Філософія - Данильян О.Г. - Герменевтика

Одним із різновидів сучасної філософії є герменевтика (від грец. germeneutike - мистецтво тлумачення) - теорія і практика тлумачення текстів. Етимологію слова "герменевтика" пов'язують з іменем бога Гермеса - у давньогрецькій міфології посланця богів і того, що тлумачив їхню волю. У давньогрецькій філософії і філології герменевтика-це мистецтво розуміння і тлумачення текстів, думок, символів і т. ін. У християнських письменників і теологів - мистецтво тлумачення Біблії.

Підстави філософської герменевтики були закладені німецьким теологом і філософом Фрідріхом Шлейєрмахером (1768-1834). Визнаючи наявність "спеціальних" герменевтик: філологічної, теологічної, юридичної, він задається питанням: яка необхідна умова розуміння?

Такою умовою, на його думку, є схожість і відмінність автора тексту і читача. Якщо автор і читач абсолютно "споріднені", то герменевтика є зайвою, якщо ж вони абсолютно різні - герменевтика неможлива. Таким чином, для того щоб розуміння було можливим, необхідна певна міра "чужеродності" і "спорідненості" між автором і читачем.

Існує два методи розуміння: граматичний і психологічний. Граматичний метод розкриває розуміння, виходячи з "духу мови", як пов'язане і обумовлене цим духом. Психологічне розуміння розкриває розуміння, виходячи з "душі того, хто розмовляє", як його унікальний своєрідний образ мислення і відчуття. Розуміння полягає у проникненні, з одного боку, в "дух мови", а з другого-в "душу автора". Граматичний і психологічний методи нерозривно пов'язані.

Розуміння, на думку Шлейєрмахера, можна вважати успішним, коли позиції автора і читача "врівноважуються". Читач і в знанні мови (об'єктивна сторона), і в знанні внутрішнього життя автора (суб'єктивна сторона) повинен зрівнятися з автором.

Об'єктом дослідження в герменевтиці найчастіше виступає текст. Головною є проблема розуміння, тлумачення, інтерпретації тексту. Основне питання герменевтики має, принаймні, два варіанти формулювання: гносеологічний (яке можливе розуміння?) і онтологічний (як влаштоване те буття, сутність якого полягає в розумінні?).

Фундаментальними поняттями в герменевтиці є поняття герменевтичного трикутника і герменевтичного кола. За допомогою першого з'ясовуються складні взаємини між автором тексту, самим текстом і читачем, інтерпретатором тексту. У понятті герменевтичного кола виражається особливість процесу розуміння, пов'язаного з його циклічним характером.

Онтологічний характер герменевтичного кола, який виражає специфічну межу процесу пізнання, - початковий пункт герменевтики як філософської течії. Ця ідея займає центральне місце у вченні німецького філософа Ханса Георга Гадамера (1900-1991). Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не значення, вкладене в текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов'язаний цей текст. За Гадамером, герменевтика є філософією "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.

Різні проблеми герменевтики розробляли також німецькі філософи Вільгельм Дільтей (1833-1911), Карл Отто Апель (нар. 1922), Рудольф Бультман (1884-1976), Юрген Хабермас (нар. 1929), французький філософ Поль Рікьор (1913-2005), австрійський релігійний філософ і теолог Емеріх Корет (1919 -1991) та ін.

Філософська антропологія

Іншою течією ірраціонально-гуманістичного напряму є філософська антропологія. У широкому значенні - це філософське вчення про природу і сутність людини. Але в даному випадку філософська антропологія розглядається як напрям у західноєвропейській філософії (переважно німецькій) першої половини XX ст., що прагне до створення цілісного вчення про людину шляхом використовування і тлумачення даних різних наук - психології, біології, етології, соціології, а також релігії та ін.

Початок філософської антропології пов'язаний з появою робіт Макса Шелера "Положення людини в космосі" (1928) і Хельмута Плеснера "Ступені органічного і людина" (1928), в центрі уваги яких проблема природи людини, її суті, специфічна відмінність у способі існування людини і тварин. Надалі ідеї філософської антропології розвинули Еріх Ротхакер (1888-1965), Ернст Кассирер (1874-1945) та ін.

Однією з головних тем цього напряму є тема істотних відмінностей людини і тварини. Шелер бачить їх відмінність у здатності людини ставитися предметно і об'єктивно до середовища; Гелен - у нерозвиненості людини, яка компенсує її в діяльності, Ротхакер - у здатності творити і бути витвором культури. Втім вони переконані, що природа людини залишається незмінною і залежить від Бога.

Шелер вважав, що незнання сутності людини приводить до кризи в культурі, у суспільстві. Криза суспільства - це криза людини, криза особистості. Причина цього в неправильному підході до пізнання людини. Знання про людину має становити собою певне синтетичне знання, що включає три основні сфери знання: природничо-наукове, філософське і релігійне. Проблема людини - це головне питання філософії. Криза сучасного суспільства показує всю насущність цього завдання.

У людській природі Шелер виділяє два основні начала: це життєве начало, якийсь життєвий порив, і дух, що йде від Бога. За своїм життєвим началом людина є твариною, живою істотою, втім істотою розумною, яка володіє духом - оскільки Бог її наділяє духом. Божественний дух перевершує людську природу, тому людина стає людиною тоді, коли вона асимілює в себе дух Божественний, роблячи його своїм надбанням. Шелер убачав сутність людини не в мисленні або волі, а в любові.

Філософська антропологія
Фрейдизм
Неофрейдизм
Філософія постмодерну
3. Неопозитивізм, його сутність та принципи
4. Релігійно-філософські вчення
Тейярдизм
Персоналізм
5. Марксистська філософія: класичний і сучасний етапи
Неомарксизм
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru