Фінансовий менеджмент - Шелудько В.М. -
2.7. Інші форми фінансування

Комерційні кредити надаються фірмами — виробниками товарів або послуг своїм клієнтам і полягають у продажу товару або наданні послуг на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Покупець сплачує кошти за поставлений йому товар (виконані роботи або послуги) через певний проміжок часу, який називають кредитним періодом. При цьому до суми платежу входять як вартість товару, так і процент за наданий кредит, тобто процент за можливість користування коштами протягом кредитного періоду. Комерційний кредит передбачає передання права власності на товари в момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів покупцем незалежно від строку погашення заборгованості.

Комерційні кредити, надані підприємствами, відображуються в таких статтях активів балансу, як розрахунки з дебіторами або рахунки до отримання. Кредити, отримані підприємствами від інших суб'єктів господарювання, відображуються в статтях пасивів: розрахунки з кредиторами або рахунки до сплати. Для оформлення комерційного кредиту застосовують також вексель.

Комерційне кредитування є необхідним результатом розвитку конкуренції на ринку товарів і послуг. На відміну від банківських комерційні кредити надаються підприємствами не з метою отримання прибутку від надання кредитних послуг, а з метою збільшення прибутковості та ефективності основного виду діяльності.

Комерційний кредит у країнах із розвиненою ринковою економікою є продажем на умовах відстрочення платежу з чітко обумовленим кінцевим строком погашення заборгованості та механізмом проведення розрахунків. В умовах перехідної економіки продукція реалізується, як правило, на умовах передоплати. Реалізація продукції та послуг у кредит з оформленням кредиту вексельною угодою обумовлена неможливістю реалізувати продукцію на інших умовах і відсутністю у покупців продукції грошових коштів для своєчасної оплати. При цьому досить часто трапляються випадки тимчасового користування грошовими коштами іншого підприємства на безоплатній основі, що не можна назвати комерційним кредитуванням. Це надходження передоплати на підприємство і затримка з відвантаженням продукції або відвантаження продукції та затримка в надходженні оплати за відвантажену продукцію. В першому випадку кредитором виступає покупець продукції, а в другому — її продавець. Можливість користуватись коштами інших суб'єктів господарювання на безоплатній основі переважно пов'язана з низьким рівнем фінансової та юридичної підготовки менеджерів підприємств — кредиторів, а також з багатьма зовнішніми чинниками.

Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою-лізингодавцем, тобто власником цього майна. Лізингодавець надає орендатору для використання певні активи, що перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує права власності на передані активи, проте використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю відповідно до укладеного договору протягом визначеного періоду часу. Об'єктом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене згідно із законом до основних засобів лізингодавця. Як правило, об'єктом лізингу є будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, офісне обладнання.

Є два основних види лізингу: оперативний та фінансовий. Часто їх називають відповідно експлуатаційною та фінансовою орендою, оскільки вони відображають рентні відносини між суб'єктами лізингу.

У разі оперативного лізингу предмет лізингу передається лізингоодержувачу на строк, менший від строку повної його амортизації, та завжди повертається лізингодавцю після його закінчення. Як правило, лізингодавець відповідає за обслуговування й утримання в нормі зданого в оренду обладнання. Період лізингу досить короткий, коротший від економічно обґрунтованого строку служби обладнання, тобто лізингодавець може повторно здати в оренду обладнання або продати його за зниженою ціною.

При фінансовому лізингу предмет лізингу передається лізингоодержувачу на визначений строк і може бути придбаний ним після закінчення строку лізингу (в разі сплати повної вартості лізингу). Договором фінансового лізингу може бути передбачено право на викуп предмета лізингу до закінчення визначеного договором строку користування ним.

Відповідно до світової практики фінансовий лізинг є угодою, що діє протягом основної частини або всього корисного строку служби активів, переданих у лізинг. При цьому лізингодавець ніколи фізично не володіє предметом лізингу. Лізингоодержувач відповідає за утримання в дії, обслуговування та експлуатацію предмета лізингу.

Фінансовий лізинг має свій основний період дії, який покриває весь або більшу частину строку дії предмета лізингу. Як правило, цей період на 1—2 роки менший за очікуваний строк служби наданого в лізинг обладнання. Надалі це обладнання вже практично неможливо здати в оренду або продати. Тому лізингодавець намагається забезпечити виплату всієї вартості обладнання за час основного періоду. Наприкінці основного періоду орендатору може бути запропонована оренда на невизначений вторинний період за дуже низькою ціною, або можливість продати обладнання на ринку від імені лізингодавця за певну винагороду.

Лізингові платежі включають плату за користування предметом лізингу, відшкодування процентів, що сплачуються лізингодавцем у разі купівлі обладнання за рахунок кредиту, відшкодування страхових платежів за відповідним договором страхування предмета лізингу, а також інші платежі, передбачені договором лізингу.

Факторинг — це комплекс послуг, що надаються фінансовим посередником підприємству з метою усунення проблем, пов'язаних із несвоєчасним погашенням дебіторської заборгованості. Залежно від потреб клієнта факторингові послуги включають купівлю боргів підприємства-кредитора, факторингове кредитування, управління дебіторською заборгованістю, її облік, інкасування тощо.

Поява й розвиток ринку факторингових послуг пов'язані значною мірою з постійним зростанням конкуренції на ринку товарів та послуг, удосконаленням форм і методів взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, між споживачами та виробниками продукції. Більшість корпорацій, що здійснюють сьогодні свою діяльність на ринках промислово розвинених країн, мають відповідні галузям і пропорційні до сумарних активів стабільні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості. Це є наслідком широкого використання в підприємницькій діяльності механізму комерційного кредитування. Якщо значні обсяги кредиторської заборгованості свідчать про відповідні обсяги фінансових ресурсів, що перебувають у тимчасовому розпорядженні підприємства, то значні обсяги дебіторської заборгованості свідчать про неможливість використання відповідної суми коштів. Кошти надходять у розпорядження підприємств тільки в разі погашення дебіторської заборгованості.

Оскільки механізм комерційного кредитування є необхідною умовою функціонування підприємницьких структур в умовах сучасної ринкової економіки, проблема на сьогодні полягає не в погашенні в повному обсязі дебіторської заборгованості, а в ефективному управлінні нею. Як правило, проблеми з управлінням і своєчасним погашенням дебіторської заборгованості виникають у підприємств, що перебувають на етапі зростання: розширюють виробництво, займаються освоєнням нових видів продукції та пошуками нових ринків збуту. Іноді підприємства не можуть забезпечити своєчасне погашення дебіторської заборгованості та надходження коштів через різке збільшення обсягів реалізації у кредит або надання кредитів покупцям на тривалий строк (наприклад, при експортних операціях).

У таких випадках підприємства звертаються за допомогою до факторингових фірм, які спеціалізуються на торгових боргах, зокрема, управляють боргами, викупають їх, надають кредити під дебіторську заборгованість.

При управлінні боргами клієнта фірма-фактор здійснює управління рахунками-фактурами клієнта, веде бухгалтерський облік продаж, виконує кредитний контроль та отримує борги. Купуючи борги клієнта, фактор бере на себе ризики втрат за безнадійними боргами, і здійснює в такий спосіб страхування клієнта від збитків за безнадійними боргами. В більшості випадків фактор купує борги клієнта без права регресу. Це означає, що фактор не потребує повернення своїх коштів, якщо борги клієнту не повертаються.

У разі кредитування клієнта під забезпечення дебіторської заборгованості факторингова фірма забезпечує надходження коштів клієнту авансом до моменту отримання боргів. Розмір кредиту визначається обсягом дебіторської заборгованості і, як правило, не перевищує 80 % обсягу заборгованості. Так, якщо обсяг продаж у кредит клієнтом становить 100 000 грн на місяць, фактор може надати кредит у розмірі 80 000 грн. При цьому на відміну від банківського кредитування не збільшується валюта балансу. В активах балансу сума дебіторської заборгованості зменшується на суму 80 000 грн, на відповідну суму збільшується залишок грошових коштів на рахунку, тоді як сума кредиторської заборгованості в пасивах не змінюється.

На відміну від банківського кредитування, яке базується на попередніх даних про клієнта протягом кількох років, кредитні послуги фактора ґрунтуються на оперативній інформації та на даних про дебіторів клієнта. Крім того, фактори часто надають позики під забезпечення такими активами, які непридатні для банківського кредитування.

Факторингові компанії переважно фінансують підприємства, що швидко розвиваються. Для того щоб зменшити ризики у своїй діяльності до припустимого рівня, факторингові компанії надають послуги підприємствам середніх розмірів, що працюють на ринку з низьким ризиком, продають продукцію вузького асортименту та мають невелику кількість клієнтів. При цьому перевагу віддають підприємствам, у яких на одного дебітора не припадає значна частка загального обороту та несплачених боргів.

Плата за факторингові послуги складається з плати за управління дебіторською заборгованістю, плати за кредитні операції та комісійної винагороди за обслуговування. Плата за управління дебіторською заборгованістю становить 0,1—1 % річного обороту клієнта. Розмір процента за кредит установлюється на рівні ринкової процентної ставки за короткостроковими кредитами, збільшеної на 2—4 % для компенсації ризику неповернення. Комісійна винагорода коливається від 0,5 до 3 % суми заборгованості.

Практикум
Розділ 3. АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Суть, призначення і структура активів
3.2. Основні засоби та інші необоротні активи
3.3. Нематеріальні активи
3.4. Знос і амортизація
3.5. Оборотні активи
Практикум
Розділ 4. ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ
4.1. Фінансово-господарська діяльність підприємства і прибуток як основний її фінансовий результат