Географія - Олійник Я.Б. -
32. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Для глибшого опанування цього матеріалу радимо читати такі книги і документи.

Географічна енциклопедія України: В 3 т. / Ред. кол. О.М. Маринич та ін. — К.: Рад. енцикл., 1989-1993.

Заповідники і національні природні парки України. - К: Вища шк., 1999.

Червона книга України. Рослинний світ. — К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 1996.

Червона книга України. Тваринний світ. — К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 1994.

Акти законодавства України з охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів: Закон України про охорону навколишнього середовища (25.,06..91);

Закон України про природно-заповідний фонд України (16.06.92);

Закон України про охорону атмосферного повітря (16.10.92);

Закон України про тваринний світ (13.12.2002); Лісовий кодекс України (21.01.94); Кодекс України про надра (22.09.94); Водний кодекс України (06.06.95); Закон України про екологічну експертизу (09.02.95);

Закон України про меліорацію земель (14.01,2000);

Закон України про загальнодержавну програму формування національної економічної мережі України на 2000-2015роки (21.04.2000);

Земельний кодекс України (25.10.2001);

Закон України про Генеральну схему планування території України (07.02.2002);

Закон України про охорону земель (19.06.2003).


32.1. Вплив господарської діяльності на природні умови і природні ресурси

Під впливом господарської діяльності відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів: рельєфу—в процесі вирівнювання поверхні під час будівництва доріг, міст, добування корисних копалин у шахтах, кар'єрах тощо; ґрунтів — у процесі зміни їхньої структури і хімічного складу внаслідок оранки і впрошування сільськогосподарських культур, внесення органічних і мінеральних добрив, спровокованої землеробством водної та вітрової ерозії, площинного змиву, механічного впливу сільськогосподарської техніки; рослинності ~у процесі зміни її видового складу під час розорювання степів, луків, лісокористування; під час заміни природних рослинних угруповань культурними (поля, сади, ліси, виноградники), створення протиерозійних лісонасаджень на ерозованих землях, придорожніх насаджень, полезахисних лісосмуг у степових і сухо-степових ландшафтах, використання культурних пасовищ, садів, виноградників; тваринного світу — внаслідок збіднення його видового складу через надмірну промислову експлуатацію, зміну екологічних умов (ліквідацію екологічних ніш, порушення харчових ланцюгів та ін.); гідрологічного режиму—шляхом зарегулювання поверхневого стоку, створення ставків і водосховищ, перерозподілу річкового стоку, відгороджений лиманів від основних акваторій та ін.; клімату і мікроклімату — шляхом активного впливу на хмари, зміни характеру діяльності поверхні (площ заселення, забудови, співвідношення площі суші і водних поверхонь) та ін.

Природні умови і природні ресурси України змінюються під впливом різних видів природокористування: агропромислового, особливо землеробського, промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського і гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного.

Землеробський вплив на ландшафти України найбільший за площею, саме ним зумовлені докорінні перетворення природних ландшафтів. На їхньому місці в процесі сільськогосподарського природокористування сформувалися агроландшафтні комплекси (природно-землеробські, природно-меліоративні, природно-пасовиські). На сільськогосподарське користування припадає 71,2 % земельного фонду держави; лісостепові і степові ландшафти розорані на 75—85 %. У міщанолісовій зоні України орні землі займають біля 40 % земельного фонду, порівняно мало їх у гірських районах: Українських Карпатах —16,8 %, в Кримських горах — 21,4% земельного фонду. В степових ландшафтах при екстенсивній технології землеробства втрати гумусу за останні 20 років становили 1,5—2,5 % в орному шарі. Але особливо розораними стали лісостепова і степова зони, де частка орних земель надушу населення зменшилась і становить 0,68 га/осіб. На орних землях розвивається водна і вітрова ерозія, що супроводжується змивом гумусового горизонту, видуванням, засипанням озимих культур, садів, виноградників, лісосмуг, каналів, доріг. Водна ерозія проявляється на площі 12 млн.га. Щорічно до 3 тис. га земель руйнується ярами.

Найбільший землеробський вплив відбувається через агротехніку і меліорацію, що виявляється в зниженні (підвищенні) рівня ґрунтових вод, тривалому поливі, вапнуванні, глибокому обробітку і піскуванні земель, впровадженні контурної чи смугової системи землеробства, створенні острівних і лінійних лісових насаджень. Вплив осушувальних меліорацій помітний у зоні мішаних лісів, західноукраїнському природному лісовому краю, долинних комплексах північної частини лісостепу. Тут осушувальна меліорація поєднується з хімічними, фітомеліоративними, культурно-технічними заходами. В лісостепових і степових ландшафтах України зрошення регулює їхній воднотепловий і сольовий режим. Проявляються супутні несприятливі процеси (підйом легкорозчинних солей, просадки, підтоплення). Лісомеліоративними заходами охоплені практично всі еродовані землі, створені полезахисні, прияружні й прибалкові лісосмуги, заліснені схили пасовищ, гірські й височинні схили, проведені суцільні й кулісне заліснення пісків, території вздовж каналів, навколо водойм. Проте меліоративні заходи мають оптимізуюче значення. Так, переосушення земель у зоні мішаних лісів є причиною зниження рівня ґрунтових вод на прилягаючих до меліоративних систем територіях, негативних змін гідрологічного режиму, обміління річок та озер.

У степовій зоні зрошувальні меліорації супроводжуються вторинним засоленням родючих земель, їх підтопленням і заболочуванням при надмірних поливах. Неправильне застосування мінеральних добрив та отрутохімікатів порушує природний колообіг речовин, погіршує якість сільськогосподарської продукції. При недосконалій технології обробітку ґрунту і внесенні добрив рослини здатні засвоювати лише 50 % їхньої кількості, решта змивається поверхневим стоком, потрапляє в підземні і поверхневі води, спричиняє їх підвищену мінералізацію. Отрутохімікати, що використовуються при вирощуванні сільськогосподарських культур, у більшості токсичні для живих організмів, шкідливі для здоров'я людей. Потенціальним джерелом забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, повітря є пестициди. Вони можуть бути причиною патологічних змін у людському організмі.

Помітний вплив на довкілля мають тваринницькі комплекси з великою кількістю худоби, птиці на невеликих площах. При недосконалій технології зберігання відходів тваринницьких ферм вони потрапляють разом із стічними водами в річки, озера, грунти, суттєво погіршують їхню якість.

Отже, сільськогосподарський вплив на природні умови відбувається через недосконале землеробство, не завжди правильну організацію меліоративних заходів, технологію застосування мінеральних добрив, засобів боротьби зі шкідниками. Загальним екологічно негативним чинником залишається найбільша порівняно з іншими країнами площа орних земель серед сільськогосподарських угідь.

Відчутний вплив на природні умови мають промислові підприємства, будівництво та експлуатація електростанцій, видобуток корисних копалин та ін. Результатом цього впливу є насамперед хімічне забруднення, на яке припадає більше 80 % усього обсягу забруднень довкілля. При цьому основний забруднювач — підприємства паливно-енергетичного комплексу, металургії, хімічної промисловості, машинобудування, військово-промислового комплексу, промисловості будівельних матеріалів, харчової промисловості, комунального господарства, транспорту.

Підприємства паливно-енергетичного комплексу, розмішені в промислових центрах, містах, мають велику концентрацію в окремих регіонах України. Близько 70 % електроенергії виробляється на ТЕЦ, розмішених у великих містах і промислових центрах. З цим пов'язані забруднення повітря великих міст діоксидами азоту, оксидами вуглецю. їх середньорічний вміст у містах Донецьку, Горлівці, Дніпродзержинську, Запоріжжі, Єнакієвому, Києві, Кривому Розі, Львові, Макіївці, Одесі, Севастополі у два і більше разів перевищують гранично допустимі концентрації. Серед викидів теплової енергетики основними є сірчаний ангідрид — 63 %, оксид азоту — 33 %, тверді частки — 30 %.

Вплив металургійного виробництва на природні умови і стан навколишнього середовища найвідчутішний у районах його високої концентрації в поєднанні з гірничо-видобувними і збагачувальними підприємствами. Тут спостерігається техногенне перевантаження довкілля. Таким є, наприклад, Донецько-При-дніпровський регіон, в якому до 5 тисяч металургійних, хімічних, енергетичних, машинобудівних, гірничорудних та інших промислових підприємств. Тут в атмосферу потрапляє понад 70 % оксиду вуглецю, азоту, вуглеводнів, сірчистого ангідриду. Саме тому Донецько-Придніпровський регіон найбільш забруднений в Україні. Це, зокрема, такі міста — Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Дніпропетровськ, Алчевськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Краматорськ, Запоріжжя, Луганськ, Маріуполь, в яких рівень забруднення перевищує середній В Україні. В атмосферних водах і сніговому покриві цього регіону виявлені сульфати, нітрати, азот, хлор, гідрокарбонати натрію, калію, кальцію, магнію. Металургійне виробництво впливає на якість поверхневих і підземних вод, побутове і промислове водозабезпечення, оскільки чорна металургія—основний забруднювач вод фенолами та нафтопродуктами.

Підприємства хімічної промисловості викидають в атмосферу сірчистий ангідрид, оксиди азоту, вуглеводні і летючі органічні сполуки та ін. Біля родовищ сірки, калійної та кам'яної солей на Донбасі та в Прикарпатті розташовані гірничо-хімічні підприємства, що забруднюють навколишнє середовище. Це стосується також хімічних виробництв, що використовують ропу Сивашу для виготовлення мінеральних добрив, сірчаної кислоти, отрутохімікатів. Природне середовище забруднюється в районах виробництва азотних і фосфатних добрив (Донбас) та районах їх застосування (Вінницька, Сумська, Одеська та інші області).

Істотно погіршують природне середовище підприємства машинобудівного комплексу в Донбасі і Придніпров'ї, зокрема в містах Донецьку, Дніпропетровську, Кривому Розі, Краматорську, Маріуполі та ін. Викидами в атмосферу та забрудненням стічних вод небезпечними для людини канцерогенними речовинами забруднюють атмосферу підприємства електротехнічної промисловості, верстато- і приладобудування, транспортних засобів та ін.

Природне середовище погіршується в районах військово-промислового комплексу, військових частин, особливо в районах Причорномор'я, Криму, в акваторії Чорного моря, місцях базування і великої концентрації ракетних, авіаційних і танкових та інших військових частин. Вдумаймося лише в таке: вміст нафтопродуктів у севастопольській бухті у 180 разів більший за їх гранично допустиму концентрацію, а Чорноморський флот скидає в море 9 тис. м3 неочищених стоків за добу! В окремих районах навколишнє середовище і люди потерпають від забруднення ґрунтів і ґрунтових вод, питної води гасом. Іноді навколо аеродромів і пунктів зберігання авіа пального утворюються нові "родовища" цього пального (Біла Церква, Васильків, Узин, Дубно, Велика Круча, Озерне, Чугуїв), забруднюються криниці, ґрунти, рослинність. Негативний вплив на здоров'я людей має випромінювання від потужних радіолокаційних станцій. Під час навчань, військових маневрів змінюються ландшафти, відведені під полігони, стрільбища, навчальні центри, танкодроми та ін.

Рельєф,Ґрунти, рослинність, ґрунтові води, атмосферне повітря погіршуються під впливом видобуванням будівельних матеріалів. Загальні запаси корисних копалин, що є сировиною для будівельних матеріалів, оцінюються в 284,9 млн. м2. У місцях знаходження сировини працюють заводи з виробництва цементу в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та інших областях, у великих містах. Підприємства цементної промисловості забруднюють навколишнє середовище пилом, оксидами азоту,сірчистим ангідридом, при цьому вміст пилу в повітрі перевищує граничнодопустимі концентрації в 5— 10 разів. Ландшафти руйнуються в місцях видобування гранітів,діабазів,лабрадоритів, бутового каменю, щебеню, піску, глини у Житомирській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Недосконала технологія виробництва цегли, шиферу, керамзиту та інших будівельних матеріалів значно погіршує стан довкілля.

Сформована в Україні система міських та сільських населених пунктів робить значний містобудівельний вплив на ландшафти, довкілля. Створення міст су проводжується докорінним перетворенням природних ландшафтів, забрудненням атмосфери викидами промислових і комунальних підприємств, зміною якості поверхневих і підземних вод, що використовуються для промислових і побутових потреб. Важливою є і та обставина, що в Україні площа, зайнята населеними пунктами, промисловою і транспортною забудовою, становить більше 5 % її території. В ході будівельних робіт утворюються позитивні та засипаються від'ємні форми рельєфу, намивається ґрунтова маса на будівельні майданчики. Під час міської забудови змінюється грунтовий і рослинний покрив, умови поверхневого стоку води, мікроклімат. При міському і шляховому будівництві можуть активізуватися ерозійні та зсувні процеси. Це викликає потребу в захисних заходах: створення підпірних стінок, пологих задернованих схилів, лісових насаджень та ін.

Комунальне господарство є також одним із чинників, що впливають на стан довкілля і здоров'я людей. Хоч ним забезпечується збирання побутових відходів та утилізація їх, прибирання та озеленення міст, контроль водно-каналізаційної мережі, проте екологічний стан довкілля погіршується там, де складаються побутові відходи. Вони розкладаються під впливом природних чинників, і токсичні інгредієнти надходять у поверхневі та грунтові води, повітря, забруднюють грунти. Найпоширенішим методом переробки побутових відходів досі залишається спалювання, внаслідок чого повітря забруднюється шкідливими речовинами. В економічно розвинутих країнах застосовуються технології комплексної переробки відходів, що не тільки зменшує негативний вплив на довкілля, а й дає економічний прибуток і змогу зберігати цінні природні ресурси. Однією з найважливіших проблем є очищення побутових та промислових скидів у водойми. Щорічно у водні об'єкти їх надходить 3,9 млрд м3, у тому числі в комунальному господарстві — 2, і млрд м3, що становить 54 % від загального обсягу. На жаль, існуючі методи забезпечують очищення стоків на 95—96 %. Однак цього часто не досить. Підвищення ступеня очищення до 99—99,5 % різко збільшує вартість очисних споруд. Прикро, але в більшості галузей промисловості вартість очисних споруд становить від 5до 30% вартості обладнання і споруд. За даними спостережень, найбільше стічних вод без очищення скидають такі міста, як Маріуполь — 253,8 мли м3, Запоріжжя — 65,0 млн. м3, Київ — 29,0 млн. м3. У Дніпропетровську щороку скидають 188 млн. м забруднених стоків. З ними до Дніпра надходить 7,8 тис. т органічних речовин, 417 т нафтопродуктів, 7 тис. т завислих речовин, а також великі обсяги фосфору, амонійного азоту, заліза. Це спостерігається в усіх великих містах нашої держави.

На стан довкілля в Україні великий вплив має транспорт. За статистичними даними, до 60—70 % від загального обсягу викидів в атмосферу великих міст становлять викиди автотранспорту. Так, в Україні понад 1 млн.вантажних і 2,5 млн.легкових автомобілів. Кожний із них споживає щороку від 12 до 30 т високооктанового бензину переважно російського виробництва, де ще й досі, на відміну від європейських країн, для виготовлення автомобільного пального застосовується тетростилевинець. Етиленуванню підлягають майже 75 % автомобільних бензинів, а вміст свинцю досягає 0,36 г/л (у Великобританії та ФРН — 0,15 г/л, в США — 0,013 г/л). Вміст сірки в дизельному пальному російського та вітчизняного виробництва 0,5 % (у США—0,05 %). Додамо також, що при спалюванні І т дизельного пального надходить у атмосферне повітря 16— 18 кг сажі.

Залізничний транспорт екологічно чистіший, особливо при використанні електричної тяги.

Значний техногенний вплив може бути під час аварій, коли в навколишнє середовище одночасно надходить багато токсичних речовин.

Водний транспорт загрожує довкіллю при недотримуванні технології перевезення екологічно небезпечних речовин. Так, аварія танкера здатна призвести до екологічної кризи на значній акваторії та узбережжі. Значну небезпеку становлять судна з ядерними енергетичними установками. Щодо авіатранспорту, то найбільшу небезпеку становлять військові літаки і системи наземного обслуговування їх. Залишки авіаційного палива з токсичними домішками потрапляють у ґрунті грунтові води. Нафтопроводи та газопроводи, що протяглися на всій території України, екологічно потенційно небезпечні, особливо при аваріях на них.

Водне господарство впливає на ландшафти створенням водосховищ, будівництвом каналів, меліоративних зрошувальних та осушувальних систем. Завдяки цьому зарегульовується річковий стік, перерозподіляються водні ресурси, покращуються умови вирощування сільськогосподарських культур. В Україні осушені землі займають 2,9 млн.га, а зрошувані —" 2,3 млн.га. Багато зрошуваних земель у Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим, а осушених — у Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській, Львівській. У зоні мішаних лісів потрібно запобігати переосушенню торфовищ, боліт двобічним регулюванням рівня ґрунтових вод, водним режимом на полях. На зрошуваних масивах слід не допускати вторинного засолення земель, виконуючи дренажні заходи, нормуючи полив залежно від стану ґрунтів і вирощуваних культур.

Водогосподарський, гідро- і теплоенергетичний вплив проявляється не тільки в зміні природних комплексів (появі нових водосховищ, каналів, просадкових озер, водойм з улоговинами техногенного походження, зміні гідролого-гідрохімічногорежиму водойм, спрямленні русел, створенні захисних гребель та ін.), а й зачіпає стан природного середовища великих природно-господарських регіонів. Так, водосховищами Дніпровського каскаду затоплено до 690 тис. га, і до 30 % їхньої площі — це мілководдя з глибинами до 2,0 м; гідроекологічні умови водосховищ несприятливі.

Лісомеліоративний вплив на ландшафти проявляється на еродованих територіях (орних землях, пасовищах), уздовж доріг і каналів, на піщаних масивах, гірських і височинних схилах, навколо населених пунктів.

Лісогосподарський вплив здійснюється при догляді за лісом, експлуатації лісових масивів, суцільному чи вибірковому вирубуванні лісу. Загальні запаси деревини в лісах України оцінюються в 1240 млн.м3 а щорічно вирубується її 6 млн.м3. Створюються лісокультурні ландшафти, приміські лісові ландшафти, лісопарки. Ефективним було заліснення піщаних Олешківських арен, які тягнуться від Каховки до Чорного моря. Завдяки цьому Олешшя перестало бути піщаною пустелею: цей район став придатним для вирощування садів і виноградників. Комплексне використання лісових ресурсів базується на покращенні породного складу і вікової структури лісів, посиленні їхніх природоохоронних і захисних функцій, збільшенні площ природоохоронних об'єктів.

32.2. Геоекоситуація в Україні

Екологічне становище території України оцінюється як кризове. Екологічна ситуація в Україні продовжує погіршуватися внаслідок техногенного впливу на довкілля. Це є наслідком тривалої господарської діяльності, яка здійснювалася без врахування екологічних ви* мог В Україні розвивалися переважно сировинно-видобувні галузі промисловості, які екологічно небезпечні. Територіальна організація промислового виробництва, його технологія залишилися недосконалими. Землеробська освоєність і розораність сільськогосподарських угідь в Україні найбільша порівняно з розвиненими країнами світу. Співвідношення між площами орних земель, луків, лісів, водних поверхонь, заповідних об'єктів не пов'язане з ландшафтними особливостями природних зон. Дуже забруднені річки, озера, водосховища, моря, підземні води, атмосферне повітря, ґрунти, збіднюються рослинний покрив і тваринний світ, ландшафти.

З екологічною ситуацією тісно пов'язано входження України в демографічну кризу. Про це свідчить той факт, що з 1991 р. у нас вперше зафіксовано перевищення смертності над народжуваністю. А показники смертності серед дітей на першому році їхнього життя в 1,5—1,7 рази більші, ніж у розвинутих країнах. В Україні прийняті важливі законодавчі акти з охорони навколишнього природного середовища. Його охорона, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки для життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного і соціального розвитку України як незалежної держави. Кожний громадянин України має право на безпечне для його життя навколишнє середовище. У зв'язку з цим на території України підлягають регулюванню використання і державній охороні природні ресурси (земля, води, багатства надр, атмосфера, ґрунти, рослинний і тваринний світ), ландшафти, басейни річок, озер і водосховищ, акваторії Чорного та Азовського морів. Охорона навколишнього середовища України має здійснюватись на основі наукових досліджень її природних умов і ресурсів, з урахуванням глобальних і регіональних прогнозів їхніх природних змін та змін під впливом господарської діяльності.

32.3. Види впливу на довкілля

У 2004 р. коефіцієнт народжуваності в Україні становив 9,0, смертності — 16,0, природний приріст — від'ємний (—7,0) на І тис. жителів, чого не було тривалий час. Різке погіршення екологічної ситуації разом із соціально-економічними чинниками, низьким рівнем медичного забезпечення зумовили зростання загальної захворюваності на 21,5 %, онкологічних захворювань — на 2,5, гіпертонії — на 84, психічних розладів — на ЗІ, алергічних захворювань — на 85 (бронхіальна астма), виразки шлунку на 44, цукрового діабету на 44 %. Не дивно, що за тривалістю життя Україна посідає 52 місце в світі. 31991 р. зафіксовано зростаюче природне скорочення населення: перевищення кількості померлих над народжуваними зросло від 32,2 тис. осіб (1991 р.) до 427,3 тис. осіб (2004 p.). Особливо вражаючими є показники смертності дітей на першому році життя: 9,5 на 1000 народжених (2004 p.), що в 1,5— 1,7 раза більше, ніж у розвинутих країнах.

Однією з головних причин цього є стан навколишнього середовища. Як зазначалося раніше, довкілля України зазнає відчутного техногенного впливу.

Негативний техногенний вплив на природне середовище зумовлений тим, що не проводилася геоекологічна політика в розвитку промисловості й сільського господарства, різних видів будівництва, існують застарілі, неекологічні технології природокористування, недосконала галузева структура і деформована територіальна організація промисловості. Наслідком цього є надмірна концентрація промисловості в Донбасі й Придніпров'ї і забрудненість природного середовища цих регіонів.

Більше 10 % викидів в атмосферу, здійснюваних стаціонарними забруднювачами (0,9 млн.т), припадає на Криворіжжя. Або такий красномовний факт: показники патологічних змін у крові населення Дніпродзержинська в 2,2—3,0 рази більші від середніх по Україні. Прокритимність екологічної ситуації в Лисичансько-Рубежанському районі, містах Сєверодонецьку, Рубіжному свідчить рівень захворюваності населення, який на 25—40 % вищий від контрольних показників.

Відомо, що рівень забруднення атмосфери залежить від обсягів не контрольованих промислових викидів у повітря. Концентрація промислових підприємств призводить до понадмірного забруднення міст. Найзабрудненішими є промислові центри Донецько-При-дніпровського регіону (8,4 від загальних обсягів). Особливо небезпечне забруднення повітря канцерогенними речовинами. Лише в трьох містах України з 52 обстежених вміст бензопірену в повітрі не перевищує ГДК*1.

*1: {Гранично допустима концентрація. }

Забруднення атмосфери спричиняє зміну термічного режиму (підвищення температури повітря біля поверхні землі при збільшенні запиленості атмосфери).

Атмосферні забруднення завдають шкоди здоров'ю людей, а також будівлям, матеріалам, покриттям, обладнанню, потребують додаткових затрат праці й матеріалів на їх очищення та фарбування, заміну тканин тощо. Крім того, збільшення вмісту сірки та інших сполук в атмосферних опадах, так звані кислотні дощі, — усе це завдає шкоди як сільському, так і лісовому та рибному господарствам, спорудам, пам'яткам архітектури. При аналізі викидів забруднювальних речовин від стаціонарних джерел з'ясувалося, що протягом 1985—1997 pp. зменшились обсяги викидів в атмосферу, однак у Донецько-Придніпровському регіоні їхній рівень залишається високим.

За даними аналізу мережі спостережень Держкомітету з гідрометеорології України, середньорічна концентрація шкідливих речовин у повітрі 49 міст України перевищувала санітарні норми: бензопірену в 5 разів, формальдегіду в 4 рази, фенолу та аміаку у 2 рази, діоксиду азоту в 1,5 рази, фтористого водню в 1,2 рази.

Основними забруднювачами атмосфери є підприємства металургії (30,7 %), енергетики (28,9 %), вугільної (17,2 %) та нафтохімічної промисловості (5 %). Зазначимо також, що найбільше оксидів азоту (72 %) викидають підприємства енергетики та металургії, а сірчистого ангідриду (82,4 %) — підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості. У Донецькій області підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості викидали в атмосферне повітря 1998,0 тис. т шкідливих речовин. Причому найбільш и й внесок у забруднення роблять підприємства Донецька, Горлівки, Єнакієвого, Дніпродзержинська, Макіївки, Краматорська, Луганська, Запоріжжя, Дніпропетровська та ін.

Як зазначалося, потужний забруднювач повітря — автотранспорт, який "постачає" в атмосферу більше 40 % оксидів вуглецю та вуглеводнів, більше 30 % оксидів азоту (від загальної кількості викидів). У Донецькій області викиди автотранспорту досягають 13 % загального обсягу, в Івано-Франківській — 24 %, а в Автономній Республіці Крим — аж 80 %! Неймовірно, але факт — у містах автотранспорт дає більше половини викидів, а в Чернівцях, Вінниці, Києві, Сімферополі, Івано-Франківську, Луцьку, Полтаві, Хмельницькому, Ялті, Ужгороді автотранспортні викиди досягають 75— 90 % загальної кількості. Забруднені також атмосферні опади. Так, за спостереженнями, вміст в атмосферних опадах сульфатів коливається в межах 6—24 мг/л; максимальні значення (19—24 мг/л) виявлені в Донецькій, Львівській, Луганський, Миколаївській, Херсонській областях. Водночас вміст нітратів в опадах коливався в межах 0,4—2,5 мг/л з найбільшими значеннями (1,0—2,5 мг/л) у Волинській, Донецькій, Львівській, Хмельницькій областях та в Автономній Республіці Крим.

Максимальні значення азоту амонійного (2—3 мг/л) виявляються в опадах Дніпропетровської, Миколаївської, Харківської, Херсонської та Черкаської областей. А от середній вміст загального азоту в опадах зменшився у 10 областях і був нижчий від середнього багаторічного. Максимальні значення (1,5 г/м2) виявлені тільки у Львівській, Тернопільській, Харківській областях. У випаданні кислих дощів (рН 5,5) та лужних опадів (рН 8,3) спостерігаються сезонні зміни. А саме — у холод, ний період року (жовтень — березень) кислотні дощі спостерігались у 10 % випадків. Кислі опади з рН 4,5 зафіксовані лише у 2 % випадків. У теплий період року (квітень — вересень) повторюваність випадків кислих опадів складала 7,5 %, а з рН 4,5 — 0,2 %. Характерно, що велика повторюваність кислих опадів у Волинській, Кіровоградській, Київській, Одеські/і областях, а також в Криму (Ялта, Карадаг).

А найбільша повторюваність лужних опадів відмічалася у Донецькій та Тернопільській областях, в таких містах, як Кривий Ріг, Одеса, Рівне, Чернівці, Ялта та ін.

Дуже прикро, але факт — усі великі річки України та їхні основні притоки забруднені. У басейні р. Західний Буг виявляються випадки забруднення азотом амонійним та нітритним, сполуками цинку та марганцю. Максимальна концентрація за азотом амонійним досягала 38 ГДК (м. Бузьк), азотом нітритним — 88 ГДК (м. Сокаль) і марганцем — 11 ГДК (м. Сокаль), Зверніть увагу — найбільш забруднений водний об'єкт України — притока Західного Бугу — р. Полтва. У річці біля Львова у воді немає розчиненого кисню, проте є сірководень. Вміст основних забруднювальних речовин складав відповідно за легкоокисними органічними речовинами — 3—22 ГДК, азотом амонійним — 22—35 ГДК, азотом нітритним — 3-7 ГДК, нафтопродуктами — 6—13 ГДК, сполуками міді — 9 ГДК, цинку — 4 ГДК та марганцю — 10 ГДК (Національна доповідь, 1993).

У басейні р. Дунай біля м. Вилкове спостерігалось високе забруднення азотом нітритним (11-16 ГДК), сполуками цинку (41-53 ГДК), а також відмічено випадок екстремально високого забруднення сполуками міді (124 ГДК). Річка Латориця біля м. Мукачевого забруднена сполуками міді (44 ГДК), цинку (11 ГДК), марганцю (10—21 ГДК) та р. Уж біля м. Перечни — сполуками цинку (10 ГДК). Вміст легкоокисних органічних речовин азоту нітритного, нафтопродуктів, сполук міді у воді більшості придунайських озер перевищує гранично допустимий рівень.

Басейн р. Дністер забруднений азотом нітритним (13—19 ГДК) біля міст Роздол, Галич; сполуками міді (80 ГДК) — м. Могилів-Подільський, цинку (11 ГДК) — м. Роздол, марганцю (16—6/ ГДК) — міста Роздол, Могилів-Подільський.

Найбільш забруднена притока Дністра -р. Тисмениця, забруднені й інші притоки: річки Свіча, Бистриця Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — азотом нітритним, азотом амонійним, фенолами, сполуками міді та цинку.

Басейн р. Південного Бугу забруднений азотом амонійним (26 ГДК) біля м. Хмельницького, азотом нітритним (12—16 ГДК) — міст Хмельницький, Первомайськ; сполуками міді (50 ГДК) — с. Олександрівка, цинку (10— 40 ГДК) та марганцю (56 ГДК) — біля м. Вінниця та с. Олександрівка.

Річка Дніпро й каскад дніпровських водосховищ переважно забруднені азотом нітритним, сполуками важких металів. Крім того, водосховища Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське забруднені азотом амонійним; водосховища Кременчуцьке, Дніпровське, Каховське—фенолами; водосховище Дніпровське — нафтопродуктами. Відзначається велике забруднення азотом нітритним Київського (11 ГДК), Канівського (14— 16 ГДК), Кременчуцького (11—15 ГДК) водосховищ, а також сполуками важких металів.

Більшість приток Дніпра забруднені переважно азотом амонійним і нітритним, фенолами, нафтопродуктами, сполуками важких металів.

У воді більшості річок і водосховищ Криму вміст основних забруднюючих речовин не перевищує гранично допустимий рівень, за винятком легкоокисних органічних речовин, вміст яких у воді річок станови в 1 —2 ГДК. Такі річки як Альма, Дерекойка, Демерджі, Тарак-таш, Салгир, забруднені азотом амонійним (1— З ГДК) і нітритним (1—5 ГДК). Річки Приазов'я переважно забруднені фенолами, нафтопродуктами, сполуками азоту та важких металів. Відзначимо, що забрудненими річками є Кальміус (міста Донецьк, Маріуполь), Кальчик (м. Маріуполь), Кринка (с. Новоселівка), Булавин (м. Єнакієве).

Річка Сіверський Донець і його притоки забруднені легкоокисними речовинами, нафтопродуктами, фенолами, сполуками азоту та важких металів. Найзабрудненіші річки басейну — Уда, Лопань, Казенний Торець, Бахмут, Лугань.

За спостереженнями, є тенденція до зростання забруднення морських вод у дельті р. Дунай, Дніпро-Бузькому лимані нафтовими вуглеводами в середньому у 2,5 рази. Максимум забруднення синтетичними поверхнево-активними речовинами спостерігається у водах Чорного моря.

Найбільш забруднені морські води порту Одеса, де середня концентрація за об'ємом фенолу досягає 8 ГДК, дельтові водотоки та узмор'я Дунаю (4 ГДК), але і в цих районах спостерігається тенденція до зменшення рівнів забруднення в 1,4— 1,5 раза.

За вмістом кисню у водах Азовського і Чорного морів їхній стан може вважатися задовільним, зміни у насиченості води киснем визначалися тільки залповими скидами стічних вод та сезонною динамікою. Міжрічна мінливість концентрації розчиненого кисню найхарактерніша для поверхневого і придонного горизонтів Дніпровсько-Бузького лиману, для північно-західної частини Чорного моря (Сухого лиману і порту Одеса), для Азовського моря (порт Маріуполь).

Основним забруднювачем вод Чорного моря є нафтопродукти 9 портів, севастопольські бухти).

Спостереження за рівнем забруднення вод важкими металами в акваторії Чорного моря у Каркінітській і Каламітській затоках, біля міст Севастополь, Алупка, Ялта, Гурзуф показали, що морські води найбільш забруднені міддю, ртуттю, марганцем, цинком, нікелем, але середньозважена річна їхня концентрація не перевищувала ГДК (за винятком Ялтинської та Гурзуфської заток, де концентрація міді переважала ГДК у 2,5 і 2,1 рази відповідно). У Каламітській та Ялтинській затоках вміст заліза досягав 1,5 і 2,2 ГДК.

Крім негативних змін у гідрокліматичних умовах, в Україні спостерігаються тенденції до погіршення геологічних умов. їхні суттєві зміни відбуваються під впливом інженерних споруд, промислових об'єктів Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова, міст Донбасу, Кривбасу та ін.

Порушення рівноваги поверхневих порід під впливом гірничих робіт, промислової та міської забудови, меліорації, зарегульованого поверхневого стоку (будівництво більш як 24 тис. ставків і водосховищ) з величезними водними масами призвело до активізації фізико-географічних процесів — зсувів, карсту, просідання, провалів, підтоплення.

Погіршення геологічних умов зумовлюється також зниженням сейсмостійкості порід на ділянках підтоплення. За даними Держкомгеології України та Інституту геології ПАНУ, техногенний приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала. У зв'язку з цим до 30—50 % житлових, промислових, енергетичних та інших об'єктів України за своєю сейсмостійкістю не відповідають сучасним вимогам за рівнями сейсмологічного ризику.

Внаслідок господарської діяльності зменшуються запаси та погіршується якість підземних вод. Інтенсивний відбір їх для господарських потреб, зрошення, шахтний відлив сформували значні за площею і глибиною депресійні лійки в Кривбасі, Західному Донбасі, в долині р. Сіверський Донець, Республіці Крим, Запорізькій та інших областях. Водночас збільшується вміст у підземних водах солей, важких металів, органічних речовин, нафтопродуктів, нітратів, пестицидів, підвищується їх загальна мінералізація.

Тенденція до погіршення якості підземних вод спостерігається в економічно розвинутих регіонах, в районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва, розміщення військових частин та об'єктів військово-промислового комплексу

Як показують постійні спостереження, за останні десятиріччя якість ґрунтів України істотно погіршилась внаслідок сільськогосподарського виробництва (безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, забруднення агрохімікатами), водної та вітрової ерозії в результаті зрошувальної та осушувальної меліорації (перезволоження, заболочування, засолення, закислення, висушення), забруднення промисловими відходами. Щорічно для виробництва сільськогосподарської продукції використовується понад 4 млн.т мінеральних добрив. Забруднення ґрунтів зумовлюється недосконалою технологією їх зберігання та використання.

Низька забезпеченість України складськими приміщеннями для зберігання мінеральних добрив, а також машинами для їх внесення в ґрунт призводить до значних їх втрат. А це зумовлює негативні наслідки понадмірного та нераціонального порушення балансу хімічних речовин, що входять до складу добрив, наприклад, до збільшення азоту нітратного в рослинах і отруєння тварин і людей. Хімізація землеробства пов'язана з широким застосуванням пестицидів, які є важливим мутогенним чинником. За результатами агрохімічних аналізів, у 1973—1990 pp. залишки пестицидів виявлялися в 54 % зразків ґрунту, в т. ч. в 15 % з перевищенням ГДК. В останні роки забрудненість зменшилась і становила відповід

33. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА ТА ЇХ ПРОЯВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
34. ГЕОГРАФІЯ СВОЄЇ ОБЛАСТІ (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ
35. СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ
35.6.1. Європа
35.6.2. Азія
35.6.3. Африка
35.6.4. Америка
36. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ
37. ГЕОГРАФІЯ СВІТОВИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru