Філософія - Касьян В.І. - 51. Ідея, проблема, гіпотеза, теорія як гносеологічні поняття

Основними структурними елементами теоретичного пізнання як вищої і найбільш розвиненої форми пізнання є ідея, проблема, гіпотеза, теорія. Разом з тим, вони виступають як "вузлові моменти" побудови і розвитку знання на теоретичному рівні.

Ідея. У загальній формі можна сказати, що ідея – це єдність відображення дійсності і цільового устремління.

Тобто це думка, що осягає явища, процеси об'єктивної реальності і одночасно формує мету, прогнозує подальший хід пізнання та практичного перетворення світу.

У науковому пізнанні ідея набуває важливого значення. По-перше, вона підсумовує досвід попереднього розвитку знання в певній галузі науки. По-друге, слугує основою для узагальнення, об'єднання знання в цілісну систему. По-третє, формує конкретні принципи та шляхи подальшого розв'язання проблем, що виникають перед науковим пізнанням.

Проблема – це форма знання, змістом якої є те, що ще не пізнано людиною, але треба пізнати. Іншими словами, це знання про незнання, питання, яке виникає в процесі пізнання і вимагає відповіді. Разом із тим, проблема – це процес, а не застигла форма знання. Процес, який включає два основних моменти або етапи розвитку пізнання: постановку і вирішення.

Проблема як знання про незнання відображає негативний момент проблемної ситуації, який свідчить . про обмеженість пізнавальних та практичних можливостей суб'єкта на певному етапі розвитку пізнання. Але вона є одночасно також засобом і методом пошуку нових знань. Самі проблеми виникають або як наслідок зіткнення теорії зі спостереженням, або як результат протиріч в певній теорії.

Слід відрізняти наукові проблеми від ненаукових, псевдопроблем (наприклад, проблема створення вічного двигуна). Поряд із науковими проблемами існують і практичні проблеми.

Вирішення якої-небудь конкретної проблеми є суттєвим моментом розвитку знання, в ході якого виникають нові проблеми, а також висуваються ті чи інші концептуальні ідеї, в тому числі і гіпотези.

Гіпотеза – це наукове припущення про причину яких-небудь явищ, істинність яких за сучасного стану пізнання і виробництва не може бути перевірена і доведена. Наприклад, гіпотези про походження Сонячної системи.

Гіпотеза завжди висувається в процесі розвитку пізнання для вирішення певної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або усунення протиріч теорії з негативними результатами експериментів. Оскільки гіпотетичне знання має ймовірний, а не достовірний характер, то воно вимагає перевірки, обґрунтування. В процесі доказу висунутих гіпотез одні з них стають істинною теорією, інші видозмінюються, уточнюються і конкретизуються, треті відкидаються, перетворюються в оману, якщо перевірка дає негативний результат.

Висунення нової гіпотези, як правило, спирається на результати перевірки старої, навіть у тому випадку, коли ці результати були негативними. Більш того, заміна будь-якої гіпотези іншою, більш підходящою, зовсім не означає, що попередня гіпотеза була абсолютно хибною і некорисною на певному етапі наукового пізнання. Формування гіпотези в кінцевому підсумку виявляється необхідним історичним і логічним етапом становлення іншої, нової гіпотези. Так, шлях становлення і розвитку гіпотез пройшли і відкритий Менделєєвим періодичний закон, і теорія Дарвіна тощо.

Перевірена і доведена гіпотеза переходить у розряд достовірних істин і стає науковою теорією.

Теорія – Це вища форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки певної сфери дійсності. В широкому розумінні – це комплекс уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та пояснення якого-небудь явища.

Будь-яка теорія – це цілісна система істинного знання, система, що розвивається і яка має складну структуру та виконує ряд функцій.

Основні структурні елементи теорії:

– вихідні основи, тобто фундаментальні поняття, принципи, закони, аксіоми тощо;

– сукупність законів та тверджень, виведених з певної теорії відповідно до певних принципів;

– ідеалізований об'єкт, тобто абстрактна модель суттєвих властивостей і зв'язків предметів, що вивчаються (наприклад, "ідеальний газ", "абсолютно чорне тіло" тощо);

– логіка теорії, спрямована на пояснення структури і зміну знання.

Найважливішим базовим структурним елементом теорії є закон. Тому теорію можна розглядати як систему законів, які виражають сутність досліджуваного об'єкта.

Основні функції теорії:

– синтетична функція – об'єднання окремих достовірних знань в єдину, цілісну систему;

– пояснювальна функція – виявлення причинних залежностей, зв'язків певного явища, суттєвих характеристик його походження та розвитку тощо;

– методологічна функція, тобто на основі теорії формуються різні методи, способи й прийоми дослідницької діяльності;

– передбачувальна функція – на основі теоретичних уявлень про стан відомих явищ робляться висновки про існування невідомих раніше фактів, об'єктів або їх властивостей, зв'язків між явищами і так далі. Передбачення про майбутній стан явищ називають науковим передбаченням;

– практична функція – кінцевим призначенням будь-якої теорії є втілення її в практику, перетворення реальної дійсності, враховуючи інтереси людини.

52. Проблема істини у філософії
53. Проблема критеріїв істини
54. Основні принципи пізнавального процесу
55. Проблема суб'єкта і об'єкта в пізнавальному процесі
56. Предмет соціальної філософії
57. Специфіка соціального пізнання
58. Поняття суспільства. Основні підходи до розуміння суспільства
59. Соціальна структура суспільства
60. Теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності
62. Проблема суб'єкта історичного процесу
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru