Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. -
8.4. Проблеми функціонування та особливості регулювання банківської системи

Розглядаючи банківську систему Японії, не можна охарактеризувати її як зразкову. У реальній практиці в країні існує так званий "тіньовий ринок" кредитів (практика видачі кредитів "за телефонним дзвінком", без належного економічного обґрунтування), що впливає на ефективність розподілу кредитних засобів у масштабах усієї економіки в цілому. Висока схильність населення до заощаджень і, як наслідок, висока частка непрямого фінансування підприємств (через банки) звужує можливості прямого кредитування (через ринок акцій). Можна також додати, що фізичні особи, які володіють акціями, (на відміну від юридичних осіб, які практикують "перехресне" володіння акціями) обмежені у своїх правах як власників підприємств.

Це незначні проблеми, які фактично спостерігаються в багатьох банківських системах. Однак основні проблеми японської банківської системи лежать, в іншій площині - структурній, яка пов'язана зі співвідношенням між різними елементами економічного механізму. Саме на рішення таких проблем спрямована реформа японського банківництва, що намагається сьогодні здійснити країна.

Необхідно згадати про Азійську кризу, що розпочалася в 1990році, коли спекулятивні операції з цінними паперами та нерухомістю виявилися більш прибутковими, ніж вкладення в реальний сектор економіки. Так, інтегральний показник вартості цінних паперів "Ніккей" знизився одномоментно на 10 тисяч пунктів. Вартість землі, що постійно зростала у повоєнні роки, почала стрімко спадати. У результаті цього в японських банках відразу з'явилася левова частка неповернених кредитів, яку можна порівняти з їх п'ятирічним сукупним прибутком. Так виникли проблемні борги, з якими японська влада бориться останні два десятиліття. У 1997-1998 роках, коли фінансова криза охопила Південно-Східну Азію, японські банки зазнали серйозних втрат на валютних курсах.

Наслідком були як банкрутства, так і великі банківські злиття. Наприклад, жертвами проблемних боргів стали такі фінансові організації, як "Банк довгострокового кредитування", банк "Хоккайдо такусеку", компанія цінних паперів "Яматі секен", лізингова фірма "Джапан лізинг". Усі вони мали довгу історію і входили до списків найбільших інститутів Японії у своїх категоріях. Водночас утворився ряд так званих мегабанків, таких, наприклад, як Bank of Tokyo, що традиційно спеціалізувався на обслуговуванні валютних та інших зовнішньоекономічних угод, злився з одним із найбільших приватних банків країни Mitsubishi. На сьогодні банк Mitsubishi Tokyo Financial Group займає 14 позицію найбільших банків світу за результатами діяльності 2006 року, а такий банк, як Mizuho укрупнився і займає З місце в даному рейтингу1.

Влада країни в 1998 році прийняла ряд законів про банківське оздоровлення, а також виділила значні кошти. Зокрема, був підвищений рівень незалежності Банку Японії. Практичним вирішенням питань реформи зайнялася спеціально створена Комісія з реструктуризації фінансової системи. Для викупу проблемних боргів була заснована Корпорація з проблемних кредитів. Законодавство заклало основи для тимчасової націоналізації проблемних банків. Такі заходи, наприклад, довелося застосувати до таких інститутів, як Банк довгострокового кредитування, Кредитний банк Японії. Під державний контроль були переведені і менші банки. Деякі банки були продані іноземним фінансовим організаціям.

Нарешті, була заснована Корпорація зі страхування депозитів, якій держава виділила відповідні фонди. Виникнення даної установи було викликане тим, що існуюча система страхування виявилася практично бездіяльною.

Незважаючи на певні проблеми, що виникли в банківській сфері в 90-ті роки, реальна економіка країни продовжує ефективно функціонувати. Так, автомобільна й електронна промисловість країни, як і раніше, працюють із високою ефективністю і мають сильну конкурентоздатність на світових ринках. Певною мірою проблемні борги ускладнили процес кредитування промислових підприємств, але необхідно також враховувати, що реформа поширюється не тільки на банківський сектор, але і на інші фінансові сфери життя країни.

Держава і Банк Японії регулюють діяльність банків через ліцензії, встановлення мінімального розміру капіталу, стандарти офісної мережі, обмеження на периферійний бізнес, через обов'язок дотримуватися визначених фінансових показників, а також правил ведення бухгалтерського обліку.

Оподатковування спрямоване на стимулювання індивідуальних заощаджень в банках. З цією метою на ряд депозитних внесків розповсюджується система податкових пільг, а з доходів, одержаних фізичними особами у вигляді банківських відсотків, стягується прибутковий податок за заниженою ставкою.

Система страхування банківських вкладів у Японії створена ще в 1971 році. Але, довівши свою нежиттєздатність, у 1998 році була створена інша Корпорація зі значною часткою державних коштів. Страхування здійснює Корпорація зі страхування депозитів, капітал якої складається з внесків уряду, Банку Японії і часток кредитних інститутів. Система страхування депозитів покриває звичайні депозити практично в усіх видах банків, кредитних асоціаціях і кооперативах. Виплати страхових сум здійснюються після виникнення страхових випадків, наприклад, припинення дії ліцензії банку, або його банкрутство. Грошовий ринок (попит та пропозиція грошей) регулюється Банком Японії в основному через облікову ставку. Останнім часом банк проводить політику "дешевих грошей", тобто ставка практично дорівнює нулю.

До 1962 року торги по банкнотах, цінних паперах і векселях між Банком Японії і комерційними банками проводилися "один на один" кілька разів на рік. Але з середини 60-х років торги стали носити ринковий характер. З початку 70-х років для короткострокового регулювання ринку готівки поширення одержали тримісячні векселі, а для довгострокового - облігації Банку Японії. З 1978 року стали проводитися аукціони з використанням облігацій. Резервні вимоги до банків (зобов'язання зберігати деяку суму грошей на рахунках Банку Японії), відповідно до закону, стали застосовувати з 1957 року.

Влада Японії практикує так зване "віконне керівництво", що припускає неформальні домовленості з банками. В історії японської банківської системи практикувалися також інші методи регулювання, наприклад, обмеження за позичками для міських банків, тобто Банк Японії обмежував видачу їм готівки на пільгових умовах.

Відсотки за депозитами і кредитами до Другої світової війни в країні регулювалися самими банками через міжбанківські угоди. Однак з прийняттям антимонопольного закону 1947 року влада цю практику віднесла до категорії "незаконної". Надалі банківські асоціації починали спроби регулювання ставок, але основним регулятором виступав Банк Японії і Міністерство фінансів, що діяли відповідно до прийнятого Закону "Про банківські ставки", що дозволяв установлювати граничну норму відсотку. Однак не усі ставки підпадали під чинність даного закону. Регулювалися в основному ставки короткострокових кредитів великого розміру, ставки кредитування малого бізнесу і сільського господарства. Ставки за довгостроковими кредитами, трастові ставки і т.п. регулюванню не піддягали. Лише з 1973 року стали застосовуватися фіксовані або змішані ставки на житлові кредити. Особливий закон регулює усі операції, що пов'язані з поштовими заощадженнями. Грошовий ринок, ставки на якому не регулюються, традиційно містить у собі ринок онкольних (короткострокових) міжбанківських кредитів. Термін їхньої дії від 12 годин до семи днів, але в .деяких випадках він може автоматично продовжуватися. На ринку облікових векселів обертаються комерційні папери, а також папери першокласних позичальників або фінансових інститутів. Низка ставок за векселями регулюється дилерами банківського ринку. Існує також ринок "ген сакі", на якому обертаються облігації державних і муніципальних організацій, найбільших корпорацій, а також дебентури. Термін їхньої дії від 1 до 6 місяців. На вільному ринку використовуються також оборотні депозитні сертифікати.

Уся банківська система Японії, незважаючи на ряд органічно властивих їй негативних моментів, є ефективним акумулятором - постачальником приватних і державних фондів фінансових ресурсів японської промисловості.

8.5. Особливості міжнародної експансії комерційних банків
Завдання і запитання для самоконтролю
Розділ 9. Банківська система Італії
9.1. Історичні аспекти розвитку банківської системи
9.2. Перший рівень банківської системи
9.3. Діяльність універсальних комерційних банків та банківська криза 90-х років
9.4. Функціонування спеціалізованих банків
9.5. Особливості банківського нагляду в Італії у контексті інтеграції банківських систем країн Європейського Союзу
Завдання і запитання для самоконтролю
ЧАСТИНА III. БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН