Філософія - Осічнюк Ю.В. - Рекомендована література

Розкриття специфіки філософії як форми суспільної свідомості передбачає необхідність розкриття і її соціальних функцій, тієї ролі, яку вона відіграє в життєдіяльності суспільства й особи.

Питання про функції філософії в навчальній і науково-дослідній літературі висвітлюється по-різному. Це пояснюється тим, що різні соціальні суб'єкти по-різному осмислюють її значення в їхньому житті, а також тим, що об'єктивно її значення багатогранне, вона виконує велику кількість різних функцій. Але для того, щоб представити значення філософії в життєдіяльності суспільства й особи як певної цілісності, необхідно не перелічувати всі її функції, а згрупувати їх так, щоб виділити найбільш важливі з них, а також визначити логічну послідовність їхнього висвітлення. Таке виділення основних функцій дозволяє потім виділити і розкрити специфіку всіх інших, похідних від них функцій.

До числа основних функцій філософії слід віднести: методологічну, ідеологічну, гносеологічну, світоглядну, практично-діяльну. Може виникнути питання, чому саме пропонується така послідовність розгляду цих функцій. Адже найчастіше на перше місце висувається світоглядна функція.

Виділення методологічної функції як вихідної зумовлене тим, що філософія займає особливе місце в процесі усвідомлення буття в структурі суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності життєдіяльності людини від певної сфери дійсності, є відображенням саме цієї певної сторони людського буття. Філософія ж, висвітлюючи в узагальненій формі відношення людини до світу і до самої себе, розглядає не окремі сфери буття людини як такі, а їхній взаємозв'язок через призму розкриття природи і сутності світу, природи і сутності людини і їхнього взаємозв'язку. Тому основні положення філософії є загальнозначущими, мають методологічне значення для кожної з форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмета, для усвідомлення людиною свого відношення до всіх сфер дійсності і до самого себе.

Під методологією слід розуміти систему вихідних, основних принципів, які визначають спосіб підходу до аналізу й оцінки явищ, характер ставлення до них, характер і спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Ці принципи містять у собі, виражені в загальній формі, уявлення про сутність світу і людини, про граничні основи їхнього буття, про відношення людини до світу і до себе. Звичайно, у різних філософських системах інтерпретація цих вихідних принципів різна. Проте, у цих інтерпретаціях проглядається прагнення до з'ясування специфіки саме філософського осмислення дійсності і місця в ній людини.

Для філософії взагалі, як особливої форми суспільної свідомості, найбільш важливими, визначальними принципами є: принцип матеріалізму чи ідеалізму (у вирішенні питання про природу і сутність світу і людини, основи їхнього буття); принцип діалектики чи метафізики (у вирішенні питання проте, як світ влаштований, він — єдине ціле, чи сукупність непов'язаних між собою предметів, явищ, процесів, систем, а також про те, в якому стані світ і людина перебувають — у стані руху, розвитку, чи у стані спокою). Всі інші принципи є похідними від зазначених. Для прикладу зупинимося коротко на характеристиці методологічних принципів діалектико-матеріалістичної філософії. Такими основними методологічними принципами є:

— принцип матеріалізму, який вимагає розглядати всі явища дійсності, виходячи з визнання матеріальної єдності світу;

- принцип діалектики, який вимагає розглядати всі явища з точки зору їх місця в системі загальних зв'язків, причин, закономірностей виникнення, розвитку, їх впливу на інші явища. Основною особливістю принципу діалектики є розкриття джерела саморуху, саморозвитку, який полягає в протиріччях самої сутності речей;

- принцип суб'єктного відношення до дійсності, зміст якого полягає в тому, що підхід до аналізу, оцінки явищ, прийняття рішень для практичної і пізнавальної діяльності здійснюється з позиції інтересів соціальних суб'єктів (осіб, груп, класів). Людина як соціальний суб'єкт не пасивно споглядає світ, а прагне до активного його освоєння для забезпечення свого існування і розвитку;

- принцип практики, який полягає в тому, що вся життєдіяльність людини, її ставлення до дійсності визначається необхідністю перетворюючої діяльності, основу якої складає матеріальне виробництво. Практика — це спосіб буття людини, основа, що визначає зміст і особливості всіх сторін її життя, суть її самої як суб'єкта соціальної діяльності.

На основі всіх цих принципів у їхньому взаємозв'язку формується система похідних методологічних принципів: принцип об'єктивності, детермінізму, конкретно-історичного підходу, всезагального зв'язку, розвитку і багато інших.

Таким чином, методологічна функція філософії полягає в тому, що вона дає для усіх форм суспільної свідомості, для теоретичної і практичної діяльності людини вихідні, основні принципи, застосування яких визначає загальну спрямованість підходу до осмислення дійсності, спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Ця функція припускає, що ставлення людини до світу повинне виходити з усвідомлення нею природи і сутності світу і людини, граничних основ їхнього буття, усвідомлення людиною свого місця у світі і відношення до нього, усвідомлення загальної структури світу і стану, у якому світ і людина перебувають.

Важливою функцією філософії є ідеологічна. Про неї варто пам'ятати особливо в сучасних умовах, коли намітилося негативне ставлення до ідеології як феномена духовного життя суспільства. Щоб розкрити специфіку цієї функції, необхідно виходити з того, що сутність людини у своїй дійсності виступає як сукупність (ансамбль) усіх суспільних відносин (К. Маркс). Інтегрованим виразом усієї системи суспільних відносин є суспільний лад, основу якого складають економічні відносини й інститути, які забезпечують їх функціонування, і який визначає загальний спосіб, ступінь і характер задоволення потреб людей, характер і спрямованість їх життєдіяльності. Залежність життєдіяльності соціальних суб'єктів від характеру суспільного ладу знаходить свій вираз в корінному інтересі, усвідомлення якого складає основний зміст ідеології. Таким чином, ідеологія виступає як усвідомлення людиною свого відношення до того безпосереднього світу свого буття, від якого залежать можливості задоволення потреб, розвитку сутнісних сил людини. А визначальну роль у цьому безпосередньому світі буття відіграє суспільний лад. Складається ситуація, за якої вирішення будь-яких проблем, чи то йдеться про ставлення людини до природи, до тієї чи іншої сторони суспільного життя, залежить від того, в якій мірі суспільний лад забезпечує чи не забезпечує необхідні умови життєдіяльності людини. Суспільний лад виступає як фактор, що зумовлює особливості функціонування всіх суспільних відносин, як деякий імператив, що чинить регулюючий вплив на розвиток суспільства як системи, на взаємини соціальних суб'єктів. Тому відношення соціальних суб'єктів до дійсності, до всіх сфер життя здійснюється через призму відношення до суспільного ладу. Концентрованим виразом ідеології є уявлення про суспільний лад, який забезпечує життя соціальних суб'єктів. Усвідомлення необхідності утвердження суспільного ладу, який відповідає інтересам соціальних суб'єктів, перетворює уявлення про цей лад в суспільний ідеал. Прагнення до утвердження такого ладу стає вищою ціллю соціальних суб'єктів. Усвідомлення необхідності втілення цієї цілі в життя визначає сенс їхнього життя.

Можна сказати, що ідеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, вирішуючи питання про сутність людини і про світ її буття, дає ключ до усвідомлення свого ставлення до безпосередніх умов суспільного життя, до факторів, що визначають специфіку безпосереднього, реального життя.

Гносеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальне відношення людини на розкриття природи і сутності світу, природи і сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей знанням про світ, про людину, а з іншого — впливає на кожну з форм суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них у своїй сфері, усвідомлення дійсності через призму відношення "людина — світ", а також визначає загальну логіку пізнавального ставлення людини до дійсності.

Розвиваючись на основі узагальнення результатів усвідомлення відношення до дійсності в галузі політичної, правової, моральної, естетичної, релігійної, наукової свідомості, філософія виступає як особлива сфера пізнавального відношення людини до дійсності. У той же час, філософське знання набуває значення загального методу пізнання дійсності. Через призму філософського бачення людини і світу філософія розглядає питання про сутність самого пізнавального процесу.

Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, озброюючи людей знаннями про граничні основи буття світу і людини, про місце людини у світі, можливості його пізнання і перетворення, впливає на формування життєвих установок, на усвідомлення соціальними суб'єктами цілей і сенсу життя.

Часто, коли йдеться про світогляд, на перший план висувається його характеристика як узагальненої системи ідей і поглядів на світ, людину, на її місце у світі і т.д. Такий підхід важливий, тому що світогляд завжди базується на певному розумовому матеріалі, на певній системі знань. Однак у цьому випадку світогляд зводиться тільки до об'єктивованої системи знань, відірваної від соціального суб'єкта. Нерідко при характеристиці світогляду звертається увага фактично на етимологію слова — і тоді воно з'являється як загальний погляд на світ.

Світогляд слід розглядати не тільки з точки зору його змісту, який являє собою результат відображення дійсності у свідомості людей, але і з точки зору взаємозв'язку знання про світ і про людину із соціальним суб'єктом, із заснованим на цьому знанні його відношенням до дійсності. При такому підході на перший план висувається значення знання для життєдіяльності людини. Тому під світоглядом слід розуміти не просто систему узагальнених знань про світ і людину, а ту систему знань, яка для соціального суб'єкта набуває значення властивого йому способу бачення, розуміння, аналізу, оцінки явищ, визначає характер відношення людини до світу і до себе, усвідомлення цілей і сенсу життя, характер вчинків і дій. Воно є способом духовно-практичного освоєння світу.

Філософія складає методологічну основу світогляду. Для побудови світогляду вона дає вихідні, основні принципи, застосування яких дозволяє людині виробити свої життєві установки, що стають головними орієнтирами, які визначають характер і спрямованість її ставлення до дійсності, характері спрямованість практичної діяльності. Серцевина світогляду — усвідомлення людиною цілей і сенсу життя.

Практично-діяльна функція філософії полягає в тому, що вона перетворюється на знаряддя активного, перетворюючого впливу на навколишній світ і на саму людину. Вона відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких — найважливіша умова існування, функціонування і розвитку людини. Вона — керівництво до дії.

Розкриття специфіки філософії як форми суспільної свідомості, її змісту, функцій — є важливою умовою перетворення її основних положень на світоглядні орієнтири, що допомагають людині визначити своє ставлення до світу і до самої себе. Це питання є особливо важливим у сучасних умовах, коли разом з необхідністю захисту і відтворення навколишнього середовища, реального світу буття людини, виникла настійна потреба збереження, захисту і відтворення духовного світу людини. Зараз перед філософією стоїть завдання обґрунтування такої картини світу, світу людського буття, у якій головна увага була б приділена розвитку самої людини, дослідженню шляхів і засобів забезпечення розвитку її здібностей і творчих сил. Тому можна сказати, що філософія, як говорив Цицерон, є культурою духу.

Контрольні питання

1. Що вивчає філософія?

2. Розкрийте джерела філософії й особливості філософського знання.

3. Чи погоджуєтесь ви з тим, що виникнення філософії є реалізацією потреби усвідомлення людиною своєї сутності і сутності світу свого буття?

4. Чи згодні ви з твердженням, що філософія є специфічним світоглядним знанням?

5. Розкрийте співвідношення понять предмет і об'єкт філософії.

6. Яке місце посідає філософія в системі суспільної свідомості?

7. Чи правомірно говорити про партійність філософії?

8. Як ви розумієте проблему плюралізму у філософії?

9. Що таке світогляд? Як співвідносяться філософія і світогляд?

10. Чому відношення "людина — світ" є об'єктом філософського осмислення дійсності?

11. Розкрийте структуру і функції філософії.

12. Як співвідносяться філософія і наука, філософія і політика, філософія і мистецтво, філософія і релігія?

13. Чому людина є вищою цінністю в системі філософського знання?

14. Розкрийте роль філософії в житті суспільства. 15.Що таке матеріалізм?

16. Що таке ідеалізм?

17. Що таке діалектика?

18. Що таке метафізика?

19. Що таке методологія?

20. Що таке агностицизм?


Рекомендована література

1. Валевский А. Л. Диамат как явление философской культуры // Философия и социологическая мысль. — 1992.— № 4.

2. Ильенков С. В. Философия и культура. - М., 1991.

3. Канке В. А. Философия: Учебное пособие. — М., 1996.

4. Капіца В. Ф. Філософія: духовно-цінністний аспект. — К., 1995.

5. Кессиди Ф. X. От мифа к логосу. — М., 1972.

6. Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию. — М., 1990.

7. Мир философии. Книга для чтения. В 2-хч. Часть I. - М., 1991.

8. На переломе. Философские дискуссии 20-х годов. Философия и мировоззрение. — М., 1990.

9. Ойзерман Т. И. Исторические судьбы плюрализма философских учений // Вопросы философии. — 1991. — № 12.

10.Ортега-и-Гассет. Что такое философия? — М., 1991.

11. Основы философии: Учебное пособие/Отв. ред. Е. В. Попов. — М., 1997.

12.Торасян В.Г. Ценность философии Вопросы философии. — 1993. - № 9.

13. Философия в 2-х ч. Часть I / Под ред. В. И. Кириллова. - М., 1997.

14.Філософія: Навчальний посібник/За ред. I. Ф. Надольного. -К., 1998.

15.Философия, наука, культура // Вопросы философии, 1993, № 9. Іб.Философия: Учебник / Под ред. В. Д. Губина, Т. Ю. Сидориной, В. П. Филатова. - М., 1996.

17. Философия: Учебное пособие / Под ред. Н. И. Жукова. — Минск, 1996.

18. Философия: Учебное пособие / Под ред. В. Н. Лавриненко. — М., 1996.

19.Философия: Учебное пособие / Под ред. Е. В. Осичнкжа, В. С.

Зубова - К., 1997.

20.Хайдеггер М. Что такое философия? // Вопросы философии. -

1993.- №8.

21 .Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии / Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - Т. 21, гл. 2, 4.

2. ПРОБЛЕМА СВІТУ І ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ
Історичні передумови виникнення філософії
Філософська думка в Стародавній Індії і Китаї
Антична філософія
Середньовічна філософія
Філософія Відродження
Філософія Нового часу
Класична німецька філософія
Марксистська філософія
Проблеми світу і людини у філософській думці України
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru