Географія - Олійник Я.Б. -
48. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕРИТОРІЇ

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території — це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається в їхній сукупній споживній вартості. У компонентній структурі ПРП вирізняють такі групи ресурсів: мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничохімічна сировина, будматеріали), водні (поверхневий стік, підземні води), земельні, лісові, фауністичні (мисливські, рибні, медоносні ресурси), природно-рекреаційні.

48.1. Поняття "природні умови". Основні компоненти природних умов та їхній вплив на господарську діяльність

Природне середовище розглядається удвох аспектах: як джерело природних ресурсів і як умови життя та діяльності людей. Критерієм віднесення природного фактора до розряду природних ресурсів виступає його безпосередня участь у виробництві.

Природні умови — це тіла й сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил мають істотне значення для життя й діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій та обслуговуючій діяльності людей.

До них належать рельєф, клімат і вода як умова розвитку господарства. Рельєф Землі відіграє велику роль у господарській діяльності людей. Найбільш придатною для господарського використання є рівнинна поверхня. На рівнинах зручно прокладати шляхи, з найбільшою ефективністю механізувати сільськогосподарські роботи.

Гірські місцевості значно складніші для господарського освоєння. Механізми тут працюють менш продуктивно, витрати пального збільшуються. Так, продуктивність трактора з ухилом поверхні 0,008 зменшується на 13— 15 %, а витрати пального збільшуються на 12 %.

Прокладання шляхів потребує значних капіталовкладень. Використовуючи техніку, люди переборюють несприятливі орографічні умови гірських країн*, споруджують глибокі виїмки, тунелі, мости, канатні дороги тощо.

На умови поверхні рівнин зважають під час спорудження будівель, організації сільськогосподарської території та меліоративних робіт; теплолюбні культури вирощують на схилах балок південних експозицій; круті схили балок терасуються і т. ін.

Найбільше значення має клімат для сільськогосподарського виробництва, особливо для рослинництва. Відповідно до біологічних вимог рослин щодо сонячного світла, тепла і вологи встановлюється структура рослинництва і розробляються агротехнічні заходи для досягнення найвищих урожаїв сільськогосподарських культур. У визначенні спеціалізації сільського господарства беруться до уваги температурний режим (середньомісячні температури, температури за порами року, тривалість вегетаційного періоду з температурами понад +5,+10, +15 °С), кількість і характер атмосферних опадів, зокрема під час вегетації рослин, тривалість і висота снігового покриву, кількість сонячних і хмарних днів, а також напрямок і сила переважних вітрів. Особливості клімату враховують і містобудівники, коли планують розміщення заводських будівель, місць відпочинку трудящих тощо.

Люди поки що неспроможні змінювати клімат у планетарному масштабі, але сучасні технічні можливості дають змогу знешкоджувати несприятливі впливи й ефективно використовувати позитивні його аспекти, а в місцях господарської діяльності — кардинально поліпшувати мікрокліматичні умови. Посипання снігу попелом для прискорення танення, застосування димових шашок, нафтових грілок, скла для рослинництва закритого грунту подовжують тривалість вегетаційного періоду. Зрошення та обводнення земель у місцевостях із сухим кліматом, снігозатримання, лісонасадження, будівництво ставів та інші заходи сприяють накопиченню вологи в ґрунті та боротьбі з посухами.

Значно більше клімат впливає на робот) транспорту. Працівники річкового транспорту повинні враховувати тривалість замерзання річок, наявність повеней, меженей, вживати заходів для подовження навігаційного періоду, усунення несприятливих умов для плавання. Значними перешкодами в авіаційному транспорті є тумани, густі хмари, частково вітри. Під час прокладання трубопроводів слід зважати на

глибину промерзання грунту. Роботі автотранспорту, а також залізничного транспорту перешкоджають снігові заноси.

Таку дарову силу природи, як вітер, людина використовує віддавна. З розвитком техніки сила вітру використовується з більшою ефективністю — для роботи двигунів (водопостачання, зрошення, переробки кормів, вироблення електроенергії тощо).

З допомогою сучасної техніки в багатьох місцях використовується сонячна енергія. У Казахстані, Середній Азії, на Кавказі, на півдні України працюють геліопристрої, що нагрівають воду для тваринницьких ферм, пралень, лазень.

Дедалі ширше в господарстві використовується ядерна (атомна) енергія, яка виділяється під час ядерних реакцій поділу хімічних елементів — урану, плутонію та ін.

Природні водойми суходолу — важливі шляхи. У деяких галузях господарства вода використовується без прямих її витрат (водний транспорт, гідроенергетика).

48.2. Природні ресурси і їхня роль у розвитку господарства

Під природними ресурсами розуміють тіла і сили природи, їло їх наданому рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можна використати для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

За матеріальною сутністю природні ресурси — частина географічного середовища. Сукупність природних умов існування та діяльності людини, їхній генезис, природні властивості, належність до тих чи інших компонентів природи, розподіл на поверхні Землі та концентрація в надрах зумовлені природними закономірностями. За економічною сутністю природні ресурси — споживні вартості, чиї корисність, техніко-економічні властивості, різноманітність, масштаби і способи використання визначаються суспільними закономірностями.

Розрізняють два види природних ресурсів, що їх використовує суспільство: 1) які служать безпосереднім засобом існування людей — природна родючість ґрунтів, риба в морях, річках та озерах, дикі звірі, дикоростучі харчові ресурси (плоди, коріння, стебла) та ін.; 2) що є джерелом засобів праці — метали, паливо, деревина для виготовлення різних знарядь, водоспади, які приводять у дію спершу водяне колесо, а потім турбіни гідростанцій, тощо. Природні ресурси другого типу використовуються для виготовлення засобів виробництва.

Природні ресурси безпосередньо залучаються у виробництво і становлять його сировинну та енергетичну бази. Ресурси мінеральні використовуються у важкій промисловості; водні — у промисловості, сільському господарстві та для побутових потреб; земельні (ґрунтові) — в сільськогосподарському виробництві. У господарстві використовуються також рослинні (особливо лісові) й тваринні (риба, дикі звірі) ресурси.

48.3. Класифікація природних ресурсів

Є чимало класифікацій природних ресурсів. Природні класифікації ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та належності до тих чи інших компонентів і сил природи. Відповідно до свого призначення для використання людиною природні ресурси у структурному плані поділяються на такі види: енергетичні; сировинні В допоміжні промислові;їстівні (харчові, кормові, питні); оздоровчі, культурно-естетичні. Два останні види часто звуть рекреаційними. Крім того, останнім часом як окремий специфічний вид ресурсів розглядають територію (територіальні ресурси).

Оскільки природні ресурси — компоненти природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи того класу або явиш природи. За цією ознакою вирізняються такі фупи природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи в останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяються на такі групи:

— невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

— вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

— вичерпні не відновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва і предмети споживання. Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно-та багатоцільового призначення.

Використання у виробничій системі природних чинників вимагає адекватної цій системі оцінки. Визначення якості ресурсів та умов називають оцінюванням. Є два основні види оцінки: технологічна (або виробнича) та економічна. За технологічної оцінки виявляється ступінь придатності тіл або явищ природи для того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання.

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів — це їх вартісний вираз. Вона виникла з потреб господарства, якому необхідні не лише знання про кількості та якості природних ресурсів, їхні особливості, а й вираження їх у вартісних показниках, що їх можна використовувати в проектуванні та управлінні господарством. Труднощі економічної оцінки пов'язані з тим, що природні ресурси, як і природні умови, — це "дар природи" (доки в них не вкладено труд).

Ви значилися дві групи економічних оцінок природних чинників: перша (відносно оцінки ресурсів) характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга (відносно оцінки середовища) відображає економічні наслідки дії на довколишнє природне середовище. Найчастіше як останні виступають показники економічних втрат від забруднення, порушення природного середовища.

48.4. Мінеральні ресурси та їхня структура: паливно-енергетичні, рудні, нерудні

Мінеральні ресурси становлять дуже велику групу природних речовин мінерального походження, що використовуються для добування енергії, різних матеріалів через їх вилучення та перероблення в різних галузях господарства.

Геологічна наука розкрила закони утворення та розміщення корисних копалин. Виокремлюються геохімічні поля, геохімічні області, геохімічні центри сировини й палива.

Геохімічні поля — це розташовані між поясами складчастих гірських систем простори кристалічних масивів і платформ, укритих осадовими породами. З ними пов'язані поклали залізних руд, золота, нікелю, урану, рідкісних металів. В осадових породах є поклади солей, будматеріалів, вугілля. Найбільші родовища нафти й природного газу розташовані здебільшого в зонах глибокого опускання давніх складчастих кристалічних ділянок земної кори. Основні вугленосні зони тяжіють зазвичай до крайових і внутрішніх прогинів та до внутрішніх синекліз давніх і стійких платформ.

Залежно від особливостей складу й характеру використання в господарстві корисні копалини поділяють на такі групи: 1) горючі, або енергетичні (вугілля, горючі сланці, нафта, природний газ, торф); 2) рудні, або металеві (руди чорних, кольорових, рідкісних, благородних і радіоактивних металів); 3) нерудні, або неметалеві [будівельні матеріали (природне будівельне каміння, цементна сировина, будівельні глини); індустріальна мінеральна сировина (слюда, азбест, графіт, корунд, магнезит, скляні піски); хімічна мінеральна сировина (різні солі, сірка, селітра); сировина для вироблення мінеральних добрив (калійні солі, фосфорит, апатити); коштовне й напівкоштовне каміння (алмаз, сапфір, рубін, смарагд,топаз, аметист, малахіт, яшма та ін.)].

За ступенями розвіданості геологічні запаси корисних копалин поділяють на чотири категорії: А — вірогідні запаси, властивості яких докладно вивчено; В і С, — розвідані з відносно меншою детальністю; С2 — можливі, ймовірні, оцінені попередньо.

Обчислені запаси корисних копалин затверджуються державною комісією. Затверджені запаси називаються балансовими — такими, що відповідають промисловим кондиціям і гірничотехнічним умовам експлуатації. Інші запаси називаються позабалансовими: вони беруться на облік як такі, що надалі можуть стати об'єктами освоєння.

Для організації видобування потрібно, щоби родовища вміщували достатню, економічно вигідну кількість сировини або палива. Крім кількісного аспекту, у визначенні господарської придатності родовищ корисних копалин беруть до уваги якісні показники — склад корисних компонентів, умови та глибину залягання, потужність пластів, особливості покривних шарів тощо. Так, руди мають містити щонайменше: 25—27 % заліза; 20—25 % марганцю; 40 % хрому; 40 % алюмінію, міді,свинцю, нікелю; сурми — 1 %; олова — 0,1 %; золота — 5—7 кг на 1 т. З розвитком науки й техніки ці показники зменшуються.

Окремі копалини містять по кілька компонентів (приміром, поліметалеві руди мають корисні домішки). Це потребує організації комплексного використання сировини.


48.5. Земельні ресурси, їхнє значення, структура і географія

Земельні ресурси—землі, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях господарства. За цільовим призначенням земельний фонд поділяється на окремі категорії: землі сільськогосподарських підприємств; землі лісового фонду; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення тощо.

Землі сільськогосподарського призначення надаються для ведення товарного сільського господарства (сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські науково-дослідні, навчальні та інші установи); підсобного сільського господарства (несільськогосподарські підприємства, установи та організації); колективного садівництва, городництва і тваринництва; особистого підсобного господарства.

Життя людини від початку її існування тісно пов'язане з землею. Земельні чи, як їх ще іноді називають, сільськогосподарські ресурси являють собою специфічні сполучення ґрунтів, рельєфу й клімату, що використовуються для вирощування сільськогосподарських культур, годівлі худоби або заготівлі рослин, які ростуть на тих чи інших ділянках землі. Вони належать до найважливіших і повсюдно поширених природних багатств.

Загальна кількість земель, що їх обробляють нині на планеті, становить понад 1000 млн.га; з розрахунку на душу населення це дорівнює приблизно 0,2 га. Зі зростанням чисельності населення й вилученням земель під різноманітні види несільськогосподарського використання (забудова міст, прокладання шляхів, затоплення водосховищами тощо), кількість землі, що припадає на кожного мешканця планети, поступово зменшується й на початку XXI ст. скоротиться до 0,15 га.

Земельні площі країн світу утворюють земельний фонд, до складу якого входять сільськогосподарські угіддя, орні землі, сіножаті, пасовища. Використання земельних площ здійснюється згідно з земельними кадастрами, які існують у більшості країн світу.

Земельний кадастр — це система необхідних відомостей про правовий режим земель, розподіл їх за землевласниками, землекористувачами та орендарями, за категоріями, а також про якісну характеристику й народногосподарську цінність земель.

Земельний кадастр забезпечує органи влади, підприємства, установи та громадян відомостями про землю з метою організації раціонального її використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю. Земельний кадастр базується на матеріалах топографо-геодезичних, ґрунтових, геоботанічних та інших обмежень і досліджень.

Одним із найважливіших компонентів земельних ресурсів є грунти — поверхневий шар земної кори, основною якістю якого є родючість, тобто здатність забезпечувати рослини поживними речовинами. Найбільше речовин у ґрунті містить перегній, або гумус. Окремі типи грунтів мають різну кількість гумусу (від 2—3 % у підзолистих, червоноземних до 12—14% у чорноземних). Найбільше поширені на земній кулі чорноземні, сірі лісові, підзолисті, червоноземні, бурі та алювіальні грунти.

48.6. Водні ресурси, особливості їх розміщення й використання

Водні ресурси — поверхневі й підземні води, що використовуються або можуть використовуватись у господарській діяльності (заноси рік; підземні води; опріснені води морів).

Води на Землі багато — 1,5 млрд км3. Але водними ресурсами можна вважати тільки 4500 тис. км3, що становить 0,3 % загальної кількості води на планеті. Це — разом із водами суходолу: поверхневими (води річок, озер, боліт), підземними (прісні води підземних горизонтів), льодовиками (крім арктичних та антарктичних).

Розподіл водних ресурсів територією планети дуже нерівномірний. За середньої забезпеченості 1 км2 площі у 268 тис. м1 води на рік є регіони, що мають природну забезпеченість у десятки разів більшу, а в інших — у стільки ж разів меншу (аридні зони планети). Так, у США на 1 км2площі припадає 363 тис. м3 води на рік, у Франції — 441, в Україні — тільки 83. Ще більша нерівномірність у природній забезпеченості водою жителів планети.

Найзручнішими для використання є водні ресурси річок, озер і підземних джерел. Річки дають людям питну; технологічну воду, а також гідравлічну енергію. Природні води суходолу важливі також як шляхи, місця риболовства та компоненти рекреаційних систем.

Водних галузях господарства вода використовується без прямих її витрат (водний транспорт, гідроенергетика, рибне господарство, водні види спорту й туризму); такі галузі називаються водокористувачами. В інших вода безпосередньо використовується в технологічних процесах—споживається. Частково вона потім у вигляді стічних вод повертається до водоймищ, а решта витрачається (входить до складу продукції, випаровується). Такі галузі називаються споживачами (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне господарство й т. ін.).

Для забезпечення населення, промисловості, сільськогосподарського виробництва достатньою кількістю води людству доводиться втручатися в її природний обіг—споруджувати великі греблі на річках для регулювання їхнього гідрологічного режиму й накопичення водних ресурсів (збільшуючи при цьому випаровування), через канали й водогони перерозподіляти між басейнами річковий стік тощо, створювати цілі комплекси очисних споруд.

З усім цим пов'язане водне господарство. Воно складається з низки галузей — водопостачання населених місць, промисловості, сільського господарства, гідроенергетики, водно-земельних меліорацій, рибного господарства, водних рекреацій.

Водогосподарська діяльність людини спрямована на дослідження, облік і раціональне використання водних ресурсів. Для транспортного використання регулюють стік річок, випрямляють і поглиблюють їхні русла, шлюзують, будують канали тощо. Для енергетичного використання річок будують греблі та гідроелектростанції.

Для підвищення продуктивності сільськогосподарських земель здійснюють водно-земельні меліорації: зрошення посушливих земель, осушення боліт і заболочених ділянок, а також захист земельних угідь від руйнівної дії вод. Система інженерних споруд забезпечує постачання питною водою населених пунктів

(комунальне водопостачання) й технічною водою промислових підприємств. Очисні споруди в містах, а також не окремих підприємствах мають запобігати скиданню в природні водоймища забруднених стічних вод.

Раціональне, комплексне використання водних ресурсів можливе на базі схем комплексного використання та охорони водних джерел, що складаються для окремих басейнів і регіонів з участю географів.

Важливою складовою водних ресурсів є їхні гідроенергоресурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вите за рівень моря.

48.7. Лісові ресурси, їхнє значення, розміщення та використання

Лісові ресурси — деревні, технічні, харчові, кормові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу (захисні, водоохоронні, оздоровчі та ін.).

Рослинний покрив земної кулі надзвичайно багатий і різноманітний. Поширення рослинності (фітоценозів, рослинних асоціацій, формацій, типів) залежить переважно від кліматичних умов і має зональний характер.

У холодному поясі поширені полярні пустелі й тундри. Перші позбавлені суцільного покриву, а рідка рослинність окремих ділянок складається з лишайників і мохів, зрідка ломикаменю, полярного маку. В тундрі, крім лишайників і мохів, ростуть чагарники (брусниця, буяхи, морошка) та іноді низькорослі (карликові) дерева. На південь вузькою смугою простяглася лісотундра—своєрідне рідколісся, де тундрові асоціації перемежовуються з ділянками лісу.

Далі на південь розташована зона лісів помірного поясу, що поділяється на підзону хвойних лісів із такими деревними породами, як ялина, смерека, модрина, сосна, підзону мішаних лісів, де поряд із хвойними ростуть листяні дерева (дуб, липа, клен, берест), і листяних лісів, основними породами яких є дуб, бук, граб, лила, клен, ясен та ін.

На південь від лісової зони лежить зона лісостепу, а ще південніше — степу. Характерна для степу природна рослинність—багаторічні дернові злаки (ковила, типчак, тонконіг, житняк, вівсюг тощо) — збереглася лише на невеликих ділянках; здебільшого степи розорані й перетворені на сільськогосподарські угіддя.

Основною рослинністю в субтропіках, залежно від вологозабезпеченості, є вічнозелені вологі субтропічні ліси, жорстколисті субтропічні ліси, пустельна рослинність. У вологих лісах ростуть дуб, бук, лавр, магнолія, платан, олива, інжир, самшит, деякі хвойні, багато ліан і епіфітів. У жорстколистих лісах переважають вічнозелені види дуба, в Південній півкулі — евкаліпт, протеєві; багато чагарникової рослинності. У внутрішніх частинах материків у субтропіках поширені пустелі й напівпустелі, з характерним для них несуцільним рослинним покривом, що складається головним чином з багато- і однорічних трав, чагарників і деяких порід дерев (саксаул та ін.).

У тропічній зоні розпросторені вологі тропічні ліси, сухі листопадні (на час посухи) ліси й савани. Вічнозелені, багатоярусні, з великою кількістю видів рослин вологі ліси мають невичерпні багатства. Тут ростуть цінні деревні породи — пальми (близько 1700 видів), червоне дерево, гевея, ландольфія, кавове й какаове дерева, гвоздичне, мирти й багато інших, які дають деревину, каучук, смоли, гвоздику, корицю, перець, олію, ефір, їстівні плоди тошо.

Людство використовує природну рослинність для випасу худоби (луки, степи, напівпустелі, тундри, ліси), як сіножаті (луки, степи), для технічних потреб (ліси), для харчування (плоди, ягоди, гриби). Ще первісна людина навчилася вирощувати потрібні їй рослини, які називаються тепер культурними, або сільськогосподарськими культурами.

Дикі рослини, їхні плоди широко використовуються в житті людини — для харчування, на корм худобі, для промислового перероблення, виготовлення ліків, озеленення (декоративні рослини); ліси, крім того, захищають грунти від ерозії та поля від посухи, регулюють водний режим водойм і грунтів, використовуються як санітарні смуги навколо міст, для від починку трудящих.

48.8.1. Природні зони
48.8.2. Моря
49. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ
50. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ
51. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА КРАЇНИ
ГЕОГРАФІЯ МІЖГАЛУЗЕВИХ КОМПЛЕКСІВ
52. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС
53. МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС
54. МАШИНОБУДІВНИЙ КОМПЛЕКС
55. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru