Фінансова система України - Карлін M.I. - 11.1. Зміни у фінансах домогосподарств під час реформування економіки

11.1. Зміни у фінансах домогосподарств під час реформування економіки

Як і в усіх постсоціалістичних країнах, в яких проводились економічні реформи, у 90-ті роки XX ст. рівень життя населення України значно знизився. В окремі роки Україна за індексом людського розвитку перебувала на сотому і нижче місцях. При­чиною цього були обмежені фінансові ресурси більшості домогос­подарств, які переважно використовувалися на придбання про­дуктів харчування, найнеобхідніших промислових товарів, опла­ту житла і комунальних послуг. Із початку XXI ст. ситуація ста­ла поліпшуватися у зв'язку зі зростанням ВВП України. Так, за результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, якщо в 1998 р. лише 10 % населення могли купити ще щось окрім їжі й одягу, то у 2005 р. — вже 34 % (табл. 11.1).

На вересень 2005 р. мінімальна заробітна плата становила 332 грн., а середня зарплата по країні — близько 830 грн. (серед­ньозважений курс долара США щодо гривні на той час становив 1 до 5). Найбільшою вона була в Києві — 1380 грн., а наймен­шою — у Хмельницькій області — 600 грн.. Середня пенсія в цей період дорівнювала близько 380 грн.. Разом із тим цих грошей не вистачало навіть на збалансоване харчування. Згідно зі ста­тистикою, за останні 15 років пересічні українці стали вживати значно менше м'яса, риби, овочів, фруктів, молочнокислих продуктів, а картоплі і хлібобулочних виробів — у 2—2,5 раза більше. Причому витрати на харчування в Україні становили у 2003 р. 56 % усіх споживчих витрат, що майже у три рази більше, ніж у розвинутих країнах.

Таблиця 11.1. Фінансовий стан домогосподарств в Україні в 1998 і в 2005 р.

Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства 2005 р. становили 1229 грн., що на 36 % більше, ніж 2004 р., як про це повідомив Державний комітет статистики. Міське домо-господарство витрачало в середньому за місяць 1290 грн., сіль­ське —1098 грн.. У середньому сукупні витрати на одного члена домогосподарства становили 471 грн. на місяць, у міських домогосподарствах — 506, у сільських — 399 грн.. Рівень середньо­місячних сукупних витрат однієї особи перевищив рівень про­житкового мінімуму на 11 % (2004 р. це співвідношення стано­вило 95 %). Окрім того, в доповіді Держкомстату зазначається, що темп зростання сукупних витрат на одну особу 2005 р. по­рівняно з попереднім роком перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 136,6 % проти 113,5 %. Також зазна­чається, що частка населення із сукупними витратами на одну людину на місяць нижче за прожитковий мінімум зменшилася на 10 облікових пунктів і становила 55,3 %. Частка домогоспо­дарств цієї групи серед домогосподарств із дітьми зменшилася на 9 облікових пунктів і становила 64 %,

Номінальна заробітна плата у травні 2006 р. (порівняно з трав­нем 2005 р.) зросла на 31,2 % і становила 1002,88 грн., що на 102,2 % перевищує розмір прожиткового мінімуму для праце­здатної особи по Україні (496 грн.).

Середньомісячна заробітна плата за січень — травень 2006 р. порівняно з відповідним періодом минулого року зросла на 34,4 % і становила 947,88 грн. на місяць, щона91,1% перевищує розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездат­ної особи по Україні. Розмір заробітної плати у травні 2006 р. порівняно з травнем 2005 року підвищився за всіма видами еко­номічної та промислової діяльності. Зокрема, у сфері культури та спорту — на 42,5 %, у колективних, громадських та особис­тих послугах — 40,7 %, у сільському господарстві та пов'яза­них із ним послугах — 37,3 % тощо.

Проте значною залишається диференціація заробітної плати працівників за видами економічної діяльності. Так, найвищі розміри номінальної зарплати у квітні 2006 р. спостерігалися у працівників, які займаються такими видами економічної діяль­ності, як фінансова діяльність (2077,18 грн.), авіаційний транс­порт (1986,50 грн.), допоміжні транспортні послуги (1519,49 грн.), що, відповідно, в 2,1—1,5 раза перевищує середній рівень заро­бітної плати за видами економічної діяльності по Україні.

Щодо диференціації за регіонами країни, то, як і раніше, най­вищі розміри зарплати були в Києві (1646,19 грн.), Донецькій (1160,65 грн.), Дніпропетровській (1130,56 грн.), Запорізькій (1050,82 грн.) областях, де рівень номінальної заробітної плати перевищував на 64,1—64,8 % середній рівень в економіці краї­ни. Низьким залишався розмір середньої заробітної плати у Тер­нопільській (703,56 грн.), Волинській (747,00 грн.), Хмельниць­кій (747,64 грн.), Вінницькій (760,86 грн.) областях, де розмір за­робітної плати становив 70,2—75,9 % до середнього рівня в еко­номіці України.

У липні 2006 p. середня зарплата в Україні зросла на 1,4 % порівняно з червнем і становила 1078,86 грн. на місяць. Найви­щий рівень заробітної плати був у Києві — 1784,44 грн., у До­нецькій — 1225,06 та Дніпропетровській областях — 1183,88 грн.. Найменший — у Тернопільській — 731,16 грн., Волинській — 814,79 і Хмельницькій областях — 829,86 грн..

Фінансове становище молодих родин не зовсім сприяє наро­дженню дітей. Як показали результати опитування, достатнім рівень своїх доходів вважає лише третина молодих сімей. Ще 25 % опитаних відповіли, що грошей їм вистачає на житло і про­дукти, а серйозніші покупки вони не можуть собі дозволити. І лише 7 % людей до ЗО років вважають рівень своїх доходів більш ніж достатнім. Заробіток і материнство, заробіток і осві­та для нового покоління залишаються замкнутим колом: серед працездатних і працевлаштованих українців люди 15—ЗО років становлять лише 37 %. Як наслідок, усередньому молоді люди в Україні змушені жити приблизно на 2 дол. США на день.

Як відомо, за майновим розподілом населення вчені вирізня­ють два стаціонарні стани суспільства. Перший — переважна частина суспільства належить до бідних; другий — основну час­тину населення становить середній клас. До першого стану, як зазначає більшість дослідників, належить і Україна, хоча за офіційними даними до бідних верств у нашій країні на середину 2005 р. належало близько 25 % населення. Певною мірою ці розбіжності в оцінці рівня бідності пов'язані з тіньовими дохо­дами багатьох домогосподарств, які дуже важко оцінити. За де­якими оцінками фахівців, доходи від тіньової економіки в Україні отримує більшість дорослого населення, а тіньова економіка сягає майже половину ВВП країни. Причому найвищі доходи від неї отримують жителі найбільших міст України і промисло­вих центрів.

Аналіз видатків з державного бюджету на соціальний захист населення за 2000—2005 pp. свідчить про те, що найбільша їх частка припадає на соціальний захист пенсіонерів. Найбільшу частку у видатках місцевих бюджетів на соціальний захист ста­новлять витрати на допомогу малозабезпеченим сім'ям, на ви­плати населенню для покриття витрат з оплати житлово-кому­нальних послуг тощо. В цілому витрати місцевих бюджетів на соціальний захист населення (93—95 %) здійснюються за раху­нок субвенцій, що свідчить про надмірну централізацію коштів. А це на думку багатьох експертів, негативно впливає на при­йняття оптимальних рішень у процесі оперативного реагуван­ня на певні соціальні проблеми регіону.

У 2005 р. 91 % українських сімей мали у власності холодиль­ник, 80 — телевізор, 71 — пральну машину, 33 — дачну ділянку, 24 — бібліотеку, 20 — мобільний телефон, 19 — легковий авто­мобіль, 16 — нові меблі, 6 % — комп'ютер. Найскладнішою фінансовою проблемою в Україні нині є придбання власного житла, ціни на яке зростають значно вищими темпами за рівень інфляції. Неможливість заробити на житло у себе в країні зму­шує багатьох українців, крім зайнятості в тіньовій економіці, виїжджати на роботу за кордон. За оцінками фахівців із мігра­ції, на постійні та сезонні роботи за кордон в Україні щороку виїжджає до 7 млн. осіб, близько 2 млн. з яких майже постійно перебувають за кордоном.

Вжиті у 2004—2005 pp. парламентом і урядом заходи, спря­мовані на збільшення доходів пенсіонерів та малозабезпечених верств населення, багато українських та іноземних фахівців розцінюють негативно, оскільки це спровокувало двозначну інфляцію (більше 10 % у 2005 p.), хоч уряд прогнозував менше 10 %. Інформацію про індекс споживчих цін (ІСЦ) у 2005 р. на­ведено в табл. 11.2.

Таблиця 11.2. Індекс споживчих цін і його компоненти у 2005 p., %

Джерело: Дзеркало тижня. — 2006. — 28 січня. — С. 7.

У цілому взятий у 2005—2006 pp. курс на випереджальне зрос­тання доходів порівняно з темпами зростання інфляції може дати ефект тільки за зростання ВВП країни порівняно з попе­реднім періодом. В Україні спостерігається протилежна тенден­ція: у 2005 р. ВВП зріс на 2,6 %, тоді як у 2004 р. його приріст становив 12,3 %. У 2006 р. приріст ВВП прогнозується в межах 2—4 %, що ставить перед урядом питання про підвищення ефек­тивності використання фінансових ресурсів держави, які виді­ляються на соціальні виплати. За даними досліджень українсь­ких соціологів, соціальна допомога розподіляється вкрай не­ефективно. Наприклад, житлову субсидію одержували 57 % бід­них і 49,5 % небідних.

З 1 січня 2006 р. в Україні запроваджена мінімальна пого­динна зарплата, про необхідність якої деякі вчені говорили ще 10 років тому. У серпні 2005 р. у середньому українці заробля­ли 4,62 грн. за годину (0,74 євро), в тому числі — в фінансовій сфері — 8,65 грн. за годину, в нафтопереробці — 8,47, в мета­лургії — 8,03, у видобутку нафти і газу — 7,49, на транспорті — 6,44, на пошті та у зв'язку — 6,43, в енергетиці — 5,89, у будів­ництві — 4,89, у державному управлінні — 4,77, у харчовій про­мисловості — 4,46, у торгівлі — 4, у лісовому господарстві —3,71, в освіті — 3,68, у медицині — 2,76, у сільському госпо­дарстві — 2,22 грн. за годину.

Низька оплата праці у бюджетній сфері змушує багатьох її працівників працювати за сумісництвом, а також займатися особистим підсобним господарством.

Дуже складною фінансово-економічною проблемою в Україні є надмірна диференціація в доходах між найбагатшими і найбіднішими верствами населення, яка становить близько 10:1 (за коефіцієнтом децильності), що значно вище, ніж у розвину­тих країнах та в радянський період. За майновим станом ця від­мінність є ще більшою. Звідси виникають пропозиції щодо про­ведення реприватизації (в тому числі соціальної), що вже нега­тивно позначається на інвестиційній привабливості України, а в кінцевому підсумку, на доходах населення. За оцінками ро­сійських учених, авторів концепції про соціальну реприватиза­цію, вартість приватизованих об'єктів в Україні була занижена в 50—200 разів (у Росії — від 100 до 400 разів), що і спричинило надмірну диференціацію в доходах населення в Україні (як і в Росії).

На думку багатьох експертів, проблему перерозподілу доходів найбагатших верств населенням на користь бідних слід вирішу­вати шляхом збільшення оподаткування престижних товарів, запровадження податку на нерухомість тощо, а не репривати­зації.