Географія - Олійник Я.Б. -
7.3. Рослинність суходолу та океану

Рослинність — це сукупність усіх рослин на Землі. Вона представлена різноманітними рослинними угрупованнями — фітоценозами. Фітоценози — це закономірне поєднання різних рослин на певній ділянці, яке склалося внаслідок тривалого їхнього розвитку і зв'язане з усіма зовнішніми умовами існування. Такими поєднаннями рослин є ліс, луки, степ, хвойний ліс, мішаний ліс та ін.

У полярних і субполярних країнах поширені полярні пустині, тундра і лісотундра. Полярні пустині або вкриті вічним льодом з мікроскопічними водоростями, або дуже бідною рослинністю—лишайниками, мохами, частково водоростями і небагатьма вищими рослинами: ломикаменем, полярним маком та ін.

Тундра — це безлісі простори, на яких багато лишайників, мохів, карликових чагарників і напівчагарників (таких, що скидають листя на зиму, і вічнозелених). Через несприятливі умови рослини малорослі (не вищі за 10—20 см), здебільшого стеляться по землі або ростуть подушками. Багато з них мають ксероморфний вигляд, тобто ознаки пристосування до посушливих умов життя. Рослини переважно багаторічні, бо для однорічних — вегетаційний період дуже короткий і несприятливий.

Лісотундра — це острови тундри і дуже розрідженого пригніченого лісу. З деревної рослинності тут ростуть береза, ялина, модрина, вільха, кедрач та ін.

У помірних широтах багато лісів (хвойних, мішаних і широколистяних) і безлісих просторів. Хвойніліси (тайга) в Євразії та Північній Америці утворюють суцільну зону. У таких лісах у Євразії ростуть різні види ялини, смерека, сосна, модрина. У Північній Америці до цих порід додаються секвоя, дугласія.

Мішані ліси складаються з хвойних і листяних порід: дуба, клена, липи, ялини, сосни, смереки з домішками дрібнолистих.

Широколистяні ліси розташовані на окраїнах лісової зони біля океанів. Серед широколистих порід переважають дуб, бук, клен, каштан, в'язові та ін. В областях океанічних кліматів з високою вологістю повітря (Данія, Британські острови, Скандинавія) багато вересняків. Вересняки — це фітоценози з переважанням вересових, серед яких розкидані невисокі хвойні та берези.

З трав'яних рослинних угруповань у помірному кліматі найбільші простори займають степи. В Північній Америці їх називають преріями, в Угорщині — пуштами, у Південній Америці — пампасами.

Степи — фітоценози з більш-менш ксерофітною рослинністю і більш-менш зімкнутим травостоєм, для якого характерно багато дернових злаків і сухолюбних видів різнотрав'я (представників різних родин, крім злаків, бобових і осокових). В євразійських злакових степах більше ковили, тирси, типчака, келерії та ін. У Північній Америці прерії (степи) зайняті низькотрав'ям. Там більшість становлять злаки грама і бізонова трава. Поряд із трав'яною рослинністю в степах (у долинах річок і балках) багато чагарників і байрачних лісів, а в цих лісах ростуть дуб, в'яз, ясен, клен, сосна, тополя, осокір.

Між лісовою і степовою зонами знаходиться лісостеп. Це простори, де ділянки лісу виходять на вододіли і закономірно поєднуються з ділянками степів. З лісової флори в лісостепу поширені дуб, ясен, граб, липа, береза, осика, модрина та ін. В Євразії на захід від Уралу в лісостепу більше дуба, на схід — берези. Для прерій теж характерний дуб. Природна трав'яна рослинність представлена головним чином різними злаками. Збереглась така рослинність в основному в заповідниках.

Серед лісів і степів помірного поясу зустрічаються болота і луки. Болота — це угруповання гідрофітів і гігрофітів, здебільшого багатолітніх, які потребують для розвитку надмірної вологості ґрунту. Коріння їхнє знаходиться в насиченому водою грунті або навіть у воді. Луки — це угруповання численних трав'яних мезофітів.

У помірному поясі багато напівпустинь і пустинь. Пустиня — це фітоценоз, в якому голі грунти займають значно більшу площу, ніж рослини. Серед рослин переважають ксерофітні напівчагарники: полин, курай, білолізник та ін. З деревних в Азії найбільш поширені саксаул, піщана акація та ін. Є багато типів пустинь (глинисті, піщані, кам'янисті), і кожному з них відповідає певна рослинність. Недостатність вологи — їхня спільна риса, яка зумовлює подібність екологічного режиму.

Напівпустині — це перехідний тип рослинності між степами й пустинями. Рослинність там складається з дерновий них степових злаків (ковили, типчака, житниці) і ксерофіти их напівчагарників (полину, кураю та ін.).

У субтропічних і тропічних країнах є ряд рослинних угруповань, аналогічних деяким фітоценозам помірних широт. Це хвойні, мішані й листяні ліси, пустині, болота. Але ці фітоценози складаються з інших видів рослин і мають деякі свої особливості. Наприклад, у хвойних лісах острова Кріт ростуть кипариси, в гірських лісах Атласу і в Лівані — кедри, в лісах Бразилії — араукарії. Листяні ліси в м'якому середземноморсько-атлантичному кліматі представлені подекуди каштанами і волоським горіхом. В Індії болота вкриті густими заростями бамбука, а в долині Нілу — папірусу. В пустинях Мексики ростуть кактуси, агави, колючі чагарники з мімозових та ін.

У теплих країнах багато тільки їм властивих фітоценозів. Це вічнозелені твердолисті ліси, чагарникові зарості, савани, сухе рідколісся, вологі тропічні ліси, мусонні ліси, мангрові зарості тощо. Так, у напівсухих субтропіках, для яких характерні сухе літо, дощова зима і річна кількість опадів 500—700 мм, ростуть вічнозелені твердолисті ліси, які в Австралії складаються з евкаліптів, у середземноморських країнах — з різних видів дуба, благородного лавра та ін. У тих самих районах, але в місцях, де не вистачає вологи, більше поширені чагарникові зарості — маквіс (в Австралії — скреб, у Північній Америці — чапарраль).

Савани — тропічні лісостепи в Африці. У басейні Оріноко (Південна Америка) їх називають льяносами, в Бразилії — кампосами. У саванах поєднуються тропічний тип трав'яної рослинності й ксерофіти", здебільшого низькорослі поодинокі дерева, які подекуди величезних розмірів. Трави в саванах виші, ніж у степах помірних широт. Серед них головну роль відіграють грубі твердолисті злаки. Іноді трави ростуть густо, а іноді серед них видно грунт.

Кількість дерев у різних саванах різна. У венесуельських льяносах їх зовсім мало, а в Бразилії так багато, що утворюється розріджений ліс (каатинга). У вологий період савана зеленіє, а в посуху трави вигоряють, дерева, крім вічнозелених, скидають листя. З дерев у саванах Африки ростуть баобаб та різні види акації, в Австралії — евкаліпти, казуарини, акації та ін.

Сухе рідколісся (каатинга) — угруповання, подібне до саван, але відрізняється від них тим, що в ньому немає злакового ярусу. Дерева в ньому розташовані далеко одне від одного; всі вони, крім вічнозелених, під час посухи скидають листя. Сухе рідколісся найкраще представлене в Південній Америці. На багатьох деревах у каатинзі стовбури здуті, дерева набирають бочкоподібної форми, у їхній м'якій деревині вміщується багато вологи. Цей тип фітоценозу трапляється також у тропічних широтах інших материків.

У екваторіальних країнах, де цілий рік багато тепла й вологи, поширений найбагатший і найскладніший тип рослинних угруповань — вологий екваторіальний ліс, або гілея. Там налічується близько 40—45 тис. видів рослин. Така різноманітність рослинності пояснюється ще й тим, що цей фітоценоз існує без особливих змін з початку палеогену.

Вологий тропічний ліс — вічнозелений, у ньому завжди присмерк, дерева ростуть кількома ярусами і досягають висоти 40—45 м. Розгалужуються вони тільки вгорі. їхні стовбури нагадують колони. Рослини тут пристосовуються до боротьби за світло. Цим і пояснюється, що тут дуже багато ліан, які обвивають стовбури й перекидаються з дерева на дерево. У тропічному лісі багато епіфітів, а на корінні дерев — рослин-паразитів, які живляться соками рослин, на яких паразитують.

Мусонні ліси за багатством і різноманітністю подібні до гілей, але відрізняються тим, що в сухий період скидають листя.

Біля морських узбереж, гирл річок, у закритих бухтах, де нема прибою, ростуть мангрові зарості. Під час припливів вони затоплюються, під час відпливів перетворюються в болота з деревною рослинністю й мулуватим рухливим ґрунтом. їхній флористичний склад бідний: налічується близько 20 видів рослин. Це пояснюється тим, що мало рослин може рости в солоній воді. Для закріплення в хиткому грунті дерева утворюють багато додаткових коренів-підпорок.

Отже, різні типи рослинних угруповань розподіляються відповідно до зонального розподілу основних екологічних факторів — тепла, вологи та ін.

У гірських країнах існують вертикальні пояси рослинності. Вони представлені типами рослинності, аналогічними тим, які поширені в горизонтальних зонах, але ці типи нетотожні. Так, луки ніде на рівнинах не створюють самостійної зони, а в деяких гірських системах вони утворюють особливий гірсько-лучний пояс. До нього входять субальпійські луки — багаті, барвисті, з високим травостоєм, нерідко із заростями чагарників, і альпійські луки — розташовані на більших висотах з низьким травостоєм, в якому переважають злаки й дернисті осоки.

Рослинність океану охарактеризована в параграфі 6.5.

7.4. Тваринний світ суходолу та океану
7.5. Вплив біосфери на інші оболонки Землі
8. ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА
8.1. Поняття про географічну оболонку
8.2. Зональні риси географічної оболонки
8.3. Поняття про природний комплекс
8.4. Взаємодія рельєфу і клімату та їхній вплив на ґрунти, рослинність, тваринний світ
8.5. Зміна природних комплексів під впливом господарської діяльності людини
9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ ТА МАТЕРИКІВ
9.1. Європа