Філософія історії - Бойченко І.В. - 4.2.2.13. Цивілізація як вища стадія розвитку культурно-історичного типу

Друга фаза в розвитку того чи іншого культурно-історичного типу і, особливо, третя, цивілізаційна, за Данилевським, є відносно коротким періодом існування, тоді як перша, етнографічна, є вельми тривалою. "Якщо період цивілізації, — зазначав мислитель, — буває відносно таки коротким (400—600 років. — І.Б.), то зате попередній щодо нього час — і особливо стародавній, або етнографічний, період, який розпочинається з самого моменту виокремлення культурно-історичного племені із споріднених з ним племен — буває надзвичайно тривалим. У цей ось довгий підготовчий період, що вимірюється тисячоліттями, накопичується запас сил для майбутньої свідомої діяльності, закладаються ті особливості у будові розуму, почуття та волі, котрі становлять всю оригінальність племені, накладають на нього відбиток особливого типу загальнолюдського розвитку і дають йому здатність до самобутньої діяльності"42. Ці особливості виявляються, як вважав Данилевський, зокрема, у мові, міфічному світогляді, епічних переказах, в основних формах побуту, ставленні до природи та інших людей і спільнот.

4.2.2.12. Державна фаза існування культурно-історичного типу

Державну, наступну за етнографічною, фазу Данилевський характеризує як проміжну між етнографічною, коли неусвідомлено накопичується матеріал і закладаються інші основи майбутньої діяльності етносу як творця історичного процесу, та особливо інтенсивною, цивілізаційною фазою, коли ці запаси витрачаються на розбудову цивілізації. У цей, що опосередковує означені дві фази, проміжок часу "народи готують місце для своєї діяльності, будують державу і убезпечують свою політичну незалежність, без котрої, як ми бачили, цивілізація ні розвинутися, ні зміцнитися не може. Перехід як із етнографічного стану в державний, так і з державного в цивілізаційний, або культурний, зумовлюється поштовхом чи рядом поштовхів зовнішніх подій, що збуджують і підтримують діяльність народу в певному напрямі"43.

4.2.2.13. Цивілізація як вища стадія розвитку культурно-історичного типу

Третьою, вищою стадією розвитку, кожного культурно-історичного типу, який здійснює повний цикл свого існування, є, за Данилевським, цивілізація. Визнаючи всю суперечливість цивілізації, він розглядає її все ж як фазу позитивну. Це відносно короткий (від 400 до 600 років — для різних культурно-історичних типів цей термін може варіюватися в означених межах) період, на якому відбувається цвітіння та плодоносіння того своєрідного "рослинного організму", яким є, за Данилевським, будь-який культурно-історичний тип. Саме на стадії цивілізації реалізуються всі творчі здатності та потенції, які роблять певний народ неповторним і завдяки яким він може відігравати роль суб'єкта певної історичної культури. Тільки побудувавши цивілізацію і виявивши у її рамках своє унікальне історичне покликання, цей народ стає вічним супутником і учасником всесвітньо-історичного процесу, робить свій невмирущий внесок у скарбницю світової культури. Цивілізація, отже, — це період визрівання плодів і збирання урожаю певної культури — щедра осінь останньої. Але, з іншого боку, — це вже осінь локального культурно-історичного типу, період, хай і творчого та вельми продуктивного, виснаження, витрати творчих сил. Причому виснаження, як гадав Данилевський, незворотного.

"Під періодом цивілізації, — писав він, — розумію я час, протягом котрого народи, що становлять тип, вийшовши з несвідомої суто етнографічної форми побуту (що, властиво, мало б відповідати так званій стародавній історії), створивши, зміцнивши і убезпечивши своє зовнішнє існування як самобутні політичні одиниці (що, власне, становить зміст будь-якої середньої історії), виявляють переважно свою духовну діяльність в усіх тих напрямках, для котрих є запорука у їхній духовній природі не лише щодо науки та мистецтва, а й щодо практичного здійснення своїх ідеалів правди, свободи, суспільного благоустрою і особистого добробуту"44. Це те, що зумовлює неоціненну роль і високе місце цивілізації у життєвому циклі кожного повноцінного культурно-історичного типу. Однак, надзвичайно високо оцінюючи цивілізаційну фазу розвитку певної історичної культури, М.Я. Данилевський далекий водночас від того, щоб ідеалізувати цю фазу. Мислитель розглядає її досить безсторонньо, в усій її амбівалентності. Він наголошує, що цивілізація — період не тільки реалізації творчих, передусім духовних здібностей, здатностей і можливостей народу чи народів певного культурно-історичного типу. Разом з тим це і період повного та безповоротного спустошення цих народів як суб'єктів історичного творення. "Якщо етнографічний період, — констатує історик, — є часом збирання, часом заготовки запасу для майбутньої діяльності, то період цивілізації є часом розтрати — розтрати корисної, благотворної, такої, що становить мету самого збирання, але все ж розтрати; і яким би не був багатим запас сил, він не може нарешті не збідніти й не виснажитись — тим більше, що під час збудженої діяльності, яка породжує цивілізацію й породжується нею, життя збігає швидко. Кожна особливість у напрямку, утвореному протягом етнографічного періоду, виявляючись у період цивілізації, має неодмінно сягнути своєї межі, за яку йти вже не можна, або принаймні такої, звідки подальший поступальний рух стає вже повільним, і обмежується лише частковими здобутками та вдосконаленнями"45.

З виснаженням же творчого й енергетичного потенціалу на фазі цивілізації народи (народ) певного культурно-історичного типу, на думку Данилевського, або ж самозаспокоюються й дряхліють в апатії самозадоволення, вважаючи заповіти старовини вічним ідеалом на майбутнє, або ж впадають в апатію відчаю, доходячи до нерозв'язних, з їх погляду, антиномій, які свідчать або ж про однобічність самого ідеалу, або ж про те, що його здійснення пішло хибним шляхом через несприятливі зовнішні обставини. Внаслідок усіх цих процесів певний культурно-історичний тип поступається роллю лідера спільноти подібних історичних макроіндивідів іншому, молодшому, творчо й енергетично наснаженішому культурно-історичному типові.

4.2.2.14. Замкненість культурно-історичних типів
4.2.2.15. Спадкоємні культурно-історичні типи
4.2.2.16. Способи культурно-історичної спадкоємності
4.2.2.17. Історичний прогрес: версія Данилевського
4.2.2.18. Культурно-історична діяльність; основні розряди
4.2.2.19. Класифікація культурно-історичних типів
4.2.2.20. Панславізм Данилевського
4.2.2.21. Продуктивність мультицивілізаційного підходу Данилевського
4.2.3. Нелінійне тлумачення історичного процесу в морфології історії Освальда Шпенглера
4.2.3.1. Основна праця Шпенглера
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru