Загальне землезнавство - Олійник Я.Б. -
5.6. Поняття про геосинкліналі та платформи

Наявність стійких і рухливих ділянок земної кори, нерівномірний розподіл на Землі вулканів та сейсмічно активних зон свідчить, що ендогенні геологічні процеси протікають на різних ділянках земної кори неоднаково. Така нерівномірність у прояві ендогенних процесів існувала і в минулому, це підтверджується особливостями поширення давніх вулканічних порід, наявністю в геологічних породах минулих епох могутніх розривних порушень, істотними відмінностями в будові материкової та океанічної кори.

Слід вказати на певну відносність поділу на "стійкі" і "рухливі" ділянки земної кори. Зовсім стійких нерухомих ділянок земної кори не існує, бо навіть найбільш "стійкі" древні платформи піднімаються або опускаються на 0,6—1,5 см за рік. Але в рухливих областях земної кори швидкість вертикальних і горизонтальних переміщень значно більша. З огляду на різну інтенсивність і направленість тектонічних рухів нині прийнято розрізняти геосинкліналі, орогенічні області, материкові і океанічні платформи.

Геосинкліналями називають ділянки земної кори, що характеризуються активними диференційованими тектонічними рухами з переважанням опускання літосфери, посиленим нагромадженням осадових відкладів, інтенсивним проявом магматизму і процесами гороутворення. Геосинклінальні області мають, як правило, лінійно витягнуту форму довжиною в тисячі і шириною в сотні кілометрів. Вони часто приурочені до глибоких тектонічних розломів, що досягають межі верхньої мантії. Утворення розломів супроводжується дробленням складок земної кори з порушенням їх цілісного простягання, посилюється вулканічна і сейсмічна активність. Внаслідок інтенсивного прогинання на морському дні нагромаджуються осадові відклади завтовшки в сотні і тисячі метрів. Головний етап завершується розчленуванням зони осадо нагромадження на численні прогини і підняття.

Орогенез інколи розглядають як прикінцеву стадію розвитку геосинкліналей. Дійсно, між ними є певна схожість: дуже велика інтенсивність тектонічних рухів, вулканічна і сейсмічна активність тощо. Але є і суттєві відмінності. В орогенічних областях переважають висхідні переміщення літосфери. Ефузивний магматизм поступається місцем магматизму інтрузивному. Загальні підняття земної кори супроводжуються сильним зім'яттям геологічних пластів у складки і метаморфізацією гірських порід.

Геосинклінальний шлях розвитку пройшли всі древні (докембрійські) і молоді (палеозойські) платформи, гірські системи. Основні відмінності в розвитку тих чи інших геологічних структур визначаються часом їх утворення та інтенсивністю тектонічних процесів. На сучасному етапі розвитку літосфери існує два величезних геосинклінальних пояси — Тихоокеанський і Середземноморсько-гімалайський. Тихоокеанський пояс, який простягається вздовж західних і східних берегів Тихого океану, знаходиться на стадії власне інтенсивного геосинклінального розвитку. Він охоплює системи острівних дуг і глибоководних жолобів, а також окраїнні моря. Середземноморсько-гімалайський пояс має широтне простягання і переживає прикінцеву стадію розвитку. Він охоплює Піренеї, Альпи, гірські системи Апеннін, Балкан і Криму, Карпати, Кавказ, Тянь-Шань, Памір, Гімалаї та ін.

Платформами називають малорухомі ділянки земної кори, які закінчили геосинклінальний шлях розвитку. На платформах зараз відсутні складко утворюючі процеси і вулканічна діяльність. Денудація поступово перетворила високі гірські хребти в горбисту місцевість, яку з поверхні прикривають досить значні осадові відкладення. Пласти осадових відкладень мають різну товщину, яка залежить від тривалості й інтенсивності осадонакопичення. Вони залягають горизонтально або мають пологе падіння. Нижній структурний ярус платформи називають складчастою основою, або фундаментом, він характеризується великою зім'ятістю пластів сильними тектонічними рухами, які мали місце в минулому. Залежно від вертикальної спрямованості переміщень літосфери платформи поділяють на материкові та океанічні.

Материкові платформи — це відносно стабільні області з переважанням піднять літосфери. Це найдревніші ділянки земної кори, які утворилися в результаті підняття з надр Землі більш легких елементів (подібно шлаку в доменній печі). Платформи утворюють ядра всіх континентів: в Євразії — це Східноєвропейська (Руська); в Азії — Сибірська, Китайська, Індостанська; в Америці — Північноамериканська, Південноамериканська, Східнобразильська; в Африці — Північно- і Південноафриканські; в Австралії — Австралійська; в Антарктиді — Антарктична. На деяких ділянках платформ осадові відклади відсутні і докембрійські магматичні (гранітоїди) і метаморфічні (гнейси, сланці) гірські породи виходять безпосередньо на земну поверхню. Такі райони іменуються щитами. На території Східноєвропейської платформи такими є Балтійський та Український кристалічні масиви, в межах Сибірської платформи — Алданський щит. На щитах дуже поширені породи архейського і протерозойського віку, з якими пов'язані великі родовища залізних руд, хрому, нікелю, міді, марганцю, золота та інших металів. Рельєф древніх і молодих платформ вирівняний.

Океанічні платформи, як і материкові, є відносно стабільними областями, але в них переважають тривалі опускання літосфери, їх межі окреслені материковими схилами і океанічними жолобами з одного боку і серединно-океанічними хребтами — з другого. В основі океанічних плит залягає базальтовий шар. З поверхні їх горизонтально прикривають осадові породи. Товщина кори збільшується в напрямі від серединно-океанічних хребтів до материкового шельфу, в цьому ж напрямі збільшується і вік кори, але вона молодша за материкову.

5.7. Утворення материків і океанів
5.8. Сучасні особливості розподілу суші і моря
5.9. Форми земної поверхні
5.10. Рельєф океанічного дна
5.11. Гіпсографічна крива
Глава 6. АТМОСФЕРА
6.1. Склад повітря
6.2. Будова атмосфери
6.3. Радіація в атмосфері
6.4. Тепловий баланс Землі