Соціологія культури - Юрій М.Ф. - 4.8.1. Класифікація ігор. Тенденції розвитку

Коли ми говоримо про класифікацію ігор, необхідно розкрити специфіку структурування цього загального феномена, тобто застосувати дедуктивний метод розчленовування однієї великої гри на ряд "малих". У рамках цього підходу можна виділити такі види класифікації ігор.

1. Р. Каюйа виділив чотири типи ігор. Ігри розташовані на єдиному контину-умі-процесі, початок якому задає максимальний Ludus (керування грою через правила) і закінчується Paidia (максимальна стихія гри, що забезпечує самореалізащю гравця):

а) гра-агон (боротьба, змагання): грають суперники, мета гри – перемога; насамперед це спорт;

б) гра-alea (жереб, гральна кіста): сюди відносяться всі азартні ігри, ігри на везіння, у яких перемагає випадок;у цих іграх переважає ризик (наприклад, біржова гра, лотерея, карти, парі, рулетка, тоталізатор); помічено, що в кризові часи ця пристрасть підсилюється до межі; гра, цей наркотик для бідних, дає можливість обдурити долю і плекає мрії про краще життя;

в) гра-mіmісгу (наслідування, імітація): цей тип гри характерний для сценічних мистецтв, театру, видовищ типу шоу; граючий — актор, його принцип гри — життеподібність, наслідування реальності;

г) гра-iІinx, гра запаморочення: і ранець грає із самою смертю в піжмурки — ризиковані заходи аж до "російської рулетки"; на карту ставиться саме життя грав ця, він покладається на волю випадку, стихії.

Усі ці чотири типи локалізовані: перший — стадіоном, спортзалом тощо, другий — гральним столом, рулеткою, третій — сценою, а четвертий — самим життям граючого.

2. Виділяються три плани гри: play (грання), game (вил гри), performance (мотивація гравця, його ставлення до гри). Такий метол класифікації (структурації) дозволяє чітко описати конкретні види ігор з чітким розчленовуванням їх нескладові частини.

Можна запропонувати схему, шо виділяє три типи ігор.

Гра-мимезис

Гра-аюн

Гра-ексташс

Родова природа:

Родова природа: боротьба.

Родова природа:

наслідування, подвоєння

змагальність, змагхіьність з мстою

збагнення змісту буття, побудова

світу, аполонівськнй початок

перемоги, домінування

свого світу, діоніеШськмй початок

у культурі

у культурі

Гра-мимезис (відповідає театру, мовним іграм, іграм з текстом) пов'язана і грою уяви і розуму людини, це світ "3адзеркалля". і метою створення такого світу є розвиток особистості граючого. Квазі-форми: естетство, салонні ігри, богемна поведінка. Така гра. коли фантазія здобуває міцні форми, "упредметнюється", переходить у гру-агон, метою якої вже є перемога одного граючого над іншим в ірреальному світі, це гра в іграшки в умовному світі, обгородженому безліччю правил (лицарські турніри, спортивні змагання, конкурси ерудитів). Тут свободи менше, ніжу першому типі ігор, оскільки немає місця для імпровізації, індивідуальної інтерпретації ролі. В агоністиці людина виробляє силу життя, витривалість, відсуває кордони "втоми від життя". Якщо порушується міра гри, то з'являються квазі-форми (війна), що знищують у результаті і грання, і даний тип гри.

Гра-екстазис доводить боротьбу до межі, гравець ходить на краю прірви, аж до позову з Богом (Гамлет, Дон-Кіхот). Цей тип гри втілений у героях Пушкіна: Євгенії з "Мідного вершника", Сальєрі, Германі з "Пікової дами"; ключова думка Пушкіна полягає в тому, що ідея, стаючи абстрактним принципом, прапором, фетишем, перетворюється в ідола, у кийок для знищення живого. Ідол шукає уособленої сили і знаходить її у фанатику. Тут ми вже близькі до пояснення вчинків героїв Достоєвського, шо руйнують опори, на яких грунтується природа людини, і кидають виклик самій історії. Квазі-формами є рулетка, кісти, карти.

Вникаючи в проблематику гри, ми не можемо пройти повз погляди на гру Е. Берна, відомого американського психотерапевта, що написав книгу "Гра в житті людей". Він виявляє безліч сценаріїв життя, що реалізуються як у трансакціях, так і у внутрішньому світі людини. Якщо взаємодії людей не можна зводити до гри у чому ми вже переконалися, то наш інтерес до описаних Берном взаємин внутрішніх уособлень законний. Він структурує внутрішній світ людини за персонажами "дитина", "батько" і "дорослий". Взаємини між ними визначаються суттю цих уособлень: "дитині" властиві фантазії, творчий, імпровізаційний початок "батьку" - нормативність, традиціоналізм, виховний початок, успадко. ваний від його батьків і шо допомагає прокладати русло життя "дитині", а "дорослому" характерне прагматичне ставлення до життя, раціональність у судженнях і вчинках. Перевага у внутрішньому світі тієї чи іншої людини якої-небудь з цих позицій означає перевагу відповідних прагнень у реальних вчинках індивіда, у його діях і в участі в тих чи інших типах ігор (стиль життя індивіда багато в чому залежить від "пайової участі" у його поведінці цих персонажів, шо, у свою чергу, зумовлено його вихованням і самовихованням у межах даної культури).

4.9. Смерть як екзистенціальний і культурний феномен
4.9.1. Життя після смерті: досвід досліджень
4.9.2. Життя як опір смерті
Розділ 5. Ритуал — символ — міф
5.1. Ритуали і ритуалізм
5.2. Ритуали і соціальні інститути
5.3. Визначення ритуалів
5.4. Дюркгейм про релігію і ритуали
5.5. Типи і функції ритуалів
5.6. Rites de passage
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru