Організований туризм - це подорожі індивідуалів чи групи туристів, організовані турпідприємством. Організований туризм за формами поділяється на плановий й позаплановий.
Плановий туризм - це форма організованого туризму за маршрутами, розробленими і організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням туристам певного комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечення місцями проживання, харчування). При плановому туризмі учасники подорожують на автобусах, літаках, теплоходах, у поїздах по заздалегідь обумовлених маршрутах, зупиняються в готелях або на турбазах, де їм надається ночівля, харчування і екскурсовод. У плановому туризмі туристичні послуги надаються певними організаціями (туристичними фірмами й приватними особами, що мають патенти на право туристичної діяльності) у визначеному (плановому) порядку за путівками. Туристичні послуги можуть бути комплексними та приватними, наприклад: розробка маршрутів, комплектування груп, матеріально-технічне забезпечення (транспорт, харчування, проживання, супроводження, туристичне спорядження, забезпечення безпеки, екскурсії). У плановому туризмі існують закономірні вимоги до туристичної діяльності (ліцензування, сертифікація).
Організовані туристи здобувають право на тур шляхом купівлі туристичної путівки. При цьому кількість послуг може бути різною. Наприклад, туристи можуть придбати лише курс на харчування чи комплекс послуг, включаючи транспортні послуги, харчування, проживання, трансфер, екскурсійне обслуговування.
Таким чином, усі туристичні поїздки залежно від особливостей особистості, характеру туриста і його бюджету відбуваються на груповій чи індивідуальній основі. Індивідуальні поїздки надають споживачу більше незалежності і самостійності, але вони дорожчі і тому малодоступні масовому туристу. Групові поїздки, навпаки, дешевші, доступні масовому туристу, проте в таких поїздках кожен учасник зобов'язаний підкорятися встановленому для групи порядку подорожі.
Позаплановий туризм (гарячі путівки) - це форма організованого туризму за маршрутами, розробленими і організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням туристам певного комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечення місцями проживання, харчування), але послуги надаються в позапланований споживачем-туристом час. У позаплановому туризмі існують закономірні вимоги до туриста - це виїзд у позапланований період, швидкі строки прийняття рішення щодо гарячої путівки.
Виникнення позапланового туризму, негайних турів в турбіз-несібуло неминучим. Кожен потужний туроператор перед сезоном заздалегідь викуповує місця в готелях і блоки місць у літаках.
Місця в готелях викуповуються на увесь сезон відпусток, тобто з квітня по жовтень. Позаплановий туризм (гарячі тури) найпопу-лярніший на початку або в кінці туристичного сезону. Крайній термін, після якого путівка перетворюється на путівку, що горить, варіюється від 2 до б днів у безвізові країни і від 7 до 10 днів до країн з візовим режимом.
Позаплановий туризм - це миттєвий товар, який не може довго залежуватися на прилавку. Нерідко буває так, що "мисливець" за таким туризмом вистежує, вичікує, коли ціна впаде максимально, а вона не падає або цей гарячий тур встигає викупити хтось інший. В такому "полюванні" найголовніше - оперативність.
Щодо позапланового туризму, тут також діють поняття "високий" та "низький" сезони. Будь-які свята, в першу чергу Новий рік, шкільні канікули, період з кінця червня по вересень є "високим" сезоном. У цей час падіння цін на гарячі тури мінімальне, та й самих позапланових путівок небагато, оскільки в такі періоди туристичні пропозиції максимально затребувані. "Низько сезонними" є квітень, травень, вересень, жовтень, а за деякими напрямками (Хорватія, Чорногорія) - початок червня. У цей період в Туреччині, Тунісі, Єгипті, Іспанії - можна відпочити за путівкою набагато дешевше, ніж усередині літа.
Загальна тривалість позапланового туризму, як правило, становить 7, 10, 11, 14, іноді 15 днів. Однією з особливостей позапланового туризму є те, що він, як правило, має на увазі відпочинок у 4-5-зіркових готелях. Подамо кілька рекомендацій для відпочинку позаплановим туризмом:
o перед покупкою позапланового туру точно визначіться, в якій країні, на якому курорті, в яких умовах і в який період ви хотіли б відпочити;
o необхідно фактично "сидіти на валізах" з підготовленим набором речей, які хотілося б взяти з собою на відпочинок за путівкою;
o якщо є бажання відпочити у візовій країні, заздалегідь, у міру своїх можливостей, треба підготувати необхідний пакет документів: довідки з роботи, фотографії. Наявність готової візи різко підвищить шанси "схопити" задешево бажаний позаплановий тур;
o перевірити власний паспорт. Нерідко здобувач турпутівки (і не тільки позапланового туру) просто забуває, що термін дозвільного запису в його паспорті минув або близький до того, або в паспорті не залишилося сторінки для візи.
Неорганізований туризм - різновид туризму, при якому туристи самі обирають район подорожі, спосіб пересування, тип ночівлі, якість та кількість харчування. Неорганізований туризм за формами ділиться на самодіяльний та незалежний.
Самодіяльний туризм (клубно-секційний туризм) - це форма неорганізованого туризму, де туристичні послуги забезпечуються на основі самодіяльності туристів. Туристи самі обирають маршрути і спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку, намічають і здійснюють екскурсії.
Самодіяльні туристські походи і подорожі організовують і проводять ради з питань туризму, спортивні товариства, туристські і спортивні клуби, туристські секції підприємств, установ, навчальних закладів, оздоровчі туристсько-спортивні табори, дитячі екскурсійно-туристські станції, школи, окремі групи туристів тощо.
Словом "самодіяльність" називають прояв особистого почину в будь-якій справі. Самодіяльність є високою формою соціальної активності та її варто розуміти як внутрішнє детерміноване самовираження особистості або групи. Тому самодіяльний туризм є соціально-значущим явищем. Самодіяльний туризм, як сфера масової самодіяльності, містить в собі все різноманіття аматорських туристичних заходів, які проводяться відповідно до нормативної бази організації туризму в країні, включаючи обмеження правилами, нормами й іншими керуючими матеріалами, які вводяться в самодіяльний туризм для створення управляючої системи самодіяльного туризму. Цим самодіяльний туризм й відрізняється від незалежного туризму, де випадки порушення правил охорони навколишнього середовища й інших нормативних актів не є поодинокими. Чітка організація, продумана розробка маршруту, правильне проведення подорожі й дотримання дисципліни - без всього цього неможливе виконання туристичних завдань туристичними засобами. Виконання функцій керівника туристичної групи пов'язано з наявністю у особи певних якостей: організаторських, комунікативних, креативних тощо. Крім цього, керівник та члени туристичної групи повинні володіти знаннями та вміннями з географії, гідрології, біології, метеорології, історії, етнографії, медицини, кулінарії та інших сфер, що гарантують безпечне здійснення подорожі.
Незалежний (аматорський, дикий) туризм - форма неорганізованого туризму, при якому туристи самі обирають район подорожі, і переважно не мають чітко розробленого плану та програми
походу, покладаються на свої власні сили й сприятливі умови. Здебільшого такі групи складаються з друзів і знайомих, сімей, окремих груп туристів, що подорожують без якихось спортивних цілей. Головною метою неорганізованих подорожей е активний відпочинок під час літніх відпусток або канікул.
Неорганізований туризм в світі дуже популярний. Перш за все, у країнах, громадянство яких дозволяє подорожувати в інші країни без оформлення в'їзної візи (наприклад, громадяни країн Шенгенської угоди можуть пересуватися по всій Європі абсолютно вільно, громадянам СИІА також не потрібна в'їзна віза до країн Шенгенської угоди та Канади). Відносно невеликі відстані, хороша транспортна мережа, можливість вільного перетину кордонів сусідніх держав, наявність багатьох екскурсійних об'єктів та інші важливі фактори вплинули на те, що частка неорганізованого туризму в Європі становить 80%. На жаль, неорганізований туризм може несприятливо впливати на навколишнє природне середовище, пам'ятки історії, культури та мистецтва, до того ж фінансові надходження для розвитку туристичної галузі від цього різновиду туризму ускладнюються двома основними факторами:
9 переважно відсутністю елементарного сервісу в найпопулярніших регіонах серед неорганізованих туристів, а також нормативно-правової бази;
o відсутністю необхідних фінансових коштів для контролю за обладнанням неорганізованими туристами місць відпочинку на природних ландшафтах. Користуючись конституційним правом громадян на відпочинок, туристи будь-де ставлять намети, автомобілі, розкладають вогнища.
Сталий туризм (м'який туризм, туризм мінімального впливу, відповідальний туризм, екологічно свідомий туризм, альтернативний туризм) - туристична діяльність, за якої управління всіма ресурсами проходить таким чином, що економічні, соціальні, естетичні потреби задовольняються та зберігається культурна складова, екологічні процеси, біологічне різноманіття та системи підтримки життя.
У 1960-х роках негативний вплив розвитку масового туризму призвів до загальної критики та дискусій щодо розвитку зеленого туризму. Конференція "Тіні зеленого кольору'9 (Лідсі, Англія, 1990 р.) була присвячена діяльності, що пізніше отримала назву "сталий туризм" . Термін "сталий туризм" вперше був використаний в 1980-х, коли і дослідники, і фахівці туристичної галузі працювали над Брундтланською доповіддю. Концепція сталого туризму з'явилась у відповідь на дві проблеми: з одного боку, потреби розвивати прибутковий туризм, а з іншої, враховувати обмеження щодо наявних природних ресурсів та їх збереження. З початку 1990-х термін "сталий туризм" почав використовуватись частіше. І "Конвенція з питань біологічного різноманіття", і "План дій 21", прийняті в 1992 р. на Конференції ООН з питань довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро, підкреслили необхідність додати туризм до складових міжнародної політики захисту довкілля. Визначення сталого туризму, розроблене Всесвітньою Туристичною Організацією (ВТО) в 1996 р. Як написано в Хартії зі сталого туризму (1995 р.): "Сталий туризм базується на критерії сталості, що означає: що він має бути екологічно нешкідливим в довготривалій перспективі, економічно доцільним та соціально рівним для місцевих громад".
Світовий саміт з питань сталого розвитку, або Саміт Землі, пройшов в Йоганнесбурзі (ПАР) у 2002 році. Висновки Саміту Землі підкреслюють важливість впровадження принципів сталості в розвиток туризму, через те, що туризм вважається одним із найбільш енергомістких секторів економіки. Протягом останніх років було розроблено основні принципи для ідентифікації концепції сталого туризму та способів його впровадження, ця концепція була запропонована Туристичною Радою та Всесвітнім фондом дикої природи (WWF):
1. Стале використання ресурсів: природних, соціальних та культурних.
2. Скорочення переспоживання та шкідливих викидів: попереджає необхідність витрати великих коштів на усунення шкоди, нанесеної довкіллю та підвищує якість туризму.
3. Збереження розмаїття: розвиток природного, соціального та культурного розмаїття важливий для сталого туризму, оскільки створює базу для туризму взагалі.
4. Урахування туризму в плануванні: туризм, інтегрований у національне та місцеве планування та оцінений з точки зору впливу на екологію, підвищує власні шанси на виживання.
5. Підтримка місцевої економіки: туристична діяльність, що підтримує місцеву економіку та зважає на екологію, не завдасть шкоди оточенню.
6. Залучення місцевих громад: повне залучення місцевих громад в туристичний сектор не тільки позитивно впливає на економіку та довкілля, а й покращує якість туристичних послуг.
7. Консультування зацікавлених сторін та громади: необхідне для попередження та розв'язання потенційно можливих конфліктів інтересів.
8. Підготовка персоналу: залучення місцевого персоналу на всіх етапах туристичної діяльності покращує якість туристичного продукту.
9. Маркетинг туризму: проведений маркетинг, що надає повну інформацію про туристичну сферу, підвищує повагу до природного, соціального та культурного середовищ приймаючих місцевостей та рівень задоволення клієнтів.
10. Проведення досліджень: постійні дослідження, моніторинг галузі важливі для вирішення проблем та покращення ситуації в приймаючих місцевостях і серед клієнтів.
Відповідно до уточненого визначення (ВТО, 2004 р.) сталий туризм має:
1) оптимально використовувати природні ресурси, які є ключовими для розвитку туризму, підтримуючи основні екологічні процеси та допомагаючи зберегти природну спадщину та біороз-маїття;
2) поважати соціально-культурну автентичність приймаючих громад, зберігати їх набуту культурну спадщину і традиції;
3) забезпечити довготривалі економічні явища, що надають соціально-економічні переваги всім зацікавленим сторонам, наприклад, стабільне працевлаштування, можливості для заробітку грошей, соціальні послуги для приймаючих громад та для подолання бідності.
6.8. Класифікація туризму за формою організації подорожі та обслуговування
6.9. Класифікація туризму за засобами пересування
6.10. Класифікація туризму за метою подорожі
Туризм автостопом
Агротуризм
Алкотуризм
Апітуризм (медовий туризм, бджолиний туризм)
Археологічний туризм
Бідняцький туризм (туризм в нетрі)