Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - РОЗДІЛ 5. СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ

Викладення матеріалу в даному розділі здійснено виходячи з того, що єдиним шляхом опанування певної соціально-наукової галузі є самостійне вивчення напрацьованих у її межах дослідних матеріалів. Відповідно досить довгими є перелік імен фахівців із соціології освіти та список рекомендованої літератури. Автор переконаний, що переказ іншими серйозної концепції не може бути повністю адекватним; для справжнього усвідомлення її сутності дослідник (студент, викладач, науковець) повинен звертатися до першоджерела.

З огляду на незначний обсяг цього фрагменту посібника, автор вирішив також відмовитися від "об'єктивістського", всеохоплюючого висвітлення питань соціології освіти й наявних відповідей на них: за подібного викладення аналітична глибина була б, напевно, недостатньою. У кінцевому варіанті розділ, з одного боку, містить багато матеріалу для самостійної роботи читачів, з іншого — текст побудований згідно з авторською позицією. Тобто праця має експериментальний характер, і автор аж ніяк не претендує на загальне схвалення її положень. Навпаки, систематичну та жорстку критику авторських та інших представлених концептуальних підходів пропонується зробити основним методом вивчення цього розділу. Сподіваємося надалі спільно з зацікавленими читачами, насамперед молодими духом і душею, зорієнтованими на пошук нових знань і вдосконалення існуючих практик, розвивати вельми важливу для забезпечення здорової, повноцінної суспільної життєдіяльності науку — соціологію освіти.

5.1. Теоретичні підвалини соціологічного аналізу освіти

Вважаємо, що необхідною передумовою плідного соціологічного дослідження проблем освіти є констатація такої обставини: людством вистраждана ідея про примат (визначальну роль) соціально-культурної сфери в суспільному житті, про те, що в сучасному соціумі саме ефективна діяльність її соціальних інститутів, передусім освіти (чи навіть ширше — просвіти) та науки, має ключове значення, вчинює вирішальний вплив на сьогоднішнє функціонування та перспективи розвитку суспільства. Проте у нашій країні цей факт, доведений багаторічним світовим досвідом, дослідженнями та практикою суспільного життя, у кращому випадку лише визнається на словах, а на ділі — в Україні підтримка галузей соціально-культурної сфери була й залишається другорядним елементом державної політики. Під це нерідко підводиться економічне "обгрунтування": мовляв, головне - забезпечити розвиток матеріального виробництва, що автоматично дозволить вирішити проблеми так званої "невиробничої сфери".

Насправді ж основою економічного (що вже казати про "гуманітарні" аспекти) прогресу сучасного суспільства виступає випереджаючий розвиток його духовних продуктивних сил, таких галузей діяльності як наука, освіта, культура. Надзвичайно шкідливим є стереотип, згідно з яким освіту, науку, культуру, охорону здоров'я тощо вважають "невиробничою сферою". Такий підхід викривляє їхню народногосподарську роль, править за теоретичне обгрунтування сумнозвісного "залишкового принципу" виділення коштів цим галузям. Звернення до світового досвіду та сучасних наукових уявлень переконує, що працівники сфери послуг, нематеріального виробництва — педагоги, вчені, діячі культури, лікарі та інші, зайняті продуктивною працею, роблять величезний внесок у створення національного продукту і доходу. Цю обставину треба належним чином відобразити у вітчизняних законодавчо-нормативних документах, які стосуються господарської діяльності, водночас адекватно змінюючи системи обліку та фінансування.

Необхідно вкоренити (сьогодні мова може йти лише про формальне існування, яке супроводжується нерозумінням сутності та несприйняттям, відторгненням явища) у вітчизняному праві, у практиці господарювання та державного управління поняття некомерційної (неприбуткової) організації Ця категорія акцентує увагу на особливому режимі діяльності й оподаткування подібних організацій, на тій обставині, що основною метою організації не є отримання прибутку, тобто одержуваний прибуток не може розподілятися між засновниками (власниками) і має спрямовуватися лише на цілі надання профільних послуг і розвиток організації. Поширення в Україні притаманного передовим країнам сприйняття некомерційних організацій, створення для них сприятливого господарського та податкового клімату дасть імпульс розвиткові духовного виробництва: адже переважна більшість видів діяльності в галузях освіти, культури, фундаментальної науки за своєю економічною природою є неприбутковою, і відповідне трактування відкриє для них нові простори.

Іншою теоретичною передумовою соціологічного дослідження освіти виступає інституціональний підхід. На нашу думку, обов'язковими щаблями аналізу соціального інституту виступають визначення його меж та основоположних функцій, характеристика відповідної сукупності соціальних статусів, ролей і норм поведінки, первинних і вторинних груп, інституційного співтовариства (спільноти), комплексу специфічних організацій, плетива особових та організаційних мереж. Значення трактованого подібним чином інституціонального підходу для розв'язання теоретичних проблем соціології, зокрема соціології освіти, та практичних управлінських завдань важко переоцінити.