Філософія - Губерський Л.В. - Евальд Ільєнков (1924-1979)

Евальд Васильович Ільєнков - філософ, спеціаліст із теорії діалектики, історії філософії, методології наук про людину.

Е.В. Ільєнков сформулював проблему побудови теоретичної системи та її генезису на основі деякої "клітини", що і є ядром теорії. Його розробка ядра теорії співзвучна з Лакатошевим методом науково-дослідницьких програм, а розвинута Е.В. Ільєнковим критика філософського емпіризму є дотичною до того, що пізніше почало обговорюватися як проблема теоретичного навантаження емпіричного факту.

Одна з основних проблем, над якою працював філософ, - зняття картезіанської дихотомії суб'єктивного і об'єктивного, свідомості як дечого суто "внутрішнього" і зовнішньої реальності. У зв'язку з цим Е.В. Ільєнков сформулював концепцію ідеального, яке тлумачилось як здатність людини будувати свою діяльність у гармонії з формою іншого тіла, а також із перспективою еволюції тілесності в процесі розвитку культури. Остання і є первинною формою буття ідеального, яке існує не в голові людини, не у її свідомості, а в історичних формах діяльності, в культурі.

Діалектика ідеального

...До ідеалістичних учень ми відносимо всі ті концепції у філософії, що як вихідний момент пояснення історії і пізнання беруть ідеальне - як би воно не розшифровувалося - як свідомість або воля, як мислення або психіка взагалі, як "душа" або як "дух", як "відчуття" або як "творче начало" або як "соціально організований досвід".

Саме тому антиматеріалістичний напрям філософії називається ідеалізмом, а не, скажімо, "інтелектуалізмом" чи "психізмом", "волюнтаризмом" чи "психологізмом", - це вже окремі специфікації, а не найбільш загальні визначення ідеалізму, в якій би особливій формі він не виступав. "Ідеальне" тут розуміється у повному його обсязі, як завершена сукупність його можливих інтерпретацій, як уже відомих, так і таких, що ще можуть бути створеними.

Тому можна і потрібно говорити, що свідомість, наприклад, "ідеальна", тобто належить до категорії "ідеальних" явищ, і в жодному випадку, в жодному сенсі або відношенні не матеріальна* Але якщо ви скажете навпаки, що "ідеальне" - це і е свідомість (психічний образ, "поняття" і т. д.), - то тим самим ви внесете неприпустиму плутанину щодо виявлення принципової відмінності (протилежності) між ідеальним і матеріальним узагалі. У саме поняття "ідеального". Адже за такого перелицювання поняття "ідеального" воно перетворюється з продуманого теоретичного позначення відомої категорії явищ попросту в назву для деяких з них...

...Поки що достатньо констатувати, що якщо ви визначаєте свідомість як "ідеальне", то на резонне питання: "А що ви при цьому розумієте під "ідеальним"?" - відповідати фразою: "Ідеальне є свідомістю", "є феноменом (чи характеристикою) свідомості" - вже ніяк не можна, якщо не уподібнитись до грайливої собачки, що кусає свій власний хвіст...

...Кажучи прямо - з усіх "психічних" явищ до "ідеальних" можна і потрібно відносити лише ті, які становлять "свідомі стани окремої особистості". Само собою зрозуміло, що "всі інші" психічні явища неминуче потрапляють (як і в І.С. Нарського) до розряду матеріальних...

...Взагалі, проблема "великого протистояння" ідеального і матеріального у тому її вигляді, в якому вона ставилась і вирішувалася філософією і теоретичною психологією, тим самим успішно усувається зі сфери наукового дослідження. По суті, вона оголошується попросту донауковим, спекулятивно-філософським (тобто абстрактним) способом постановки питання, яке за найближчого розгляду виявляється суто "конкретним" питанням фізіології, тобто науки, яка досліджує структури та функції мозку, тобто факти, локалізовані під черепною коробкою окремого індивіда. Природно, що за такої інтерпретації проблеми відношення ідеального до матеріального всі визначення, запропоновані філософією як особливою наукою, виявляються для такої позиції не лише "занадто абстрактними", а й (і саме внаслідок своєї абстрактності) надто "широкими", а тому "неправильними"...

...У такому сенсі ідеальне (те, що належить до світу "ідей") фігурує вже у Платона, якому людство і зобов'язане, як виокремленням цього кола явищ в особливу категорію, так і її назвою. "Ідеї" Платона - це не просто будь-які стани людської "душі" ("психіки") - це неодмінно універсальні, загальнозначущі образи-схеми, які явно протистоять окремій "душі" і керованому нею людському тілу як обов'язковий для кожної "душі" закон, є вимогами, на які кожен індивід з дитинства змушений зважати куди більш обачно, ніж на вимоги свого власного одиничного тіла, з його швидкоплинними і випадковими станами...

...Можна, звичайно, назвати "ідеальним" щось інше, наприклад "нейродинамічний стереотип визначеного, хоча ще й украй недостатньо дослідженого типу", але від такого перейменування ні на міліметр не зрушить уперед вирішення тієї проблеми, яку дійсно окреслив, позначивши її словом "ідеальне", філософ Платон, тобто розуміння того самого кола фактів, заради чіткого позначення якого він це слово ввів...

...Поки що під "ідеальним" розуміється все те, і лише те, що має місце в індивідуальній психіці, в індивідуальній свідомості, в голові окремого індивіда, а все інше належить до сфери "матеріального" (цього потребує елементарна логіка), - до царства "матеріальних явищ", до якого належать сонце і зірки, гори і річки, атоми і хімічні елементи та всі інші суто природні явища, ця класифікація змушена відносити і всі речовинно зафіксовані (опредметнені) форми суспільної свідомості, всі уявлення людей про дійсний світ та об'єктивну реальність, які історично склалися та є соціально узаконеними.

Книга, статуя, ікона, креслення, золота монета, царська корона, прапор, театральне видовище та драматичний сюжет, який його організовує, - все це предмети, що існують, звичайно, поза індивідуальним розумом і сприймаються цим розумом (сотнями таких розумів) як зовнішні, чуттєво споглядальні, тілесно осягнені "об'єкти".

Хоча, якщо на цій підставі віднести, скажімо, "Лебедине озеро" або "Короля Ліра" до розряду матеріальних явищ, ми зробимо принципову філософсько-теоретичну помилку. Театральна вистава - це уявлення. У найточнішому та строгому значенні цього слова в тому значені, що в ньому представлено дещо інше. Що?...

...Гегель на це питання відповів би: "субстанціальний зміст епохи", тобто духовна формація в її істотній визначеності...

...З погляду послідовного матеріалізму цим "дещо" може бути тільки інший матеріальний об'єкт, адже у світі взагалі немає і не може бути нічого, крім рухомої матерії, крім нескінченної сукупності матеріальних тіл, подій, процесів і станів...

...Під "ідеальністю", або "ідеальним", матеріалізм і зобов'язаний мати на увазі те досить своєрідне - і те строго фіксоване - відношення між двома (принаймні) матеріальними об'єктами (речами, процесами, подіями, станами), всередині якого один матеріальний об'єкт, залишаючись самим собою, виступає в ролі представника іншого об'єкта, а ще точніше - найбільш загальної форми і закономірності цього другого об'єкта, що залишається інваріантною у всіх його змінах, у всіх його емпірично-очевидних варіаціях.

Безсумнівно, що "ідеальне", яке розуміється так, - це найбільш загальна форма і закон існування та зміни різноманітних, емпірично-чуттєво даних людині явищ, - у своєму "чистому вигляді" виявляється і фіксується тільки в історично складених формах духовної культури, в соціально значущих формах свого вияву (свого "існування").

..."Ідеальне", яке розуміється так, звичайно не може вже бути представлене просто як багаторазово повторена індивідуальна психіка, оскільки воно "конституюється" в особливу - "чуттєво-надчуттєву" - реальність, у складі якої виявляється багато такого, чого в кожній індивідуальній психіці, взятій окремо, немає і бути не може.

Тим паче, це - світ уявний, а не дійсний (матеріальний світ, як і яким він існує до, поза і незалежно від людини і людства). Це - дійсний (матеріальний) світ, як і яким він уявляється в історично складеній та історично змінюваній суспільній (колективній) свідомості людей, у "колективному" - безликому - "розумі", в історично складених формах вираження цього "розуму". Зокрема, у мові, в її словарному запасі, в її граматичних і синтаксичних схемах поєднання слів. Але не тільки в мові, айв усіх інших формах уявлення. В тому числі у вигляді балетної вистави, що, як відомо, не має словесного тексту...

...Неможливим стає і саме поняття "ідеальне взагалі" (як і "матеріальне взагалі"), воно тлумачиться як "псевдопоняття", як поняття без "денотату", без предмета, як теоретична фікція, як науково невизначений міраж, як - у кращому випадку - терпима гіпотеза, як традиційний "зворот мови" або "модус мови"...

...Свого більш-менш чіткого окресленого теоретичного змісту термін "ідеальне" (як і "матеріальне") тим самим без залишку позбавляється. Він перестає бути позначенням визначеної сфери (кола) явищ і стає можливим для застосування до будь-якого явища, оскільки це будь-яке явище нами "усвідомлюється", "психічно переживається", оскільки ми його бачимо, чуємо, відчуваємо на дотик, обнюхуємо чи облизуємо... І це саме - будь-яке - явище ми маємо право "позначати як матеріальне", якщо ми "маємо на увазі", що ми його бачимо... А "саме по собі", тобто незалежно від того, що ми "маємо на увазі", жодне явище не може бути віднесене ні до однієї, ні до іншої категорії. Будь-яке явище "в одному відношенні ідеальне, а в іншому - матеріальне", "в одному сенсі матеріальне, а в другому - ідеальне".

І перш за все - свідомість у всіх її виявах. То вона ідеальна, то вона матеріальна. З якого боку подивитись. В одному сенсі й відношенні - ідеальна, в іншому сенсі й відношенні - матеріальна...

...Звичайно, якщо під словом "свідомість" розуміти не свідомість, а "нейрофізіологічні процеси", то свідомість виявляється "матеріальною". А якщо під "нейрофізіологічними процесами" розуміти свідомість, то нейрофізіологічні процеси доведеться позначати як наскрізь ідеальне явище...

...Дуже важливою є та обставина, що цей процес - процес перетворення "матеріального" в "ідеальне", а потім навпаки, який постійно замикається "на собі", на нові й нові цикли, витки спіралі, - суто специфічні для суспільно-історичної життєдіяльності людини...

...І зовсім не випадково Маркс повертається до проблеми "ідеального" якраз у зв'язку з проблемою вартості, форми вартості. Тут ці проблеми виявилися зав'язаними в один вузол. Не розплутавши одне, не можна було розплутати й інше.

Адже форма вартості, як показував найприскіпливіший теоретичний аналіз її особливостей, виявилася ідеальною. У найстрогішому і найточнішому сенсі й вираженні цього поняття і терміна...

...Проте одна категорія людей здійснює лише духовну працю, яка створює лише ідеальний продукт та змінює лише суспільну свідомість людей, а інша категорія людей створює продукт матеріальний, оскільки створює зміни у сфері матеріального буття.

І в цьому вся відмінність. Та сама відмінність між суспільним буттям І суспільною свідомістю, між "матеріальним" та "ідеальним"...

...Тут у напівмістичній, напівміфологічній формі був чітко зафіксований цілком реальний факт - факт залежності психічної (і не лише психічної) діяльності окремої людини від системи культури, яка склалася до неї й абсолютно незалежна від неї, всередині якої виникає і протікає "духовне життя" кожної окремої людини, тобто робота людського розуму.

Питання про відношення "ідеального" до "речовинно-матеріального" поставало саме тут, як питання про відношення цих стійких форм (схем, стереотипів) культури до світу "одиничних речей", до яких належать не тільки "зовнішні речі", а й фізичне тіло самої людини...

...У цьому розумінні категорія "ідеальності" тільки й стає конкретно-змістовним визначенням відомої категорії явищ, фіксуючи форму процесу відображення об'єктивної реальності в суспільно-людській за своїм походженням та сутністю психіці, в суспільно-людській свідомості, і перестає бути зайвим, і тому непотрібним синонімом психіки взагалі.

...Саме тому "ідеальне" визначення будь-якої речі, або визначення будь-якої речі як "зникаючого" моменту в русі "ідеального світу", і збігається у Гегеля з роллю і значенням цієї речі у складі суспільно-людської культури, в контексті соціально організованої людської життєдіяльності, а не в одиничній свідомості окремої особи, яка розглядається тут як щось похідне від "всезагального духу"...

...Коротше кажучи, в поняття "ідеального" Гегель включає все те, що інший представник ідеалізму у філософії (правда, себе "ідеалістом" він зовсім не визнавав), А.А. Богданов, століттям пізніше позначив як "соціально організований досвід" з його стійкими, історично відкристалізованими схемами, стандартами, стереотипами та "алгоритмами"...

...Саме це відношення уявлення (відношення репрезентації), відношення, у складі якого одна річ, яка чуттєво сприймається, залишаючись сама собою, виконує роль або функцію представника зовсім іншої речі, а ще точніше - всезагальної природи цієї іншої речі, тобто чогось "іншого", чуттєво тілесного зовсім на неї не схожого, і тим самим набуває нового змісту існування, - ось це відношення і набуло в гегелівській термінологічній традиції титулу "ідеальності"...

..."Ідеальність" - це своєрідна печатка, накладена на речовину природи суспільно-людською життєдіяльністю, це форма функціонування фізичної речі в процесі суспільно-людської життєдіяльності. Саме тому всі речі, які залучені до соціального процесу, і набувають нової, у фізичній природі ніяк не включеної й абсолютно відмінної від останньої, "форми існування", ідеальної форми.

Тому ні про яку "ідеальність" не доводиться говорити там, де немає суспільно-виробничих та таких, що відтворюють своє матеріальне життя, людей, тобто індивідів, які колективно здійснюють працю і тому неодмінно володіють свідомістю і волею. Але це ніяк не означає, що "ідеальність речей" - продукт їх свідомої волі, що вона "іманентна свідомості" й існує тільки у свідомості. Якраз навпаки, свідомість і воля індивідів виступають як функції ідеальності речей, як усвідомлена ідеальність речей.

Ідеальність тим самим має суто соціальну природу і походження. Це форма речі, але поза цією річчю, і саме в діяльності людини, як форма цієї діяльності...

...Констатація факту без цього науково-матеріалістичного пояснення - це і є ідеалізм. Матеріалізм у цьому випадку може полягати тільки і саме в науковому поясненні факту, а не в його ігноруванні. Формально ж факт виглядає саме так, як його і зобразили мислителі "лінії Платона", наявна об'єктивна, незважаючи на свою очевидну безтілесність, форма руху фізично чуттєвих тіл. Безтілесна форма, яка управляє долями цілком тілесних форм, яка визначає бути їм або не бути...

-Ідеальна форма речі - це не форма речі "в собі", а покладена як форма речі, форма суспільно-людської життєдіяльності. Це форма людської життєдіяльності, але така, що існує поза цією життєдіяльністю, а саме як форма зовнішньої речі. І, навпаки, це форма речі, але поза цією річчю, а саме як форма життєдіяльності людини, в людині, "всередині людини"...

...Наявність цього суто соціального наслідування форм життєдіяльності, тобто наслідування таких її форм, які у жодному випадку не передаються через гени, через морфологію органічного тіла, а лише через виховання, через залучення до наявної культури, тільки через процес, у ході якого органічне тіло індивіда перетворюється на представника, на повноважного представника роду (тобто всієї конкретної сукупності людей, які пов'язані суспільними відносинами), - тільки наявність цього специфічного відношення і викликає до життя свідомість і волю як специфічно людські форми психіки...

...Тому перетворення проблеми "ідеальності" на психологічну (або, ще гірше, психофізіологічну) проблему навпростець призводить матеріалістичну науку до безвихідної ситуації, бо в цьому випадку таємницю "ідеальності" хочуть розкрити зовсім не там, де вона насправді виникає і вирішується, не в просторі, де розігрується історія реальних відносин між суспільною людиною і природою, а в черепі, в матеріальних зв'язках між нейронами. Це такий самий безглуздий замір, як і намір виявити форму вартості шляхом хімічного аналізу золота або банкнот, в якому ця форма представлена через погляд і дотик. Той самий фетишизм, те саме приписування чуттєво-природній речовині властивостей, які насправді належать зовсім не їй як такій, а лише представлені в ній, у вигляді форм суспільно-людської праці, форм суспільних відносин людини до людини...

...До складу "ідеального" плану дійсності входить тільки, і виключно, те, що в самій людині, і в тій частині природи, в якій вона живе і діє, створено працею. Те, що кожний день і щогодини, з того часу, як існує людина, створюється і відтворюється її власною, суспільно-людською і тому доцільно-перетворювальною діяльністю...

...Саме тому "ідеальне" існує тільки в людині. Поза людиною ніякого "ідеального" немає. Але людина при цьому розуміється не як окремий індивід з його мозком, а як справжня сукупність реальних людей, які спільно здійснюють свою специфічно людську життєдіяльність, як "сукупність усіх суспільних відносин", що виникають між людьми навколо однієї загальної справи, навколо процесу суспільного виробництва. Ідеальне існує "всередині" людини, бо "всередині" людини знаходяться всі ті речі, якими "опосередковані" індивіди, які суспільно створюють своє життя, мову, книги, статуї, храми, клуби, телевізійні башти, (і перш за все!) знаряддя праці, починаючи від кам'яної сокири і кістяної голки до сучасної автоматизованої фабрики та електронно-обчислювальної техніки. В них-то, в цих "речах", існує "ідеальне" - як опредметнена в природному матеріалі "суб'єктивна" доцільно-формоутворювальна життєдіяльність суспільної людини. А не всередині "мозку", як думають благочестиві, але філософськи неосвічені матеріалісти.

Ідеальна форма - це форма речі, але поза цією річчю, а саме в людині, у вигляді форми її активної життєдіяльності, у вигляді мети і потреби. Або навпаки, це форма активної життєдіяльності людини, але поза людиною, а саме у вигляді форми створеної нею речі...

...І тільки у взаємозустрічному русі двох протилежних "метаморфоз", форми діяльності та форми речі, в їх діалектичній протилежності існує "ідеальне"...

Діалектика ідеального
Розділ 10. Теорія пізнання
Іммануїл Кант (1724-1804)
Критика чистого розуму. Вступ
І. Про різницю між чистим і емпіричним знанням
ІІ. Ми володіємо певними апріорними знаннями, і навіть посполитий розсудок ніколи не позбавлений їх
ІІІ. Філософія потребує науки, яка б визначала можливість, принципи та обсяг усіх апріорних знань
IV. Про різницю між аналітичними і синтетичними судженнями
V. У всіх теоретичних науках розуму містяться апріорні синтетичні судження як принципи
VI. Загальне завдання чистого розуму
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru