Землеробство - Гудзь В.П. - Система удобрення культур

У сівозмінах на зрошуваних землях рекомендується застосовувати диференційовані системи обробітку ґрунту, в яких поєднують протягом ротації оранку з без-полицевим обробітком на різну глибину, щілювання або ґрунтопоглиблення важких за гранулометричним складом ґрунтів та пряму сівбу культур проміжних посівів. За таких систем обробітку ґрунту зменшуються затрати сукупної енергії, порівняно із системою різноглибинної оранки, на 500-600 Мдж, а витрати пального - на 5-6 кг на один гектар сівозмінної площі.

Овочеві, кормові культури та цукрові буряки на зрошуваних землях за ретельного післязбирального подрібнення рослинних решток слабо реагують на спосіб обробітку ґрунту. Тому перевага полицевій звичайній або ярусній оранці надається за необхідності заробки в ґрунт органічних і сидеральних добрив, а також соломи в більш глибокі частини орного шару. За умов внесення цих добрив під попередні культури найбільш раціональний під овочеві і буряки глибокий безполицевий обробіток ґрунту. При засміченні полів коренепаростковими бур'янами після збирання озимої пшениці проводиться пошаровий обробіток за типом напівпарового.

Рекомендовані для впровадження ґрунтозахисні сівозміни на зрошуваних схилах крутістю понад 3° повинні займати близько 10% зрошуваних земель. Щорічні втрати ґрунту зі зрошуваних схилів при поливах, сніготаненні і зливових опадах у літній період досягають 13-15 т/га, що значно перевищує допустимі межі.

У ґрунтозахисних сівозмінах рекомендується застосовувати безполицевий обробіток знаряддями плоскорізного, чизельного типу, пряму сівбу проміжних культур і щілювання посівів багаторічних трав у період вегетації перед поливом, а також щілювання зябу перед входом у зиму з метою забезпечення вбирання талих вод. Така система обробітку призводить до збільшення енергетичних і експлуатаційних затрат на 3-5%, проте забезпечує значний екологічний ефект, знижуючи стік води і змив ґрунту в 2-3 рази порівняно з оранкою. Додаткові затрати на протиерозійний обробіток оку-повуються приростом врожаю в 7-10 ц зернових одиниць на 1 га сівозмінної площі.

Система удобрення культур

Гній у сівозмінах Степу слід вносити на полях чорного та зайнятого парів, під кукурудзу на силос, яка є попередником озимої пшениці, а в бурякосіючих районах - і під цукрові буряки. Розкидають його так, щоб поживні речовини використовували три-пять культур із розрахунку на 1 га сівозмінної площі 8-10 т.

За реакцією на внесення мінеральних добрив у оптимальних співвідношеннях і нормах основні польові культури розміщують у такій послідовності: озима пшениця, ячмінь, овес, просо (прирости врожаю становить 7-12 ц/га), кукурудза (6-8 ц/га), горох (2-4 ц/га). Достатню кількість мінеральних добрив для допосівного внесення слід забезпечити під соняшник і цукрові буряки.

Найвищі урожаї озимої пшениці одержують у разі сумісного застосування в сівозміні органічних і мінеральних добрив. Гній в умовах недостатнього зволоження вносять переважно в чорні та зайняті пари, під просапні (кукурудза на силос), де озима пшениця використовує його післядію. Оптимальна доза гною під озиму пшеницю по чорних і зайнятих парах становить 30-35 т/га. При розміщенні озимої пшениці після кукурудзи на силос гній краще вносити під попередник у дозі 35-40 т/га. Приріст урожаю зерна пшениці при цьому дещо знижується, проте врожай силосної маси кукурудзи зростає. При збільшенні дози гною на 20-40 т/га абсолютні прирости врожаю зростають, а відносні (на 1 т гною) - зменшуються. Через обмежене виробництво органічних добрив під озиму пшеницю гній у дозі понад 40 т/га вносити не доцільно.

Перехід на інтенсивну технологію вирощування озимої пшениці потребує прогресивних способів застосування мінеральних добрив. Так, локальне внесення фосфорно-калійних або різних комплексних добрив (РКД) на глибину 10-12 см у допосівний період і азотних навесні забезпечує рослини елементами живлення протягом усього періоду вегетації при меншій їх втраті порівняно з розкидним способом.

Локальне внесення добрив доцільно поєднувати із стартовим добривом у рядки при сівбі у розрахунку по 20 кг/га Р₂О₅. Для стартового удобрення доцільно використовувати комплексні добрива.

Як правило, азотних добрив за інтенсивної технології вирощування озимої пшениці в допосівний період не вносять, оскільки надмірне азотне живлення призводить до переростання рослин, поганого їх загартовування та незадовільної перезимівлі. Саме тому основну кількість азотних добрив тут вносять під час підживлення посівів навесні.

Встановлено, що внесення 60 кг/га азоту у два строки (навесні по тало-мерзлому ґрунту й у фазу виходу в трубку) забезпечує додатковий приріст врожаю зерна до 4 ц/га порівняно з разовим внесенням азоту в допосівний період у дозі 120 кг/га. Так, для забезпечення врожаю зерна озимої пшениці 50-60 ц/га і при середній забезпеченості ґрунту фосфором потрібно внести 70-90 кг/га Р₂О₅.

Дозу фосфорних та калійних добрив коригують залежно від вмісту рухомих їх форм у ґрунті. Ці добрива краще вносити під основний обробіток ґрунту. Ефективним є застосування рядкового добрива в дозі 10-20 кг/га Р₂О₅. На чорноземах звичайних доза калійних добрив становить 40-60 кг/га К₂О. На південних чорноземах і каштанових ґрунтах калійні добрива застосовувати не доцільно.

За вмістом в орному шарі понад 25 мг мінерального азоту на 1 кг ґрунту вносити азотні добрива перед сівбою озимої пшениці не слід. При менших запасах необхідно застосовувати під допосівну культивацію в районах достатнього зволоження 20-30, а недостатнього - до 50% загальної розрахункової дози азотних добрив.

Під озиму пшеницю на чорноземах звичайних середньо- і малогумусних північного Степу після чорного пару вносять М_30-60Р₆₀К₃₀, після зайнятого - М_60-90Р₆₀_₉₀К₃₀, після зернобобових - М₆₀Р_60-90 К₃₀. На чорноземах південних, темно-каштанових і каштанових солонцюватих ґрунтах південного Степу після чорного пару - М₆₀Р_45-60, після зайнятого пару - М₉₀Р_45-60.

Внесення під кукурудзу 20 т/га гною підвищує врожайність зерна на 2,5-5 ц/га. Враховуючи, що кукурудза досить ефективно використовує добрива, внесені під попередні культури сівозміни її можна вирощувати після озимої пшениці, розміщеної по угноєному пару. Під кукурудзу доцільно застосовувати сирий пташиний послід у нормі 7,5-10 т/га, який за ефективністю в цій зоні дорівнює 20 т/га напівперепрілому гною.

Позитивна дія гною істотно зростає в напрямку з півдня на північ зони. Збільшення дози гною до 60 т/га при дефіциті продуктивної вологи в ґрунті не сприяє зростанню врожаю порівняно з внесенням 40 т/га.

У несприятливі за зволоженням роки внесення мінеральних добрив під оранку ефективніше, ніж застосування під весняну культивацію. За достатньої кількості вологи ефективність добрив зростає незалежно від строків їх внесення. Найбільш доцільно вносити їх навесні локальним способом.

Перенесення всієї дози добрив або її частини із основного в підживлення, як правило, не сприяє подальшому зростанню врожаю кукурудзи. Однак, враховуючи той факт, що добрива надходять протягом року нерівномірно і в обмеженій кількості, не слід зовсім відмовлятися від вегетаційних підживлень. Вони доцільні на полях, де восени та в допосівний період було недостатньо внесено добрив. Для підживлення кукурудзи у фазі 5-6 листків застосовують переважно азотні або азотно-фосфорні добрива у нормі 20-30 кг/га діючої речовини. У сприятливі за зволоженням роки цей захід забезпечує навіть вищий приріст урожаю, ніж внесення всієї рекомендованої норми мінеральних добрив у допосівний період.

Позитивно на врожай кукурудзи впливають мінеральні добрива, внесені у невеликих дозах під час сівби. Для цього доцільно використовувати складні мінеральні добрива в дозах за фосфором 10-15 кг/га.

При вирощуванні кукурудзи за інтенсивною технологією орієнтовні норми мінеральних добрив становлять: у північному та північно-західному Степу - М_60-0Р_60-90 К_40-60; у центральному та східному - М_60-90Р_60-90 К₄₀; у південному та південно-східному Степу і Криму ^- М_60-90 Р₆₀К₄₀^.

Під ячмінь слід вносити повне мінеральне добриво в помірних нормах з перевагою азоту і фосфору над калієм (М₆₀Р₆₀К₃₀). Дуже важливо забезпечити ячмінь фосфором на початку вегетації внесенням під час сівби в рядки Р_10-20, що сприяє інтенсивному розвитку кореневої системи і поліпшує використання рослинами поживних речовин.

У різних ґрунтово-кліматичних умовах ячмінь неоднаково реагує на строки і способи внесення мінеральних добрив. Тому в північних, центральних та східних районах Степу перевагу віддають весняному строку внесення, у тому числі й локальним способом. У більш посушливих районах ефективність обох строків внесення добрив однакова або переважає осіннє застосування. Під ячмінь, який вирощують за інтенсивною технологією, норми мінеральних добрив становлять: у північній, південно-західній, центральній та східній частинах Степу - М_45-60 Р_40-50К₃₀, південних і південно-західних частинах зони та в Криму - N_60-50Р_40-50К₂₀.

На відміну від озимих культур, визначальним фактором у підвищенні білковості зерна ячменю при роздрібненому внесенні азоту є оптимальне забезпечення рослин цим елементом на початку вегетації та дотримання відповідного співвідношення між передпосівною нормою і нормою, що використовується для підживлення. При співвідношенні між ними 1:1 досягається найбільш оптимальний зв'язок між азотним і вуглеводним обмінами на перших етапах органогенезу. У цьому випадку забезпечується як висока зернова продуктивність, так і підвищення вмісту білку в зерні. Одночасно підвищується стійкість рослин проти вилягання.

При співвідношенні норм азоту 2:1 потенційна продуктивність рослин зростає, проте посилюється можливість вилягання посівів внаслідок зниження кількості вільних вуглеводів у запасному фонді листкового апарату рослин, що звичайно використовують на синтез клітковини та інших вуглеводів, необхідних для посилення механічної стійкості соломи. При співвідношенні норми азоту 1:2 знижується як урожайність, так і білковість зерна ячменю через стимулювання додаткового стеблоутворення разом з відведенням значної кількості азоту ґрунту на вегетаційний ріст пагонів. Встановлено, що поряд з підвищенням урожайності мінеральні добрива, насамперед азотні, внесені окремо або разом з фосфорно-калійними, позитивно впливають на якість зерна.

Овес так само, як і ячмінь, позитивно реагує на внесення в допосівний період насамперед азотних добрив окремо або азотних у поєднанні з фосфорними.

Овес менше від ячменю реагує на строки внесення мінеральних добрив. Проте за весняного використання їх локальний спосіб ефективніший, ніж внесення врозкид.

Позитивно впливає на врожайність внесення М₆₀Р₆₀К_30-40 до сівби. Значні прирости врожаю забезпечує внесення в рядки під час посіву складних добрив у дозі за фосфором 10-15 кг/га.

При вирощуванні вівса за інтенсивною технологією норми внесення мінеральних добрив у Степу становлять: у північній і північно-західній частинах - N_60-50Р_30-40К_30-40, центральній і східній - N_60-40Р_30-40К_20-30, південній та південно-західній і в Криму - N_30-40 Р_30-40.

Просо краще реагує на внесення мінеральних добрив навесні, ніж восени. Найбільш ефективне локальне внесення. Частину азотних добрив на широкорядних посівах у дозі 15-20 кг/га діючої речовини доцільно застосовувати у підживлення при першому обробітку міжрядь.

За нестачі добрив для допосівного внесення доцільно використовувати їх малими дозами в рядки під час сівби переважно у вигляді складних добрив (10-15 кг/га за фосфором).

При вирощуванні проса за інтенсивною технологією мінеральні добрива використовують у таких орієнтовних нормах: у північному і північно-східному Степу ^- N_60‑60Р_40-50К_40-50; центральному та східному ^- М_40-60Р_40-50К_30-40^; південному та південно-західному Степу і Криму - N_60-45Р_30-40 (менша норма - після угноєних попередників, більша - після неугноєних).

Елементи мінерального живлення в рослини гороху надходять майже протягом усього вегетаційного періоду. При цьому фосфор та калій засвоюється в основному до фази формування і наливання насіння, а азот - майже до повної стиглості.

Позитивно впливають на врожай гороху фосфорні добрива, внесені окремо або з невеликою кількістю калійних. Дози фосфорно-калійних добрив слід диференціювати залежно від особливостей ґрунту. На чорноземах звичайних малогумусних збільшення дози фосфорних добрив з 30 до 60 кг/га Р₂О₅ забезпечує приріст урожаю до 4 ц/га, а в поєднанні з калійними (30 кг/га діючої речовини) - до 5 ц/га. Ефективним є рядкове внесення фосфорних або складних добрив з розрахунку 15-20 кг/га Р₂О₅.

Соняшник у сівозміні найбільш раціонально розміщувати після угноєних попередників, оскільки він добре використовує післядію гною.

Важливе місце в системі удобрення соняшнику належить мінеральним добривам. У допосівний період слід вносити насамперед фосфорні добрива у поєднанні з азотними. Дія калійних добрив, як правило, менш ефективна, ніж фосфорних і азотних. Це пояснюється достатньою забезпеченістю більшості ґрунтів Степу обмінними формами калію. Однак застосування калійних добрив підвищує стійкість рослин проти вилягання, зменшує загрозу поширення різних збудників хвороб. Норма мінеральних добрив під соняшник повинна становити 30-60 кг/га азоту і калію та 60 кг/га фосфору.

Для ефективного використання добрив важливе значення мають строки та способи їх внесення. При розкидному способі їх доцільно вносити восени під основний обробіток ґрунту, ніж навесні під культивацію. Близькі або навіть більш високі прирости врожаю насіння соняшнику одержують від таких самих доз добрив, якщо їх вносять навесні локальним способом і загортанням у ґрунт на глибину 10-12 см.

За умов недостатнього забезпечення добривами цю культуру слід розміщувати після добре удобрених попередників. Висока ефективність мінеральних добрив при рядковому внесенні (15-20 кг/га Р₂О₅) спостерігається на полях, недостатньо удобрених у допосівний період.

У різних ґрунтово-кліматичних районах Степу і залежно від попередників співвідношення елементів живлення в добривах (зокрема між азотом і фосфором) може змінюватись у той чи інший бік. При сівбі озимої пшениці після кукурудзи на силос, яка з урожаєм виносить з ґрунту багато азоту, у складі повного мінерального добрива азотні добрива повинні переважати над фосфорними. Після багаторічних трав та гороху, які збагачують ґрунт на азот, навпаки, більше значення для формування урожаю цієї культури мають фосфорні добрива.

Для насичення сівозміни добривами, які сприяють підвищенню її продуктивності щодо зерна на 25-40%, наближаються до оптимальних такі дози: гною близько 8-10 т/га сівозмінної площі, мінеральних добрив - 45-60 кг/га азоту та фосфору і калію 30-40 кг/га.

Щоб одержати високоякісне зерно озимої пшениці та підвищити вміст протеїну в листковій масі кукурудзи, посіви цих культур слід підживлювати позакоренево сечовиною з розрахунку 30-45 кг/га азоту.

Згідно з даними досліджень і практики передових господарств зони рекомендуються системи застосування добрив у сівозмінах різної спеціалізації показані в табл. 55.

Таблиця 55

Орієнтовані схеми розміщення добрив у польових сівозмінах Степу (за даними Г. Р. Пікуша)