Філософія - Щерба С.П. - 3. Первісні творці й носії соціального

В процесі становлення людство не зупинялось у своєму розвитку. В ньому постійно відбувалися зміни як у самій сутності, так і в його організації. На це справляли значний вплив і неоднорідність розподілу на землі ресурсів, і їх різноманітність. В результаті створювались соціальні структури, кожна з яких вміщувала в собі певну кількість різноманітних людей, що й надавало їй певних ознак.

Люди перебували у різних взаємозв'язках і стосунках, що й сприяло освоєнню ними певних видів діяльності. Залежно від їх кількості, специфіки діяльності, приналежності, норм поведінки та ін. формувались різні спільноти (соціальні, кровноспоріднені), які стали згодом суб'єктами соціальної дії та джерелом власного розвитку.

Першою кровноспорідненою формою стала родоплемінна спільнота, яка виникла в епоху палеоліту на основі стадного життя, притаманного людиноподібним предкам. Кожен її член був пов'язаний родинними зв'язками та колективною працею, спільним захистом, спільністю мови, звичаїв та традицій. Рід існував у формі матріархату (пізніше - патріархату), члени якого вважали себе нащадками одного предка, жили разом, відносно відособлено від інших родів, зберігали родове ім'я, дотримувались родових звичаїв, мали спільні вірування й культи. Спільними були й земля, житла, їжа та інше, шо розподілялись між ними порівну.

З появою надлишкових продуктів відбувався розподіл праці. Роди стали об'єднуватись у племена. Виникала нова соціальна спільнота, що становила сукупність родів, пов'язаних між собою родинними стосунками, спільністю території, мови, загальними рисами культури та племінною самосвідомістю.

В племенах виникали ради старійшин, з'являлись вожді, що призвело до централізованого управління суспільними справами. Виникла єдина господарська структура, яка ґрунтувалась на загальному володінні землею. В межах нової спільноти з'явилась первинна форма соціально-економічної організації людей - община. У різних суспільствах вона була різною, в деяких - існує і досі.

Розвиток общинної економіки руйнував міжродові відносини; порушував систему рівномірного розподілу й колективну власність. Загострювались стосунки між родами. З іншого боку - з'являлись між сімейні контакти, елементи кооперації, обміну. Потреби в захисті від набігів чужинців сприяли згуртуванню родів. Виникали загально племінні культи.

Внутрішні протиріччя все більше підривали устої родоплемінних порядків. З'явились великі багато родові племена, а з ними й міжродові та міжплемінні зв'язки (обмін продуктами, шлюби, воєнні союзи тощо). Роди поділилися на внутрівидові групи, общини - на домові господарства й окремі сім'ї. Найбагатші відокремилися від бідних, навіть родичів. Кровноспоріднені зв'язки замінювались сусідськими. На зміну родоплемінній общині з'явилась сусідська.

Відбулося розшарування родоплемінних спільностей, 3 одного боку, вони розпадались на структури меншого масштабу (сім'ї), з іншого - йшов процес їх інтеграції. Все більшого значення набували територіальні спільноти, які дали початок утворенню нових соціальних структур, що охоплювали різні роди й племена.

Найдовговічнішою з них виявилась сім'я, яка виникла одночасно з родом і стала основним "осередком суспільства". Це найменша з кровноспоріднених спільнот, яка в своїй основі вміщує основні елементи соціального життя.

Це - соціально-біологічна група, яка на основі шлюбних зв'язків, кровної спорідненості чи всиновлення регулює стосунки між чоловіком і жінкою, батьками та дітьми. її члени пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою, але можуть бути й подружжями.

Першими формами сім'ї були групова (полігамна) та парна, які формувались в умовах матріархату з метою упорядкування статевих взаємин. є точка зору, що люди з самого початку жили і парними сім'ями. Важливою умовою їх виникнення був звичай екзогамії, який забороняв статеві стосунки у середині свого роду.

Групова й парна сім 7були аморфними й недовговічними. Різниця між ними теж була відносною, оскільки парність все ж перемішувалась з полігамією, допускала дошлюбні й позашлюбні, побутові й ритуальні зв'язки. Парні сім'ї не завжди вели спільне господарство, а подружжя не завжди жили разом. Існували й шлюби з сестрами та вдовами братів.

В епоху пізнього неоліту, в зв'язку з появою сімейної власності, намітився розпад родоплемінних відносин. Парна сім'я уступила місце моногамії (одношлюбній сім'ї). Із роду стала виділятись велика батьківська (патріархальна) сім'я, у якій під владою глави (патріарха) об'єднувалось декілька поколінь його нащадків разом з їх жінками. Багатство сім'ї належало патріарху. Жінка теж попала в залежність від чоловіка. І все ж моногамія мало розповсюджувалась на чоловіків, що має місце й понині в деяких країнах.

З переходом до класового суспільства відбулось розшарування родових відносин, хоча й залишки родової свідомості залишились надовго. В основі сім'ї, крім статевої любові, закріпилась ще й економічна вигода, яка породила великі суперечності. В епоху Середньовіччя це призвело до нового ідеалу (сім'ї як союзу люблячих). Розпочалась боротьба жінок за їх звільнення від домашнього рабства та за юридичну рівність з чоловіками.

В результаті сформувались три основних типи сім'ї:

- традиційна (патріархальна) на чолі з чоловіком, в якій проживало мінімум декілька поколінь, існувала економічна залежність жінки від чоловіка та суворий розподіл обов'язків;

- нетрадиційна сім'я, теж з чоловічим лідерством і розподілом обов'язків між подружжям без достатніх економічних основ;

- егалітарна сім'я, для якої був характерний пропорційний розподіл домашніх обов'язків між подружжям і спільне вирішення сімейних проблем.

У сучасних умовах для сімейно-шлюбних стосунків характерна вибірність партнерів, має місце послаблення стабільності та тривалості шлюбу, розповсюдження нуклеарної сім'ї, яка складалася з одного - двох поколінь, збільшення числа холостяків, незаміжніх жінок та ін.

Руйнація підвалин моногамної сім'ї супроводжувалась зменшенням кількості сімей, створених на взаємному коханні, послаблювалися міцність і тривкість сім'ї, від чого страждала частина партнерів та діти.

В поліпшенні цієї ситуації важливу роль могли відіграти почуття взаємної поваги, підвищення рівня культури людських взаємин, розвиток моральності, гуманізму та обов'язку. А ще - підвищення благополуччя народу, поліпшення його побутових умов тощо.

Нині відбувається відмирання старого типу моногамної сім'ї та виникнення нового її типу, в якому на перший план виходять духовні, моральні та психологічні аспекти.

Основними функціями сім'ї стали: репродуктивна, що пов'язана з відтворенням населення; виховна, пов'язана з любов'ю батьків, з сімейним оточенням, душевним теплом, завдяки чому дитина набуває якостей особи; господарсько-побутова, пов'язана із забезпеченням матеріального добробуту сім'ї; рекреативна, пов'язана із забезпеченням нових поколінь фізичними, психічними та духовними силами.

Щодо етнокультурних спільнот, то для їх пояснення часто вживається термін "етнос". Людей, що належать до будь-якого з них, об'єднує етнічна самосвідомість, яка передбачає спільність їх походження, місце проживання, господарсько-економічного життя та культури, хоча й кожна з цих ознак перебуває в динаміці й не є обов'язковою.

Зміцненню етносів сприяє і їх історія, традиції, що зберігаються в соціальній пам'яті.

В історичному аналізі етносу виділяють його етногенетичну й етносоціальну сторони. Перша дозволяє усвідомити його походження, приналежність людей, історичну пам'ять, що передається з покоління в покоління, внаслідок чого виникає історична наступність, яка визначає цілісність етносу. Останній об'єднує в собі генетично різнорідні сім'ї, роди й племена, постійно поповнюється за рахунок міжетнічних шлюбів та асиміляції прибульців з інших етносів. Тому етнічна спільність ґрунтується не на "крові", а на існуючих уявленнях людей.

Виникнення й зникнення етносів пов'язані з соціально-економічними та політичними процесами в суспільстві.

Існують і субетноси, які можуть створювати міжетнічні спільноти, наприклад, слов'янський та ін. Умови їх життя постійно породжують різні зв'язки, які об'єднують людей за політичними, економічними та іншими ознаками. В результаті над етногенетичними спільнотами надбудовуються етносоціальні, в яких об'єднуючу роль виконували держава та інші фактори.

Найдавнішим типом таких спільнот були племінні общини. З появою аграрно-ремісничої економіки, міст, князівств та держав сформувались етносоціальні спільноти, що проживали на одній території. Серед них і така як народність, яка сформувалась на основі рабовласницького й феодального способів виробництва, була територіальна, мовна, певною мірою господарська єдність, з наявністю спільних рис культури й характеру, етнічним самоусвідомленням та ін. Поява держави спряла її зміцненню, хоча й у процесі розвитку вони не завжди співпадали територіально і мовно.

В період подолання феодальної роздрібненості, побудови індустріального суспільства та розвитку освіти сформувався новий тип етносоціальних спільностей - нації. Останні, як правило, об'єднали в собі по кілька етносів і людей різного етнічного походження. Об'єднавчу функцію, в одних умовах, виконала держава, в інших - релігія, культурна інтеграція та інші фактори. В усіх випадках умовою її існування було створення власної культури, носієм якої була і є нація.

Найважливішою ознакою національної приналежності виступає мова, яка відкриває доступ до культури, цінностей, різних установок, ідеалів, норм мислення й поведінки. Слід наголосити, що соціальна спільність може стати нацією лише тоді, коли люди усвідомлять себе як єдине етнонаціональне утворення. Без такого усвідомлення нація не може існувати.

Національна самосвідомість народжувалась у співставленні з іншими, а культура, мова, інші фактори давали необхідний матеріал для такого порівняння й знаходження спільного та відмінного між ними.

На побутовому рівні образ нації втілювався в етнокультурному стереотипі, в узагальнених уявленнях, які характеризували певний народ, формували нормативи поведінки людей.

Національний характер формувався самим життям та культурою народу, відображався в етнокультурному стереотипі. Його сутністю було формування особистісних психічних та моральних якостей, що характеризували представника певної нації, хоча й кожен відрізняється від іншого.

Він втілювався в соціокультурній уявності народу, був колективним духовним настроєм та обумовлював націю і проявлявся в ній. Ці глибинні установки колективної свідомості називають ментальністю чи менталітетом. Він є формою вираження духовності народи, виявляє себе в зразках мислення та поведінки, в ціннісних орієнтаціях і досягненнях культури.

Проблеми нації, національне питання були й залишаються складними, важливими й вічно актуальними. їх вирішення можливі лише на шляху демократії та гуманізму, забезпечення рівноправності націй, права на самовизначення, включаючи територіальне відділення та задоволення національно-культурних потреб. Важливу роль у цьому процесі відіграє й належний життєвий рівень народів та ін.

Нині крім розглянутих груп (об'єднань) виділяють ще й територіальні, етнічні, демографічні та ін. За розмірами - мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); за соціальним статусом - формальні, неформальні, умовні та ін.

Серед соціальних труп (спільнот) виокремлюють: кровноспоріднені; етнокультурні; соціально-економічні, а ще за ступенем упорядкованості й організованості та ін.

4. Соціальна структура суспільства
Тема 22. Політична сфера суспільства
1. Політика, держава, право, їх філософські аспекти
2. Сутність і функції держави, її історичні типи
3. Державний устрій, форми правління та політичний режим
4. Політична система суспільства
Тема 23. Духовна сфера суспільства
1. Духовне, його місце і роль ужитті
2. Структура суспільної свідомості
3. Форми суспільної свідомості
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru