Філософія - Щерба С.П. - Тема 1. Філософія та її основні функції

Тема 1. Філософія та її основні функції

1. Філософія - світоглядне знання

Філософія (від грец. phileo - люблю і sophia - мудрість) - це загально-світоглядна теорія. Об'єктом її пізнання є взаємовідношення людини і світу, причому людина і світ розглядаються в своїх найзагальніших (гранично загальних) і найсуттєвіших характеристиках. Предметом філософії є відношення "мислення - буття". Філософія є одночасно і системою знань (тобто впорядкованою і цілісною їх сукупністю), і пошуком розв'язання корінних світоглядних питань, бо вони невичерпні й остаточна відповідь на них ніколи не досягається. На це вказує і саме слово "філософія" - не просто "мудрість" як завершене, "готове" знання, а "любов до мудрості", вічне прагнення до повного розуміння сутності світу і сутності самої людини.

Множинність філософського знання характеризує його як світоглядне знання. Що ж таке світогляд? Світогляд - це сукупність гранично узагальнених поглядів на світ і місце в ньому людини, на відношення людини до навколишньої дійсності й самої себе. Зумовлені цими поглядами життєві позиції людей, їх переконання, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації та ідеали теж включаються до світогляду. Все це не просто знання, а й оцінка людиною світу й самої себе.

Ціннісний характер світоглядного знання зумовлений поєднанням у ньому інтелектуально-розумового компоненти з чуттєво-емоційною. Це вказує на наявність у його змісті постійних спонукань до дій, які й надають його формі характеру життєвої програми, а самому світоглядному знанню рис знання-переконання. Світогляд - це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту й дій, критичного сумніву і свідомої переконаності. Інтегральний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність у ньому різноманітних шарів і рівнів, з-поміж яких, насамперед, вирізняються емоційно-психологічний (світовідчуття) і пізнавально-інтелектуальний (світорозуміння) рівні.

Іноді ще вирізняють такий рівень як, світосприйняття, до якого відносять досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів (сприйнять)1.

Можна сказати, що світогляд - це загалом систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини з її життєвими позиціями, програмами, які сприяють її активним діям. Цим самим світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально-діяльну установки людини.

Всі ці функції світогляд здійснює на різноманітних рівнях щодо ступеня загальності (світогляд особистості, груповий, класовий, національний, а також професійний та ін.) або ступеня історичного розвитку (античний, середньовічний тощо) чи ступеня теоретично! "зрілості" (стихійно-повсякденний, "життєвий", філософсько-теоретичний).

Світогляд не зводиться до сукупності готових, раз і назавжди даних істин (догм). Він перебуває в постійному процесі вдосконалення. Теоретичною підставою для цього є визнання діалектичного взаємозв'язку абсолютної і відносної істин. Наслідками визнання абсолютної істини мають бути впевненість у принциповій можливості пізнання світу, а відносної - постійні сумніви, пошуки, праця над удосконаленням свого світогляду і терпимість у ставленні до інших.

Як форма світогляду філософія відрізняється від інших його типів

- міфології та релігії (докладно див. § 2). Вона має спільні риси з наукою - в одних філософських вченнях вони більше виражені, в інших

- менше. Водночас філософія як особливе явище духовної культури відмінна від спеціальних наук.

Спільною з наукою є її пізнавальна установка (прагнення до пізнання істини), теоретична форма знання. Це виявляється в оперуванні загальними поняттями та категоріями в прагненні довести свої положення, раціональну аргументацію в звертанні, головним чином, до розуму - а не до уяви (як міфологія) і не до віри (як релігія).

Відмінність філософії від спеціальних наук полягає в тому, що кожна з них досліджує якийсь "фрагмент" дійсності, окрему галузь явищ. Філософія ж, як наголошувалось, розглядає найзагальніші питання світорозуміння. її предмет - не окремі явища, а світ загалом (не в розумінні простої суми речей, а в розумінні їх загального зв'язку, загальних законів розвитку).

Кожна окрема наука прагне розглядати свій предмет цілком об'єктивно, таким, яким він є насправді, усуваючи момент суб'єктивності. Філософія ж не тільки не усуває суб'єктивність, а для неї відношення "людина - світ", "суб'єкт - об'єкт" саме є її власною проблемою.

Філософія ставить і намагається розв'язати найзагальніші (а тому й найглибші, найсуттєвіші) питання світорозуміння. Але для їх остаточного розв'язання ніколи не вистачає емпіричного (досвідного) матеріалу. Крім того, філософія виражає не тільки світорозуміння, а й певне світоставлення, вона спрямована не лише на осягнення об'єктивної істини, але й на формування системи цінностей, визначення того, що має для людини життєве значення. Внаслідок цього на змісті, характері філософських поглядів, пошуків і висновків позначаються й особливості різних історичних епох, цивілізацій з їх певними "ментальностями" (способами мислення), специфічними рисами світорозуміння й життєсприйняттям. Оскільки філософія як духовне явище є формою суспільної свідомості, вона несе на собі відбиток історичного і життєвого досвіду, позицій різних національних та соціальних спільнот і груп. На неї впливає сила традицій, вона взаємодіє з різними формами духовного життя.

Сукупність усіх цих обставин зумовлює те, що в філософії можливі принципово різні позиції, різні, зокрема альтернативні, відповіді на корінні питання світогляду, тобто їй властивий плюралізм (множинність) вчень і типів філософствування. Філософське знання за своєю природою діалогічне, воно вимагає повної свободи обговорення питань, вибору позицій. Жодне філософське вчення не повинно претендувати на монопольне володіння істиною і нав'язуватись як загальнообов'язкове.

Важливе питання "Що є істина?" має більш регулятивне значення, бо головним чином спрямовує на обговорення, філософський пошук. У конкретних ситуаціях істина має бути встановлена однозначно. При дослідженні "граничних" питань виявляється нескінченність, невичерпність, багатогранність дійсності. Пізнаючи її, розум людини може впадати в парадокси. Звичайні методи верифікації (перевірка досвідом) на цьому рівні узагальнення не "спрацьовують". Питання залишаються, а відповідей немає. Виникає можливість вибору, відмінність і навіть альтернативність позицій.

В ході історичного розвитку в філософії сформувався ряд її проблем. Це, насамперед, проблема буття, тобто того, що можна висловити про будь-які речі, явища, системи, відношення, процеси лише тому, що вони дійсно існують, наявні в світі. Відповідно, виникла й така галузь філософської думки, як онтологія (вчення про буття взагалі, про суще). Оскільки ж існують різні види буття - природа, людина, суспільство, то, відповідно, виділяються й філософія природи (раніше її називали натурфілософією), філософія людини (філософська антропологія), філософія суспільства (філософська соціологія).

Предметом філософського аналізу стали й різні види, аспекти, ставлення людини до дійсності - практичний, пізнавальний, ціннісний, зокрема естетичний, морально-етичний. Відповідними філософськими розділами є праксеологія (від грец. praxis - діло, діяння), гносеологія (gnosis-знання), аксіологія (axios - цінний, достойний), а також естетика (вчення про прекрасне в житті й у мистецтві, про творчість за законами краси), етика (вчення про моральність).

Всі названі проблеми ґрунтуються навколо центральної, вузлової та світоглядної проблеми - "людина і світ". У цій формулі очевидне певне протистояння: людина - це щось відмінне від зовнішнього світу, який її оточує, і до якого вона в кінцевому підсумку належить. У чому полягає відмінність людини, її суттєва специфіка? Насамперед, в тому, шо їй притаманна свідомість, що вона наділена здатністю до самовизначення, активної, цілеспрямованої діяльності. Вона є не просто річчю серед речей чи істотою серед істот (тварин), а суб'єктом практичної діяльності, пізнання, естетичного освоєння дійсності, морального ставлення, насамперед, до собі подібних. У всьому цьому проявляється духовність людини.

На рівні філософського мислення проблема "людина і світ" виступає як питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії. В марксистській філософській традиції це питання розглядається насамперед в онтолого-гносеологічному плані: що є первинним і що вторинним, похідним? Чи може людина пізнати світ? (див. § 3).

Проте цим питанням проблема "людина і світ" не вичерпується, а альтернативна (антиномія) "матеріалізм - ідеалізм" не має такого абсолютного характеру, який їй іноді приписується. В загально-світоглядному й смисложиттєвому плані не менше значення, ніж онтолого-гносеологічна, має аксіологічна проблема - проблема цінності, сенсу самої людини і всього, що для неї є значущим. І тут зберігаються протилежності між нормами світогляду, які визнають абсолютну цінність людини (й окремої особи) і тими, які такої цінності не визнають або вважають її лише відносною. На відміну від інших антиномій між цими протилежними позиціями компроміс неможливий, їх примирення виключається. Людяність і нелюдяність, гуманізм і антигуманізм, моральність і аморалізм, у найзагальнішому виразі - добро і зло - необхідний однозначний вибір, принцип діалогізму і толерантності не спрацьовує.

1. Філософія - світоглядне знання
2. Виникнення філософії
3. Філософські позиції та проблема методу в філософії
4. Значення та функції філософії
Розділ І. Історія філософії, основні етапи розвитку
Тема 2. філософія Давнього світу
1. Філософія країн Сходу
2. Філософія Давньої Греції
3. Давньоримська філософія
Тема 3. Філософія Середньовіччя і Відродження
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru