

Церква завжди, на всіх етапах свого розвитку, функціонувала не тільки як релігійний, але і як соціальний інститут, що має власну суспільну і політичну позицію. Тому у взаємовідносинах між державою як об'єктом політичної влади, і церквою, яка завжди претендувала на участь у вирішенні політичних проблем, були і є суперечності.

Впродовж історії і до наших днів відомі три різновиди співвідносин церкви та держави. Перший різновид - це панування церкви в державі - у минулому був поширений в країнах католицизму, а в сучасних умовах поширений в країнах ісламу. На протилежність цьому - панування держави над церквою існувало в царській Росії, в радянські часи і пострадянський період. Третій, альтернативний різновид рівноправності (союз) між церквою та державою поширений в усіх західноєвропейських державах і поступово поширюється в країнах СНД (крім азіатського регіону).

З розвитком демократичних перетворень у суспільно-політичному, в соціально-економічному та духовному житті України релігія і держава знайшли взаєморозуміння у відносинах як рівноправні форми суспільної свідомості. Релігія стала важливим елементом національної культури та свідомості. Православна віра (як основна і найбільш поширена в Україні) проникає в усі сфери суспільного життя нашої країни.

Що стосується системи відносин релігії та економіки, то соціологія завжди розглядала економічну діяльність, поведінку як конкретний вияв соціальної поведінки, діяльності загалом, тобто комплекс ролей та функцій, на які впливають не тільки політичні, культурні фактори, але і релігійні.

Найбільш вагомим аргументом на користь такого погляду є аналіз історичного процесу через призму поглядів М. Вебера. У роботі "Протестантська етика і дух капіталізму" він доводить, що аскетизм, протестантизм зробив вирішальний вплив на розвиток капіталізму - сучасного суспільства індустріального типу. Силу впливу релігійного мотиву на поведінку та діяльність як конкретного індивіда, так і великих спільнот, відомий американський економіст А. Маршалл порівнював з економічним мотивом, зазначав, що майже завжди ці дві сили мали більше значення, ніж всі інші разом взяті. На його думку, релігійні мотиви іноді можуть бути сильнішими від економічних. Щоправда, мотиви діють суттєво в певну історичну епоху і за певних обставин.

Щодо соціальної стратифікації та мобільності в суспільстві (соціальний стан та соціальні переміщення), то слід мати на увазі, що релігія - одна з ряду змін стратифікації, до числа яких можна віднести престиж професії, і ранжирування за рівнем влади, дохід або багатство, освіта і т. ін. Єдиним сучасним прикладом базування соціальної системи стратифікації на релігії є кастова система в Індії. Це – система соціальної нерівності, котра детермінована самою релігією.

У сучасному суспільстві існує тісний взаємозв'язок між церквою та сім'єю. Іноді сім'ю вважають природним носієм релігії і "релігійної" освіти. Соціологічні дані підтверджують, що релігійна пропаганда більшою мірою спрямована на жінок та дітей, а серед церковних ритуалів переважають, зокрема, ті, що пов'язані із сім'єю. Церква здатна здійснювати певною мірою і функції соціального контролю щодо сім'ї (регулює змішані шлюби, сімейні розлучення і т. ін.). Є очевидним, що релігія і церква - один із факторів, який впливає на зміни в сім'ї та шлюбі.

Не перебуває поза увагою соціології релігії і вплив релігії на людську свідомість. Цей вплив базується на тісному переплетінні релігії з мораллю. Між ними існує тісний взаємозв'язок. Як правило церква ототожнює свою релігійну мораль із загальнолюдською. Але загальнолюдська та релігійна мораль не тотожні. Істотно змінився характер відносин між релігією та наукою. Віками наука переслідувала релігію. За останнє століття це відношення істотно змінилося на користь науки. Тому величезні успіхи науки, що виявили неспроможності релігії все більше спокушають богословів до пошуків компромісів між релігією та наукою. З метою зміцнення й обґрунтування релігійного впливу максимально використовується авторитет науки.

Отже, соціологія релігії, як одна із галузей соціологічної науки, вивчає взаємопроникненість суспільства і релігії, вплив останньої на зміни в суспільному середовищі, поряд із іншими суспільними факторами поглиблює наукове розуміння релігії як продукту суспільного розвитку.

Контрольні запитання:

1. Природа релігії, її різновиди та форми.

2. Функція релігії та її співдіяльність з державою.

Рекомендована література (до теми 7):

Вебер М. Социология религии // Вебер М. "Избранное". – М., 1994.

Гараджа В. И. Религиоведение. Уч. пос. – М., 1995.

Гараджа В. И. Социология религии. – М., 1996.

Левада Ю. А. Социальная природа религии. – М., 1965.

Радугин А. А. Введение в религиоведение. Курс лекций. – М., 1007.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. – К.: Вища освіта, 2003.

Яблонов И. Н. Социология религии. – М., 1979.

Тема 8. СОЦІОЛОГІЯ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Тема 9. СОЦІОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ
Тема 10. СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ
Тема 11. СОЦІОЛОГІЯ НАУКИ
Тема 12. СОЦІОЛОГІЯ ВІЛЬНОГО ЧАСУ
Тема 13. СОЦІОЛОГІЯ СПОСОБУ ЖИТТЯ
Тема 14. СОЦІОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ
Тема 15. СОЦІОЛОГІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ
Тема 16. СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА
Тема 17. СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru