Соціологія культури - Юрій М.Ф. - 5.8. Сучасна символізація

Що ми маємо на увазі, говорячи, наприклад, так: у ритуалах ініціації "пеніс символізує Пітона, Змію-Веселку або Змію-Блискавку"? Що означає тут слово символізує?

Наведемо опис ще одного ритуалу австралійських аборигенів—обряду на честь птаха ему. Чоловіки роблять великий насип, на нього кладуть білі пера пелікана, на які нанесені чорні та червоні крапки. Вибирають чотирьох жінок, по дві з кожної групи. Під час обряду, що проводиться вдень, жінки проходять по насипу, що представляє тіло ему. У цей час чоловіки починають співати... Коли спів закінчується, керуючий обрядом чоловік руйнує насип палицею і просить ему розмножуватися: зруйнований насип має такий вигляд, як тільки що вилупилися з яйця пташенята ему. Тепер у країні буде досить ему... Що ми повинні розуміти, говорячи: зруйнований насип символізує безліч пташенят ему, що вилупилися.

А як розуміти такий вислів: "При ви конанні обрядів без участі жінок чоловіки символічно імітують фізіологічні функції, властиві жінкам?"

Символ — дуже багатозначне і недостатньо прояснене поняття. Словники, навіть спеціалізовані, часто дають неточні та неповні пояснення символу. Наведемо два визначення поняття "символ":

Символ — довільний знак, що викликає однакову соціальну реакцію. Значення символу довільне в тому розумінні, що воно не притаманне звуку, об'єкту, явищу тощо як таким, а формується в процесі навчання і взаємної згоди людей, які використовують його під час комунікації. Люди комунікують один з одним символічно за допомогою слів, жестів і дій.

Слово, прапор, каблучка, номер - ось приклади символів.

Символ - те, що у своїй почуттєвій якості вказує на щось інше чи заміщає щось інше. Під цим "іншим" "символізуючим" може розумітися конкретне явище чи предмет (наприклад, сонце як символ Людовика XIV), але найчастіше символ указує на дещо абстрактне, безпосередньо не сприйманий зміст, значене утворення, комплекс уявлень, що стосується релігії, політики, науки тощо (наприклад, християнський хрест, прапори і герби, докторська шапочка).

Абсолютно очевидно, що жодне з цих визначень не сприяє поясненню ритуальної символізації. По-перше, символи описаних вище ритуалів не є довільними знаками (напевно, буде важко здогадатися, що це за ритуал, коли двостатеву Змію-Веселку символізував би не той предмет, який її символізує, а що-небудь інше, наприклад, прапор). По-друге, символи цих ритуалів не вказують на щось інше і не відсилають до чогось іншого.

5.8. Сучасна символізація

Наведені вище словникові визначення, у яких символ (як предмет, процес, явище) протиставляється "символізуючому", а відносини між ними мають, як вважається, конвенціональну природу, характеризують соціальну дійсність сучасного світу, де істотно змінився і зміст символізації, і зміст ритуалів.

Як уже говорилося вище, сфера, що раніш найбільше підлягала ритуальній регуляції, тепер значною мірою інституціоналізувалась. Реальність цієї сфери відокремилася від символів. Життя в його безпосередній повноті стало дедалі і менше співвідноситися з суспільною міфологією, що, як передбачається, її веде й організовує. Дане твердження справедливе буквально для всіх розвинутих суспільств, як капіталістичних, так і колишніх соціалістичних.

Наслідком цього стало спустошення символів. їхній конкретно-життєвий зміст виявився підміненим раціоналістичними конструкціями; у результаті символізуюче відокремилося від того, що символізує. Матеріальність символу не співвідноситься з матерією життя, а тому стає байдужою стосовно неї — результатом умовності, конвенції. Свідчення про повноліття може називатися паспортом, атестатом, аусвайсом чи якось інакше, може являти собою книжечку, картку чи значок, це не має ніякого значення.

Нові символи не тільки байдужі символізуючій реальності за своєю матеріальною природою і складом. Вони байдужі і самій реальності, утворюють свою власну відносно замкнуту систему, анітрошки не впливаючи на процеси життя. Загальновідомим фактом є подовження процесу дорослішання нинішньої молоді. Психологічні, соціологічні, етнографічні дослідження показують, що час психофізіологічного, емоційного і соціального дозрівання заходить у суперечність з формально-ритуальним часом визнання цивільної дієздатності. Якщо удатися до етнографічних понять, можна сказати, що ініціації піддаються діти. Якби сучасні "ініціації" мали, як раніш, характер різкої особистісної трансформації і реіденти-фікаїш, молода людина могла б випробувати серйозні психосоматичні потрясіння. Цього не відбувається, оскільки ініціації чисто формальні, не стосуються життя, сказане не слід сприймати як елемент критики сучасної культури, атомізуючоі та індивщуалізуючої особистість, що руйнує традиційні родові опори стабільного суспільного існування. Руйнування дійсно відбувається, але оцінювати його можна лише на основі певної ідеологічної концепції, заздалегідь простулюючої, що є добро, а що зло. Ми ж тільки констатуємо, що руйнування стабільних ритуалізованих структур веде до зростання людської свободи в просторі, у часі й у третьому – соціальному вимірі. Але тут варто відзначити, що зростання індивідуальної свободи має свої негативні сторони, і чи визначається воля в кінцевому підсумку як благо, залежить від тих критеріів, що обрані для оцінювання зміни і розвитку суспільства.

Розглянемо, як змінюється ступінь свободи в просторовому плані. Деритуалізація життя і релятивізація символів сприяє звільненню від пут клану, роду, громади, різних регіональних ідеологій, відкриває широкі обрії географічної мобільності (регіональний характер ритуалів, що відзначають етапи проходження життєвого шляху, прив'язує людину до її місця сильніше, ніж в'язниця). Ослаблення ритуалів переходів і їх відрив від реальності життя кардинальним чином змінюють можливості індивіда розпоряджатися тимчасовим діапазоном свого життя. Він може розтягти чи скоротити юність, повернути її (наприклад, знову взявшись за навчання), збільшити період активної дорослості, взагалі уникнути старості як соціально-сконструйованого часу життя. Зрозуміло, усе це в межах відпущених йому біологічних можливостей.

Але, грубо говорячи, біологія не байдужна до ідеології, у даному випадку — до міфу і ритуалу. У традиційному суспільстві юнак, що пройшов ініціацію, не міг більше залишатися в статусі юнака, він ставав дорослим так само неминуче, відразу і цілком, як лялечка перетворюється в метелика. Він дорослішав відразу, незалежно від своїх суб'єктивних станів і схильностей, точно так само, як згодом "ритуально" старів. Ці вікові статуси, що чергувалися, випливали з квазіприродної необхідності, їхнє настання не можна було відкласти, як не можна відкласти прихід літа чи відмінити зиму. Удеритуалізованому сучасному суспільстві людина може скасувати чи змінити багато чого. Узагалі збільшенням середньої тривалості життя людство багато в чому зобов'язано не тільки успіхам медицини і біології, але і деритуалізації суспільства та зміні вікових ідеологій. І незважаючи на безліч змін, дотепер як структура, так і межі людського життєвого шляху багато в чому визначаються й обмежуються ідеологічно. Письменник Еліас Канетті неодноразово висловлював думку про ідеологічний, а не тільки біологічний характер невідворотності смерті. І, нарешті, — свобода в соціальному вимірі: відкриття можливостей внутрішньопоколінської і внутрішньокогортної верти кальної соціальної мобільності, зростання значення як статусів досягнення, так і аскриптивних статусів тощо.

Отже, сучасні процеси зумовлюють зниження ролі ритуалів і спустошення символів. Саме на усвідомленні ролі і значення цих "порожніх" символів, що не містять у собі власної реальності, а відсилають до чогось іншого, будується багато соціологічних концепцій сучасного суспільства, поєднуваних загальною назвою "символічний інтеракціонізм".

Завдання послідовників символічного інтеракціонізму, супротивників об'єктивістської соціології, що намагаються побудувати соціальну науку за образом і подобою природничих наук, — увести в соціологію "людський вимір". З їх (помітимо, цілком правильної) точки зору міжіндивідуальна взаємодія організовується не як взаємодія природних об'єктів, спонукуваних зовнішніми стосовно них об'єктивними силами, а як результат постійної власної людської інтерпретаційної діяльності. У людській поведінці між реакцією і стимулом завжди стоїть інтерпретація, тобто осмислення того, що означає чи, можна сказати, що символізує цей стимул, на які можливі наслідки він указує. Навіть стимули, що найбільш часто зустрічаються, значення яких не викликає сумніву в переважної більшості населення, можуть стати об'єктом інтерпретації і дійсно штергфетуються.

Таким чином, людська взаємодія здійснюється як постійний процес штертретацій, їх взаємних погоджень, у ході яких виробляються загальні бачення й оцінювання предметів і явищ, тобто формуються, конституюються загальні предмети і явища, соціальний світ у цілому.

Ці концепції цілком відповідають характеристикам деритуалізованого суспільства, що володіє тільки порожніми символами, шо можуть наповнятися яким завгодно змістом, і єдина турбота при цьому полягає в тому, щоб забезпечити єдине для учасників взаємодії, групи чи для всього суспільства розуміння і тлумачення символів у їхньому новому конвенціональному наповненні.

Трохи забігаючи вперед, відзначу, що ці нові символи - символи іншого міфу, не того, яким і в якому жили аборигени Австралії.