Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. -
ЧАСТИНА II. БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Банківська система є невід'ємною частиною сучасного фінансового ринку, їх діяльність тісно пов'язана з потребами розширеного відтворення. Перебуваючи в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством і населенням.

Традиційно в США, Великобританії і Франції домінували спеціалізовані, а у ФРН, Швейцарії і Австрії - універсальні банки. Сьогодні інституційна структура більшості банківських систем зазнає трансформації - обидві системи починають зближуватися. Основними каталізаторами стали глобалізація і загострення міжнародної конкуренції, географічні і поведінкові зміни у клієнтській базі, інтенсивний розвиток ринку цінних паперів, злиття і поглинання, олігополізація банківської системи, укрупнення банків і банківських груп. Ці зміни викликають у політиці банків своєрідний ефект доміно. Позначаються і зміни в законодавстві. Так, ухвалення в США нових норм регулювання банківських холдингів значно розширює спектр операцій банків. У країнах ЄС процес пов'язаний з гармонізацією банківського права і лібералізацією фінансових ринків, що поступово витісняють банківські кредити. Свою роль повинні відіграти і нові норми покриття ризиків (угоди Базеля II).

Зростає значення іноземних банків у розвинених країнах, у зв'язку з чим в законодавстві багатьох з них уточнюються положення з регулювання діяльності нерезидентів. Йде становлення єдиного банківського простору в ЄС, усе більш популярними стають офшори і податкові гавані.

Формуються інтернет-банки - нова група банківських інститутів. Незважаючи на значні перспективи, сьогодні цей ринок досить обмежений: наприклад у Німеччині, за деякими оцінками, можуть одночасно працювати, залишаючись прибутковими, не більше шести інтернет-банків. Багато послуг вимагають особистого контакту з клієнтом і детальної перевірки його кредитоспроможності. Тому оптимальний варіант, коли у складі банківської метакорпорації є як інтернет-банки, так і стандартні філіальні, але з більш активним використанням електронних систем.

Особливої ролі набувають money shops - автоматизовані банківські філії у великих торгових центрах, що мають однаковий з ними режим роботи. Але у цьому випадку виникає ситуація, коли клієнти вважають за краще отримати консультацію в банківській філії, а операції проводити через мережу Інтернет. У результаті прибутковість інтернет-банків різко зростає за рахунок прибутку філіальних, що створює диспропорції в банківській групі.

Банківська діяльність є найбільш характерним індикатором стану фінансової системи, руху грошових потоків, рівня розрахункових операцій, ступеня захищеності інтересів вкладників, стійкості фінансового ринку.

Розділ 3. Банківська система Сполучених Штатів Америки

3.1. Історичні передумови виникнення банківської системи

У ході історичного розвитку банківська система США зазнала значних трансформаційних змін.

Однією з основних причин для введення централізованого контролю за обігом монет та випуском банкнот в США став не тільки брак монет, який спостерігався після Війни за незалежність (1775-1781), але й необхідність створення першого монетного двору. Завдяки цим факторам новий Континентальний конгрес від імені Сполучених колоній (штатів) прийняв рішення про утворення Першого банку Сполучених Штатів (First Bank of United States), який заснував перший власний монетний двір (у Філадельфії) і санкціонував перший федеральний випуск срібних доларів та мідних центів за вагою іспанських срібних песо (хоча останній згодом протягом багатьох років не діяв, і у країні вільно було в обігу іспанське срібло).

Оскільки "батьки-засновники" Сполучених Штатів з недовірою відносилися до випуску фідуціарних (тобто таких, власна цінність яких менша вартості, що представляється ними) платіжних засобів, то вони спеціально внесли в 1787 році в Конституцію статтю, що забороняє штатам проведення розрахунків за операціями будь-яким іншим платіжним засобом, крім золотої і срібної монети.

На ранньому етапі американської історії, коли національна промисловість і "велике" підприємництво перебувало лише на стадії становлення, ще не було зведено багато великих міст, але побудовані залізниці і т. п., можна говорити швидше про існування реальної економічної необхідності в банках для залучення приватного капіталу. Держава в цих умовах була вимушена стати основним пайовиком Першого банку Сполучених Штатів, якому був виданий у 1791 році на 20-річний термін чартер (документ, який видавався в англомовних країнах, що поєднував функції банківської установи і ліцензії), та в подальшому не був відновлений.

Проте незабаром банки все-таки почали з'являтися, первинно в найрозвиненіших штатах.

Необхідно зазначити, що для Америки з самого початку було характерним неприйняття сильного впливу федеральних органів влади і відповідний захист індивідуальних прав штатів. Наслідком цього став розподіл влади між федеральним урядом і штатами, який тією або іншою мірою поставив банківську сферу під контроль обох гілок влади, хоча перші банки діяли в рамках ізольованих законодавчих систем різних штатів.

Звичною практикою було добиватися чартеру, придбання якого давало банку всі переваги обмеженої відповідальності (continental liability). І лише у небагатьох штатах допускалося створення банків без чартеру, які несли необмежену відповідальність. Як тільки виникала ймовірність того, що будь-яка приватна особа або не і інкорпорована асоціація бажають заснувати банк без чартеру, на їхньому шляху виникали численні перешкоди законодавчого характеру. Більшість східних штатів узяли на озброєння закони, подібні прийнятому в 1818 році в штаті Нью-Йорк, що передбачав дозвіл емісійного і депозитного бізнесу лише за наявності офіційного дозволу. Більшість виникаючих згодом західних штатів також підтримувала таку політику. Проте реальна дія цього закону змінювалася від штату до штату залежно від того, наскільки легко було отримати чартер.

Число банків стало особливо швидко зростати після ліквідації Першого банку Сполучених Штатів. У 1811 році їх уже налічувалося 88, а за три наступні роки було видано 120 нових чартерів на створення банків.

Коли в 1812 році почалася друга війна з Англією, що одержала назву Другої війни за незалежність, більшість цих банків була залучена в інтенсивне кредитування федерального уряду і штатів; неминуче пов'язана з цим надмірна емісія змусила приблизно три з кожних чотирьох банків звернутися в 1814 році до урядів своїх штатів за дозволом на припинення грошових виплат. Цікаво, що значна частина банкрутств у ці, а також подальші роки мала місце саме там, де створення нових банків було найбільш обмежене, а отже, уже існуючі знаходилися у привілейованому положенні. Так, у штаті Нью-Йорк на 26 банків число банкрутств становило 11, у Пенсільванії також на 26 банків - вже 19, і ця частка зростала у міру просування на південь і захід.

Надзвичайно серйозною проблемою протягом історії американського банківського бізнесу до утворення Федеральної резервної системи була саме відсутність налагодженої системи взаємного погашення (клірингу) банкнот різних банків. Оскільки банки штату звичайно не мали відділень в інших штатах, а у багатьох навіть не було і кореспондентів, то ніякої системи акумуляції банкнот з подальшою можливістю їх продажу не існувало. Цю функцію на початку, причому досить успішно, узяв на себе Перший банк Сполучених Штатів. Виходячи з вищезазначеного, стає зрозумілим створення у J81 б році Другого банку Сполучених Штатів (Second Bank of the United States). Цьому передувала гостра фінансова криза, що виникла в 1813 році у розпал війни, яка викликала загальну відміну платежів "дзвінкою монетою". Новий міністр фінансів Джеймс Даллас (James Dallas) запропонував заснувати новий центральний банк сполучених Штатів. Банк, заснований при капіталі в 35 млн доларів, почав функціонувати в 1817 році. У тому ж році поновилися "платежі дзвінкою монетою".

Початок нової політики у банківській системі США ознаменувався ухваленням штатом Нью-Йорк в 1838 році так званого Закону "Про вільний банківський режим" (Free-Banking Law), відповідно до якого емісійні права надавалися будь-якій особі або асоціації за умови депонування в офісі контролера (вищий фінансовий посадовець штату) цінних паперів певного вигляду на суму емісії. Для депонування могли бути використані будь-які цінні папери федерального уряду і штатів, затверджені контролером, до них відносили деякі види застав під нерухомість. Механізм був простий: у випадку, якщо банк виявлявся неплатоспроможним, офіс контролера реалізовував закладені цінні папери і погашав банкноти.

Першим результатом такої свободи став величезний наплив охочих негайно заснувати свій банк (понад 130). Приблизно половина з них дійсно відкрилася, і, у свою чергу, кожний другий з банків, що відкрився, протягом трьох найближчих років розорився.

Більшість із цих банків були засновані з однією емісійною метою, проте в 1848 році штат прийняв закон, що змусив їх також займатися депозитною і кредитною діяльністю.

В останній чверті XIX століття Сполучені Штати Америки залишалися єдиною серед економічно розвинених держав країною, де централізованої організації банківської системи не існувало. Банківська структура складалася з великої кількості дрібних незалежних банків, сфера діяльності яких обмежувалася незначною територією. Число банків до 1860 року досягло 3 000, в 1913 році їх було понад 20 000, близько 7 000 з них були емісійними національними банками, а інші діяли за законами своїх штатів і не мали права на емісію банкнот. Така банківська свобода "по-американськи" істотно відрізнялася від її європейського трактування. По-перше, американські банки були практично позбавлені будь-яких можливостей побудови системи відділень. Банк, відкритий в одному штаті, не мав можливості здійснення своїх операцій ні за його межами, ні через відкриття відділень в іншому штаті, ні будь-яким іншим способом. Щодо відкриття відділень усередині свого штату, то тут ситуація в різних штатах відрізнялася. Деякі штати, в основному південні, допускали створення банківських відділень, в інших - були прийняті закони, що забороняли їхнє створення. Після ухвалення національного закону про банківську діяльність право на відкриття відділень було збережено лише за тими банками, які ввійшли до складу національної банківської системи вже маючи свої відділення. Тому становище більшості банків, діючих поза великими містами, тією або іншою мірою наближалося до становища місцевих монополій.

Завершальний етап банківської реформи, який усе більше набирав сили, відбувся під час кризи 1907 року. Сподівання більшості зводилися до створення організації, здатної надати резервні засоби в умовах паніки. Симпатії уряду схилялися до організації центральної емісійної резервної установи, проте навіть після банківської кризи 1907 року опозиція федеральному централізму була ще досить сильною, що послужило основою для ухвалення Акта в 1908 році так званого Олдріча-Ріланда (Aldrich-Vreeland Act of 1908), яким дозволялося використання банками, як забезпечення додаткової емісії, будь-яких цінних паперів, крім облігацій, включаючи комерційні векселі. Проте за умови, щоб усі банки несли як індивідуальну, так і солідарну відповідальність за погашення цієї додаткової емісії.

Тим же законом була встановлена Національна комісія з грошового обігу (National Monetary Commission), покликана стежити за ходом процесу реформування, який спостерігався на той час, яка проіснувала чотири роки і провела поглиблене вивчення банківської системи не тільки Сполучених Штатів Америки, але й основних європейських країн. Опубліковані комісією матеріали сприяли створенню постійно діючої централізованої установи, яка б випускала паперові гроші на основі застави комерційних зобов'язань, діяла б як кредитор в останній інстанції і, крім того, контролювала б грошовий ринок через ставку відсотка й операції на відкритому ринку.

Усі наміри матеріалізувалися у створенні Федеральної резервної системи. За своєю структурою вона значно відрізнялася від центральних банків європейських країн. До її складу входили дванадцять регіональних федеральних резервних банків, за якими були закріплені певні федеральні резервні території. Усі національні банки повинні були в обов'язковому порядку вступити у ФРС. Цим банкам, діяльність яких координувалася Федеральною резервною радою, були передані функції емісії банкнот і зберігання резервів банків-членів ФРС, а також кредитна діяльність через повторне розміщення серед банків-членів ФРС своїх капіталів.

Розділ 3. Банківська система Сполучених Штатів Америки
3.1. Історичні передумови виникнення банківської системи
3.2. Федеральна резервна система: створення та організаційна структура
3.3. Основні функції та цілі діяльності Федеральної резервної системи
3.4. Особливості діяльності комерційних банків
3.5. Банківські холдинги
Завдання і запитання для самоконтролю
Розділ 4. Банківська система Великобританії
4.1. Становлення банківської системи
4.2. Банк Англії як центральний орган банківської системи
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru