Географія - Олійник Я.Б. -
40. ГЕОГРАФІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ

40.1. Структура промисловості

Структуру промисловості можна розглядати як у галузевому, так і в територіальному аспектах. Галузева структура промисловості — це сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, які виробляють однорідну продукцію, надають різноманітні послуги та здійснюють інші суспільно корисні види діяльності. Територіальна структура промисловості світу — це розміщення і розподіл галузей промисловості по континентах, країнах, групах країн, а також по окремих регіонах.

У промисловості світу працює майже 350 млн.осіб. На жаль, статистика не дає відомостей про структуру світової промисловості, тому скористаємося даними про таку структуру на прикладі економічно розвинутих країн Заходу. За характером виробництва і предметів праці промисловість буває добувна і обробна. Добувна промисловість об'єднує галузі, зайняті видобуванням сировини й палива з надр землі, вод і лісів. Вона включає підприємства і організації по видобутку палива (вугілля, нафти, природного газу, горючих сланців, торфу) і підприємства з видобутку і збагачення залізних, марганцевих руд, руд кольорових металів, нерудних корисних копалин і лісозаготівлі; підприємства з видобутку солі, вилову риби, китів, морських звірів, морепродуктів. Частка добувних галузей у структурі світової промисловості складає 15,7 %, а в економічно розвинутих країнах Заходу —8,1 %.

Обробна промисловість обробляє або переробляє сировину і напівфабрикати. Найважливіші галузі обробної промисловості — машинобудування, чорна і кольорова металургія, нафтопереробна, хімічна, деревообробна, целюлозно-паперова, виробництво будівельних матеріалів, текстильна, швейна, взуттєва, харчова, медична та ін. На неї припадає понад 75 % світової продукції, а в економічно розвинутих країнах — 83,4 %. У структурі обробної промисловості провідне місце посідає машинобудування, до якого належать новітні пауковом істкі галузі, що визначають науково-технічний прогрес. Пріоритетне становище машинобудування характерне для більшості економічно розвинутих країн, в яких у структурі промисловості на нього припадає 22—38 %. У структурі самого машинобудування помітне зниження частки транспортного машинобудування, особливо суднобудування і залізничного транспорту, помірно зростає загальне машинобудування і водночас значно розвиваються електротехніка та електроніка, виробництво роботів і конструкторського обладнання.

Важливу роль відіграє хімічна промисловість, на яку в структурі промисловості економічно розвинутих країн припадає 11,8 %. Найбільшого розвитку вона набула в Нідерландах, Франції, ФРН, США, Італії. На металургію серед інших галузей промисловості економічно розвинутих країн припадає 5,7 %, на харчову промисловість — 8,9 %, текстильну — 2,9 %, швейну і взуттєву — 2,9 %.

40.2. Світова паливно-енергетична система

Паливно-енергетична система — складний міжгалузевий комплекс видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До складу цієї системи входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, які тісно пов'язані з усіма галузями господарства. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства і транспорту. Основні первинні джерела енергії у сучасному світі — це нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія; широко зростає значення атомної енергії. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) у загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків. Щоправда, в окремих країнах ці джерела мають істотне значення для енергопостачання: наприклад, у Фінляндії — дрова, в Ісландії — гарячі термальні джерела.

Переважна частина запасів твердого органічного палива та урану розташована на території промислово розвинутих країн, а ресурси нафти й гідроенергії — передусім у країнах, що розвиваються. Природний газ розподіляється рівномірно. Достовірні запаси органічного палива розташовані по континентах таким чином: Північна Америка (40 % від загальносвітових), Азія (35 %), Європа (12 %), Південна Америка (3 %), Африка (7 %), Океанія (3 %).

Розміщення основних галузей енергетики світу зумовлене як природними, так і соціально-економічними факторами. За видобутком вугілля, природного газу, уранових руд попереду економічно розвинуті країни, а за видобутком нафти — країни, що розвиваються. Проте переважна частина усіх цих ресурсів споживається в економічно розвинутих країнах.

Енергозабезпечення світу за станом на початок 90-х років за розмірами споживання становила 11 млрдт умовного палива у вугільному еквіваленті. На вугілля припадає 23 %, нафту — 35 %, природний газ—-21 %, ядерну енергію —6,5 %, інші джерела — 14,5 %. У світі видобувається 12 млрд. т умовного палива, в т. ч. в Європі – 12,7 %, США і Канаді – 23,8 %, країнах СНД — 12,8 %, Південній, Південно-Східній та Східній Азії — 25 %, Близькому і Середньому Сході — 25,0 %. Питоме споживання енергії на душу населення в середньому в світі перевищує 2 т умовного палива за рік. В індустріально розвинутих країнах цей показник значно вищий (США —12, ФРН — 6, Японія — 4), в країнах, що розвиваються, набагато нижчий (0,3—1,0 т).

40.3. Географія вугільної промисловості

Вугільна промисловість включає підприємства з видобутку, збагачення і брикетування кам'яного і бурого вугілля. Найбільшими споживачами вугілля сьогодні є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор.

Світові загальні запаси вугілля за станом на 2004 р. оцінюються в 14,8 трлн т, вт. ч. кам'яне вугілля — 9,4 трлн т, буре — 5,4 трлн т. Відкритих покладів вугілля за сучасних темпів споживання у світі вистачить на 200—300 років. Є ще можливість підводного видобутку вугілля.

Видобуток вугілля становить майже 4 млрд. т, утому числі в Китаї — понад 1 млрд. т, США — 940 млн. т, Німеччині — біля 250 млн. т. Протягом останніх років видобуток вугілля в країнах Європи знижується. Видобуток вугілля підземним способом згортається, а відкритим—зростає. Відкритий видобуток протягом останніх 30 років виріс більш як удвоє, і становить близько 50 %. За видобутком кам'яного вугілля попереду Китай, Росія, США, а за видобутком бурого — США, Китай і ФРН.

Міжнародна торгівля вугіллям на початку 90-х років XX ст. досягла 400 млн.т. Теперішні основні експортери вугілля — Австралія, США, ПАР — і надалі будуть попереду у цій галузі. На їхню частку припадає 67 % обсягу морської торгівлі енергетичним вугіллям. Активізували збут вугілля і нові продавці — Індонезія, Колумбія та, меншою мірою, Венесуела, в яких вуглевидобуток здійснюється відкритим способом за наявності дешевої надлишкової робочої сили, що призводить до зменшення витрат на видобуток вугілля. За оцінками фахівців, основними експортерами вугілля до країн Європи можуть стати вуглевидобувні підприємства Донбасу і Кузбасу.

Серед основних імпортерів енергетичного вугілля можна визначити дві групи: країни Західної та Східної Європи, чий попит на вугілля зростає, оскільки вони скорочують видобуток через високу собівартість та не конкурентоспроможність свого вугілля, а також держави Тихоокеанського регіону — Японія, Тайвань, Республіка Корея, котрі розширюють виробництво продукції при порівняно обмежених ресурсах енергоносіїв.

40.4. Географія нафтової промисловості

Світові достовірні запаси нафти в 2004 р. оцінювались у 136 млрд. т (це ті запаси, які можна видобути із надр при сучасному рівні науки, техніки, технологій.

У структурі паливної промисловості на частку нафти припадає до 43 %. Прогнозовані запаси нафти у надрах Землі становлять 300 млрд т. Нафту видобувають у 75 країнах світу. Видобуток нафти у 2004 р. становив близько 4 млрд т. За видобутком перше місце посідає район Перської затоки, де міститься 15 родовищ-гіганті в із 30 розвіданих у світі. У межах цього регіону попереду Саудівська Аравія, де запаси нафти становлять 45,8 млрд. т. До багатих на нафту країн регіону належать Іран, Ірак, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати. Великі поклади нафти (понад 400 родовищ) розвідані в Канаді. Значна частина продукції експортується до США, де власні запаси нафти дорівнюють 4,4 млрд т. Видобуток ведеться у 30 штатах. Розвідані запаси нафти в Латинській Америці оцінюються в 17,5 млрд т, що становить понад 12 % світових. Нафта тут видобувається у 12 країнах — Мексиці, Венесуелі, Бразилії, Болівії та ін. Великі поклади нафти зосереджені в Африці, де перше місце посідає Лівія (3,4 млрд. т), потім — Нігерія (2,2 млрд. т), Алжир (1,1 млрд. т). У Росії поклади нафти складають 7,5 млрд. т, переважна частина яких зосереджена у Західному Сибіру. У Казахстані знайдено дуже велике Тенгизьке нафтогазове родовище, запаси якого американські спеціалісти оцінюють у 5 млрд ті понад 2 млрд м3 газу.

Розвідуються нові родовища на мілководді морів. Найбільші морські родовища нафти розвідані у Перській та Мексиканській затоках, Північному морі, біля північного узбережжя Аляски, берегів Каліфорнії, західного узбережжя Африки. Частка шельфових родовищу розвіданих запасах нафти пересічно оцінюється в 20—30 %. Світове морське видобування нафти в 1990 р. перевищило 800 млн.т (26 % у загальному видобуванні). Морське видобування нафти складало в Англії 130 млн. т, Норвегії — 155 млн. т, Саудівській Аравії — 74 млн. т, Мексиці — 79 млн. т, США — 42 млн. т.

Україна не багата на нафту. Перспективні на нафтовидобуток шельфи Чорного та Азовського морів: орієнтовні запаси — до 4—5 млрд т нафти.

Світове господарство пронизано мережею нафтопроводів (більше 400тис. км). Вони прокладені не тільки на території багатьох країн, але й по дну морів (Середземного, Північного).

Більш ніж у 90 країнах світу діє 700 нафтопереробних заводів (Н ПЗ), сумарна потужність яких перевищує 3,6 млрд. т, в т. ч. в США вони складають 780, в Західній Європі — 720, в Японії — 200, в Латинській Америці — 300, на Близькому і Середньому Сході — 250 і в Африці —150 млн. т. Найбільший НПЗ потужністю 30 млн.т знаходиться на Віргінських островах у Карибському морі. Основні типи розміщення нафтопереробної промисловості: 1) НПЗ поблизу нафтопромислів — Азербайджан, Венесуела, Кувейт; 2) Н ПЗ у портах ввозу сирої нафти — Японія, Італія, Нідерланди; 3) НПЗ на трасах магістральних нафтопроводів — Україна, Польща, Росія. У ряді країн Європи і США поширені змішані типи розміщення з орієнтацією на великі ринки збуту нафтопродуктів.

В Україні нафтопереробна промисловість представлена найбільшим у Європі Л нанайським, а також Херсонським, Одеським, Кременчуцьким і Львівським нафтопереробними заводами. їхні потужності здатні переробляти 50—60 млн. т нафти протягом року.

40.5. Географія газової промисловості

У структурі світового споживання палива та енергії природний газ посідає третє місце після нафти і вугілля — більше 24 %. Достовірні запаси природного газу на початок 90-х років — 142 трлн м3. Частка країн Близького і Середнього Сходу щодо газу складає 30 %, Північної Америки — 5 %, Західної Європи — 4 %. У 2001 р. видобуток газу становив понад 2,2 трлн м3. У 1995 р. найбільше газу видобували Росія (606 млрд. м3), США (510 млрд. м3), Канада (123 млрд м3), Нідерланди (85 млрд м3). Алжир (56 млрд. м3), Великобританія (55 млрд. м3), Індонезія (42 млрд. м3), Саудівська Аравія (36 млрд. м3), Норвегія (34 млрд. м3), Мексика (23 млрд. м3). Багато газу видобувається також у Туркменістані та Узбекистані. У Північному морі виявлено понад 400 нафтових, газоконденсатних і газових родовищ із загальними запасами нафти в 3 млрд. т і газу в 4,5 трлн м3. Швидко зростає видобуток і використання природного газу в деяких країнах, що розвиваються. Значні його запаси мають Іран, Саудівська Аравія, Алжир, Катар, Кувейт, Лівія, Ірак. З-поміж держав Азії до вісімки найбільших світових експортерів розрідженого природного газу входять Індонезія і Малайзія. До цієї вісімки експортерів входить також Австралія. В Україні запаси природного газу невеликі — 700 млрд — 1 трлн м3.

Транспортувати газ складно. Морське транспортування розрідженого природного газу (РПГ) дає змогу розв'язати деякі проблеми. У світі вже діє кілька портів-терміналів з великим заводами для розріджування природного газу для морського вивезення: в Алжирі, Лівії, Індонезії, Брунеї та на Алясці. Найбільші міждержавні газопроводи з канадської провінції Альберта до США, з Нідерландів до Італії. Через Україну проходять магістральні газопроводи "Союз", "Прогрес" і "Братство", що постачають газ з Росії і Туркменістану до європейських країн. У міжнародній торгівлі газом 78 % припадає на трубопровідний транспорт і 22 % — на морське транспортування РПГ. Протяжність газопроводів ш видко зростає (900 тис. км у світі).

40.6. Електроенергетика світу

Електроенергія виробляється здебільшого за рахунок не відновлювальних джерел — вугілля, нафти, природного газу тощо. Єдиним відновлю вальним джерелом енергії є гідроенергетика. Потенційні запаси гідроресурсів на

Землі визначаються в 15 трлн кВт, щоправда. економічний гідропотенціал планети використовується лише на 17 %. Особливо великі гідроенергетичні ресурси зосереджені у Південній Америці, Південно-Східній Азії, Африці, хоча освоєні вони недостатньо.

Виробництво електроенергії в світі становило 15трлн кВт ∙ год, що в перерахунку на душу населення складає більше 2 тис. кВт ∙ год. На економічно розвинуті країни припадає понад 3/5 світового виробітку. А в "першу десятку" країн входять США (3585 млн.кВт ∙ год), Японія (930 млн.кВт ∙ год), Китай (887 млн.кВт ∙ год), Росія (843 млн.кВт ∙ год). Канада (533 млн.кВт ∙ год), Німеччина (496 млн.кВт ∙ год), Франція (467млн.кВт ∙ год), Індія (398 млн.кВт ∙ год), Бразилія (265 млн.кВт ∙ год). На теплових електростанціях (ТЕС) виробляється 63 % електроенергії, на ГЕС — 20 % і на АЕС – 17 %. Розташування ТЕС, що працюють на різних видах палива, має свою специфіку. У країнах з великими розробками вугілля потужні ТЕС, які працюють на вугіллі, розмішуються біля його родовищ. Наприклад, ТЕС у США знаходяться біля Аппалачського, Іллінойського та Західного внутрішніх басейнів. У Росії на базі дешевого вугілля Кансько-Ачинського басейну працює Березів-ськаДРЕС-1 (потужність 6,4 млн.кВт" год). У Японії ТЕС потужністю 3—4 млн.кВт і більше орієнтуються на вугілля, завезене з Тихоокеанського узбережжя. Збагачене кам'яне вугілля нерідко перевозять до ТЕС на чималі відстані, використовуючи для цього водний транспорт (як-от на Великих озерах у США і Канаді або річкою Рейном у ФРН). У ряді країн майже вся електроенергія виробляється на ТЕС. До таких країн належать Польща, Нідерланди, ПАР та ін.

Загальна потужність ГЕС у світі становить 300 тис. М Вт. За потужністю (понад 5 млн.кВт) і кількістю електростанцій на першому місті Бразилія, США та Венесуела. У Росії споруджено кілька каскадів ГЕС: Волго-Камський, Ангаро-Єнісейський. Великі ГЕС споруджені у Бразилії, Канаді. До найбільших ГЕС у світі належать: Ітайпу (Бразилія — Парагвай) потужністю 12,6 млн.кВт, Гурі (Венесуела) — 10,3 млн.кВт, Гранд- Кулі (США) — 9,8 млн.кВт.

У 2001 р. в 33 країнах працювало 437 атомних реакторів сумарною потужністю 350 млн. кВт. Провідне місце в світі за кількістю діючих енергоблоків посідають США (109) і Франція (56). У 1995 р. потужність атомних електростанцій (АЕС) становила (в млн.кВт): у США — 110,8, у Франції - 61,0, в Японії-40,5, у ФРН - 22,6, Україні — 14,8. У Франції АЕС виробляють близько 78 %, у Бельгії — 66, Швеції — 38 % електроенергії. В Україні на 4 атомних електростанціях працюють 13 енергоблоків, які виробляють близько 45 % електроенергії країни.


40.7. Чорна металургія та основні райони її розвитку і розміщення

Сировиною для виробництва чорних металів є залізна руда, геологічні запаси якої в 1995 р. становили 800 млрд. т. Серед материків важлива роль за запасами залізної руди належить Південній Америці, де найбільші поклади розміщені в Бразилії та у Венесуелі. Чималі запаси залізної руди є і в Північній Америці, де на першому місці США (25,4 млрд. т) і Канада (25,3 млрд. т). Приблизно однакові поклади залізних руд у країнах Європи та Азії. У Західній Європі першорядне значення мають Лотаринзький залізорудний басейн (Франція та Люксембург) і родовища, пов'язані із Балтійським щитом (Швеція, Норвегія). В Азії значні запаси залізних руду Китаю — 40 млрд. т. Індії — 19,3 млрд. т. Запаси залізної руди в Африці складають 59,4 млрд. т, де попереду Західна Африка (Ліберія, Габон, Сьєрра-Леоне, Ангола) та Південна Африка (ПАР і Зімбабве). Руди з високим вмістом заліза має Австралія. Значні поклади залізних руд в Україні, Росії, Казахстані.

У світі видобувається більше 1 млрд. т залізної руди. Біля 50 % її іде на експорт. Головні країни-експортери — Бразилія (120 млн. т), Австралія (95 млн. т), Індія (33 млн. т), Канада (30 млн. т). До основних країн-імпортерів залізної руди належать Японія (125 млн. т), ФРН (42 млнт), Республіка Корея (23 млн.т), Франція (19 млн. т).

Чорні метали виробляються в 67 країнах світу. У 2001 р. світовий обсяг випуску сталі становив 848 млн. т, утому числі в промислово розвинутих країнах біля 80 %. Перше місце в світі за виробництвом сталі посідає Китай (17,5%), друге – Японія (12,0 %), третє-США (6,8 %). Україна виробляє 3,9 % сталі в світі. У 2001 р. вироблено 576 млн. т чавуну. Найбільшими його виробниками є Японія, Китай, США. Розвинуті країни спеціалізуються на виробництві високоякісної сталі і складних видів прокату, а країни, що розвиваються, на виробництві масових видів металу.

Основні типи розміщення чорної металургії: 1) чорна металургія, що працює на місцевій сировині і паливі повного циклу з різними тилами заводів (Україна, США, Росія, Канада); 2) на базі залізорудних ресурсів (Франція, Швеція); 3) на базі коксівного вугілля (Німеччина, Польща); 4) в портах і припортових районах. Це великі інтегровані заводи, що працюють на імпортних руді і паливі, — заводи Японії, Франції (Дюнкерк, Фоссюр-Мер), Великобританії (порт Тол бот); 5) на базі привізної сировини у великих центрах споживання сталі і прокату — США (Чикаго, Детройт); 6) в районах споживання — невеликі заводи, переважно переробні — США, Італія, Іспанія. Важливою формою розміщення чорної металургії є не ізольовані металургійні центри, а металургійні райони. Це насамперед стосується США (Клівленд-Детройт-Чиказький район — 60 млн. т сталі за рік), ФРН (Рейнсько-Вестфальський район) і України (Донбас — Придніпров'я — ці два райони дають близько 80 % металів, що виробляються в Україні).

40.8. Кольорова металургія та основні райони її розвитку і розміщення

Розвиток кольорової металургії залежить від двох основних факторів: сировинного (на стадії видобутку і збагачення) і енергетичного (на стадії виплавки металу). Територіально ці дві стадії рідко збігаються. Глиноземні заводи, центри первинної виплавки міді, свинцево-цинкові виробництва знаходяться в місцях родовищ, а виплавка металу здійснюється біля енергетичних баз. Рафінування (одержання чистого металу) відбувається у промислово розвинутих країнах.

Кольорова металургія світу виробляє майже 40 млн.т різних металів за рік. Кількість різновидів металів наближається до 70. Понад 3/4 вартості і до 99 % ваги припадає на алюміній, мідь, цинк, свинець, олово, нікель, кобальт, вольфрам, молібден, титан, магній.

Алюмінієва промисловість представлена двома територіально розірваними виробничими ланками. Перша з них — одержання глинозему (оксиду алюмінію) — знаходиться в країнах, у яких видобувають боксити. Друга, більш енергомістка — власне виробництво алюмінію — біля джерел дешевої енергії, переважно у розвинутих країнах. Основні країни — видобувачі бокситів — Австралія, Гвінея, Ямайка, Бразилія, Китай, Індія, Суринам. Серед виробників алюмінію (19,5 мли т) порядок інший: США, Канада, Австралія, Бразилія, Китай, Норвегія. У всіх цих країнах виробництво ведеться біля великих ГЕС або в узлах потужних теплових електростанцій. Первинний алюміній виробляють більше 50 країн світу.

Понад 50 держав мають мідну руду. Але переважна частина покладів припадає на Чилі (1,8 трлн т), США (1,7 трлн т), Канаду, Замбію, Заїр, Перу. Виробництво міді потребує багато тепла й енергії, і тому воно в своєму розміщенні орієнтоване на паливно-енергетичну промисловість. Виплавка чорнової міді зосереджена в США, Чилі, Японії, Замбії, Заїрі, Канаді, а виробництво рафінованої міді концентрується в США, Чилі, Японії, Канаді, Замбії, ФРН. У світі виробляється біля 10 млн. т міді.

Розвідані поклади свинцю і цинку є у 50 державах — найбільші з них у Китаї, США, Канаді, Австралії, Казахстані. У видобуванні свинцевої руди попереду Австралія, США, Росія, Канада, Перу і Мексика. Серед виробників металу першість утримують США, Росія, країни Західної Європи.

Олово видобувають у 40 країнах, але основне виробництво олов'яних концентратів знаходиться в Китаї, Росії, Малайзії, Індонезії, Таїланді, Болівії, Нігерії.

Нікелю, олова, магнію у світі виробляється від 100 до 500 тис. т. У групі рідких металів виробництво коливається від 10 тис. т(вольфраму і молібдену), до декількох десятків тон (германій).

Поклади ртутної руди є у багатьох країнах, проте лише 15 держав мають промислові поклади цього металу. Серед них — Україна, Іспанія, Італія, Китай, Румунія. Промисловий видобуток ртуті здійснюється переважно в Україні, Росії, Китаї, Іспанії, Італії, Мексиці.

До найбагатших країн за покладами золота належать ПАР, Росія,Танзанія, Намібія, США, Мексика, Бразилія та ін. Проте понад 90 % видобутку золота припадає на шість країн — ПАР, Канаду, Росію, США, Австралію, Гану. Загальне видобування золота оцінюється в 25—30 тис. т, хоча і різко різниться за роками.

40.9. Машинобудування, його структура та географія основних галузей

Машинобудування — комплексна галузь промисловості, яка виробляє знаряддя праці для господарства і техніку оборонного, виробничого та побутового призначення. В машинобудуванні зайнято понад 80 мли осіб. У розвинутих країнах питома вага машинобудування становить 30—40 % промислової продукції; у країнах, що розвиваються, — 15—20 %. Машинобудівні підприємства розподіляються на заводи повного циклу і складальні. До складальних належать підприємства, що отримують від суміжників до 50 % комплектуючих виробів. Світове машинобудування поділяється на загальне (35—37 %), транспортне (33—35 %), електротехніку, включаючи електроніку (30— 31 %). Основні типи розміщення підприємств: 1) машинобудування великих центрів — різноманітне, трудомістке, не металомістке (Київ, Токіо, Париж та ін.); 2) машинобудування, яке формується на металургійних базах, — металомістке, важке; енергомашинобудування — Харків (Україна), Пітсбург (США), Дуйсбург (ФРН); 3) машинобудування як обслуговуюча галузь — верстатобудування, виробництво різного технологічного обладнання — Техас (США), Баден-Вюртемберг (ФРН), Ланкашир (Великобританія); 4) машинобудування транспортних вузлів — суднобудування в портах, локомотиво-вагонобудування в залізничних вузлах та ін. — Миколаїв (Україна), Лос-Анджелес (США), Токай (Японія); 5) машинобудування на місці традиційних кустарних металопромислових центрів — Бірмінгем (Великобританія), Ескільстуна (Швеція); 6) машинобудування (головним чином складання) нових індустріальних країн (Сінгапур, Республіка Корея та ін.). На Північну Америку (США, Канаду, Мексику) припадає 1/3 світового машинобудування. Цей регіон виступає на світовому ринку як експортер продукції важкого машинобудування, продукції високої складності і наукомістких галузей. На Західну Європу припадає 25—30 %. Це в основному регіон виробництва продукції масового машинобудування. Третій регіон — Східна і Південно-Східна Азія (близько 25 % продукції світового машинобудування). В країнах, що розвиваються, машинобудування розвинуте неоднаково. Якщо в країнах Південно-Східної Азії рівень його практично не відрізняється від розвинутих країн, то в інших — машинобудування представлене тільки ремонтними та складальними підприємствами.

В окремих країнах розміщення машинобудування залежить від багатьох факторів. Так, підприємства з виробництва металомісткого обладнання для самого машинобудування, чорної металургії, хімічної промисловості, енергетики знаходяться в районах чорної металургії (північний схід США, Рур у ФРН, Донбас в Україні, Урал у Росії, Верхня Сілезія в Польщі і т. д.). Приладобудування, радіоелектроніка, виробництво точних машин розміщуються в районах, які мають трудові ресурси високої кваліфікації. У розташуванні підприємств, що випускають побутові прилади і машини, велику роль відіграють споживчий фактор, купівельний попит.

Одна з головних галузей машинобудування — автомобілебудування. Воно значною мірою визначає стан економіки найбільших розвинутих країн. У світі щорічно виробляється 50 млн. легкових і вантажних автомобілів. Основні виробники автомобілів — Японія (11,5 млн.), США (9,5 млн.), ФРН (5,2 млн.), Франція (3,7 млн.). До найбільших автомобільних фірм світу належать "Дженерал моторс", "Форд", "Крайслер" (США), "Тойота", "Ніссан", "Хонда" (Японія), "Фольксваген" (ФРН), "Фіат" (Італія) та ін.

У світовому суднобудуванні провідні позиції у Японії, Республіки Кореї, ФРН, Бразилії.

Дуже важливу роль у машинобудівному комплексі світу відіграють інші галузі транспортного машинобудування (вагонобудування, літакобудування), а також верстатобудування, електроніка, приладобудування та ін.

40.10. Хімічна промисловість

До хімічної промисловості належать такі галузі, як гірничохімічна (добування хімічної сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, солей, кислот), хімія органічного синтезу (виробництво синтетичного каучуку, синтетичних смол і пластичних мас, хімічних волокон). До хімічної галузі належать також фармацевтика, промисловість хімічних реактивів і особливо чистих речовин, ліків і фарб, побутова хімія і т. ін. Прискорений розвиток хімічної промисловості супроводжується структурними змінами в галузі — значним збільшенням частки виробництва органічних хімікатів і полімерних матеріалів, які базуються переважно на нафтохімічній сировині.

Хімічна промисловість найбільше розвинута в США, Західній Європі та Японії. Основні типи розміщення хімічної промисловості: 1) нафтохімічна промисловість, що працює на місцевій сировині, — узбережжя Мексиканської затоки в США, Поволжя в Російській Федерації; 2) нафтохімічна промисловість, що формується в портах на базі привізної нафти, — Японія, Нідерланди, Італія; 3) нафтохімічна промисловість на трасах нафто- і газопроводів — США, в Російській Федерації; 4) основна хімічна промисловість у поєднанні здобуванням гірничохімічної сировини — Флорида (США), Урал (РФ), долина р. Заале (ФРН); 5) коксохімічна промисловість старих вугільних басейнів, яку часом доповнюють комплекси нафтохімічних виробництв, — Донбас (Україна), Рур (ФРН), Мідленд (Великобританія), район Пітсбурга (США); 6) органічний синтез на базі енерготехнологічної переробки вугілля в буровугільних басейнах (ФРН); 7) сукупність галузей і виробництв хімічної промисловості, характерна для великих місті густонаселених районів: побутова хімія, лакофарбова, фармацевтична промисловість та ін. (Нью-Йорк, Париж, Київ). Близько І/3 продукції хімічної промисловості припадає на США, Японію, ФРН, Великобританію, Францію, Італію.

На початку 90-х років виробництво сірчаної кислоти у світі складало 150 млн. т. Основні її виробники — США, Китай, Росія, Японія, Україна, Франція.

Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні, калійні і комплексні добрива. На початку 90-х років їхнє виробництво у світі досягло 160 млн.ту перерахунку на 100 % живильних речовин. Із усіх добрив, що виробляються у світі, трохи більше 1/2 припадає на азотні, більше 1/4 — на фосфорні і біля 1/5 – на калійні. За випуском азотних добрив лідирують Китай, США, Росія, Україна, Японія, Індія, Мексика, Франція, Канада. Запаси і видобування фосфатної сировини є в більш ніж 30 країнах, але попереду серед них країни Північної Африки, Перу, США, Китай. Австралія, Казахстан. Головні виробники фосфорних добрив — США, Китай, Австралія, Росія, Мексика, Йорданія. Калійні солі видобувають у 14 країнах — Німеччині, Франції, Україні, Канаді, Росії, Казахстані та ін. До найбільших виробників калійних солей належать США, Канада, ФРН, Україна, Білорусь, Росія, Іспанія, Ізраїль.

Світове виробництво пластмас на початку 90-х років XX ст. становило біля 100 млн. т. Найбільші виробники пластмас — США, Японія, ФРН, Франція, Нідерланди, Італія. Виробництво хімічного волокна, випуск якого в 1995 р. перевищив 23 млн. т, домінує в економічно розвинутих країнах — США, Японії, Китаї, ФРН, Італії. Випуск синтетичного каучуку складає понад 10 млн.т. Його виробництво зосереджено в США, Японії, Франції, ФРН, Великобританії, Бразилії. У Канаді, Нідерландах, Бельгії виробництво синтетичного каучуку орієнтується на експорт.

Розміщення фармацевтичної промисловості обумовлюється наявністю наукової бази і сировини. У виробництві медикаментів попереду США. Японія, Швейцарія, Великобританія, Угорщина, Франція.

41. ГЕОГРАФІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
42. ГЕОГРАФІЯ ТРАНСПОРТУ
42.2.1. Залізничний транспорт
42.2.2. Автомобільний транспорт
42.2.3. Розвиток і розміщення морського транспорту
43. ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ
44. МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ
45. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА
45.2.1. Демографічна проблема
45.2.2. Екологічна проблема