Західноєвропейський банківський бізнес - Кравець В.М. -
Розділ 9. ЗРОСТАННЯ, КОНЦЕНТРАЦІЯ І ДИВЕРСИФІКАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В 1850-1914 pp.

9.1. Поширення акціонерних банків 9.1.1. Британська модель: "Велика п'ятірка"

Банківська система Британії досягла спеціалізації в середині XIX ст. Основною тенденцією її подальшого розвитку була концентрація акціонерних банків, особливо після 1880 p., з паралельним спадом приватних банків. Це засвідчують подані нижче для Англії та Уельсу цифри (табл. 3).

Ця тенденція досягла апогею у 1918 р. з появою "Великої п'ятірки", до якої входили:

— Національний та Провінційний банк [National and Provincial Bank);

— Лондонський та Вестмінстерський банк {London and Westminster Bank);

— банк Ллойда;

— Внутрішній банк (Мідленд банк, Midland Bank);

— Барклайс банк (Barclays Bank).

У 1968 p. перші два банки об'єдналися і утворили Національний Вестмінстерський банк (National Westminster Bank), який сьогодні входить до складу "Великої четвірки".

Таблиця 3. Кількість банків Великої Британії за формами власності в 1855—1913 pp.

РікАкціонерні банкиПриватні балки
БанкиФіліїБанкиФілії
1855100631309901
18851201814199646
191341647629203

Ініціатива створення мережі підрозділів банків належить Джорджу Файв Ангусу, який вніс цю пропозицію в 1828 p., а в 1833 р. отримав дозвіл на заснування першого з великих депозитних банків — Національного та Провінційного. Головна контора знаходилася в Лондоні, але для того щоб зберігати право емісії банкнот, банк не здійснював фінансові операції в Сіті. Відділення в Лондоні було відкрито тільки з 1866 р. після відмови від права емісії банкнот. До того часу банк вже мав дві тисячі акціонерів та 122 підрозділи. Експансії мережі філій було досягнуто шляхом поглинання банків у провінціях та створення нових філій.

Поглинання місцевого банку було найбільш типовим та прийнятним способом створення філії Національного та Провінційного банку на новій території, враховуючи те, що банк вже мав певні контракти і клієнтуру.

В той час як Вестмінстерський банк, попередник Лондонського та Вестмінстерського банку, був створений у 1834 р. в Лондоні, Внутрішній банк та Банк Ллойда були засновані в Бірмінгемі.

Провінційні банки мали нагальну потребу вступати в постійні стосунки з грошовим ринком Лондона, що спонукало їх зливатися з банками столиці та підтримувати з ними кореспондентські стосунки. Тому в період з 1850 по 1914 р. Банк Ллойда поглинув близько 50 інших банків. Криза 1890 р. мала інерційний вплив на тенденцію концентрації депозитних банків. Внутрішній банк, створений у Лондоні в 1891 p., був поглинутий Центральним банком Лондона. Останній з "Великої п'ятірки", Барклайс банк, виник у 1896 р. в результаті злиття не менш як 20 приватних банків. Незважаючи на різноманітність походження та раннього розвитку, всі великі банки розвивали національну мережу філій. У 1913 р.

Внутрішній банк мав близько 725 філій. Обсяги депозитів Внутрішнього банку зросли з 8 125 873 фунтів у 1891 р. до 125 732 736 у 1914 p., що ставило його на перше місце серед депозитних банків країни.

Концентрація не обов'язково означала одноманітність банківських операцій. Тоді як провінційні банки надавали промисловцям кредити за овердрафтом без забезпечення, банки Лондона вимагали гарантій. Незважаючи на те, що відсоток за депозитами фіксувався на рівні головної контори, він міг змінюватись залежно від банку та регіону. Отже, у 1875 р. Національний та Провінційний банк надавав вкладникам Лондона на 1 % менше банківської ставки, а в провінціях відсоток був вищим. Відсоток Внутрішнього банку в Бірмінгемі був на 1—1,5 % вищим, ніж у Лондоні, і також коливався.

Узгодження ставок на національному рівні відбулося тільки після внутрішніх суперечок, хоча впродовж 20 років, до 1914 p., для депозитних банків стало загальним правилом підтримувати норму касових резервів на рівні не менш як 10 %, а коефіцієнт ліквідності — на рівні ЗО %.

Депозитні банки Англії не займалися довгостроковим інвестуванням у промисловість, а тому можна вважати, що банківська система мала негативний вплив на розвиток промисловості в Британії.

До початку Першої світової війни контокорентні кредити були в основному замінені дисконтуванням внутрішніх переказних векселів як засобу короткострокового кредитування промисловості в Англії. Поточна практика оновлення овердрафтів перетворила їх на засіб довгострокового кредитування. Більш того, банки відігравали значну роль в емісії промислових цінних паперів, які іноді використовувались для погашення чи забезпечення банківських кредитів. Обсяги і стабільність фінансового ринку Лондона гарантували високий рівень ліквідності та швидкості надання кредитів. Однак фінансова структура мала один суттєвий недолік: банківській системі Британії не вдалося розвинути адекватні джерела венчурного капіталу.

9.1. Поширення акціонерних банків 9.1.1. Британська модель: "Велика п'ятірка"
9.1.2. Перехід від змішаних банків до розподілу банківських функцій між депозитними і комерційними банками у Франції
9.1.3. Континентальна, або "німецька", банківська модель
9.2. Роль банків у міжнародному русі капіталів
9.3. Інші типи кредитних установ
Розділ 10. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ
10.1. Фінансування війни
10.2. Інфляція
10.3. Неможливість повернення до стабільності
Розділ 11. ТРАНСФОРМАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ПЕРІОД МІЖ ВІЙНАМИ