Філософія - Подольська Є.А. - Єдність чуттєвого і раціонального моментів пізнання

Відображення світу у свідомості людини на основі практики відбувається у двох формах: чуттєвій і раціональній, розумовій.

Процес пізнання завжди починається з безпосереднього живого споглядання, тобто з безпосередньої взаємодії людини в практичній діяльності з предметами і явищами. Основні форми чуттєвого пізнання:

♦ відчуття;

♦ сприймання;

♦ уявлення.

Першою і початковою формою і джерелом чуттєвого пізнання є відчуття. Це безпосередній зв'язок свідомості із зовнішнім світом, це перетворення енергії зовнішнього подразника у факт свідомості. Предмети і явища насамперед діють на наші органи чуття. Людина має п'ять органів чуття: зір, слух, дотик, нюх, смак. Вони виступають тими "вікнами", через які в нашу свідомість проникають відомості про навколишній світ. Кожний з органів чуття виконує певні функції. Наприклад, завдяки зору ми сприймаємо колір, форми предметів, світ в усій його барвистості і різноманітності; дотик дає нам знання про твердість, пружність, шорсткість предметів; завдяки слухові ми сприймаємо різні звуки і одержуємо можливість користуватися звуковою мовою, яка нерозривно пов'язана з теоретичним, науково-абстрактним мисленням, що є вищим етапом пізнавального процесу.

У людини досить органів чуття для всебічного пізнання матеріального світу в його сукупності і цілісності. Відчуття є копіями явищ і предметів, суб'єктивними образами об'єктивного світу. Вони суб'єктивні не в розумінні викривлення дійсності, а в тому розумінні, що ці образи знаходяться у свідомості, належать суб'єкту, що вони є ідеальними процесами, функцією певним чином організованої матерії. І хоча вони суб'єктивні за формою, але об'єктивні за змістом, оскільки вірно відображують світ і його явища. Втім, суб'єктивні ідеалісти Берклі, Юм, Мах, Авенаріус спотворювали питання про відчуття, вважаючи, що людина може сприймати лише свої власні відчуття, а не предмети матеріального світу. Весь світ вони сприймали як комплекс відчуттів, а тому самі відчуття, на їх думку, - єдина реальність, вони первинні і не мають ніякого об'єктивного змісту.

Що ж дають нам відчуття як найпростіша форма чуттєвого пізнання? Завдяки відчуттям у нашій свідомості відображуються лише окремі властивості предметів і явищ. Наприклад, якщо ми спостерігаємо будь-яку рослину, то завдяки зору відчуваємо її форму, колір, величину. Нюх установлює запах рослини, відчутність надає відомості про характер поверхні стовбура, листя, тобто окремі відчуття відображають не всі властивості предмета, а лише одну або кілька. Цілісність же образу предметів відображується у свідомості людей завдяки більш високій формі чуттєвого пізнання - сприйманню.

Сприймання є більш досконалою формою, його підґрунтям виступає відчуття. Але якщо відчуття дають нам лише образи одиничних ознак предметів, то сприймання відображує предмети в їх цілісності, у сукупності усіх властивостей. Тому сприймання - це така форма чуттєвого пізнання, коли у свідомості людини відбувається цілісне відображення зовнішнього матеріального предмета з усією сукупністю його властивостей, якостей, сторін, які відображені у відчуттях. Здатність сприймання відображувати предмети в цілому зумовлена природою самого предмета, в якому різні ознаки і властивості знаходяться у нерозривній єдності. Чуттєве сприймання є, таким чином, узагальненням відчуттів окремих властивостей, ознак предмета в цілісний образ. Це більш складний ступінь відображення людиною зовнішнього світу.

Наступною формою чуттєвого пізнання і до того ж більш розвиненою є уявлення, котрі походять з чуттєвих сприймань, але, на відміну від них, безпосередньо не зв'язані з предметами. Уявлення - це чуттєвий образ тих предметів, які колись безпосередньо діяли на органи чуття, а потім відтворюються за "відбитками", які збереглися в мозку за умов відсутності самого предмета. Звісно, цей образ буде більш блідий, без подробиць, але будуть відображені лише самі головні і загальні риси.

Саме в уявленнях закріплюються знання, які одержані в процесі чуттєвого пізнання, а тому уявлення більше, ніж інші форми чуттєвого пізнання, пов'язані з діяльністю мислення і відіграють досить значну роль на ступені абстрактного мислення. Пізнавальне значення уявлень визначається також і тим, що з наявних уявлень людина може створювати різні комбінації, будувати нові уявлення, тобто образи таких предметів, яких вона сама ніколи не бачила. Такий процес поєднання і перетворення різних уявлень у цілісну картину нових образів називається уявою, що має велике значення в мистецтві, техніці, науці і взагалі всюди, де потрібна творчість, а не просте копіювання явищ життя.

Отже, уявлення порівняно зі сприйманням становить більш узагальнений образ дійсності і є за своєю сутністю сходинкою до логічного або раціонального відображення дійсності.

Таким чином, відчуття, сприймання і уявлення, які виникають внаслідок дії на наші органи чуття матеріального світу, є формами чуттєвого пізнання.

Чи може процес пізнання обмежитись тільки чуттєвим пізнанням? Зрозуміло, що чуттєве пізнання дає знання окремих сторін речей і зовнішніх зв'язків між ними, знання одиничного і не спроможне розкрити внутрішні, суттєві зв'язки між предметами і явищами, їх неможливо безпосередньо бачити або відчувати, а можна виявити тільки на шляху логічного, абстрактного мислення, котре спирається на суспільну практику. Це вже якісно новий і вищий етап пізнання.

Перехід від живого споглядання до абстрактного мислення -це глибокий діалектичний стрибок у пізнанні, сутність якого полягає в тому, що людина завдяки абстракції відволікається від усього другорядного, виділяючи сутність речей, їх внутрішні закономірності, тобто людина в процесі абстрактно-логічного мислення виходить за межі наявних чуттєво-конкретних образів і виробляє абстрактні поняття. Таким чином, мислення -це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних відношень і закономірних зв'язків речей і явищ.

Процес абстрактного, логічного мислення здійснюється також у трьох основних формах:

♦ поняттях,

♦ судженнях,

♦ умовиводах.

Поняття - це така форма мислення, в якій відображуються найбільш загальні, чуттєві і необхідні ознаки, властивості, якості різних речей і явищ та їх стосунки. Утворення понять -тривалий науковий процес, у якому беруть участь цілі покоління людей. Вони виникають як наслідок тривалої узагальнюючої, абстрагуючої діяльності нашої думки, завдяки великій кропіткій переробці в процесі пізнання множини даних чуттєвого пізнання. Вивчаючи предмети і явища за допомогою органів чуття, людина порівнює, зіставляє їх, відволікаючись від усього другорядного, випадкового, і виділяє в них загальні риси. Саме ці загальні, необхідні і суттєві риси предметів і явищ відображуються в поняттях. Наприклад, абстрагуючись від конкретних особливостей кожного конкретного виду тварин, людина за допомогою мислення установлює загальні риси, притаманні всім тваринам, і відображує їх у понятті "тварина". Поняття "людина" відображує основні риси всіх людей (біологічна, соціальна істота), відволікаючись від конкретних рис характеру, кольору волосся, віку тощо.

Характеризуючи складний науковий процес формування понять, Горький писав, що "всі явища природи одягнуті роботою нашого розуму в слова і оформлені у поняття". Рух повітря ми назвали словом "вітер" і залежно від сили впливу на наше тіло розмежували його на тихий, сильний, поривчастий, теплий, вологий, жагучий і т. ін. Говорячи "земля", ми включаємо в це поняття родючий чорнозем, суглинки, неплідні піски, кам'яні скелі, болото. Отже, кожне наше поняття - результат вікових спостережень, порівнянь.

За своєю глибиною і широтою відображення дійсності поняття можуть бути різними: одні з них узагальнюють риси невеликої кількості предметів (стіл, олівець, сірка, ялинка), інші -більш широке коло предметів і явищ (наприклад, рослина, тварина, метали), а треті охоплюють і відображують загальні властивості, притаманні всім предметам і явищам матеріального світу ("матерія", "свідомість", "простір", "час", "необхідність" та ін.). Останні поняття є безмежно широкими і називаються категоріями.

Кожна наука, узагальнюючи явища об'єктивного світу, оперує поняттями, які відображують те чи інше коло явищ. Наприклад, фізика виробила поняття "маса", "енергія", біологія - "спадковість", "вид", "мінливість", філософія -"рух", "буття", "ідеальне", хімія - "атом", "молекула", "величина", "валентність".

Поняття як форми абстрактного мислення так само як і чуттєві сприймання є образами, копіями, знімками явищ об'єктивного світу, тобто вони об'єктивні за своїм змістом, за своїм джерелом.

Оскільки у поняттях відображуються речі, явища у їх змінюваності, русі, то й самі поняття рухомі, змінювані, бо поглиблюються наші знання про зовнішній світ, і на зміну старим поняттям приходять нові, які точніше відображують дійсність (наприклад, радіолокація, біоніка, комп'ютер та інші).

Другою формою логічного мислення є судження. Щоб відобразити взаємозв'язок і взаємозалежність явищ, поняття вступають у певні зв'язки одне з одним у вигляді суджень. Мислити - це значить судити про щось, міркувати, виявляти певні зв'язки і відношення між різними сторонами предметів або між предметами. Судження - це така форма мислення, у якій завдяки зв'язку понять щось стверджується або заперечується. Залежно від цього судження поділяються на стверджувальні і заперечні. Якщо у стверджувальних судженнях відображується наявність ознак у предмета (наприклад, рух необхідний атрибут матерії; усі люди вмирущі; релігія подвоює світ на земний і нереальний, небесний), то заперечні вказують на відсутність ознак у предмета (наприклад, без власності і конкурентності людина не розвиває свою індивідуальність; деякі люди не вміють плавати).

Залежно від правильності відображення дійсності судження можуть бути істинними або помилковими, хибними.

Судження відіграють значну роль у пізнанні, бо у формі суджень виявляються усі знання про об'єктивний світ, закріплюються результати пізнавальної діяльності людей, їх наукові висновки, відкриті закони природи і суспільства. За допомогою суджень у вигляді мовних речень люди передають результати пізнавальної діяльності іншим людям, наступним поколінням.

У ході розумової діяльності судження поєднуються у своєрідні комбінації з метою одержання нового знання, утворюючи умовиводи, що є третьою формою логічного мислення. Умовивід - це такий розумовий акт, у якому з двох або декількох істинних, правильних суджень виводиться нове судження про речі і явища об'єктивного світу, тобто умовивід являє собою висновок з кількох взаємопов'язаних суджень. Наприклад, усі метали проводять електричний струм, мідь - метал. Ми можемо зробити умовивід, що мідь проводить електричний струм. Другий приклад: електрони - матеріальні об'єкти. Усі матеріальні об'єкти структурні. Ми можемо зробити умовивід, що всі електрони структурні. Судження, які кладуться в основу умовиводів, називаються посилками, а те судження, яке ми одержуємо, висновком, або умовиводом.

Умовиводи дають нам можливість розпізнати не тільки ті предмети, явища, які ми спостерігаємо нині, а й ті, що відбувалися в минулому або можливі в майбутньому. Умовиводи є міцним засобом побудови наукового передбачення. Наприклад, Д. І . Менделєєв відкрив невідомі хімічні елементи завдяки умовиводам на основі відкритого ним періодичного закону.

Умовиводи бувають індуктивні і дедуктивні. Індуктивними називаються умовиводи, в яких з одиничних і поодиноких посилок робиться загальний висновок, відбувається сходження від окремого до загального. Наприклад:

Мідь при нагріванні розширюється Залізо при нагріванні розширюється Срібло при нагріванні розширюється Мідь, залізо, срібло - метали Усі метали при нагріванні розширюються

Дедуктивними називаються умовиводи, якщо із загальної посилки робиться окремий висновок. Наприклад:

Усі метали проводять електрострум Мідь - метал Мідь електропровідна

Таким чином, логічне пізнання має декілька специфічних особливостей. По-перше, воно здійснюється завдяки відволіканню від несуттєвого в предметі; по-друге, воно має опосередкований характер, бо безпосередньо відображує світ тільки чуттєве пізнання; по-третє, абстрактне мислення - це узагальнене відображення дійсності.

Таким чином, логічне пізнання має декілька специфічних особливостей. По-перше, воно здійснюється завдяки відволіканню від несуттєвого в предметі; по-друге, воно має опосередкований характер, бо безпосередньо відображує світ тільки чуттєве пізнання; по-третє, абстрактне мислення - це узагальнене відображення дійсності.

Чуттєве і логічне пізнання являє собою єдиний процес. Воно відображує один і той же матеріальний світ і відбувається на одній загальній основі, якою є практика людини. Окрім того, ці два ступені пізнання мають єдину фізіологічну основу - нервову систему людини. Зрозуміло, що логічне мислення неможливе без чуттєвого пізнання. У всіх своїх узагальненнях і висновках мислення спирається на відомості органів чуття. З іншого боку, чуттєве пізнання не може бути плодотворним без логічного мислення. Виникнувши на засадах відчуття, мислення іде глибше від чуттєвого пізнання, збагачує його, розширює межі нового змісту знання.

В історії філософії існували два напрями, які абсолютизували або чуттєве пізнання, або логічне мислення. Емпіризм (грец. емрерсі$ - досвід) вважав чуттєве пізнання основним і вбачав головну мету у дослідному вивченні об'єктів. Емпіризм близький до сенсуалізму. Цієї точки зору дотримувались англійські філософи XVII ст. Бекон, Локк, Гоббс, французькі матеріалісти XVIII ст. Так, Гельвецій стверджував, що "знання людини ніколи не досягають більшого, ніж надають її чуття. Усе, що недоступне чуттям, недоступне і для розуму". Якщо матеріалісти-емпірики (Ф. Бекон, Локк, Гоббс, Кондільяк) вважали, що чуттєвий досвід відображує у пізнанні об'єктивно існуючі речі, то на противагу їм суб'єктивно-ідеалістичний емпіризм визнавав єдиною реальністю суб'єктивний досвід (Берклі, Юм).

У західній філософії XX ст. абсолютизуються не просто психічні переживання суб'єкта, а деякі об'єктивно існуючі чуттєві сутності ("нейтральні елементи" світу Маха, "чуттєві дані" неореалістів, "сенсибілії" Рассела). Представники логічного позитивізму вважають, що емпіричні речення можуть бути зведені завдяки логічним процедурам до регістрування свідчень чуттєвого досвіду, а тому аналітичні (раціональні) речення беззмістовні. Сучасні емпірики змушені все більше звертатися до логіки і математики для побудови теоретичного знання.

Визнаючи чуттєвий досвід джерелом наших знань, діалектичний матеріалізм не зводить до нього весь зміст знань і підкреслює активну діяльність мислення.

Раціоналізм (від лат. гаїіопаііз - розумний) визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму, так і сенсуалізму (емпіризму). Як цілісна система раціоналізм почав формуватися у Новий час внаслідок розвитку математики і природознавства. На противагу середньовічній схоластиці і релігійному догматизмові раціоналісти XVII-XVIII ст. (Декарт, Спіноза, Ляйбніц) визнають основою порядку нескінченний причинний ланцюг, що пронизує увесь світ.

Обґрунтовуючи безумовну вірогідність наукових принципів і положень математики і природознавства, раціоналісти намагалися вирішити питання: як знання, одержане в процесі пізнавальної діяльності людини, набуває об'єктивного, загального і необхідного характеру. Вони твердили, що наукового знання можна досягти завдяки розуму, що є його джерелом і критерієм істинності. Наприклад, до основної тези сенсуалізму "немає нічого в розумі, чого раніше не було б у чуттях" раціоналіст Ляйбніц додав: "крім самого розуму", тобто здатності розуму осягати не тільки окреме, випадкове (чим обмежується чуттєве пізнання), а й загальне, необхідне.

Саме звернення до розуму як до єдиного джерела знань привело раціоналізм до ідеалістичного висновку про існування вроджених ідей (Декарт) або нахилів і задатків мислення, незалежних від чуттєвості (Ляйбніц). Приниження раціоналізмом ролі чуттєвого сприймання, у формі якого реалізується зв'язок людини з зовнішнім світом, повело за собою відрив мислення від реального об'єкта пізнання.

Кант, який намагався примирити ідеї раціоналізму і сенсуалізму, вважав, що "будь-яке наше знання починається з чуття, переходить потім до розсудку і закінчується у розумі" [15]. Розум, за Кантом, не може бути універсальним критерієм істини. Щоб пояснити властивості знання, він вводить уявлення про апріорність не тільки понятійних форм (як це було в класичному раціоналізмі), але і форм споглядання - простору і часу. Але кантівській раціоналізм поширюється тільки на світ явищ, а не на "річ у собі", об'єктивну реальність, де панує агностицизм.

У філософії Гегеля першопочатком і сутністю світу була оголошена абсолютна ідея, або абсолютний розум, а процес пізнання було перетворено на самопізнання розуму, який осягає свій власний зміст. Врешті-решт, розвиток об'єктивного світу виявляється у Гегеля чисто логічним, раціональним процесом, а його раціоналізм набуває характеру панлогізму.

У західній філософії XIX і XX ст. віру в необмежену силу людського розуму було втрачено (позитивізм, неопозитивізм та ін.); переважаючою стає критика класичного раціоналізму з його ідеалами могутності розуму і нічим не обмеженої раціональної діяльності людини. Ця критика ведеться як з позицій ірраціоналізму (фрейдизм, інтуїтивізм, прагматизм і екзистенціалізм), так і в дусі помірного, обмеженого раціоналізму, пов'язаного вже не стільки з логічною проблематикою пізнання, скільки з пошуком соціально-культурного підґрунтя і меж раціонального (наприклад, у концепціях Вебера і Манхейма).

Таким чином, як у живому спогляданні, яке являє собою єдність мислення і чуттєвого пізнання, так і в абстрактному мисленні вирішальну роль відіграє практична діяльність. Органічна єдність живого споглядання, абстрактного мислення і практики забезпечує суб'єкту необмежені можливості пізнання світу, включення у сферу пізнання усе нових і нових предметів, які стають завдяки цьому об'єктами. За допомогою практики суб'єкт успішно вирішує важливу проблему оцінки такої суттєвої властивості одержаних знань, як істинність.

Творчість і інтуіція
Проблема істини у філософії і науковому пізнанні
Діалектика абсолютної і відносної істини
Розділ дев'ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби
Поняття методу та методології наукового дослідження
Класифікація методів пізнавальної діяльності
Основні форми наукового пізнання
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства. Динамізм і цілісність сучасного світу
Суспільство як продукт взаємодії людей
Природа як об'єкт філософської рефлексії
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru