Філософія освіти - Базалук О.О. - 3. Філософсько-педагогічні погляди Сократа, Платона, Аристотеля та Демокріта

2. В часи античності великого значення в освітньому процесі надавалося вихованню. Розглядаючи виховання як своєрідний факт людського буття, певним чином визначалася сутність людини, що полягала в здатності виховуватися самій і виховувати інших.

У Стародавній Греції, яка складалася з невеликих рабовласницьких держав-міст, найбільш оригінальними системами виховання були Спартанська та Афінська.

Спарта займала південно-східну частину півострова Пелопоннесу, де життя населення носило замкнутий характер. Єдиним ділом громадян Спарти була війна, для якої навчали з дитинства. Хирлявих дітей після огляду старійшинами філи умертвляли; ростити дозволялося тільки тих, котрі були визнані здоровими. До 20-тирічного віку всіх хлопців виховували в одній великій школі; метою виховання було зробити їх відважними, нечутливими до болю й дисциплінованими. Єдина мета була -продукувати добрих вояків, до останку відданих державі; культурної чи наукової освіти не визнавали.

Становище жінок у Спарті було своєрідне. Вони жили не ізольовано, як шановні жінки у Греції. Дівчата проходили таке саме фізичне тренування, як і хлопці; ще дивніше те, що дівчата вправлялися в гімнастиці разом з хлопцями.

Афінська система виховання залишила слід в історії філософії освіти як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними завданнями якої були духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість. Саме в Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особистості як мети виховання. В афінських містах тривалий час існувала традиція, за якою найзаслуженіша людина удостоювалась посади гімнасіарха - керівника школи для дітей вільних громадян. В

Афінах значного рівня розвитку досягли архітектура, математика, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, філософські науки.

Афінська система виховання, як і спартанська, здійснювалася в інтересах рабовласників, але була різноманітною.

3. Філософсько-педагогічні погляди Сократа, Платона, Аристотеля та Демокріта

3. Відомий античний філософ Сократ (470-399 рр. до н.е.) підкреслював значну роль знання у науці, пізнання людиною самої себе у світі, і вважав це одним із засобів вирішення різних життєвих задач. Тому одним з критеріїв основного розвитку людини філософ вважав якісну характеристику знання. Він заперечував пізнання світу та природи через їх недоступність людському розуму. Намагався довести, що люди повинні пізнавати самих себе і вдосконалювати свою мораль. На його думку це і є метою виховання. Сократ вів бесіди з питань моралі на площах, змушував своїх слухачів шляхом запитань і відповідей знаходити "істину", сам при цьому не пропонував готових положень й висновків. Такий стиль ведення бесід зі слухачами став називатись сократівським, а з часом - евристичним.

Платон (427 - 348 рр. до н. е.) - давньогрецький філософ, засновник академії в Афінах (власної філософської школи), що проіснувала не одне століття. У працях "Держава", "Закон" накреслив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласницькій державі. Для нього освіта - це сходження душі до ідеї Блага. Процес "пригадування" та уявлення - це основа навчання за Платоном, хоча методу діалектики у навчанні він відводить також важливу роль.

Жінок, на думку Платона слід виховувати так само як і спартанських. Рабів філософ рекомендував не ніжити, карати за найменшу провину, обмежувати в спілкуванні між собою. Він вважав, що для дітей рабів фізичне виховання не потрібне.

Демокріт (460 - 370 рр. до н.е.) у своїх працях багато уваги приділяв проблемам виховання. Він відстоював принципи природовідповідності, гармонійного розвитку людини; важливим вважав трудове виховання дітей та молоді, використання вправ у вихованні моральної поведінки. Мета виховання за Демокрітом, - підготувати молодь до реального життя на землі. Основне - оволодівати знаннями про природу.

В античному ідеалі людина - це мікрокосм що відтворює порядок у Всесвіті.

Арістотель (384-322 рр. до н.е.) - один із видатних філософів Стародавньої Греції. У 367р. до н. е. у сімнадцятирічному віці став слухачем "Академії" Платона, у якій пробув двадцять років. Арістотель вважав себе учнем Платона, разом з тим був самостійним філософом, що критикував учення вчителя, (йому належить вислів "Платон мені друг, але істина дорожча"). Певний час виховував Александра Македонського, згодом заснував в Афінах власну філософську школу - Лікей. Він вибудовує цілу теорію науки, виділяючи споглядальну та теоретичну, і приділяє значну увагу чуттєвому знанню. Вважав, що розум людини є безсмертним і зрештою зливається із всесвітнім розумом. Стверджував, що справа добропорядної людини - чинити добре і прекрасне в моральному сенсі.

4. Християнство та інститут освіти в епоху Середніх віків
5. Розвиток філософії освіти в епоху Відродження і Нового часу
6. Історична ретроспектива філософії освіти ХІХ ст
ТЕМА 3. Національні аспекти філософії освіти в Україні
1. Історія розвитку філософії освіти в Україні
2. Філософія освіти Григорія Сковороди
3. Освіта в Україні і світі (сучасні реалії)
4. Концептуальні засади філософії освіти в Україні та їх впровадження в педагогічну практику
5. Законодавчо-нормативне забезпечення освітянської галузі в Україні
МОДУЛЬ ІІ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru