Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України - Лісовець О.В. - 8.2. Витоки сучасного неформального руху в Україні

Об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, мистецтво, зі спільним типом поведінки відомі з давніх часів (філософські школи, лицарські ордени, літературні і художні школи, масонські ложі).

У СРСР, незважаючи на тоталітарну владу, теж існували неформальні рухи. У 20-30-ті роки XX ст. неформальними групами були численні дворові компанії та безпритульні. У 50-60-ті роки з'явилися такі неформальні течії, як стиляги, бітники, штатники. Перші студентські будівельні загони і добровільні народні дружини в момент свого виникнення також можна вважати неформальними. Пізніше вони були офіційно визнані (і, як наслідок, стали примусовими). До масового неформального соціально-політичного руху 60-х років у СРСР можна зарахувати клуби самодіяльної і авторської пісні (бардівський рух), дискусійні клуби тощо. З часом вони були формалізовані і бюрократизовані.

У 60-80-ті роки найактивнішим був рух хіппі. Офіційною датою народження хіпі в СРСР вважали 1 червня 1972 року, коли відбулася їх перша тусовка на Пушкінській площі в Москві. У 70-ті роки активізувалися стиляги, які носили яскравий закордонний одяг, вузькі штани, туфлі на платформі, пишні зачіски. Влада боролася не лише з їхньою ідеологією (вважалося, що радянська людина не повинна мати особливих матеріальних потреб), а й з виглядом: спеціальний комсомольський патруль міг розрізати ножицями вузькі штани чи обстригти волосся стиляги. У 1976-1977 рр. з'явилися перші панки.

У 1976 р. з вищої футбольної ліги СРСР вилетів московський "Спартак", у зв'язку з цим масово про себе заявили фанати, які вчиняли погроми, інші хуліганські дії. Офіційна реакція була швидкою: одночасно з клубами футбольних уболівальників були заборонені спортивні федерації карате, клуби атлетистів, групи з вивчення йоги. Багато з них після нього діяли підпільно.

У 1982 р. нову хвилю хіпі зініціював проведений у Польщі рок-фестиваль. Однак у 1982-1987 рр. унаслідок напливу нових людей ідеологію спіткала криза. Панки теж переживали кризу, зумовлену відсутністю нових форм діяльності. З'явилися нові неформальні групи: індіаністи, неонацисти, музичні неформали (прихильники металу, року, рок-н-ролу).

Період 1987-1992 рр. почався з наростання агресивності в неформальному середовищі, що призвело до зіткнень різних неформальних груп як між собою, так і з органами правопорядку. Деякі з них інтегрувалися в напівкримінальне середовище. Як наслідок, серед молоді поширилися алкоголізм, наркоманія, токсикоманія. У період розпаду СРСР неформальний рух вийшов за межі молодіжно-підліткового середовища і набув вираженої соціально-політичної спрямованості (широкі національні рухи, фронти).

У 1992-1995 рр. активність "старих" неформальних груп спала, багато членів їх покинули, а також поширилися нові субкультури: романтичні, культурологічні, філософські, релігійно-містичні.

1996 - 2004 рр. позначені протилежними тенденціями: активізацією інтелектуальних напрямів у неформальному середовищі і водночас омолодженням неформальних груп, що не переймалися інтелектуальними проблемами (гопники, репери, брейкери, роллери). Виокремилася група хакерів, які ще не створили чіткої субкультури, але започаткували в Україні широкомасштабний рух "дітей інформаційної доби".

Неформальний рух продовжує розвиватися, трансформуватися. Періодично в середовищі української молоді виникають, набувають популярності нові неформальні течії - геймери, трейсери, флешмобери та ін.

Натепер неформальний рух є важливою рушійною силою в суспільстві молоді (за оцінками соціологів, приблизно 25% молоді належать до різних неформальних молодіжних груп та об'єднань). І не лише масовість є його ознакою, а й всеохоплюючий вплив на решту молоді, що зумовлює тенденції притягання до групи, де особисті інтереси і світобачення відповідають загальним.