Філософія - Подольська Є.А. - Предметне самовизначення філософії

Першою історичною формою філософського мислення була натурфілософія, тобто філософське вчення про природу, філософія природи. Вона являла собою цілісне неподільне знання про природу та її розвиток, фактично зливалась з природничими науками. Французький філософ XVII ст. Декарт порівнював філософію з деревом, корінь якого - метафізика, а гілки - всі інші науки. Такий широкий предмет філософії виправдовувався недостатнім розвитком конкретних знань.

В античному світі філософія була "наукою наук", але потім від неї в ході історичного розвитку відокремлювались одна за одною спеціальні галузі наукових знань - астрономія, фізика, хімія, біологія, історія тощо. У цих умовах філософія опинилась ніби в становищі шекспірівського короля Ліра, який на старість роздав дочкам своє царство, а вони вигнали його, як жебрака, на вулицю. Проте розмежування між філософією та спеціальними науками, безсумнівно, сприяло формуванню специфічного предмета філософського дослідження, своєрідного проблемного поля філософствування.

Людина, людство, людяність - ось основний спектр тих проблем, які завжди хвилювали мислителів. Німецький філософ Іммануїл Кант сприймав філософію як відображення пізнавального, практичного та ціннісного ставлення до світу. Його триада звучить так: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватись?

В історії філософії існувала спроба виділити основне питання філософії, Воно було в найбільш узагальненому вигляді сформульоване Ф. Енгельсом у праці "Людвиг Фоєрбах і кінець класичної німецької філософії". За Ф.Енгельсом, основне питання філрософії - це питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання філософії, згідно з Енгельсом, розглядається з двох боків:

♦ Що є первинним - мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає, тобто що чому передує: матеріальний світ свідомості чи свідомість матеріальному світові?

♦ Як відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до самого цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, дати вірне відображення дійсності? [13], тобто: доступний чи недоступний оточуючий світ для пізнання?

Залежно від розв'язання основного питання філософії в історії філософії виділяються дві основні лінії, два основних табори - матеріалізм, що первинним вважає природу, буття, матерію, та ідеалізм, що вбачає першооснову в дусі, свідомості. Розрізняють об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм.

Представники об'єктивного ідеалізму вважають матерію вторинною; первинними, на їх погляд, є ідеї, світовий розум, Бог. Першооснову об'єктивні ідеалісти вбачають у якійсь ідеальній силі, що існує об'єктивно, зовні, незалежно від свідомості суб'єкта. До об'єктивних ідеалістів належить Платон, Фома Аквінський, Гегель та інші мислителі. Представники суб'єктивного ідеалізму первинним вважають свідомість, тобто ідеї, погляди, відчуття суб'єкта. Суб'єктивні ідеалісти - Берклі, Юм, Мах, Авенаріус та ін.

Звертаючись до питання про те, пізнаванний чи непізнаванний світ, Ф. Енгельс відзначає, що більшість філософів стверджують пізнаванність світу. Філософи, які заперечують пізнання світу, отримали назву агностиків.

Агностицизм (від грец. непізнаванний) - філософське вчення, яке заперечує можливість осягнення сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Окремі ідеалісти, визначаючи пізнаванність світу, розуміють під цим не відображення об'єктивної реальності, а пізнання людиною "абсолютної ідеї", світової волі тощо (об'єктивний ідеалізм) або пізнання самої людської свідомості через аналіз відчуттів, понять, мови тощо (суб'єктивний ідеалізм).

Матеріалісти визнають свідомість властивістю високоорганізованої матерії, сутність якої полягає у відображенні дійсності в ідеальній формі, стверджують пізнаванність світу. Історія розвитку філософії свідчить про те, що часом важко визначити, чи є філософ матеріалістом або ідеалістом.

Сутність філософського світогляду визначається не тільки тим, що вважається первинним і чи визнається пізнаванність світу. Філософію завжди цікавили питання: Змінюється, рухається світ чи перебуває у спокої, у незмінному стані? І якщо світ змінюється, розвивається, то як і з якої причини, у якому напрямку відбуваються рух і зміни у світі? Ці питання, як і питання про взаємини свідомості і матерії, також є світоглядними і мають методологічне значення. Залежно від відповіді на них у філософії склались два погляди на стан та розвиток світу: діалектичний та метафізичний.

Діалектики вважають, що всі предмети та явища взаємопов'язані, рухаються, розвиваються. Розвиток розуміється як якісне перетворення одних речей та явищ в інші, як знищення старого і ствердження, розвиток нового. Джерелом розвитку є внутрішня суперечливість, притаманна всьому світові, тобто визнається саморух, саморозвиток природи і суспільства.

♦ Метафізичний погляд полягає в тому, що предмети, явища розглядаються без зв'язку з іншими, зміни сприймаються тільки як збільшення або зменшення однієї і тієї ж якості. Джерелом змін метафізики вважають зовнішній поштовх або зіткнення різних предметів, визнають Бога - надприродну силу.

Філософське мислення, на відміну від унітарного, є принципово плюралістичним, хоча в історії філософії відомо чимало поважних і авторитетних філософських вчень, які обстоювали саме не плюралізм, а монізм (вчення Арістотеля, Фоми Аквінського, матеріалістичні вчення XVII - XVIII ст., марксизм та ін .). Справа в тому, що філософія як знання продуктивне водночас виконує функції і репродуктивні, адже необхідно час від часу упорядковувати, систематизувати здобутки філософської творчості.

Філософське мислення орієнтоване на мудрість, але не є самою мудрістю, котра неосяжна в нескінченності багатства свого змісту. В одному з діалогів стародавньогрецького філософа Платона зафіксовано бесіду Сократа з софістом Гіппієм -людиною самовпевненою, яка справляла враження на простих людей "всезнайством". Сократ запитує Гіппія: Що таке прекрасне? Гіппій відповідає: Прекрасним є прекрасна дівчина. Якщо це так, - міркує Сократ, - то прекрасна дівчина і є те, що робить будь-яку річ прекрасною. Ми можемо говорити про прекрасну ліру і навіть прекрасний горщик. Але якщо дівчина є прекрасною щодо, скажімо, горщика, то відносно прекрасної богині вона буде потворною. Збитий з пантелику Гіппій заплутується в суперечностях і, по суті, ухиляється від подальшої бесіди із Сократом, а Сократ заявляє, що він сам не знає відповіді на поставлене запитання. Сократ бачить користь від своєї бесіди з Гіппієм, оскільки завдяки їй він зрозумів, яким важким є питання про прекрасне.

Буденна свідомість завжди намагається отримати вичерпну відповідь. Якщо ж вона не одержує її, тоді філософії виноситься смертний вирок, як грецькому філософу Сократу, котрий бентежив сумління афінських громадян своїми "незручними" питаннями, що не мали готової відповіді; спалюється Джордано Бруно за свої незрозумілі теорії, згоряють книги філософів 30-х років XX ст. в Німеччині, у 60-х роках - у Китаї; "прості радянські люди" щиро ненавидять "троцькістсько-зинов'євсь-ку банду", на демонстраціях вимагають смертної кари "найманцям світової буржуазії" - цей перелік безкінечний.

Уся історія розвитку філософії пов'язана з нагромадженням позитивного знання і розвитком методів наукового пізнання. На відміну від конкретних наук, які намагаються максимально усунути із своїх положень суб'єктивний момент, відобразити об'єкт таким, яким він є сам по собі, безвідносно до суб'єкта, філософія свідомо включає в свої побудови людський, оцінюючий момент, досліджує дійсність і людину в ній не лише з точки зору сущого, а й незалежного, відносно людських цілей і проекції буття в майбутньому.

Філософія спирається не тільки на науки, а й на весь сукупний історичний досвід людства, зафіксований у матеріальній культурі та різних формах суспільної свідомості. Вона безпосередньо не вивчає окремі речі, явища й процеси, які є об'єктами певних наук, вона має справу з дійсністю опосередковано через суспільну практику, а також через її відображення в науці, художніх творах, моралі тощо. Філософія не просто сприймає готові наслідки пізнання та інших утворень культури, а досліджує шляхи їхнього виникнення, виявляє тенденції розвитку, усвідомлює суперечності і потреби пізнання.

Таким чином, філософія є особливою формою суспільної свідомості, котра виконує специфічні функції:

♦ світоглядні (дає знання загальних законів розвитку світу і розуміння місця людини в ньому);

♦ методологічні (пропонує систему засобів і способів пояснення світу, загальних методів пізнання).

Отже, залежно від конкретних історичних умов, певного рівня розвитку пізнання та практики, вихідних соціально-класових позицій філософи по-різному тлумачили безпосередньо предмет філософського дослідження, його мету і роль у суспільному житті, про що свідчить вся історія розвитку філософії, починаючи з філософії стародавнього світу і закінчуючи сучасною філософією.

Предмет філософії відображується в теорії у трьох основних аспектах: онтологічному, гносеологічному, логічному.

♦ Онтологічний аспект полягає в тому, що філософія як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості дає людині знання про світ і саму людину.

♦ Гносеологічний аспект виявляється в тому, що предмет відображується не дзеркально, не просто як результат споглядання дійсності, а крізь призму практично-діяльнісного ставлення людини до світу і до самої себе.

♦ Логічний аспект виявляється в тому, що результати пізнання, відображені у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування понятійно-категоріального апарату філософії.

Філософія, таким чином, - це теоретично сформульований світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке виявляється у понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу і суспільство і володіє певною мірою логічного доказу.

Функціональне покликання філософії
Особливості та структура філософського знання
Філософія -інтегральний вид знання
Міфологія і релігія як витоки філософії
Розділ другий. Становлення і розвиток м етафізичної структури філософії
Зародження уявлень про цілісність світу та його першооснови в країнах Стародавнього Сходу
Розробка поняття метафізики в античності. Метафізика та онтологія
Розвиток метафізики в середні віки: онтологія і теологія, Бог і Людина
Розділ третій. Особливості розвитку та основні моделі класичної філософії
Соціокультурні умови становлення класичної філософії
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru