Географія - Олійник Я.Б. -
51. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА КРАЇНИ

51.1. Господарський комплекс і фактори його формування

Господарський комплекс об'єднує всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на своїй території. Формування господарського комплексу пов'язане з дією різних факторів. Фактори — це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення господарського комплексу та його складових. Вони виступають певним співвідношенням між об'єктом розміщення й територією, на якій він розміщується.

До найважливіших факторів формування господарського комплексу можна віднести: сировинний, паливно-енергетичний, водний, трудовий, споживчий, транспортний, науково-технічного прогресу, ринкової кон'юнктури, економіко-географічного положення та екологічний.

Сировинний фактор характеризує ступінь матеріаломісткості як відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то виробництво не матеріаломістке; якщо ж кратність становить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою. Сировинний фактор є провідним для таких видів виробництва, як гірничодобувна промисловість, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив із коксівних газів, збагачення руд кольорових і чорних металів, виробництво міді, нікелю, цементна промисловість, виробництво металургійного та гірничого обладнання, цукру-піску, маслоробна.

Паливно-енергетичний фактор за характером впливу на розміщення виробництва близький до сировинного, бо паливо, як і ряд інших видів сировини, теж мінеральний ресурс.

Паливомісткими вважаються виробництва, що поглинають багато тепла. Це — виробництво глинозему, віскозного шовку, хлібопекарна промисловість, виплавляння нікелю, виробництво соди, синтетичного каучуку, целюлози, цементу. Вони розміщуються поблизу паливних баз.

Енергомісткі виробництва розміщуються поблизу потужних джерел електроенергії (в основному гідроелектростанцій). До них належать виплавляння легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичне виплавляння міді, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку.

Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві. Найбільш водомістким є вирощування сільськогосподарських культур на зрошуваних землях. У промисловості найбільш водомістким є виробництво продукції хімії органічного синтезу.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. Найбільш працемісткими галузями є електроніка, приладобудування, інструментальне виробництво, автомобіле- й верстатобудування, вовняна і шовкова промисловість.

Дія споживчого фактора виявляється в наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. До споживача тяжіють виробництво шовкових і вовняних тканин, швейна промисловість, хлібобулочні вироби, борошно, сірчана кислота, енергія ТЕЦ, залізобетон, цегла, меблі, цукор-рафінад, мала металургія.

Вплив транспортного фактора лається взнаки не лише через вартість перевезень, а й через забезпеченість території транспортним сполученням. Деякі вантажі (будівельні матеріали — пісок, щебінь, гравій, вугілля) перевозити на великі відстані невигідно, бо транспортні витрати не лише стають порівнянними з вартістю продукції, а й можуть перевищувати її.

Фактор науково-технічного прогресу істотно впливає на розміщення продуктивних сил. Науково-технічна революція сприяє зниженню матеріаломісткості виробництва, змінює співвідношення значимості різних видів металів для господарства, розміщення деяких галузей. Так, електронний транспорт істотно послабив залежність виробництва від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобудування, легкої промисловості, сільського господарства.

Фактори кон'юнктури ринку визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою в них.

Економіко-географічне положення об'єкта характеризує сукупність його відношень до інших об'єктів, що лежать поза ним. Найважливішими є відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація.

Екологічний фактор характеризує вплив господарства на природу. Негативні наслідки впливу господарства на природне середовище визначаються неухильним зростанням споживання природних ресурсів, що призводить до їхнього вичерпання, забруднення природного середовища відходами господарської діяльності, які негативно впливають на здоров'я людей. Для усунення суперечностей між господарством і природою необхідна раціоналізація природокористування та екологізація господарської діяльності.

51.2. Галузева структура господарства країни. Галузева структура матеріального виробництва і невиробничої сфери

Господарство — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, яка склалась і розвивається в певних територіальних межах. Первинними осередками є підприємства та установи. Особисте підсобне господарство населення є елементом господарства. Усі підприємства, що випускають однорідну продукцію і мають схожі процеси виробництва (або єдину вихідну сировину), хоч і розташовані в різних місцях країни, утворюють галузь господарства.

Все господарство під кутом зору участі у створенні сукупного суспільного продукту і національного доходу поділяється на сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу.

Сфера матеріального виробництва — сукупність галузей економіки, що виробляють матеріальні блага. До неї належать промисловість, сільське й лісове господарство, вантажний транспорт, зв'язок (обслуговування підприємств виробничої сфери), будівництво, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівлі.

Невиробнича сфера — галузь діяльності людей, результатом якої є різні послуги, що задовольняють потреби суспільства або окремих його членів і не пов'язані безпосередньо зі створенням матеріальних благ. До неї належать житлово-комунальне господарство й побутове обслуговування населення; пасажирський транспорт, зв'язок (обслуговування організацій невиробничої сфери та населення); охорона здоров'я, фізична культура й соціальне забезпечення; освіта, культура і мистецтво; кредитування і страхування; управління.

51.3. Основні форми організації виробництва: концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування

Концентрація — процес побільшення виробництва, зосередження його на великих підприємствах. Рівень концентрації характеризується: питомою вагою великих підприємств у випуску продукції та в загальній виробничій потужності даної галузі; обсягом продукції та величиною потужності в середньому на одне підприємство;

середнім розміром виробничих фондів, що випадає на одне підприємство. Великі підприємства мають істотні переваги перед підприємствами малих розмірів, бо дають змогу підвищувати економічну ефективність виробництва, мають кращі умови для впровадження механізації та автоматизації виробництва.

Спеціалізація виробництва — відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Полягає в уніфікації вироблюваної продукції та посиленні технічної однорідності виробництва. Розрізняють три основні форми спеціалізації: предметну, подетальну й технологічну. Предметна є найбільш простою і поширеною. Полягає в зосередженні виробництва окремих видів готової продукції на мінімальній кількості підприємств і галузей промисловості. Скажімо, автомобільні заводи спеціалізуються на виробництві певних видів автомобілів (легкових, вантажних, автобусів). Подетальна спеціалізація виробництва передбачає, що підприємства виготовляють лише окремі частини, агрегати, вузли або деталі виробів. Технологічна спеціалізація виробництва полягає в тому, що на підприємстві виконують лише окремий технологічний процес.

Кооперування виробництва — одна з форм виробничих зв'язків між підприємствами, які спільно виготовляють певну продукцію або зберігають господарську самостійність. Відповідно до видів спеціалізації кооперування буває предметне, подетальне, технологічне. Залежно від підпорядкованості кооперування виробництва поділяють на внутрігалузеве й міжгалузеве. Крім того, розрізняють внутрірайонне та міжрайонне кооперування виробництва. На основі кооперування виробництва виробляється майже вся продукція сучасного машинобудування, особливо автомобілі, верстати , судна тощо.

Комбінування виробництва — форма концентрації виробництва, заснована на поєднанні різних галузей його в межах одного підприємства, в якому продукти одного виробництва є сировиною, напівфабрикатом або допоміжним матеріалом для інших. Комбінування виробництва найбільш поширене в кольоровій металургії, хімічній, деревообробній, легкій, харчовій промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Воно створює умови для раціонального використання природних багатств, рівномірного розміщення продуктивних сил.


51.4. Територіальна структура господарства: промислові райони, промислові вузли, промислові центри, промислові пункти

Територіальна структура господарства відображає розміщення продуктивних сил певними територіальними сукупностями. Це сукупність стійких зв'язків між елементами об'єкта. Це поділ території на просторово виокремленні елементи, кожен із яких виконує певну функцію в розвиткові даного об'єкта.

Основними елементами територіальної структури господарства є: промислові райони, промислові вузли, промислові центри і промислові пункти.

Промисловий район — це інтегральний економічний район із переважним значенням промислового виробництва як головної галузі спеціалізації, або галузевий економічний район, що утворюється поєднанням і виробничими взаємозв'язками підприємств однієї або кількох галузей промисловості.

Промисловий вузол — зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично. Підприємства промислових вузлів об'єднані між собою економічними і виробничими зв'язками, єдиною виробничою і соціальною інфраструктурою.

Промисловий центр — місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств, які є основною спеціалізованою місто утворювальною галуззю.

Промисловий пункт — промислове підприємство разом із населенням, яке виникло при ньому. Промисловий пункт складається з одного підприємства і пов'язаних із ним елементів невиробничої сфери. Зазвичай він не має тісних економічних зв'язків із навколишньою територією.

51.5. Територіально-виробничі комплекси та їхні типи

Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — це взаємозумовлене поєднання компонентів суспільного виробництва, яке формується в межах компактної території для одержання певного господарського ефекту. Об'єктивною основою виникнення, формування і розвитку ТВК є закони розвитку і взаємодії суспільства і природи. Провідну роль відіграє територіальний поділ праці. Територіально-виробниче комплексоутворення здійснюється лише за високого рівня територіального поділу праці. Економічна суть цього процесу полягає втому, що за рахунок більш раціонального поєднання праці у ТВК господарський ефект зростає порівняно з одиничними підприємствами. Головні ознаки ТВК — спеціалізація господарства, багато галузевість господарства, що пов'язана зі складом і масштабами місцевих природних, трудових і матеріальних ресурсів та забезпечує ефективне функціонування галузей спеціалізації; розвиток у складі комплексу допоміжних і обслуговуючих галузей; наявність усередині ТВК постійних виробничих зв'язків; певна компактність території.

Вирізняють промислові (загальнопромислові та спеціалізовані), агропромислові, інфраструктури і територіальні комплекси, а також локальні (міські, районні), регіональні, зональні виробничі комплекси.

Залежно віл особливостей формування ТВК поділяють на традиційні та програмно-цільові. Традиційні — це ТВК, які виникають об'єктивно на певній території на основі дії різних факторів. Такі ТВ К лежать і в основі функціонування економічних районів. Програмно-цільові ТВК створюються для раціонального використання природних ресурсів (Павлодар-Екібастузький. Тімано-Печорський, Оренбурзький, Кансько-Ачинський, Каратау-Джамбульський, Мангишлацький, ТВК КМА).


51.6. Міжгалузеві комплекси, їхня сутність і особливості формування

Міжгалузевий комплекс об'єднує економічно взаємопов'язані галузі виробничої та (або) невиробничої сфер. Формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ і галузей. Міжгалузеві комплекси розрізняються за характером зв'язків між галузями: 1) підприємства пов'язані послідовною та паралельною переробкою певного типу сировини (агропромисловий, лісопромисловий); 2) зв'язки між підприємствами виникають на основі виробництва взаємозамінної продукції (паливно-енергетичний комплекс, транспортний комплекс); 3) сукупність галузей, діяльність підприємств яких спрямована на розв'язання певної проблеми (продовольчий комплекс). Ядро міжгалузевого комплексу представлене галузями, підприємства яких здійснюють його головні економічні та соціальні функції. Міжгалузеві комплекси формуються на базі енерговиробничих циклів. Це типова, існуюча сукупність виробничих процесів, що виникають взаємозумовлено довкола основного процесу для даного різновиду енергії та сировини.

Залежно від територіальних масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на міждержавні, господарські й територіальні. Міждержавні міжгалузеві комплекси розвиваються на основі інтеграції кількох міжгалузевих комплексів декількох держав (паливно-енергетичний комплекс). Господарські комплекси складаються і функціонують у структурі господарства країни. До найважливіших із них належать: 1) паливно-енергетичний; 2) металургійний; 3) машинобудівний; 4) хімічний; 5) лісопромисловий; 6) будівельний; 7) соціальний; 8) агропромисловий; 9) транспортний.

Міжгалузеві територіальні комплекси формуються в межах інтегральних господарських (наприклад, АПК економічного району, штату, провінції, області, краю, адміністративного району тощо). Вони поділяються на регіональні та локальні. Регіональні формуються у відповідних регіонах (республіка, економічний район, область). Локальні комплекси — комплекси внутріобласних, низових районів, економічних вузлів і центрів.


ГЕОГРАФІЯ МІЖГАЛУЗЕВИХ КОМПЛЕКСІВ
52. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС
53. МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС
54. МАШИНОБУДІВНИЙ КОМПЛЕКС
55. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС
56. ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС
57. БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС
58. СОЦІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС
59. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС
60. ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС