Ринок і ресурси споживчих товарів - Офіленко Н.О. - 1.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧИХ РЕСУРСІВ ТА СТВОРЕННЯ РИНКУ

Сучасна нестабільна ситуація на ринку продовольчих і непродовольчих товарів України, що викликана невмінням правильно господарювати, призводить до занепаду економіки країни в цілому.

Сучасний ринок України - це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі і нашої держави, є надзвичайно актуальним.

В економіці України проблема збалансованості попиту й пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Розвиток економіки останні роки характеризується значними зрушеннями в структурі національного господарства, специфікою в темпах і динаміці розвитку промисловості, сільського господарства, а також внутрішнього ринку країни. За ці роки змінилися організаційна структура виробничо-збутового апарату фірм, структура і характер зв'язків у виробництві, збуті, розподілі і споживанні.

Від правильного визначення тенденцій і закономірностей розвитку споживчого ринку, прогнозу впливу на них окремих суб'єктів господарської діяльності, правильної оцінки своїх можливостей і сил залежить економічна стабільність країни.

Ресурси - в економіці розглядаються як складові елементи виробничого потенціалу, якими володіє країна і які використовуються для економічного, соціального, науково-технічного розвитку.

Ефективність функціонування аграрної сфери, а також комплексу галузей виробництва непродовольчих товарів як джерела забезпечення споживчого ринку власними товарними ресурсами залежить від економічної політики держави.

Для вирішення проблем ринку споживчих товарів потрібно підвищувати відповідний рівень знань майбутніх фахівців товарознавчого профілю про ринок і розміщення ресурсів України з урахуванням рівня розвитку і структури господарства, природно-ресурсного потенціалу. Кваліфікований товарознавець повинен знати не тільки специфіку регіональних умов функціонування підприємств і комплексів, а також повинен бути спроможний визначити, де виробляти продукцію, щоб досягти запланованих цілей з оптимальними витратами коштів.

Розділ 1. РИНОК І РЕСУРСИ ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ

1.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧИХ РЕСУРСІВ ТА СТВОРЕННЯ РИНКУ

1.1.1. Особливості сільськогосподарського виробництва та їх вплив на формування продовольчих ресурсів

Продовольчий ринок - це форма організації сільськогосподарського виробництва.

Формування продовольчого ринку України складається з таких складових:

- земля;

- робоча сила;

- попит-пропозиція:

- безпосереднє виробництво продовольчих товарів;

- аграрна політика держави;

- конкурентоспроможність аграрної продукції;

- господарський механізм;

В аграрному виробництві земля - це фундаментальна складова частина сільськогосподарського виробництва. Земля у сільському господарстві водночас є предметом праці і засобом виробництва. Знаряддя і предмети праці аграрія, якими б досконалими вони не були, служать для обробітку землі. Від якості землі та інтенсивності її використання залежить продуктивність рослинництва. Водночас і тваринництво може успішно розвиватись лише на основі ефективного використання земельних угідь.

Саме використання землі надає сільському господарству особливостей, відсутніх у промисловості, транспорті, будівництві та інших галузях економіки. У несільськогосподарській сфері земля є лише просторовою складовою, базисом природних ресурсів: хіміко-біологічний та фізико-механічний склад ґрунту, біологічні та інші компоненти. Продуктивність аграрної праці безпосередньо пов'язана з біокліматичним потенціалом і залежно від нього одна кількість праці буває представленою більшою чи меншою кількістю продуктів (споживних вартостей). З огляду на це, важливого значення набуває економічна, зокрема і грошова, оцінка землі.

Сільське господарство забезпечує зайнятість багатьох людей. Але воно однозначно має сезонний характер, що слід враховувати у разі розбудови продовольчого ринку. Так, зайнятість населення в аграрній сфері США складає 2 %, а в Україні - 16 %. Це є свідченням наявності величезних резервів вивільнення робочої сили, що водночас призведе до втрати робочих місць, збільшення кількості безробітних, при цьому розвиток економіки обумовив подальше зростання міського населення: структурна частка городян збільшилася з 47,9 до 67,8 %.

Сільське господарство - галузь, що характеризується постійними коливаннями: аграрна продукція продається на конкурентних ринках, де ціни змінюються досить часто, а попит на аграрну продукцію практично залишається стабільним. Це пояснюється тим, що виробник-аграрій завжди відчуває повну залежність від коливань ринку. Крім того, що попит на сільськогосподарські продукти мало зростає у міру збільшення доходів населення, він ще й нееластичний відносно цін. Так, частка особистих доходів, що витрачаються на продовольчі товари в Україні, постійно збільшується, а у розвинутих країнах вона має тенденцію до зменшення (наприклад, у США за останні 20 років вона зменшилася з 18 % до 11,4 %).

Процес зменшення кількості виробників сільськогосподарської продукції у світі діє безперервно (банкрутство). Але у більшості країн аграрні виробники отримують допомогу держави, що практично усуває проблему збільшення обсягів виробництва, а проблему збуту продукції ускладнює.

Загальний обсяг виробництва товарів в Україні з кожним роком збільшується, при цьому обсяг аграрного виробництва збільшується з кожним роком приблизно на 10 %. Частка аграрного виробництва у загальному виробництві товарів в Україні зменшується близько на 1 %, проміжне споживання в аграрному виробництві зменшується на 0,5 %, а валовий прибуток - приблизна на 2 %. Оплата праці найманих працівників в аграрній сфері збільшується приблизно на 1 %.

Ефективність функціонування аграрної сфери залежить від аграрної політики держави, таких як органічна складова частина економічної політики держави, сукупності науково-обґрунтованих ідей щодо розвитку сільського господарства на певному етапі розвитку країни.

Система аграрної політики на сучасному етапі розвитку економіки України повинна характеризуватися наступними складовими:

- докорінною трансформацією відносин власності на землю та інші засоби виробництва (розпаювання земельного фонду, виділення земельної ділянки у натурі);

- формуванням господарських структур на засадах різноманітності форм господарювання;

- створенням ринку засобів виробництва і продовольства, його адекватної інфраструктури;

- удосконаленням принципів ціноутворення, оподаткування, фінансування, кредитування і страхування;

- прискореним переходом сільського господарства на інтенсивний шлях розвитку та інтенсифікацією використання наявних ресурсів;

- підвищенням продуктивності виробництва з орієнтацією на використання біотехнологій, що системно інтегрують можливості живих організмів у створенні корисних людині ресурсів життєдіяльності;

- подальшим поглибленням спеціалізації сільського господарства на основі міжгалузевого і міжгосподарського поділу праці, агропромислової кооперації та інтеграції;

- забезпеченням спрямування усіх ланок агропромислового комплексу на досягнення високого кінцевого результату, скорочення втрат продукції і сировини;

- соціально-економічним удосконаленням ринкових відносин.

Але практичній реалізації зазначених аспектів аграрної політики держави стає на перепоні аграрна криза, тобто неспроможність продуктивних виробничих відносин підвищити ефективність розвитку продуктивних сил.

Зростання втрат та зменшення обсягів виробництва, порушення виробничо-комерційних зв'язків і розлад системи заготівель більшості сільськогосподарських продуктів, повсюдне скорочення поголів'я тварин (і птиці) та зниження їх продуктивності призвело до аграрної кризи. Внаслідок цього на внутрішньому ринку України помітно скорочується товарообіг основних продуктів харчування, а значить, зменшується їх споживання, збільшується залежність країни від імпорту, зростає соціальна напруга у суспільстві. При цьому суб'єкти господарювання фінансово і соціально незахищені, тому неспроможні стабілізувати й почати нарощувати виробництво.

У аграрному виробництві співвідношення окремих видів продукції є нерівномірним. З кожним роком виробництво м'яса та молока зменшується. При цьому обсяги виробництва зернових, картоплі, овочів та баштанних, яєць, плодів, ягід і винограду дещо збільшилися.

Таблиця 1.1

ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ ЗА ОСТАННІ РОКИ, МЛН ГРН.

Вид продукції

Роки

2010 р. у % до 2005 р.

2005

2006

2007

2008

2009

2010

М'ясо

11 356

11 142

11 037

12 045

10 478

10 269

-9,7

Молоко

9066

8995

8756

8792

9013

8541

-5,8

Яйця

3123

3201

2984

3012

3185

3227

3,3

Виноград і плодово-ягідні

2696

2741

2786

2543

2664

2702

0,2

Зернові культури

16 729

16 984

17 156

17 300

17 541

17 593

5,2

Картопля, овочі

15 157

15 246

15 209

15 244

15 537

14 869

1,9

Сучасна аграрна політика має передбачати шляхи державного регулювання аграрного виробництва і АПК у цілому на підставі вдосконалення економічних та організаційних відносин у виробництві, обміні і споживанні матеріальних благ і ресурсів. Визначальними елементами сучасної аграрної політики є:

1. наповнення національного ринку продовольством вітчизняного виробництва;

2. формування організаційно-економічних умов найповнішого і найраціональнішого використання виробничо-технічного потенціалу сільського господарства;

3. постійне сприяння утвердженню почуття господаря, піднесення ролі і авторитету селянина.

Такий стратегічний напрямок співпадає і з метою Європейського Союзу забезпечити свободу переміщення робочої сили, продукції, послуг та капіталу.

Стратегічним аспектом аграрної сфери є поліпшення її конкурентоспроможності.

Державна політика у сфері аграрного виробництва на сучасному етапі має бути спрямованою на забезпечення однакових стартових умов підприємництва, партнерських відносин на ринку, а також формування інфраструктури середовища, що давало б змогу конкурентоздатним підприємствам аналізувати обсяги власного виробництва. З боку держави через систему законодавчих та нормативних актів доцільно надати керівникам (власникам) цих підприємств змогу знаходити економіко-організаційні форми і заходи ведення справ, що принесуть їм найбільший прибуток.

Аграрний продовольчий комплекс (АПК) як суб'єкт матеріального виробництва поєднує 3 сфери:

1. Сфера - галузі, що забезпечують сільське господарство засобами виробництва: тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво технологічного обладнання для харчової та комбікормової промисловості, торгівлі і громадського харчування; виробництво мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, сільськогосподарського реманенту, мікробіологічна промисловість та деякі інші галузі;

2. Сфера - власне сільське, лісове і рибне господарство.

3. Сфера - обслуговування сільського господарства, переробка, зберігання і доставка продукції споживачам: заготівля сільськогосподарської продукції, харчова, борошно-млинарно-круп'яна і комбікормова промисловість, ремонт сільськогосподарської техніки, первинна переробка нехарчової сировини, гуртова і роздрібна торгівля продовольчими товарами і громадське харчування.

Агропромисловий комплекс України має значний ресурсний потенціал, що інтегрує 5 груп ресурсів:

1) земельні та водні, мінерально-сировинні та паливно-енергетичні ресурси, повітряний басейн, сонячний (світловий) і природний тепловий потенціали;

2) біологічні - різноманітний рослинний та тваринний світ;

3) трудові - це складова частина потенціалу, що здійснює науково-технічний прогрес, процес виробництва - створення найрізноманітніших продуктів для життя людини, свідоме перетворення і вплив на природу, все навколишнє середовище, його постійне відтворення і збагачення. АПК має складну структуру трудових ресурсів, включаючи вчених і спеціалістів, керівні кадри, робітників найрізноманітніших професій і різної кваліфікації;

4) основні засоби виробництва, відтворені людиною для землеробства і тваринництва, транспортування і зберігання продуктів, їх промислової переробки і доведення до стадії обміну та кінцевого споживання: різноманітні основні фонди - будівлі та споруди, машини і обладнання, енергосилові установки, меліоративні та шляхово-транспортні системи, засоби зв'язку, матеріальні та енергетичні ресурси (добрива, корми, насіння, паливно-мастильні матеріали, сировина тощо);

5) грошові ресурси, що виступають важелем цінової та фінансово-кредитної політики, курсу грошової одиниці - чутливим регулюючим і стимулюючим механізмом економічного життя, активізації загального процесу обігу та обміну, інвестицій і поточних витрат, формування і використання фондів нагромадження і споживання. Вони характеризують у вартісному вираженні міру ефективності господарювання, стабільність економічного стану суб'єктів ринку, галузей і всієї системи АПК.

Крім сільського господарства до АПК входять галузі, що виробляють і поставляють сільському господарству засоби виробництва, галузі з переробки, заготівель, зберігання та доведення сільськогосподарської продукції до кінцевого споживача.

У щільній взаємодії з АПК знаходяться інфраструктурні компоненти: дорожньо-транспортні засоби, зв'язок, матеріально-технічне обслуговування, складські і тарні засоби.

У сфері продовольчого ринку господарський механізм забезпечує рух продовольства. Рух продовольства розглядається як потік готової продукції від виробника до кінцевого споживача; разом з тим він охоплює і ті види діяльності, що здійснюються на етапах придбання, переміщення та переробки сировини.

Господарський механізм є цілісною системою, що складається з окремих, відносно самостійних, але водночас щільно між собою взаємодіючих структурних ланок і елементів: планування, стимулювання, ціноутворення тощо, що діють відносно самостійно і процес їх розвитку частково підпорядковується власним закономірностям. Разом з тим, вони взаємопов'язані, наприклад, досягнення мети виробництва залежить від її підтримки стимулами і цінами.

Господарський механізм функціонує як єдине ціле, і ефективність його дії визначається як мірою досконалості структурних складових, так і зв'язків між ними. З огляду на це, господарський механізм має складну структуру, у якій можна виокремити наступні сфери:

1. основні структурні блоки господарського механізму - планування, оплата праці, стимулювання, ціноутворення тощо;

2. функціональні блоки (структура), що характеризують способи впливу господарського механізму на здійснення найважливіших економічних функцій - погодження рівнів виробництва і споживання; забезпечення збалансованості галузей АПК; управління науково-технічним прогресом, використанням трудових, матеріальних та природних ресурсів, зростанням ефективності суспільного виробництва; поєднання суспільних, колективних, особистих інтересів тощо;

3. ієрархічні структурні блоки господарського механізму - це способи здійснення стратегічних і оперативних функцій управління АПК, взаємодія керівних органів і виконавців, управління на рівнях всього АПК, галузей, регіонів, основної господарської ланки і організація взаємодії між ними;

4. блок організаційної структури АПК, у межах якої функціонує господарський механізм, що характеризує підходи до побудови органів управління, формування галузевого і територіального управління, виробничих комплексів, основної господарської ланки.

Головні чинники, що визначають найістотніші риси функціонування і напрями розвитку господарського механізму - є збільшення обсягу продаж і прибутку.

Активна роль у функціонуванні господарського механізму належить людському чиннику, колективам та приватним підприємцям з їх інтересами, потребами, мотиваціями.

За сучасних умов принципово змінюється загальна спрямованість дії господарського механізму: він повинен бути зорієнтованим на максимізацію ефективності виробництва; першорядного значення набуває його вплив на прискорення науково-технічного прогресу, якість продукції, раціональне використання ресурсів.

У агропромисловому комплексі виділяють виробничу та соціальну інфраструктуру.

Виробнича інфраструктура АПК є системою виробничо-технічного забезпечення й обслуговування сільського господарства та інших галузей комплексу: агротехнічне, агрохімічне, зооветеринарне, технічне обслуговування, система заготівель сільськогосподарської продукції, елеваторно-складське господарство, зберігання сільськогосподарської та промислової продукції, тарне, транспортне та шляхове господарство, засоби зв'язку та інформаційного обслуговування, гуртова та роздрібна торгівля аграрними продуктами, організація прикладних наукових досліджень стосовно сфери діяльності АПК.

Соціальна інфраструктура поєднує житлово-комунальне господарство, побутове та культурне обслуговування, заклади дошкільного виховання, систему підготовки кадрів.

Сільське господарство щільно пов'язане з багатьма напрямами національної економіки, залишаючись своєрідним постачальником робочої сили іншим галузям економіки, значною мірою визначаючи добробут населення.

Через взаємодію природних і економічних процесів у сільському господарстві обіг виробничих фондів теж має особливості: головним засобом виробництва є земля, існують специфічні основні фонди (продуктивна худоба, деревинно-чагарникові, плодовоягідні та інші насадження); специфічні оборотні фонди - насіння, корми, тварини різних статево-вікових груп тощо. За обіговістю виробничі фонди теж мають специфіку: машини і обладнання протягом року використовуються нетривалий час (від декількох днів до декількох місяців), повільніша оборотність засобів праці порівняно з іншими галузями виробництва; відносно висока фондоємність сільськогосподарського виробництва.

Аграрні підприємства, сферу переробки і просування сільськогосподарської продукції слід розглядати як єдине ціле, оскільки неефективність в одному секторі негативно вплине на конкурентоздатність усього агропромислового комплексу.

В умовах становлення ринкових відносин в аграрному секторі розширюється коло постачальників сільськогосподарської продукції, тобто система продажу продукції аграрного сектору економіки, яка визначається сукупністю форм обміну, каналів та напрямків їх використання.

Ресурси та виробництво більшості видів сільськогосподарських продуктів та сировини розпорошені по території України, тобто розміщені нерівномірно. Це визначає необхідність залучення заготівельників-посередників до збирання (концентрації) розпорошених ресурсів та наступного їх доведення до потенціальних споживачів.

Найуніверсальнішою, як свідчать дослідження, системою заготівлі, транспортування, зберігання, переробки та продажу продукції аграрного сектору є система заготівельно-переробного комплексу споживчої кооперації України, а також підприємства-заготівельники, дії яких на ринку мають функціональну спрямованість та відомчу підлеглість.

Сьогодні в Україну імпортується продукція, яка безпосередньо виробляється її товаровиробниками, що послаблює власного виробника (наприклад, за традиційного виробництва в Україні цукрових буряків, повністю задовольнялися власні потреби). Це свідчить про можливість відмови від його імпорту, чого можна досягти за рахунок введення імпортних квот тощо. Негативним аспектом є й те, що за межі України поставляється не готова продукція, а аграрна сировина. Так, зараз 70 % насіння соняшника експортується, хоча економічно доцільніше експортувати готовий продукт - олію. Негативні наслідки такої діяльності на ринку полягають у втраті значної кількості робочих місць, невикористання виробничих потужностей. Як наслідок, бюджет України втрачає значні надходження, а підприємці - прибутки.

Зазначені проблеми стабілізації руху продовольства в Україні та розвитку продовольчого ринку зумовлюють необхідність опрацювання концепції формування і розвитку національного продовольчого ринку України.

Отже, розбудова та забезпеченість національного продовольчого ринку товарними ресурсами, а промисловості - сировиною залежить не лише від сфери аграрного виробництва, а від узгодженості усіх пов'язаних з ним ланок.

1.1.1. Особливості сільськогосподарського виробництва та їх вплив на формування продовольчих ресурсів
1.1.2. Умови і чинники формування продовольчого ринку
1.1.3. Соціально-економічна оцінка функціонування ринку продовольства
1.2. РИНОК І РЕСУРСИ ЗЕРНОБОРОШНЯНИХ І ПЛОДООВОЧЕВИХ ТОВАРІВ, ЦУКРУ І СУПУТНІХ ПРОДУКТІВ, КАРТОПЛІ І ПРОДУКТІВ ЇЇ ПЕРЕРОБКИ
1.2.1. Структура продовольчого ринку
1.2.2. Ринок і ресурси зерноборошняних і плодоовочевих товарів
1.2.3. Ринок і ресурси цукру і супутніх продуктів (патока, харчові кислоти)
1.2.4. Виробництво картоплі і продуктів її переробки (крохмаль і спирт)
1.3. РИНОК І РЕСУРСИ РОСЛИННИХ ОЛІЙ, ВИНОГРАДУ І ПРОДУКТІВ ЙОГО ПЕРЕРОБКИ, ТЮТЮНУ ДЛЯ ПРОМИСЛОВОЇ ПЕРЕРОБКИ, ХМЕЛЮ І ПРОДУКТІВ, ЩО З НЬОГО ВИГОТОВЛЯЮТЬ
1.3.1. Ринок і ресурси рослинних олій, а також продуктів їх переробки (маргарин, мило)
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru