Географія - Олійник Я.Б. -
18.10. Урбанізація та регіональні відмінності в її рівнях

В Україні протягом багатьох років відбувалося зростання міст і підвищення їхньої ролі в житті суспільства, тобто процес урбанізації. Відповідно кількість і питома вага міського населення зростала і досягла 68 %. Найвищий рівень урбанізації спостерігається в Донбасі. В Донецькій області, наприклад, понад 90 % населення живе в містах і селищах міського типу. Понад 80 % населення є міськими жителями в Луганській і Дніпропетровській областях. Високий рівень урбанізації в Харківській і Запорізькій областях. Близькі до середньо-державних ці показники в Автономній Республіці Крим, Миколаївській та Одеській областях. Найнижчі рівні урбанізації в Закарпатській, Тернопільській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях.

В останні роки співвідношення між міським і сільським населенням залишається сталим. Крім того, почала зменшуватися кількість населення в найбільших містах. Особливо інтенсивно цей процес відбувається в Одесі та деяких містах Донбасу, де він триває вже майже 30 років.

Процеси урбанізації в Україні на перспективу можуть суттєво прискоритися. Різке підвищення продуктивності праці в сільському господарстві неминуче витіснить частину сільських жителів у міста. До таких змін держава має бути готовою.

18.11. Типи міських поселень

На території України знаходиться 447 міст, які значно відрізняються за чисельністю населення, економічним потенціалом, адміністративними функціями тощо. Міста нашої держави залежно від кількості їхніх мешканців поділяються на окремі категорії: малі (до SO тис. осіб), середні (від 50 до 100 тис), значні (від 100 до 250 тис.)" великі (від 250 до 500 тис), найбільші (від 500 до 1 млн.), міста-мільйонери (понад 1 млн. осіб). До першої категорії належать, наприклад, такі міста, як Глухів Сумської обл., Гадяч Полтавської, Золочів Львівської, Бал та — Одеської обл. До другої — Артемівськ Донецької, Дрогобич Львівської, Ковель Волинської, Коломия Івано-Франківської обл. тощо. Значними містами є Керч у Криму, Нікополь на Дніпропетровщині, Слов'янськ на Донеччині, Ужгород у Закарпатті тощо. До великих міст належать Черкаси, Вінниця, Полтава, Кіровоград, Горлівка, Житомир тощо. Найбільші міста можна перерахувати всі, оскільки їх небагато. Це Запоріжжя, Кривий Ріг, Луганськ, Львів, Маріуполь, Миколаїв. Ще менше міст-мільйонерів: Київ (2,666), Дніпропетровськ (1.054), Донецьк (1,000), Одеса (1,007), Харків (1,465).

З-поміж міських населених пунктів розрізняють міста, селища міського типу, робітничі та шахтарські селища, курортні селища. їх виокремлення пов'язане вже не стільки з чисельністю населення, скільки зі сферою зайнятості. Головна особливість всіх типів міських поселень — їхні жителі, не пов'язані безпосередньо з сільськогосподарським виробництвом.

Визначають також міста за адміністративним підпорядкуванням. Найвищий його ранг у Києва та Севастополя. Значна кількість міст обласного підпорядкування.


18.12. Функції міст і міські агломерації

Міста виконують різні функції і, як промислові підприємства чи люди, спеціалізуються на одному або кількох видах діяльності. Практично кожне місто виконує адміністративно-господарські функції, які територіально найбільше поширені. Крім того, міста виконують транспортно-розподільчі функції (міста — транспортні вузли), науково-освітні (міста з вищими навчальними закладами і науково-дослідними інститутами), курортно-оздоровчі (міста-курорти) та деякі інші.

За кількістю виконуваних функцій міста України поділяються на одно функціональні і багатофункціональні. До міських населених пунктів з однією яскраво вираженою функцією належать, наприклад, селище міського типу

Ромодан на Полтавщині (залізничний вузол), Трускавець (місто-курорт) тощо. Найбільше функцій, фактично майже всі з можливих, виконує столиця нашої країни — Київ.

Різні функції виконують міста і в територіальному поділі праці. Найбільші міста і міста-мільйонери відіграють велику роль у міждержавному поділі праці. У внутрішньодержавному, міжрайонному поділі праці велике значення мають великі і значні міста. Малі й середні міста є адміністративно-господарськими організаторами менших територій — районів та областей.

Зосередження по сусідству міст і селищ міського типу приводить до виникнення міх ними тісних зв'язків і формування міських агломерацій. Найбільшими серед них є Київська (моноцентрична), Донецько-Макіївська (біцентрична), Харківська (моноцентрична), Горлівсько-Єнакієвська (біцентрична) та ін.

Функції міських агломерацій набагато ширші, ніж окремих міст. Найбільші з них виконують навіть міждержавні економічні функції. З підвищенням продуктивності праці в сільському господарстві з цієї галузі може бути витіснена значна кількість працюючих. Це створить передумови для подальшого зростання міст і формування нових та розвитку вже існуючих міських агломерацій. Є можливість формування таких утворень у приморській частині України.

18.13. Сільське розселення та його територіальні відмінності

Система сільського розселення в Україні формувалася століттями і тисячоліттями. На характер сільського розселення значно впливають природні умови. Тому найбільша густота сільського населення характерна для лісостепової зони. Нижчим є цей показнику поліській частині країни і ще нижчий у степовій.

На півночі (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250—500 осіб. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні — 500— 1500 осіб—і знаходяться, як правило, біля річкових долині ярів. На півдні села налічують по кілька тисяч осіб. Іноді на багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і балок. У високогірній частині Карпатських гір окремі садиби розкидані на схилах за кілька кілометрів одна від одної і фактично не утворюють сіл.

В Україні є області, де сільське населенні переважає над міським. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська,

Тернопільська та Чернівецька області. Найвищий показник густоти сільського населення з розрахунку на 1 км2 у Чернівецькій області (67 осіб), за нею ідуть Івано-Франківська та Закарпатська області.

Мережа сільських населених пунктів в Україні впродовж останніх 30 років постійно скорочувалася. Спочатку зникли так звані неперспективні села, а потім почала зменшуватися людність усіх інших. Поступово інтенсивність цих процесів наростала. Нині існують сотні сіл, де практично не залишилося людей. Бездержавного втручання всі вони приречені на зникнення.

18.14. Демографічні проблеми сільського населення України, шляхи їх вирішення

Найгостріше постають демографічні проблеми сільського населення в центральних областях нашої держави. Вони пов'язані насамперед з тим, що багато десятків років з українського села виїжджали на постійне місце проживання молоді люди. Наприклад, в окремих селах Київської області протягом багатьох років жоден випускник школи не залишився на роботу в селі. Врешті-решт це призвело не лише до знелюднення сіл, а й до того, що середній вік їхніх мешканців у багатьох областях почав наближатися до 60 років. У цьому віці, зрозуміло, вже не народжують дітей, тому в сільській місцевості в таких областях де популяційні процеси виражені найяскравіше. Найгірша ситуація склалася в селах Чернігівської області. Тут в окремих районах на одного народженого за рік припадає п'ять померлих.

Для того, щоб подолати демографічну кризу, потрібно ліквідувати її причину, що криється в соціалістичній системі господарювання. Молодь буде переселятися з міст у села тільки у власні фермерські господарства і на власну, приватну землю, яку буде легше обробляти; легше буде утримувати й господарство в цілому, маючи багато дітей.

Необхідно також розробити і постійно реалізовувати програму відродження українського села. Молоді сім'ї фермерів необхідно всіляко заохочувати до багатодітності, знижувати за кожну нову дитину податки, знімаючи плату за комунальні послуги, безкоштовно забезпечуючи всім необхідним для малюків. Велике значення має також виховна робота з підвищення національної свідомості, патріотизму, любові до матері України.

18.15. Трудові ресурси та їх розподіл за галузями господарства і в регіонах

Трудові ресурси — це працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років і жінки — від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери. Загальна кількість трудових ресурсів в Україні — понад 28 млн. осіб.

В економіці України на початку 2005 р. було зайнято 20,3 млн. осіб, зокрема 27,7 %—у промисловості, 11,7 % — у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві, 11,7 % — в освіті, 9,5 % — в охороні здоров'я та соціальній допомозі. Значна частка припадала на будівництво (4,8 %), торгівлю (8,3 %), транспорт і зв'язок (7,3 %). Відбувається поступовий перерозподіл зайнятих з виробничої у невиробничу сферу і, перш за все, у торгівлю.

Спостерігаються значні територіальні відмінності в розподілі населення, зайнятого в народному господарстві за окремими регіонами. Так, у Донецькій області цей показник становить близько 2,3 млн.осіб, а в Чернівецькій — 402,7 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у народному господарстві характерна для Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Львівської областей. В Україні в 2004 р. налічувалось близько 14,1 млн.пенсіонерів, що становить 299 осіб на 1000 осіб населення.


18.16. Раціональне використання трудових ресурсів

Трудові ресурси в Україні використовуються нераціонально. Переважною формою зайнятості населення все ще залишається державний сектор економіки. Проте частка недержавних форм власності й питома вага працюючих у ній поступово зростає. Особливо багато проблем з раціональним використанням трудових ресурсів у малих і середніх містах, переважно на Правобережжі. Загострюється ситуація і в Донбасі у зв'язку із закриттям шахт.

У народному господарстві жінки переважають над чоловіками. Часто-густо вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну. Це ще один із чинників демографічної кризи в Україні.

За тим, у скільки змін працює підприємство, визначається його коефіцієнт змінності. У більшості промислових підприємств України цей коефіцієнт невисокий і не перевищує 1. У нашій країні встановлено восьмигодинний робочий день. Оскільки доба має 24 години, обладнання і робітники можуть працювати у три зміни (коефіцієнт — 3). Отже, для того щоб збільшити випуск продукції, не обов'язково будувати нові заводи і фабрики. Необхідно повніше й ефективніше використовувати устаткування і робочу силу протягом доби. У цьому полягає також один із резервів підвищення рівня зайнятості населення.

Скорочення кількості робочих місць особливо негативно відбивається на людях передпенсійного віку. Ці люди не звикли часто міняти місце роботи і втрату роботи відчувають дуже болісно. Молоді люди набагато швидше адаптуються до змін в суспільстві і швидше знаходять своє місце.

Нині раціональне використання трудових ресурсів на державному рівні полягає в тому, що держава всіляко заохочує створення нових робочих місць. Дуже важливо також те, шоб ці робочі місця були зарезервовані за певними віковими категоріями громадян, наприклад, тими хто лише починає свій робочий шлях і тими, хто його вже закінчує.

18.17. Безробіття і його географічні аспекти

На початку 2005 р. чисельність безробітних сягала 1,9 млн.осіб. 47,4 % усіх безробітних — жінки. Різні форми власності й різні галузі господарства по-різному використовують робочу силу і мають різний рівень безробіття. Найбільший приплив зайнятих у приватному й бізнесі. Найбільші втрати кадрів у державному секторі легкої промисловості. В останні роки в цій галузі у відпустках без збереження, або з частковим збереженням заробітної платні побувало близько 75 % усіх зайнятих.

Основним явищем зайнятості в господарстві України є приховане безробіття. Робітники службовці рахуються на своїх робочих місця; але ніякої роботи не виконують і місяцями н одержують платню. Крім того, близько 5,6 % зайнятих працюють у режимі неповного робо чого дня.

Часткова зайнятість на основному робочому місці в більшості випадків супроводжується вторинною зайнятістю. Це призводить до того, ще зростає питома вага людей, прибуток яких на додатковій роботі вищий, ніж на основній.

У регіонах рівень безробіття залежить від орієнтації місцевого керівництва (ринкової чи соціалістичної), спеціалізації регіону, величний міста. Особливо гостра ситуація в Донбасі, областях з домінуванням легкої промисловості, в невеликих населених пунктах з незначним вибором працевлаштування.

Не знаходячи собі роботу на Батьківщині, сотні тисяч українців вимушені емігрувати до інших країн. Значна кількість наших громадян, не втрачаючи громадянства, стають сезонними робітниками в багатьох країнах світу. В останні роки географія українських заробітчан набула глобального характеру. Вони з'явилися на Новій Зеландії, у Домініканській Республіці, Уругваї тощо.


19. ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО СТРУКТУРА
20. ПРОМИСЛОВІСТЬ
21. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС
22. МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС
23. МАШИНОБУДІВНИЙ КОМПЛЕКС
24. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС
25. ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС
26. БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС
27. СОЦІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС
28. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК)