Географія - Олійник Я.Б. - 7.3. Рослинність суходолу та океану

Рослинність — це сукупність усіх рослин на Землі. Вона представлена різноманітними рослинними угрупованнями — фітоценозами. Фітоценози — це закономірне поєднання різних рослин на певній ділянці, яке склалося внаслідок тривалого їхнього розвитку і зв'язане з усіма зовнішніми умовами існування. Такими поєднаннями рослин є ліс, луки, степ, хвойний ліс, мішаний ліс та ін.

У полярних і субполярних країнах поширені полярні пустині, тундра і лісотундра. Полярні пустині або вкриті вічним льодом з мікроскопічними водоростями, або дуже бідною рослинністю—лишайниками, мохами, частково водоростями і небагатьма вищими рослинами: ломикаменем, полярним маком та ін.

Тундра — це безлісі простори, на яких багато лишайників, мохів, карликових чагарників і напівчагарників (таких, що скидають листя на зиму, і вічнозелених). Через несприятливі умови рослини малорослі (не вищі за 10—20 см), здебільшого стеляться по землі або ростуть подушками. Багато з них мають ксероморфний вигляд, тобто ознаки пристосування до посушливих умов життя. Рослини переважно багаторічні, бо для однорічних — вегетаційний період дуже короткий і несприятливий.

Лісотундра — це острови тундри і дуже розрідженого пригніченого лісу. З деревної рослинності тут ростуть береза, ялина, модрина, вільха, кедрач та ін.

У помірних широтах багато лісів (хвойних, мішаних і широколистяних) і безлісих просторів. Хвойніліси (тайга) в Євразії та Північній Америці утворюють суцільну зону. У таких лісах у Євразії ростуть різні види ялини, смерека, сосна, модрина. У Північній Америці до цих порід додаються секвоя, дугласія.

Мішані ліси складаються з хвойних і листяних порід: дуба, клена, липи, ялини, сосни, смереки з домішками дрібнолистих.

Широколистяні ліси розташовані на окраїнах лісової зони біля океанів. Серед широколистих порід переважають дуб, бук, клен, каштан, в'язові та ін. В областях океанічних кліматів з високою вологістю повітря (Данія, Британські острови, Скандинавія) багато вересняків. Вересняки — це фітоценози з переважанням вересових, серед яких розкидані невисокі хвойні та берези.

З трав'яних рослинних угруповань у помірному кліматі найбільші простори займають степи. В Північній Америці їх називають преріями, в Угорщині — пуштами, у Південній Америці — пампасами.

Степи — фітоценози з більш-менш ксерофітною рослинністю і більш-менш зімкнутим травостоєм, для якого характерно багато дернових злаків і сухолюбних видів різнотрав'я (представників різних родин, крім злаків, бобових і осокових). В євразійських злакових степах більше ковили, тирси, типчака, келерії та ін. У Північній Америці прерії (степи) зайняті низькотрав'ям. Там більшість становлять злаки грама і бізонова трава. Поряд із трав'яною рослинністю в степах (у долинах річок і балках) багато чагарників і байрачних лісів, а в цих лісах ростуть дуб, в'яз, ясен, клен, сосна, тополя, осокір.

Між лісовою і степовою зонами знаходиться лісостеп. Це простори, де ділянки лісу виходять на вододіли і закономірно поєднуються з ділянками степів. З лісової флори в лісостепу поширені дуб, ясен, граб, липа, береза, осика, модрина та ін. В Євразії на захід від Уралу в лісостепу більше дуба, на схід — берези. Для прерій теж характерний дуб. Природна трав'яна рослинність представлена головним чином різними злаками. Збереглась така рослинність в основному в заповідниках.

Серед лісів і степів помірного поясу зустрічаються болота і луки. Болота — це угруповання гідрофітів і гігрофітів, здебільшого багатолітніх, які потребують для розвитку надмірної вологості ґрунту. Коріння їхнє знаходиться в насиченому водою грунті або навіть у воді. Луки — це угруповання численних трав'яних мезофітів.

У помірному поясі багато напівпустинь і пустинь. Пустиня — це фітоценоз, в якому голі грунти займають значно більшу площу, ніж рослини. Серед рослин переважають ксерофітні напівчагарники: полин, курай, білолізник та ін. З деревних в Азії найбільш поширені саксаул, піщана акація та ін. Є багато типів пустинь (глинисті, піщані, кам'янисті), і кожному з них відповідає певна рослинність. Недостатність вологи — їхня спільна риса, яка зумовлює подібність екологічного режиму.

Напівпустині — це перехідний тип рослинності між степами й пустинями. Рослинність там складається з дерновий них степових злаків (ковили, типчака, житниці) і ксерофіти их напівчагарників (полину, кураю та ін.).

У субтропічних і тропічних країнах є ряд рослинних угруповань, аналогічних деяким фітоценозам помірних широт. Це хвойні, мішані й листяні ліси, пустині, болота. Але ці фітоценози складаються з інших видів рослин і мають деякі свої особливості. Наприклад, у хвойних лісах острова Кріт ростуть кипариси, в гірських лісах Атласу і в Лівані — кедри, в лісах Бразилії — араукарії. Листяні ліси в м'якому середземноморсько-атлантичному кліматі представлені подекуди каштанами і волоським горіхом. В Індії болота вкриті густими заростями бамбука, а в долині Нілу — папірусу. В пустинях Мексики ростуть кактуси, агави, колючі чагарники з мімозових та ін.

У теплих країнах багато тільки їм властивих фітоценозів. Це вічнозелені твердолисті ліси, чагарникові зарості, савани, сухе рідколісся, вологі тропічні ліси, мусонні ліси, мангрові зарості тощо. Так, у напівсухих субтропіках, для яких характерні сухе літо, дощова зима і річна кількість опадів 500—700 мм, ростуть вічнозелені твердолисті ліси, які в Австралії складаються з евкаліптів, у середземноморських країнах — з різних видів дуба, благородного лавра та ін. У тих самих районах, але в місцях, де не вистачає вологи, більше поширені чагарникові зарості — маквіс (в Австралії — скреб, у Північній Америці — чапарраль).

Савани — тропічні лісостепи в Африці. У басейні Оріноко (Південна Америка) їх називають льяносами, в Бразилії — кампосами. У саванах поєднуються тропічний тип трав'яної рослинності й ксерофіти", здебільшого низькорослі поодинокі дерева, які подекуди величезних розмірів. Трави в саванах виші, ніж у степах помірних широт. Серед них головну роль відіграють грубі твердолисті злаки. Іноді трави ростуть густо, а іноді серед них видно грунт.

Кількість дерев у різних саванах різна. У венесуельських льяносах їх зовсім мало, а в Бразилії так багато, що утворюється розріджений ліс (каатинга). У вологий період савана зеленіє, а в посуху трави вигоряють, дерева, крім вічнозелених, скидають листя. З дерев у саванах Африки ростуть баобаб та різні види акації, в Австралії — евкаліпти, казуарини, акації та ін.

Сухе рідколісся (каатинга) — угруповання, подібне до саван, але відрізняється від них тим, що в ньому немає злакового ярусу. Дерева в ньому розташовані далеко одне від одного; всі вони, крім вічнозелених, під час посухи скидають листя. Сухе рідколісся найкраще представлене в Південній Америці. На багатьох деревах у каатинзі стовбури здуті, дерева набирають бочкоподібної форми, у їхній м'якій деревині вміщується багато вологи. Цей тип фітоценозу трапляється також у тропічних широтах інших материків.

У екваторіальних країнах, де цілий рік багато тепла й вологи, поширений найбагатший і найскладніший тип рослинних угруповань — вологий екваторіальний ліс, або гілея. Там налічується близько 40—45 тис. видів рослин. Така різноманітність рослинності пояснюється ще й тим, що цей фітоценоз існує без особливих змін з початку палеогену.

Вологий тропічний ліс — вічнозелений, у ньому завжди присмерк, дерева ростуть кількома ярусами і досягають висоти 40—45 м. Розгалужуються вони тільки вгорі. їхні стовбури нагадують колони. Рослини тут пристосовуються до боротьби за світло. Цим і пояснюється, що тут дуже багато ліан, які обвивають стовбури й перекидаються з дерева на дерево. У тропічному лісі багато епіфітів, а на корінні дерев — рослин-паразитів, які живляться соками рослин, на яких паразитують.

Мусонні ліси за багатством і різноманітністю подібні до гілей, але відрізняються тим, що в сухий період скидають листя.

Біля морських узбереж, гирл річок, у закритих бухтах, де нема прибою, ростуть мангрові зарості. Під час припливів вони затоплюються, під час відпливів перетворюються в болота з деревною рослинністю й мулуватим рухливим ґрунтом. їхній флористичний склад бідний: налічується близько 20 видів рослин. Це пояснюється тим, що мало рослин може рости в солоній воді. Для закріплення в хиткому грунті дерева утворюють багато додаткових коренів-підпорок.

Отже, різні типи рослинних угруповань розподіляються відповідно до зонального розподілу основних екологічних факторів — тепла, вологи та ін.

У гірських країнах існують вертикальні пояси рослинності. Вони представлені типами рослинності, аналогічними тим, які поширені в горизонтальних зонах, але ці типи нетотожні. Так, луки ніде на рівнинах не створюють самостійної зони, а в деяких гірських системах вони утворюють особливий гірсько-лучний пояс. До нього входять субальпійські луки — багаті, барвисті, з високим травостоєм, нерідко із заростями чагарників, і альпійські луки — розташовані на більших висотах з низьким травостоєм, в якому переважають злаки й дернисті осоки.

Рослинність океану охарактеризована в параграфі 6.5.