Філософія історії - Бойченко І.В. - 1.4.3. Філософський історичний світогляд: загальна характеристика змісту і структури

Поняття "філософський історичний світогляд" і "теоретична система історичних знань" справді досить близькі за змістом. Але аж ніяк не тотожні. Для того щоб виявити відмінності між ними, необхідно насамперед з'ясувати своєрідність світоглядних історичних знань щодо теоретичних історичних знань. Філософський світогляд не є лише пасивним світоспогляданням історичних реалій; він — форма активних пошуків особою самої себе, свого покликання в історичному світі інших людей, основа реалізації нею знайденого покликання. Будучи "наймолодшою" з трьох основних форм світоглядного осягнення історії, породженням суспільства, розвинутішого за ті, що породили відповідно міфологічне та релігійне історичне світоспоглядання, філософський світогляд відзначається структурною розгалуженістю і неабияким багатством змісту. Філософський історичний світогляд

— явище надто складне і багатовимірне. Тому неодновимірною, багато-площинною є і його структура. Елементи цієї структури можуть виокремлюватися й відповідним чином групуватися в різні субструк-тури (підструктури) за відмітними критеріями і навіть у багатьох комбінаціях — залежно від змістових особливостей того чи того різновиду філософського історичного світогляду.

1.4.3.1. Два основні різновиди філософського історичного світогляду: наукоцентричний і наукобіжний

Серед різновидів філософського історичного світогляду особливе значення мають два. Перший з них взірцем автентичного розуміння історичного процесу вважає науку, тому отримав назву сцієнтистського чи саєнтистського, або ще наукоцентричного філософського історичного світогляду. В Європі формування, утвердження та поширення подібного світогляду почалося десь із середини XIX ст. і пов'язане насамперед з іменами Огюста Конта, Герберта Спенсера, Карла Маркса та Фрідріха Енгельса.

Другий різновид філософського історичного світогляду, навпаки, пов'язаний з визнанням науки як суто інструментального засобу, а не пізнавального взірця* тим більше, на терені "наук про дух", тобто суспільствознавчих, зокрема історичних галузей знань. З позицій цього різновиду філософського світогляду, який називають антисцієптистським, антисайетистським, тобто, за своєю суттю наукобіжним, наука взагалі не спроможна на автентичне осягнення історії, оскільки пізнавальними логіко-розсудковими засобами науки не фіксується якраз те, що становить саме самобутність історії у порівнянні з природою. Набагато продуктивнішими засобами справді автентичного осягнення історичної дійсності такий підхід визнає ті, що принципово відрізняються від історії як науки або ж і прямо протистоять їй — філософське, релігійне, міфологічне, художнє й тому подібні форми духовно-практичного освоєння історичної реальності.

Неправомірно, звичайно, віддавати беззаперечну перевагу якомусь одному з цих двох різновидів філософського світогляду як єдино й виключно правильному способу розуміння історичних явищ, недооцінюючи, а то й взагалі відкидаючи, інший різновид як хибний. Набагато продуктивнішим є підхід, за якого наукоцентричний і наукобіжний філософський світогляд розглядаються не як взаємовиключні, а ЯК взаємодоповнюючі один одного засоби духовно-практичного освоєння, відтворення й осмислення історичної дійсності, які лише сукупно спроможні на адекватне відображення реалій історії в усій їх багатошаровості та розмаїтті. Наукоцентричне світоглядне тлумачення історичного поступу краще фіксує й пояснює характеристики темпо-рального руху людства, які є для останнього спільними чи, принаймні, аналогічними або ж подібними до відповідних ознак історичного розвитку природи. Крім того, це тлумачення є, зазвичай, не стільки людиноцентричним, скільки суспільствоцентричним, воно сфокусоване частіше на соціальну систему, а не на людську особистість.

Наукобіжне ж осягнення історії виступає комплементарним, таким, що органічно доповнює наукоцентричне. Воно зосереджене переважно на специфічних (саме і тільки притаманних людській історії, відмітних від історичного розвитку природи) особливостях, пріоритетним вважає з'ясування людиноцентричності історичного процесу, його ціннісних, духовних, смисложиттєвих основ, чинників і цілей.

Як дві сторони одного філософського світогляду філософське наукоцентричне й наукобіжне трактування історичної дійсності мають і спільні риси, і специфічні ознаки. Спільними для них є, як правило, загальні характеристики структури. А от конкретніші характеристики структури і смислове "наповнення" кожного з двох різновидів філософського світоглядного розуміння суспільних змін у більшості випадків модифікуються й подекуди досить істотно. Скажімо, обидва різновиди світоглядно-філософського бачення історії у підструк-турі, представленій основними рівнями світовідношення — світовідчуттям, світосприйняттям і світорозумінням — саме останньому надають визначальну роль. Однак за змістом наукоцентричне й наукобіжне світорозуміння відрізняються, й чималою мірою.