Соціологія - Танчин I.3. - 4.1.2. Теорії походження суспільства

"Стихійні соціологи" зазвичай називають три гіпотези походження суспільства: еволюційну ("праця створила людину", перетворивши стадо в співтовариство виробників); теологічну ("Бог створив людину і заповів їй Закон"); космічну ("все це справа рук інопланетян").

Усі ці теорії однаково дискусійні, однак жодна з них не дає відповіді про "технологічні деталі" процесу творення соціального організму.

Як уже зазначалося, суспільство виникає тоді, коли виникає суспільне життя, тобто взаємини людей перестають бути спонтанними і хаотичними, а набувають певної структури. Наука пропонує такі теорії походження суспільства:

Інструментальна.

Використовуючи знаряддя праці, люди навчалися працювати, підвищувався їх добробут. Це привело до функціонального поділу общини, закріплення розподілу праці, до появи майнових відмінностей. Відтак — взаємини людей набувають певної структури, виникає і починає розвиватися соціальна організація.

Сексуальна.

Базується на такій особливості людини — поза сезонний характер розмноження і задоволення від сексуальних зносин. Це могло призводити до спонтанного, неконтрольованого спалаху народжуваності, який вибивав життя групи із ритму, ослаблював її, створюючи навантаження непосильні для цієї групи. Встановлення контролю за народжуваністю привело до появи сім'ї і норм, які регулювали сексуальні, а поряд з тим і всілякі інші стосунки членів спільноти. Регламент відтворення привів до планування господарського життя, а результатом цього стала поява соціальної організації.

Кратична.

Сила і розум розподілені серед людей нерівномірно. Поєднуючись із природною експансивністю (жадібність і цікавість), ці якості перетворюються в фактори, які дозволяють певним групам зайняти лідерську позицію і отримати кращу їжу, кращих сексуальних партнерів тощо. Лідери починають формувати й утверджувати систему правил, вшанування вождів, розподіл привілеїв, передавання влади. Норми, які спрямовані на збереження і підтримування нерівності, становлять основу соціальної організації, тобто регламентованої, впорядкованої і підконтрольної у своїй діяльності людської асоціації.

Гендерна.

Базується на аналізі розподілу соціальних ролей між статями. Жінка виношує і виховує потомство, тому вона, "згідно з природою", має більшу значимість і розпорядчу волю (вона навчає, передає традиції). Чоловік — індивідуально незначний, замінний і функціонально відіграє роль "сервера" для обслуговування процесу відтворення: забезпечує житло, харчування, одяг тощо. Невдоволені своєю допоміжною роллю, чоловіки створюють противагу жіночій монополії на відтворення — чоловічу монополію на встановлення порядку. В цьому сенсі політика — породження андрогенної цивілізації.

Семантична.

Будується на визнанні слабкості людини як біологічної істоти. Через це закон виживання спонукує людей до об'єднання зусиль, створення "колективного організму", здатного вирішувати найскладніші завдання. Групова взаємодія пов'язана з координацією зусиль, диференціацією функцій. Це можливо тільки із розвитком спілкування, мови. Формується впорядкований світ комунікацій, система впорядкованих колективних взаємодій.

Ученими підраховано, що критична маса людей (а також, як показали досліди, і приматів), достатня для поширення нових ідей і технологій становить 15—20 % від загалу. Це є та необхідна кількість лідерів, які поведуть країну до нового.

4.1.3. Соціальна еволюція і соціальний прогрес

Соціальну еволюцію часто ототожнюють із соціальним прогресом. Проте існує різниця між цими двома поняттями. Соціальна еволюція означає будь який вид розвитку, а терміном "прогрес" позначають розвиток тих якостей, які люди оцінюють як позитивні з позиції певних цінностей (те, що один вважає прогресивним, інший може вважати регресивним). Про те чи добрі, а чи погані є зміни, бажані вони чи ні, вдосконалюють вони певне явище, чи ні — можна судити по-різному, залежно від вибраної точки зору. Наприклад, у часи "реального соціалізму" прогресивним декларувалося все, що служило зміцненню і розширенню соціалістичного ладу.

Таким чином, поняття "прогрес" несе у собі оцінку змін, які відбуваються. Натомість "соціальна еволюція", "соціальний розвиток" — поняття нейтральні. Тому прогрес не може бути ототожнений із соціальним розвитком. Прогресом називаємо ті якісні чи структурні зміни певного суспільного явища чи соціальної системи, які, з позиції певних визначених оцінкових критеріїв, становлять удосконалення цього явища, порівняно з його попереднім станом.

Іван Франко (1856—1916) у 1903 р. у праці "Що таке поступ?" писав: "...Слово "поступ" і відповідне йому поняття нові не лише у нас, але й у цілім освіченім світі...У давніших часах загально держалася думка, що порядки між людьми все були однакові або майже однакові, що ті порядки — хліборобські, ремісничі, родинні, громадські — вічні, встановлені самим Богом., і так вони лишаться до суду-віку. Що найбільше добачувано таке, що ті порядки не все строго і чисто додержуються, потрохи псуються, не стає між: людьми працьовитості, пильності, дбайливості, послуху, покори, побожності. Се походило, по думці тих старих людей, не з чого, як із людської злоби, з зіпсуття звичаїв або з чортівської спокуси.

..Хто каже "поступ", той каже одним духом дві речі. Одно те, що все на світі зміняється і ніщо не стоїть на місці, а друге — друге не таке певне, більше питання, ніж твердження: чи зміняється на ліпше, чи на гірше?...Відповідь у таких речах залежить від особистого настрою чоловіка. Старого, немічного та збідованого діда, перед яким видніється створена могила, даремно було би переконувати, що все ще буде ліпше, а молодий, здоровий та відважний, звичайно, також не хоче вірити, щоб усе йшло до гіршого. Ну, але поза тим тісним обсягом людського настрою та вподобання дуже сильно до ліпшого, що поступ веде до добра. ..Ллє коли захочемо придивитися тій справі ближче, слідити крок за кроком, то переконаємося, що ся відповідь не така дуже певна.

...Видно деякі цікаві речі, які слід затямити собі. Перше те, що не весь людський рід поступає наперед. Велика його частина живе й досі в стані, коли не повної дикості, то в стані, не дуже далекім від неї. Друге те, що той поступ не йде рівно, а якось хвилями: бувають хвилі високого підйому, а по них наступають хвилі упадку, певного знесилля і зневір'я, потім хвиля знов підіймається, знов по якімось часі опадає. І так далі. А трете, що той поступ не держиться одного місця, а йде, мов буря, з одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту та занепад".

Прогрес буває і глобальний (досягнення людства протягом усієї історії), і локальний (здобутки певної людської спільноти), а регрес (рух назад, зворотній розвиток від вищих форм до нижчих) — буває тільки локальний, такий, що охоплює окремі суспільства протягом нетривалого (в історичному вимірі) часу.

Льюїс Кербо, узагальнюючи теорії соціальної еволюції, поділяє їх на дві групи:

Інструментальна.
Сексуальна.
Кратична.
Гендерна.
Семантична.
4.1.3. Соціальна еволюція і соціальний прогрес
1.Еволюційні (оптимістичні) теорії
2. Циклічні (песимістичні) теорії.
4.1.4. Руйнування суспільства. Аномія
4.1.5. Типологія суспільств
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru