Історія української культури - Павлова О.Ю. - 3.3.2. Музика античних держав

Про походження української музики також існують різні точки зору, це стосується традиційних народно-обрядових жанрів. Видатний український вчений Олександр Потебня, відомий і як автор перекладу на українську мову "Одісею" Гомера, говорив, що веснянки, щедрівки, гаївки виникли ще II-III тис. років тому.

Історія української музики веде свій початок ще до античної культури. У античних державах Північного Причорномор'я, які населяли греки музика відігравала значну роль у повсякденному, святковому та релігійному житті. Вона залишалася з людиною від перших хвилин її народження і до останнього подиху. Проводи до могили супроводжувалися жалобними звуками аулосів (флейт). На аулосі та лірі греки навчалися грати ще з дитячих років. Під час релігійних свят обов'язковим був сольний і хоровий спів під акомпанемент струнних та духових інструментів. Пісні співали також на весіллях та біля колиски дитини, за прядінням та ткацтвом. У колі друзів вина пили у супроводі гімнів богам та застольних пісень. На домашні свята зазвичай запрошували професійних музик - виконавців на аулосі. Найдавніше свідоцтво про це - босфорський надгробок IV ст. до н.е. з ім'ям Пасафілікати, яка грала на аулосі.

Поети VII-V ст. до н.е. були одночасно авторами музичного супроводу. Лірику виконували під акомпанемент струнного інструменту ліри. Ліру, що мала сім струн, виготовляли з жил тварин. Античні джерела повідомляють про виступи на Босфорі у IV ст. до н.е. відомих в Елладі співаків Арістоніка та Стратоніка, котрі акомпанували собі на кіфарі - струнному щипковому музичному інструменті. Кількість струн на кіфарі варіювалася від трьох до дванадцяти. Через складність гри її використовували лише професіонали. Рідше за інші інструменти грали на арфі і переважно жінки. До духових інструментів належали аулос, сі-ринг (флейта) та орган. Один з візантійських істориків Феофан у своїй хроніці зазначає, що в 583 р. греки захопили трьох слов'ян - "без усякого залізного спорядження, з одними лише гуслями". За словами цих слов'ян, вони "носять тільки гуслі і не вміють носити зброї"

На багатьох грецьких святах відбувалися музичні агони, тобто змагання. Вони проводилися в усіх грецьких полісах, "гімназіях", на різних святах та іграх. Змагання, у тому числі спортивні, були поширеною формою побутування грецької культури. Навіть у школах замість іспитів проводилися змагання різних дисциплін, у тому числі музичних. Античний театр обов'язково супроводжувався музикою. Хор з музичним акомпанементом був обов'язковим при виконанні трагедії, комедії або сатиричної драми.

Народне музично-поетичне мистецтво наших давніх предків відбивало їх працю, світогляд. В основі первісної релігії слов'ян-землеробів було обожнювання землі і сонця. У процесі праці люди пробували вплинути на сили природи за допомогою слова, співу, що і визначило магічний характер багатьох фольклорних зразків. Звідси виникли землеробські календарні та обрядові пісні.

Люди архаїчного і класичного часів не уявляли собі античний театр без музики. При виконанні трагедії або комедії обов'язково звучав хор з музичним акомпанементом. Любов до театру підтверджують численні теракотові статуетки акторів і театральні маски, знайдені в Ольвії, Херсонесі, Боспорі, що є свідченням того, що театри використовувались не лише для драматичних вистав, а й для концертів. Херсонеські музичні змагання за участю поетів та хорів відбувалися в театрі, який, можливо, використовувався для гладіаторських ігор, про що свідчать зображення кількох гладіаторів на фресці панікапейського склепу в Херсонесі.