Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. -
3.4. Особливості діяльності комерційних банків

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Близько 10 000 комерційних банків забезпечують ефективне функціонування банківської системи США. Приблизно 2/3 з них є банками штатів, тобто приватними банками, діючими відповідно до чартеру штату. Решта одержує чартери від федерального уряду, тобто є національними банками. До ухвалення Закону "Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом" ця відмінність була важливою, оскільки закон зобов'язав національні банки входити у федеральну резервну систему, тоді як банки штатів самі вирішували приєднуватися до неї чи ні, це пояснюється відсутністю єдиного банківського законодавства.

У 1990 році тільки один американський банк Citicorp входив у десятку найбільших банків світу. Уже у 1997 році - три банки: Chase Manhattan Corp. (капітал якого становив на той час близько 22,5 млрд дол. США) посів друге місце у світі; Citicorp (відповідно приблизно 21 млрд дол. США) - четверте місце; Bank America Corp. (17 млрд дол. США) - сьоме місце. Такі досягнення були зумовлені ефективністю функціонування економіки США та надійністю банківських установ. Доказом цього може слугувати той факт, що за 1950-1970 pp. кількість банків-банкрутів становила 75. За роки кризи 1980-1994 pp. збанкрутувало 1 617 банків і 1 295 спеціальних фінансово-кредитних інститутів. Після чого ФРС створює сприятливі умови для функціонування та розвитку банківської системи у 90-х роках (1995-1996 pp. - вісім банків-банкрутів, а у 1996 р. - тільки один банк).

Комерційні банки за юридичним статусом поділяються на:

1) банки-члени ФРС;

2) банки-нечлени ФРС.

Перші функціонують згідно з федеральними законами і в обов'язковому порядку входять у ФРС як банки-члени. Останні функціонують відповідно до законів окремих штатів і за бажанням входять або не входять у ФРС.

У кінці 2000 року нараховувалось близько 41 тис. комерційних банків США із сукупними активами понад 4 800 млрд дол. США, із них приблизно 9 тис. штатних банків-членів ФРС та 24,5 тис. штатних банків, які не входили у ФРС.

У ресурсах комерційних банків США власні капітали становлять невелику частину - до 7,5 %; основна частка припадає на депозити, серед яких 45 % - депозити до запитання і 55 % - строкові депозити. Активні операції комерційних банків складаються із кредитів (у 2000 році із загальних активів на кредити припадало приблизно 55-60 %). Менше займають інвестиції, причому вони більшою мірою складаються із вкладень у державні цінні папери, в основному федеральні.

Необхідно зазначити, що банківський акт 1933 року заборонив комерційним банкам купувати акції промислових та торгових компаній. Однак це не означало ліквідацію злиття банків з промисловими компаніями. Типовою формою такого злиття є входження великих банків і промислових компаній в одні й ті самі фінансово-промислові групи. Комерційні банки не мають права купувати акції промислових та торгових компаній за свій рахунок, але мають право управляти майном цих компаній за порукою своїх клієнтів. Останні часто довіряють банкам право голосу на загальних зборах акціонерів. По суті, це своєрідна форма обходу заборони комерційним банкам володіти акціями підприємств.

Ще в середині XIX ст. у банківській системі США виникла особлива ланка у вигляді інвестиційних банків, які спеціалізувалися на розміщенні та купівлі-продажу цінних паперів. У сучасних умовах інвестиції банків складаються майже на 9/10 із цінних паперів федерального уряду США, штатів та місцевих органів влади. Щодо цінних паперів промислових та інших компаній, то їх випуском і розміщенням займаються інвестиційні банки.

Інвестиційні банки здійснюють два основних види операцій з цінними паперами:

1) гарантування емісії цінних паперів, коли банк гарантує компаніям, які випускають цінні папери, їх розміщення, причому зобов'язується купити за свій рахунок ті папери, які самі компанії не зможуть розмістити на ринку;

2) безпосереднє розміщення цінних паперів компаній. У цьому випадку інвестиційні банки скуповують акції та облігації компаній, а потім розмішують їх на ринку. При цьому інвестиційні банки широко використовують засоби, які вони отримують у позику від інших комерційних банків, для інвестицій у цінні папери.

Таким чином, хоч самі комерційні банки не мають права скуповувати, наприклад акції промислових корпорацій, але непрямо - через позики комерційних банків інвестиційним банкам - ресурси комерційних банків фактично інвестуються в ці акції.

До основних впливових інвестиційних банків належать: First Boston Corp.; Lawman Brothers; Merrill Lynch, Piers, Finer&Smith та ін. За формою організації одні інвестиційні банки є корпораціями (акціонерними компаніями), інші - неакціонерними фірмами або товариствами, які включають обмежене коло партнерів (наприклад, Lawman Brothers має 17 партнерів).

Основними функціями інвестиційних банків є:

- емісійна - ведення переговорів з торговельно-промисловими компаніями про випуск цінних паперів;

- технічна - підготовка випусків цінних паперів;

- андерайтинг - взяття обов'язків розмістити цінні папери на ринку та придбати ту їх частину, яка не буде розміщена;

- інвестиційна (дилерська) - купівля-продаж цінних паперів за власний рахунок;

- брокерська - купівля-продаж цінних паперів для клієнтів на комісійній основі;

- консультаційна - консультації з фінансових питань.

Такі операції в США здійснюють близько 3 800 фірм, які входять у Національну асоціацію дилерів, у тому числі 700 інвестиційних банків. У США функціонує більше 20 установ, які регулярно очолюють синдикати та входять до складу цих синдикатів з розміщення цінних паперів, ведуть справи, пов'язані зі злиттями та поглинанням. Серед них Goldman Saks, Morgan Stenly, Магії Linch, Salomon Smith Barni, Kredi Svith First Boston та ін. Значне поширення інвестиційних банків у США пов'язане із законодавчими обмеженнями для комерційних банків на виконання емісійних та інвестиційних операцій.

Донедавна банківське законодавство обмежувало можливості прямої концентрації банків через створення мережі філій. Тому у післявоєнний період у США поширеними були приховані форми концентрації, такі як кореспондентські зв'язки, холдинг-компанії. Банківське законодавство США тривалий час забороняло відкриття відділень за межами штату, у якому містилася головна контора банку, у деяких штатах банкам взагалі було заборонено мати відділення. Лише за останній час можна спостерігати зростання чисельності філій та зменшення загальної кількості юридично незалежних банків (колишні дочірні банки перетворюються на філії та відділення).

Значний вплив на діяльність комерційних банків мав Закон 1980 р. "Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом". Цей закон ліквідував основний стимул для банків залишатися поза ФРС - більш низькі вимоги до банківських резервів. Нині всі депозитні установи США (комерційні банки, кредитно-ощадні банки, ощадно-позичкові асоціації, кредитні спілки та ін.) повинні мати однаковий відсоток своїх чекових та страхових депозитів або у формі готівки у видатковій касі, або у формі депозитів у федеральних резервних банках.

З 1965 р. американські банки значно розширили обсяги своїх міжнародних операцій, розпочався швидкий процес створення відділень американських банків за кордоном та відділень іноземних банків на території США. Унаслідок цих змін потужні комерційні банки сьогодні здійснюють свої операції в усьому світі.

До спеціальних банків, що проводять депозитну діяльність, належать взаємоощадні та акціонерні ощадні банки, які приймають заощадження населення та інвестують їх у різні активи. 100 найбільших взаємоощадних банків зберігають 75 % усіх активів цих банків. Значна частина капіталів перебуває в чотирьох північно-східних штатах - Нью-Йорк, Пенсільванія, Масачусетс, Коннектикут.

Ощадною справою також займаються державні ощадні каси при поштових відділеннях, які було створено у 1910 р. їхні кошти вкладаються в облігації федерального уряду та у місцеві комерційні банки. У США виділяється група спеціалізованих кредитно-фінансових установ, які надають споживчі кредити. До них належать інвестиційні компанії або трести, фінансові компанії, кредитні спілки та позиково-ощадні асоціації. Останні досить поширені в США. Це кооперативні установи, які надають своїм членам позики на купівлю та будівництво житла.

Слід також виокремити групу установ, які надають кредити фермерам. Ці установи свого часу відіграли і продовжують відігравати важливу роль в економіці сільського господарства США.

Система фермерського кредиту (далі - СФК) є другою за величиною групою кредиторів сільського господарства та найбільшим кредитором під нерухомість. Першу згадку про СФК можна знайти в 1908 p., коли президент Теодор Рузвельт створив спеціальну Комісію з вивчення життя в сільській місцевості.

СФК - досить розгалужена в національних масштабах мережа фінансових інститутів, що належать самим позичальникам, її основне завдання полягає в залученні фондів грошового ринку для розміщення їх у вигляді позичок сільським товаровиробникам. СФК була створена з ініціативи Конгресу США в 1916 р. для забезпечення сільського господарства надійним джерелом кредиту. Незважаючи на те, що на початковій стадії СФК розвивалася тільки завдяки зусиллям уряду, вона є приватною власністю банків та асоціацій, які володіють нею на кооперативній основі. Таким чином, СФК - це система банків та їх асоціацій у формі кооперативів, які належать і керуються обраною пайовиками Радою директорів.

Протягом свого існування ця система зазнала певних змін. Так, до середини 80-х років ця система включала:

- 12 федеральних земельних банків довгострокового кредитування (5-40 років), їхній капітал належав фермерським кредитним асоціаціям;

- 12 федеральних банків середньострокового кредитування (від 9 місяців до 3 років), їх капітал належав державі. Вони не надавали кредити безпосередньо фермерам, а проводили облік зобов'язань, які були надані фермерам іншими кредитними установами;

- 12 окружних кооперативних банків, які очолювалися центральним банком для фермерських кооперативів. Центральний банк та окружний кооперативний могли переобліковувати зобов'язання фермерів у федеральних земельних банках середньострокового кредиту.

У середині 80-х років тисячі фермерів розорилися, а зростаючі втрати внаслідок неповернення кредитів призвели систему сільськогосподарського кредиту на межу банкрутства. Для ЇЇ рятування довелося здійснити злиття ряду банків.

На сьогодні СФК складається із семи кооперативних банків, що кредитують фермерів, які забезпечують надання коштів 232 регіональним асоціаціям позичальників. Саме регіональні асоціації розмішують кредити серед сільських клієнтів.

Крім того, існують два банки для кооперативів, створені спеціально для задоволення потреб сільськогосподарських кооперативів, систем електронного і телефонного зв'язку, систем водопостачання і каналізації Ці банки фінансують також експорт сільськогосподарської продукції. На відміну від комерційних банків, СФК не має права брати депозити. Ще однією її особливістю можна вважати відсутність постійних паєнакопичень серед клієнтів. Пай члена СФК існує тільки в період, упродовж якого він бере кредит, і становить 5 відсотків загальної суми кредиту. Пай збільшується або зменшується залежно від зміни суми кредиту і повністю відшкодовується в момент виплати боргу. На персональному рахунку клієнта залишається символічна сума 5 амер. дол., що дає йому право вважати себе членом СФК і користуватися ЇЇ послугами.

Крім інспекції, яка здійснюється на федеральному рівні, усі інститути СФК мають і інші гарантії фінансової стабільності. Так, сума капіталу повинна бути не меншою, ніж 7 відсотків активів, а також мають здійснюватися обов'язкові щорічні відрахування в Страховий фонд, що був спеціально створений у 1988 році для страхування зобов'язань банків СФК. Кредитні ресурси СФК поповнює за рахунок емісії облігацій під гарантії з боку Федеральної корпорації з фінансування банків СФК. Основне призначення цієї корпорації - продавати цінні папери інвесторам і розміщувати мобілізовані кошти серед фермерів. Інвестори охоче купують цінні папери, що випускаються Корпорацією, тому що в даному випадку вони отримують вищий відсоток, ніж за державними облігаціями.

Кредитування фермерських господарств здійснює також об'єднане федеральне агентство з надання послуг фермерам, яке було створено ще в 40-х роках як реакція на кризу в сільському господарстві. її функції - надання сільськогосподарських кредитів, розроблення і реалізація сільськогосподарських програм, забезпечення автоматизації сільськогосподарського виробництва та ін. Агентство контролює процес кредитування і рух застави (землі) (оскільки купівля-продаж землі не є основним бізнесом банків), щорічно аналізує фінансовий стан фермерських господарств, звітує перед фермерами про стан їхніх господарств і перспективи на майбутнє, класифікує ризики за наданими кредитами. У складі даного агентства Товарно-кредитна корпорація - це державна установа, що надає кредити під заставу товарів на складі. Корпорація не потребує обов'язкового викупу заборгованості, якщо до настання строку платежу виявляється, що ринкова ціна нижча за розмір позички, боржник може відмовитися від викупу заставленої продукції. Витрати, які при цьому несе корпорація, відшкодовуються державою.

У США донедавна існували також певні обмеження на виконання операцій комерційними банками. Насамперед це стосується операцій, пов'язаних із інвестиціями банків та гарантуванням розміщення корпоративних цінних паперів, усього комплексу послуг зі страхування, брокерських операцій з нерухомістю та деяких інших. Але останнім часом спостерігається деяке послаблення в цих обмеженнях.

Велика кількість банківських установ у США та присутність різних видів банків свідчить про розвиток банківської системи країни на високому рівні. Саме історичні передумови становлення банківської системи зумовили підпорядкування та охоплення усіх господарських зв'язків банківськими операціями. Сталий розвиток країни та широке розповсюдження американського долара як світової валюти є свідченням ефективно діючої банківської системи США.

3.5. Банківські холдинги
Завдання і запитання для самоконтролю
Розділ 4. Банківська система Великобританії
4.1. Становлення банківської системи
4.2. Банк Англії як центральний орган банківської системи
Відсоткові ставки
Валютний курс
Резервна політика
Управління державним боргом
Емісійний центр країни
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru