Західноєвропейський банківський бізнес - Кравець В.М. - 10.2. Інфляція

Якими б не були шляхи фінансування війни в країнах Європи, жоден з них не виключав інфляційних тенденцій. Насамперед до кінця війни грошова маса країн Європи значно збільшилася, і жодний із впроваджених заходів, спрямованих на скорочення споживання, не зменшив зростання цін чи призупинив зменшення купівельної спроможності грошей. Припинення ворожнечі прискорило інфляційний тиск, про що свідчать показники обігу банкнот в Англії, Франції, Німеччині та Італії, а також показники національного боргу цих країн (табл. 5, 6).

Таблиця 5. Банкноти центральних банків в обігу в 1913—1920 pp. (середньорічний рівень), млн одиниць національної валюти

З 1913 по 1922 р. загальний індекс цін збільшився в Британії в 1,5 раза, у Франції — в 4,2, в Італії — в 5,8, а в Німеччині — в 342 рази.

У Бельгії, як і в інших країнах, що воювали, Національний банк надавав уряду повну допомогу, надаючи кредити за поточним рахунком та обслуговуючи національний борг. На окупованій Німеччиною території було багато фінансових інтервенцій на користь місцевої влади та "Коміті національ де секор е д'алі-ментасьйон" (Comite National de Secours et d*Alimentation), завданням якого була допомога населенню. Внаслідок цих обставин Німеччина відчувала тягар інфляції, спричинений фінансуванням центральним банком витрат уряду

Таблиця 6. Державний борг окремих країн в 1913—1920 pp., млн одиниць національної валюти

В результаті Німеччина наклала на переможену Бельгію великі контрибуції, які Національний банк сплачував як безпосередньо, так і опосередковано, дисконтуючи комерційні векселі, гарантовані провінційними готівковими ваучерами, що представляли банки. Відсутність символічних інструментів та фактичне зникнення монет під час вторгнення дало змогу Німеччині випустити в обіг марки за штучним курсом — 1 марка : 1,25 франка. Після погіршення стосунків між Національним банком та владою банк позбавили права емітувати нові банкноти чи реемітувати отримані. Внаслідок інтервенції консорціуму банкірів Брюсселя Німеччина прийняла пропозицію про те, що "Сосьєте женераль де Бель-жік" (Societe Generate de Belgique) видаватиме банкноти під егідою Національного банку.

Такий компроміс не зміг покласти край масованому припливу німецьких паперових марок, які перебували в обігу незалежно від банкнот Національного банку та "Сосьєте женераль". Німеччина за бельгійські продукти сплачувала паперові марки, що опосередковано втягувало Бельгію у воєнні справи Німеччини. До того ж слід додати, що швидке знецінення марки відносно валюти Бельгії сприяло спекулятивному імпорту марок в країну. Обіг марок прискорювався через очікування з боку населення та банків, які зажадали негайної сплати своїх боргів Національним банком та "Сосьєте женераль" у марках. Ці дві установи утримувалися від повторного випуску цих марок в обіг і були змушені класти ці кошти на відсоткові депозитні рахунки в Рейхсбанку. Воєнні контрибуції також мали сплачуватися в марках, що знову проштовхувало цю валюту до грошової системи.

До кінця жовтня 1918 р. обіг символічних грошей, який у 1913 р. залишався на рівні 1 млрд франків, збільшився більш як у 6 разів. З 5,5 млрд франків на руках у населення приблизно 3—3,5 млрд становили паперові марки. Сюди треба додати депозити Національного банку та "Сосьєте женераль" в Рейхсбанку. Незважаючи на превентивні заходи, впроваджені урядом Бельгії, виявилося неможливим вилучити ці марки з обігу досить швидко, для того щоб попередити небезпечні спекуляції. Нарешті, операція коштувала 7,6 млрд франків, причому 5,8 млрд було надано у вигляді позик банкнотами Національним банком, що зробило свій внесок в інфляцію. Конверсія, яка відбувалася за курсом 1,25 франка за 1 марку, вивільнила понад 6 млрд марок. Приймаючи ці марки до резерву, який навряд чи викупила б Німеччина, Національний банк зайняв позицію, яка давала мало простору для боротьби з інфляцією. Крім того, в усіх країнах почав різко зростати державний борг (див. табл. 6), що не сприяло стримуванню інфляції.