Географія - Олійник Я.Б. -
36. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Сучасний світ — найскладніше і найсуперечливіше, як ніколи досі, людське суспільство. Воно нараховує тепер понад 6,1 млрд людей. У світі приблизно 235—240 країн: це число не залишається незмінним. З них 193 — суверенні держави. На черзі — надання, за рішенням ООН, незалежності Палестині, Західній Сахарі, Східному Тімору. Крім них, у списку ООН ще 15 країн (територій), що підпадають під дію Декларації про деколонізацію. Поки що вони — колонії Великобританії, США, Франції і Нової Зеландії. Деякі колонії "замасковані" як частина метрополій. Є ще ряд підопічних територій на островах Тихого океану. На Марокканському узбережжі Середземного моря віддавна зберігаються володіння Іспанії — портові міста Сеута і Мелілья, а також кілька прибережних островів (офіційно — під керівництвом Іспанії). У 1997 і 1999 pp. до складу Китаю повернутий Сянган (Гонконг) та Аомень (Макао), і число країн на карті світу зменшилося на дві одиниці. Залишається, однак, проблема Тайваню, який КНР офіційно вважає однієї зі своїх провінцій.

Фактично ж Тайвань живе як окрема держава. Він не може бути прийнятим в ООН всупереч думці КНР, але має дипломатичні відносини з 30 державами. Нарешті, нове явище — самопроголошені в 80—90-х роках XX ст. республіки, що реально існують і проводять власну політику: Турецька Республіка Північного Кіпру, Нагірно-Карабаська, Абхазія, Південна Осетія, Придністровська Молдавська Республіка.

Отже, є більше 200 країн зі своїми керівниками (правителями) — президентами, королями, главами урядів, парламентів, лідерами політичних партій (а їх — десятки тисяч!), безлічі конфесій та ін. Кожний з них має свою думку з будь-якого питання, свій погляд на існуючу ситуацію. У світі панує політика, що торкається інтересів усіх: соціальна, економічна, військова, культурна, демографічна і т. д.

Для вирішення окремих проблем, актуальних питань у своїх інтересах, для відстоювання цих інтересів держави, політичні партії, окремі людські колективи все частіше об'єднуються в різні організації. Це основна тенденція сучасного міжнародного розпитку. Багато політологів вважають, що тенденція до об'єднання, усе більш масштабного, з консолідацією на регіональній основі, буде помітно наростати у XXI ст.

Міжнародних організацій — багато сотень. До них відносять загальносвітові (глобальні), регіональні (Європи, Африки, Середнього і Близького Сходу та ін.), міждержавні, тобто об'єднання ряду держав за визначеними цілями чи ознаками. Найважливішою міжнародною глобальною Й універсальною організацією є, безперечно. Організація Об'єднаних Націй (ООН).

Мста ООН, відповідно до її Статуту: підтримувати міжнародний мир і безпеку; розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу самовизначення народів; здійснювати співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні поваги до прав людини і основних свобод; бути центром для узгодження дій націй у досягненні цієї мети.

Нині до ООН входить 190*2 держав. її штаб-квартира на чолі з Генеральним секретарем знаходиться в Нью-Йорку, а головні регіональні відділення, очолювані заступниками Генсека ООН, — у Женеві, Відні і Найробі (Кенія). Відділення ООН у Женеві має функцію центра для проведення дипломатичних конференцій, обговорення проблем роззброювання і прав людини. У Відні займаються питаннями міжнародного контролю за зловживанням наркотиками, попередження злочинності, карного правосуддя, міжнародного торгового права, а також використання Космосу в мирних цілях. Відділення в Найробі керує діяльністю ООН в області охорони навколишнього середовища, і там же створений Центр ООН з населених пунктів (ЦООННП, чи Хабитат). У Нью-Йорку розміщені основні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат. Економічна і Соціальна рада, Рада з опіки.

*2: {До неї не входять Швейцарія, Ватикан, а також поки що Держава Палестина, проголошена в 1988 p., яка має в ООН статус постійного спостерігача і визнана офіційно більше ніж 100 країнами.}

Один з основних органів ООН — Міжнародний Суд — знаходиться в Гаазі (Нідерланди). Він є головним судовим органом ООН: вирішує юридичні суперечки між державами і дає консультативні висновки ООН і всім її установам. Жодні приватні особи не можуть звертатися до цього Суду.

У систему ООН входить безліч різних організацій: комітети, ради, комісії, агентства, програми, департаменти та ін., що функціонують на постійній основі як у Нью-Йорку, так і в багатьох інших містах земної кулі. Неможливо навіть перелічити їх, назвемо лише найважливіші (у дужках — місцезнаходження штаб-квартири). Серед них виділяється, наприклад. Міжнародне агентство з атомної енергії (М АГАТЕ), що знаходиться у Відні, але прямо підлегле лише ГА ООН. МАГАТЕ служить головним світовим міжурядовим центром науково-технічного співробітництва у сфері використання ядерної енергії та ядерної безпеки. Відзначимо, що на нашій планеті (на початок 2001 р.) — 437 атомних реакторів. У10 державах на АЕС припадає більш як40% виробництва електроенергії (у Франції—15%, у Литві — 73 %, Бельгії — 58 %, Болгарії – 47 %, в Україні — 45,1 %).

У числі важливих організацій ООН також широко відомі: Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), (обидві — у Женеві), Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО) (Рим), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) (Париж). До організацій, безумовно, загальносвітових інтересів відносять так звану Групу всесвітнього банку: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БІГ). До Групи примикає Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Усі ці фінансові організації знаходиться у Вашингтоні. Вони створені за підтримки США відразу ж після Другої світової війни. Офіційно метою їхньої діяльності було проголошено "скорочення убогості у світі шляхом зміцнення економіки бідних країн", тобто сприяння економічному росту країн, що розвиваються.

Іншу групу загальносвітових організацій ООН складають як старі, засновані ще в 60-80-х роках XIX ст., так і ті, що виникли після Другої світової війни. Це, насамперед. Статистична комісія Економічної! Соціально/ради ООН (ЕКОСОР), що діє з 1946 р. (Нью-Йорк) і покликана виробляти рекомендації з питань статистики, проводити усі великі міжнародні статистичні роботи (перепис населення, житлового фонду, розрахунок національного доходу, міжнародні зіставлення і т. ін. — значне коло діяльності). Потім більш вузькоспеціалізовані організації — Всесвітній поштовий союз (ВПС) з 1874 р. (Берн), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ) з 1865 р. і Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) з 1873 р. (обидві — у Женеві), а також післявоєнні — Міжнародна морська організація (ІМО) (Лондон), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) з 1947р. (Монреаль, Канада), Організація ООН з промислового розвитку (ЮН1ДО) (Відень), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД) (Рим), фінансово-кредитна і валютна організація, яка підтримує ФАО, і Всесвітня торгова організація (ВТО) (Женева), шо трансформувалася в 1995 р. з іншої — Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД).

Основою діяльності ВМО служить програма Всесвітньої служби погоди, шо пропонує всьому світу щохвилинну інформацію про погоду за допомогою систем спостереження і телекомунікаційних зв'язків, задіяних державами-членами (їх — 185), з 9 супутниками, 10000 наземними станціями, 3000 літаками, а також 700 метеорологічними РЛС, 7300 судновими метеостанція ми і 700 заякореними і дрейфуючими буями, що несуть автоматичні метеостанції. Щодня через високошвидкісні релейні лінії передаються дані й метеокарти до трьох всесвітніх, 35 регіональних і 185 національних метеоцентрів. Географи знають, наскільки важливою є в нашому житті роль погоди і спостережень за нею. Зазначимо лише, що в деяких країнах утрати врожаю через погані погодні умови складають до 1/5 щорічного збору (Організація Об'єднаних Націй).

Варто звернути увагу на одну з порівняно нових організацій ООН (з 1970 р.) — Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) (Женева). її інтереси охоплюють дуже делікатну і спірну сферу діяльності, що стала актуальною в останній третині XX ст.: по-перше, право на промислову власність, переважно на винаходи, товарні знаки, промислові зразки, адреси виробників товарів; по-друге, на авторське право, головним чином на літературні, музичні, художні твори, фотографії та аудіовізуальні записи.

Крім того, у систему ООН входить багато інших установ, які займаються практично як глобальними актуальними проблемами, так і деякими регіональними. Програма розвитку ООН (П РООН) (Нью-Йорк), наприклад, служить головним каналом технічної допомоги країнам, що розвиваються, направляє туди експертів з усіх питань економічного розвитку, готує національні кадри на місцях і в ООН, постачає в ці країни устаткування і т. ін. Всесвітня туристська організація має штаб-квартиру в Мадриді, Управління Верховного комісара ООН зі справ біженців (УВБК) і Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) – у Женеві, Фонд ООН у сфері народонаселення (ЮНФПА), Фонд ООН для розвитку в інтересах жінок (ЮНІФЕМ), Дитячий фонд ООН (ЮН ІС ЕФ) та інші — у Нью-Йорку. На найвищому рівні, на чолі з Генеральним секретарем ООН і безпосередньо у підпорядкуванні ГА ООН, з 1949 р. активно діє Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт (БАПОР) (Амман, столиця Йорданії, сектор Газа, Палестина). Відтоді БАПОР надало істотну допомогу 3,5 млн. палестинців у сфері охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування, а також виділило значні кошти для тих, хто живе у таборах агентства (їх там більше 1,1 млн. осіб) у Йорданії, Лівані, Сирії, секторі Газа і на Західному березі ріки Йордан.

Економічними і соціальними світовими проблемами займаються багато організацій ООН, які згадувалися вище. Це саме є най важливішою турботою регіональних комісій ООН: Економічної комісії для Африки (ЕКА) (Аддис-Абеба), Економічної і соціальної комісії для Азії і Тихого океану (ЕС КАТО) (Бангкок), Економічної і соціальної комісії для Західної Азії (ЕСКЗА) (Бейрут, столиця Лівану), Економічної комісії для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК) (Сантьяго, столиця Чилі), Європейської економічної комісії (ЄЕК) (Женева). Остання включає 54 країни Європи і Північної Америки, а також Ізраїль, тобто більшість економічно розвинутих країн.

Як вважає ООН, своєю політикою і фінансовими потоками кредитних установ вона впливає на економіку країн, що розвиваються, у першу чергу, найменш розвинутих країн (НРК). їх, за списком ООН, на 2001 р. нараховують 48, більшість—у Африці. У 1980 р. промислово розвинуті країни взяли на Генеральній Асамблеї ООН зобов'язання виділяти щорічно 0,7 % свого валового національного продукту (ВНП) на допомогу країнам, що розвиваються. Однак до 2000 р. ця задача виконана лише

Данією, Фінляндією, Швецією і Норвегією, і вони фактично забезпечують щорічно 1/5 усієї допомоги країнам, що розвиваються. Країни-донори, у першу чергу Японія, а також США, ФРН, Франція і деякі інші, виділяють близько 0,25 % відрахувань від свого ВНП, тобто майже втроє менше обіцяного.

За станом навколишнього середовища на земній кулі пильно спостерігають загальносвітові організації ООН. Провідна серед них — Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) (Найробі). Вона наполегливо виступає за захист природного середовища в усьому світі, оцінює тенденції в його зміні, завчасно попереджає уряди всіх членів ООН про загрози для природного середовища в різних регіонах, розвиває і координує міжнародну природоохоронну діяльність, розпоряджається для цих цілей засобами Глобального екологічного фонду (ГЕФ).

На охорону навколишнього середовища ООН виділяє щорічно близько 21 % усіх своїх коштів. "За даними ЮНЕП, над 1/4суші планети нависла загроза опустелювання. В Африці 66 % площі — пустелі або посушливі землі, і 73 % сільськогосподарських посушливих земель уже непридатні для оброблення. Засоби до існування понад 1 млрд. людей більш ніж у 100 країнах перебувають під загрозою" через зменшення продуктивності сільськогосподарських земель через нераціональність людської діяльності.

ЮНЕП при координації зусиль із ВМО, ІMO, ФАО, ЮНЕСКО й іншими міжнародними організаціями, утому числі новоствореними в останні десятиліття (Міжурядова група експертів із зміни клімату (МГЕЗК), Цільовий фонд ООН для робіт у Судано-Сахеліанському районі з боротьби з опустелюванням, Комітет з природних ресурсів — при ЕКОСОС, Комітет з нових і поновлюваних джерел енергії і енергетичних ресурсів з метою розвитку — при ЕКОСОС, Глобальна система екологічного моніторингу (ГЕМС), Глобальна інформаційна база даних з ресурсів (ГРіД), Міжнародний регістр потенційно токсичних хімічних речовин (М РПТХ) та ін.), організувала багато міжнародних конференцій під егідою ООН, на яких представники держав-членів ООН (від 60 до 180 країн у кожному випадку) підписали конвенції, офіційно узявши на себе зобов'язання виконувати ці конвенції.

Поряд з організаціями ООН, у сучасному світі безліч інших глобальних (загальносвітових) організацій з різних сфер діяльності. Так, у 1950 р. була створена Всесвітня Рада Миру (ВРМ) (Гельсінкі), що керує рухами (організаціями) прихильників миру більш ніжу 150 країнах. Раніше (у 1948 р.) були створені Всесвітня федерація ветеранів війни (ВФВВ) (Париж) і Всесвітня федерація профспілок (ВФП) (Прага) — у 1945 р. Друга об'єднує профцентри близько 100 країн з 215 млн. осіб Паралельно працює Всесвітня конфедерація праці (ВКП) (Брюссель), заснована ще в 1920 р. за підтримки Ватикану як Міжнародна конфедерація християнських (спочатку католицьких) профспілок (МКХП). Вона об'єднує понад 14 млн. осіб, членів профспілок з 80 національних центрів. У 1968 р. ВКП виключила зі своїх офіційних документів посилання на соціальну доктрину християнства. Вона підтримує регулярні зв'язки з ВФП, однак як і раніше виступає проти міжнародної профспілкової єдності трудящих.

Серед інших неурядових організацій виділяються: Всесвітня федерація наукових працівників (ВФНП) з 1946 р. (Лондон), Міжнародна рада наукових союзів (МРНС) (Париж), заснована ще в 1899 р. як Міжнародна асоціація академій, двічі реорганізована, як МРНС діє з 1931 р. (у XX ст. до неї вступили більше 20 великих міжнародних наукових організацій різних країн, у тому числі міжнародні союзи окремих наук — біологічних, географічних, геодезичних і геофізичних, геологічних, мікробіологічних, психологічних, фізіологічних, історії і філософії, теоретичної! прикладні біофізики, теоретичної і прикладної механіки, фармакології та ін.). Окремо слід виділити більш розгалужений Всесвітній союз охорони природи (ВСОП) (до 1988 р. — Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів, МСОП). Його штаб-квартира знаходиться у Швейцарії, у маленькому містечку Глан, а членами Союзу є 630 національних наукових, державних та інших установ з більш ніж 120 країн, 33 міжнародні організації. ВСОП видає широковідому Червону книгу і багато іншої літератури свого профілю. У Союзу найтісніші зв'язки з організація ми ООН, насамперед з ЮНЕП, ЮНЕСКО, ФАО і ЕКОСОС.

Свої інтереси також мають інші численні міжнародні організації найширшого "спектра". Так, слід назвати: Всесвітню федерацію споріднених міст (ВФСМ) (Париж), що поєднує понад 3500 міст із більш ніж 160 держав, Всесвітню раду церков (ВРЦ) з 1948 р. (Женева), керівний орган 300 церков майже в 100 країнах, однак лише християнських, в основному протестантських і православних; Міжнародна федерація астронавтики (МФА) з 1950 р. (Париж), що тісно співпрацює з ЮНЕСКО і МСЕ; Міжнародний союз студентів (МСС) із 1946 р. (Прага); Міжнародна асоціація юристів-демократів (МАЮД) з 1946 р. (Брюссель); Міжнародна організація карної поліції (Інтерпол), відтворена в 1946 р. (Париж), її члени — близько 160 держав.

Дуже активними стали в XX ст., особливо після Другої світової війни, міжнародні спортивні об'єднання фактично майже з усіх популярних видів спорту. їх понад 200. Найбільш універсальна і най відоміша серед них — Міжнародний олімпійський комітет (МОК) (Лозанна, Швейцарія).

Безліч міжнародних організацій складають групу формально не глобальних, але мають міжконтинентальний чи загально континентальний характер і охоплюють своєю діяльністю величезні регіони земної кулі. Серед них з 50-х років XX ст. і понині виділяються дуже високою активністю дві: Організація Північноатлантичного договору (НАТО) і Європейський Союз (Євросоюз), ЄС, що мають свої штаб-квартири в Брюсселі.

НАТО — наймогутніший військово-політичний союз (блок) у світі. Створений у 1949 р. на основі договору між США, Великобританією, Францією, Італією, Канадою, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Португалією, Норвегією, Данією та Ісландією, він поповнився в 50-х роках Грецією, Туреччиною і ФРН, у 1982 р. — Іспанією, у 2000 р. — Польщею, Чехією й Угорщиною. Проголошений для захисту держав Північної Атлантики від "комуністичної агресії" і з метою "масованої відплати", блок НАТО розширився за рахунок країн Південної і Східної Європи і навіть Туреччини, розташованої в Західній Азії. Він планує прийняти до своїх лав найближчим часом ще кілька країн Східної Європи. Називаючись як і раніше Північноатлантичним, цей блок фактично поширив географічні зони своєї діяльності на велику частину земної кулі. Понад 1500 військових баз, інші важливі об'єкти НАТО розміщені від Гренландії до островів Океанії.

Організація Північноатлантичного договору, поряд з економічною і військовою силою США і Канади, спирається безпосередньо на величезну міць високо розвинутого Європейського Союзу. З 15 держав, що нині перебувають у ньому, 11, в основному найбільших і найсильніших, входять одночасно в НАТО — Німеччина, Франція. Великобританія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Греція, Іспанія і Португалія: поза НАТО залишаються нейтралістські — Ірландія, а також члени ЄС із 1994 р. Австрія, Швеція і Фінляндія. Європейський Союз поступово сформувався починаючи з 1950-х років шляхом економічної інтеграції трьох західноєвропейських співтовариств (Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом)) спершу в 1967 р. під назвою Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), а з 1993 р. — ЄС. "За піввіку перший в історії інтеграційний блок, розвиваючись вглиб і вшир, у 4,5 рази збільшив свою питому вагу у світовому виробництві товарів і послуг. Майже третина світового валового продукту виробляється тепер на заводах і фабриках, у конструкторських бюро і лабораторіях, на полях фермерських господарств 15 країн Євросоюзу. Це при тому, що тут проживає лише 6,5 % населення планети". Понад 60 % продукту складають транспортні, інформаційні, фінансові, торгові Й інші послуги. Близько 63 % матеріального виробництва ЄС припадало в 1995 р. на готові вироби, а в рамках власне обробної промисловості 29,2 % складала високотехнологічна продукція: автоматичне офісне устаткування, комунікаційні й інформаційні системи, електроніка й електроприлади, хімічні та фармацевтичні продукти. У 1996 р. на країни ЄС припадало більше 40 % світового експорту; тоді ж на частку США — 17%, Японії — 7,3 %. В експорті ЄС готові вироби складали 73 %.

У Європі, найполітизованішій з усіх частин світу, важливу роль відіграють численні міждержавні й загальноєвропейські організації. Перша серед них — Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), створена на початку 1970-х років. Постійна Рада ОБСЄ щотижня засідає у Відні, Економічний форум ОБСЄ — один раз на рік у Празі, Парламентська асамблея ОБСЄ — у Копенгагені. Ще раніше, у 1949 p., була заснована Рада Європи (РЄ) зі штаб-квартирою в Страсбурзі (Франція). Тоді в ній було 10 західноєвропейських де ржав-засновників, у 1999 р. їх стало 40, включаючи Україну. Рада Європи, що складається з представників — членів парламентів Європи, займається питаннями плюралістичної демократії, прав людини, гуманітарного і правового співробітництва, взаємодії у сферах культури, інформації, екології, а також загальноєвропейськими політичними справами, регіональними конфліктами і т. ін.

Інтереси США, Великобританії, а також інших членів НАТО за межами Європи, у Південно-Східній Азії і на Тихому океані захищають військово-політичні блоки — АНЗЮС і АНЗЮК. Перший названий за початковими буквами англійських назв трьох учасників союзу — Австралії, Нової Зеландії і США. Він створений у 1951 р. під приводом захисту Австралії і Нової Зеландії силами США від Японії, що почала мілітаризацію. Фактично США втягнули своїх союзників у війну проти КНДР у 50-х роках, а пізніше — і проти Демократичної Республіки В'єтнам. АНЗЮК (абревіатура, також за першими буквами англійських назв основних учасників блоку — Австралії, Нової Зеландії і Великобританії, чи Сполученого Королівства — UK), утворений у 1971 p., включає ще Малайзію і Сінгапур, захист яких нібито "від можливого нападу ззовні" і було оголошено головною мстою військово-політичного союзу п'яти держав, з яких три — неазіатські.

Серед економічних і політичних міжнародних об'єднань заслуговує на увагу Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) (Париж). Вона була створена ше в 1948 р. як Організація європейського співробітництва, однак фактично це "закритий клуб" ряду найбільш розвинутих країн Європи. Економісти-між народи и к и к и виділяли тоді ці країни як групу найбільш розвинутих у світі. У 1960-1961 pp. ОЕСР підтиском США була перетворена у світову ОЕСР для того, щоб, по-перше, об'єднати зусилля найбільш промислово розвинутих капіталістичних країн на противагу явному росту сили і впливу соціалістичних держав, а також розвитку національно-визвольного руху в Африці, Азії і Латинській Америці. По-друге, США здійснили спробу стримати суперництво між монополіями США, Західної Європи і Японії, запобігти подальшому розчленовуванню капіталістичного світу на локальні економічні й політичні угруповання. У нову організацію в 1961 р. ввійшли Австрія, Бельгія, ФРН, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, Швейцарія, Швеція, Туреччина, США, Канада, Японія, Фінляндія, Нова Зеландія й Австралія, у 90-ті роки (до кінця 1998 р.) — Мексика, Чехія, Угорщина, Польща і Південна Корея. У ній як і раніше помітно переважають найбільш розвинуті держави, але склад уже не настільки "елітарний".

Більшість міжнародних організацій мають багатосторонній (так би мовити "багатопрофільний") характер діяльності. Однак у ряді випадків вони у явний спосіб підкреслюють свою етнічну, конфесіональну й іншу приналежність, показуючи тим самим, чиї інтереси захищають. Такими є, наприклад, Ліга арабських держав (ЛАД) з 1945 р. (Каїр) у складі: Йорданія, Ірак, Ємен, Ліван, Саудівська Аравія. Сирія, Кувейт, Бахрейн, Катар, Оман. ОАЕ, Палестина (вся — Азія), Єгипет, Лівія. Судан, Марокко, Туніс, Алжир, Мавританія, Сомалі, Джібуті, Коморські острови (вся Африка). Фактично всі мусульманські країни об'єднує Організація "Ісламський конгрес" (або Організація "Ісламська конференція"), 01К. з 1969 р. (Джидда, Саудівська Аравія).

Міжнародні економічні (вони ж — політичні і т. ін.) організації, як правило, охоплюють територію багатьох держав, у тому числі і на різних материках. Разом з тим, не менше і регіональних угруповань. На першому місці, таким чином, загальні інтереси і мета держав-учасників. Так, зрозуміла мета Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК) з 1960 р (Відень), до якої входять нафтовидобувні країни Азії, Африки і Латинської Америки: Алжир, Венесуела, Габон, Індонезія, Ірак, Іран, Катар. Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЕ, Саудівська Аравія. Еквадор. На їхню частку припадає більше 40 % світового видобутку нафти і приблизно 60 % її експорту у світі. ОПЕК установлює поточні ціни на нафту на світовому ринку. Паралельно ОПЕК з 1968 р. діє Організація арабських країн-експортерів нафти (ОАПГ.К) (Кувейт), створена спеціально для захисту інтересів нафтовидобувних арабських країн (Алжир, Бахрейн, Ірак, Катар, Кувейт, Лівія, ОАЕ, Саудівська Аравія, Сирія, Туніс, Єгипет).

У світовому співтоваристві Азія представлена також декількома багатосторонніми організаціями. У деяких з них беруть участь країни Тихоокеанського регіону й інших частин земної кулі. Так, у форум "Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво" (АТЕС) (Сінгапур), створений у 1989 p., вступили Австралія, Бруней, Гонконг (Сянган), Індонезія, Канада, КНР, Південна Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія, а в 1998 р. — Росія, В'єтнам і Перу. АТЕС має статус консультативного органу (саме форуму), але користається у світі помітним авторитетом завдяки своєму представництву. Він займається широким колом питань (як, мабуть, рідко який інший у світі): розвитку торгівлі, науки, промислових технологій, телекомунікацій, транспорту, енергетики, збереження морських ресурсів (особливо Тихого океану), регулювання рибальства, раціонального використання людських ресурсів (насамперед трудових) і продовольства, туризму, сфери послуг. При явній "строкатості" складу АТЕС, усі питання взаємодії, пошуку рішень вирішуються на основі консенсусу.

Дуже своєрідним характером діяльності відрізняється Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) (Джакарта). Ще в 1961 р. Малайзія, Таїланд і Філіппіни заснували Асоціацію країн Південно-Східної Азії з метою взаємного сприяння розвитку своїх країн і захисту від утручання ззовні. У1967 р. до них приєдналися Індонезія і Сінгапур, і було вирішено вважати союз новою організацією з дещо зміненою назвою. У 1984 р. в АСЕАН прийняли Бруней, у 1995 р. — соціалістичний В'єтнам. Ряд країн обумовили, за згодою АСЕАН, такі форми співробітництва з нею, як партнерство з діалогу (Австралія, Канада, Нова Зеландія, Південна Корея, США, Японія і далекий ЄС) і з консультацій (КНР і Росія), а також як спостерігачі (Лаос і Папуа-Нова Гвінея). Інший азіатський регіон — Південна Азія, що перевершує Південно-Східну Азію за населенням у 2,5 раза, але поступаючись їй у 1,5 раза за валовим внутрішнім продуктом (ВВП) і набагато (у 6—7 разів) — за експортом товарів, створив набагато пізніше (у 1985 р.) Асоціацію регіонального співробітництва країн Південної Азії(СААРК). Ініціатором створення активно виступила Бангладеш, і в її столиці — Дакка — знаходиться штаб-квартира організації.

Нарешті, варто особливо сказати про міжнародну організацію — "План Коломбо", що має мстою координацію зусиль із спільного економічного розвитку країн Південної і Південно-Східної Азії. Ініціатива її створення належить Великобританії, рішення про це було прийнято ще в січні 1950 р. на одній з перших конференцій країн Співдружності в Коломбо, столиці Шрі-Ланки (звідси і назва організації). Країнами-кредиторами стали Великобританія, США, Японія, Австралія і Нова Зеландія. Першими членами були (з 1950р.): Австралія, Нова

Зеландія, Індія, Великобританія, Канада, Пакистан, Шрі-Ланка, потім у 1951—1959 р. — Лаос, Камбоджа, М'янма, Непал, Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Японія, Малайзія, Сінгапур і США, у 60—70-х роках до них приєдналися Бутан, Південна Корея. Мальдівська Республіка, Афганістан, Іран, Бангладеш. Фіджі, Папуа-Нова Гвінея. У цієї організації багато планів і конкретних програм розвитку, але склад її дуже строкатий, взаємини між окремими членами блоку часом бувають конфліктними, так що поки про єдині чи хоча б спільні економічні дії мало що можна сказати.

Ще складніше оцінювати ситуацію навколо створення нового азіатського угруповання — Організації економічного співробітництва (ЕКО) у складі: Іран, Пакистан, Туреччина, з 1993 р. — також Афганістан, Азербайджан. Казахстан, Киргизія,Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан.

Найважливішою між урядовою політичною організацією Африки є, зрозуміло. Організація Африканської єдності (ОАЄ) (Аддис-Абеба), створена в 1963 p., тобто незабаром після "Року Африки" (1960 р.). До неї входять офіційно всі 53 держави Африки. Найголовніша мета — зміцнення єдності держав континенту, розвиток політичного й економічного співробітництва, захист суверенітету і територіальної цілісності, координація зусиль, включаючи дипломатичну (у тому числі в ООН), економічну і військову допомогу один одному і ряду держав одночасно у всіх необхідних випадках. Однак, майже за чотири десятиліття після утворення ОАЄ в Африці відбулося стільки конфліктів, кровопролитних воєн і між державами, і усередині них, що "африканська єдність" залишається лише красивою мрією політиків на цьому континенті.

Були раніше і тепер здійснюються численні спроби скріпити африканську єдність загальними фінансами. Ще в 1963 р. 23 держави континенту підписали угоду про створення Африканського банку розвитку (АФБР) (із штаб-квартирою в Абіджані, тоді — столиці Берега Слонової Кості, нині Кот д'Івуар). Поступово до нього ввійшли банки всіх держав Африки. У 60—70-х роках виникло ще до десяти африканських банків, валютних фондів, економічних об'єднань, угруповань за участю як африканських держав, так і багатьох інших, — у різних сполученнях: арабсько-африканських, європейських, Японії, США, Канади —у цілому десятків країн світу. Усі вони діють з різним успіхом, але на справу зміцнення африканської єдності впливають ще явно недостатньо.

Америка нині відрізняється від Африки, та й від Азії, набагато більшою політичною стабільністю. Це стосується, зрозуміло, насамперед Північної Америки, але в останні десятиліття — також і Латинської. Тому є чимало причин, у тому числі й більш рання, ніж у більшості країн Африки й Азії, державність і "складання" етносів (на сторіччя і більше), рішення багатьох спірних територіальних, прикордонних та інших проблем (нерідко — і в результаті військових конфліктів і навіть тривалих воєн) у минулому. До того ж над Латинською Америкою "нависає велика тінь" США — багато в чому дійсного господаря становища, що забезпечує задекларовану ними доктрину Монро — "Америка — для американців".

Політичні й економічні організації країн Америки відрізняються, мабуть, більшою дієвістю і міцністю відносин, ніж в Азії й Африці. Серед них виділимо Організацію американських держав (ОАД) (Вашингтон), засновану в І948 р. за участю 35 країн Західної півкулі, у тому числі США і Канади. Головна її мста, по-перше, — підтримка миру і безпеки на континенті, недопущення військових конфліктів, захист від зовнішньої агресії; по-друге,— сприяння соціальному, економічному і культурному розвитку країн-учасників союзу. До цієї організації примикає Організація Центральноамериканських держав (ОЦАД) (Сан-Сальвадор), створена в 1959 р. з тією самою метою Гватемалою, Гондурасом, Коста-Рікою, Нікарагуа і Сальвадором. Ще більш широкі договірні зобов'язання, у тому числі спільні виступи на міжнародній арені, узгодження позицій з найважливіших міжнародних політичних і економічних питань і найтісніше співробітництво в області господарства (особливо сільського), зовнішньої торгівлі, туризму і т. д., мають держави, що входять з 1974 р. у Карибське співтовариство (КАРИКОМ) (Джорджтаун — столиця Гайани): Антигуа і Барбуда, Багами, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренади ни, Тринідад і Тобаго. Ямайка.

Серед міжнародних економічних об'єднань, притому світових масштабів, різко виділяється підписана порівняно недавно (у 1994 р.) Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі — ПАЗ ВТ, більш відоме як НАФТА-прийняте скорочення за англійською назвою (Вашингтон). Це угода між США, Канадою! Мексикою, зорієнтована на широку економічну інтеграцію з державами Північної Америки. Тут склалися, зрозуміло, при ключових позиціях США, величезний капітал і передові технології США і Канади, з одного боку, і набагато більш дешева робоча сила (нині використовувана цілком офіційно) більш ніж 100 млн. мексиканців, з іншого. НАФТА уже тепер нараховує 417 млн.жителів у трьох державах, тобто більше, ніж населення 15 країн ЄС, і за багатьма економічними показниками перевищує ЄС.

Стає усе більш помітна багатостороння економічна інтеграція країн Латинської Америки. Так, у 1975 р. була створена Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС) (Каракас, столиця Венесуели) за участю 26 держав континенту із заздалегідь обумовленим застереженням, що приєднання до неї США і Канади виключається.

У 1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі ряд держав (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі й Еквадор) заснували Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛААІ) зі штаб-квартирою в Монтевідео (столиця Уругваю). її головна мета—створення латиноамериканського загального ринку із широким співробітництвом у всіх сферах економіки. Такий ринок — Південноамериканський загальний ринок (МЕРКОСУР) читак називаний Загальний ринок країн Південного конуса (якщо дивитись на географічну карту за контурами регіону) (Монтевідео), активно функціонує в складі чотирьох сусідніх країн – Аргентини, Бразилії, Парагваю й Уругваю. Багато в чому він навіть копіює діяльність ЄС.

37. ГЕОГРАФІЯ СВІТОВИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
37.2.1. Мінеральні ресурси
37.2.2. Земельні ресурси
37.2.3. Лісові ресурси
37.2.4. Водні ресурси
37.2.5. Природні ресурси Світового океану
38. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ
39. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
40. ГЕОГРАФІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ
41. ГЕОГРАФІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru