Західноєвропейський банківський бізнес - Кравець В.М. -
11.2. Банківська криза в Європі

Часто вважають, що світова криза 30-х років XX ст. була спровокована кризою на Уолл-стрит у жовтні 1929 р. Економічна депресія вразила багато країн Європи: Велику Британію, Італію, Німеччину та Австрію, на які мав вплив колапс на фондовій біржі Нью-Йорка. Не слід забувати, що Німеччина та Австрія залежали від постійного припливу американського капіталу для забезпечення платоспроможності своїх фінансових систем. Спекуляції на Уолл-стрит у 1929 р. втягнули весь наявний у США капітал до фондової біржі, що зашкодило іноземним позикам. Після краху головним завданням американських банків було відновлення ліквідності для виконання своїх зобов'язань та припинення паніки серед вкладників. Вони припинили надання нових позик Європі та забирали позики, де це було можливо, прискоривши банківську та біржову кризу в Австрії й Німеччині.

11.2.1. Рятування банків Італії

Через кілька років після колапсу "Кредитанштальт" (Credit-anstalt) у травні 1931 p., що вважається початком фінансової кризи в Європі, розпочалася жорстка банківська криза в Італії, яка привертала мало уваги через швидкість і прихованість операцій італійського уряду та Банку Італії щодо подолання цієї кризи.

Для задоволення зростаючих потреб промисловості у кредиті провідні змішані банки Італії відмовилися від короткострокового кредитування за кордоном та з 1927 по 1929 р. вдавалися до кредитної допомоги центрального банку. У 1930 р. вони зіткнулися з масивними вилученнями іноземного капіталу і були вимушені скоротити кредитну лінію для своєї промисловості та припинити підтримку котирувань акцій компаній, в яких вони мали частку. З літа 1930 р. монетарна влада звернула увагу, що більшість змішаних банків мали проблеми з ліквідністю. Через вилучення іноземного капіталу Банк Італії став їх єдиною надією. В 1932 р. короткострокові позики, які постійно поновлювалися центральним банком, становили 57 % грошей в обігу. Вирішивши не ризикувати, дозволивши кільком банкам стати неплатоспроможними з усіма наслідками, що з цього випливають, фашистський уряд активно втручався в реформування банківської системи та підтримував певний рівень ліквідності. Диктаторська природа режиму, мабуть, давала змогу владі діяти швидко, але обережно. Це сприяло тому, що в Італії не було призупинення платежів, закриття банків, паніки серед вкладників тощо, чим характеризувалась фінансова криза в інших країнах Європи та США.

У лютому й жовтні 1931 р. міністерство фінансів і Банк Італії досягли певної угоди з "Кредит Італьяно" (Credito Italia-по), а після цього — із Комерційним банком Італії (Вапса Commerciale Italiana). Від двох банків вимагали передати всі їх промислові цінні папери двом окремим холдинговим компаніям та відмовитися від всіх довгострокових кредитних операцій, а також від значних часток акцій промислових підприємств. Банк Італії погодився надати позики холдинговим компаніям для підтримання ліквідності батьківських банків. Розкол між банком та холдинговою компанією привів до чіткого відокремлення функцій змішаних банків.

Однак ця важлива реформа не вирішила двох інших фундаментальних проблем платоспроможності всієї кредитної системи. Понад 50 % емісій Банку Італії являли собою позики промисловим банкам, а заходи щодо рятування провідних змішаних банків позбавляли промисловість довгострокових кредитних ресурсів, в яких вона відчувала гостру потребу. "Інстітуто мобільяре Італьяно" (Istituto Mobiliare Italiano)f створений у 1931 p., був першою спробою заснування державного довгострокового кредитного інституту. Проте спроба зазнала невдачі внаслідок обмеженості ресурсів закладу та консервативних поглядів перших керівників. Створення в січні 1933 р. Інституту реконструкції індустрії (ІРІ) (Istituto per la Riconstruzione) вирішило спільні проблеми.

ІРІ був державною холдинговою компанією, яка мала займатися всіма промисловими цінними паперами, переведеними до холдингових компаній після поділу "Кредит Італьяно" та Комерційного банку Італії. їй було дозволено емітувати довгострокові облігації з фіксованим рівнем відсотків на таких самих умовах, що й державні цінні папери. Завдяки такій фінансовій інновації ІРІ зміг продати свої облігації населенню Італії та одержати кошти для відшкодування позик Банку Італії і надання промисловості нової ліквідності через кредит. Такі заходи дали змогу повністю реструктурувати банківську сферу Італії.

11.2.1. Рятування банків Італії
11.2.2. Криза в Австрії і Німеччині
11.2.3. Падіння фунта стерлінгів і його вплив на країни Європи
11.3. Реформи 30-х років XX ст.
Розділ 12. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ
12.1. Фінансування війни
12.2. Грошові проблеми повоєнного періоду
Розділ 13. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ПІСЛЯ 1945 р.
13.1. Банківська система з 1945 р. до кінця "золотих шістдесятих"
13.1.1. Зростання ролі держави