Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. -
Глава 14. Інформаційний ринок

14.1. Загальні положення

Під інформацією (від лат. informatio - виклад, повідомлення) розуміють задокументовані або привселюдно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі і навколишньому природному середовищі.

В Україні інформаційні відносини регулюються Законом "Про інформацію", відповідно до якого всі громадяни, юридичні особи та державні органи мають право на інформацію, що означає можливість вільного одержання, використання, поширення і зберігання відомостей, необхідних для реалізації їх прав, свобод, законних інтересів та здійснення їх функцій і завдань.

Право на інформацію є однією з конституційних норм багатьох країн світу, яке закріплене і в Загальній декларації прав людини. Стаття 19 Декларації говорить:

"Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх вираження; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів."

Залежно від характеру відомостей інформація буває:

♦ кон'юнктурна - характеризує стан ринку (рівень змін цін на товари та послуги, курси цінних паперів, банківські відсотки, біржові котировки тощо);

♦ комерційна - подає сукупність відомостей про попит і пропозицію на певні види товарів та послуг, співвідношення попиту і пропозиції (маркетингова інформація, товари та послуги, що пропонуються, їх якість та конкурентоспроможність на внутрішньому ринку тощо);

♦ фінансова - сюди відносять відомості про фінансовий стан, платоспроможність та кредитоспроможність партнерів і конкурентів;

♦ зовнішньоекономічна - про обсяги імпорту-експорту, ціни, якість, конкурентоспроможність на зовнішньому ринку, вплив на внутрішній ринок та інше;

♦ науково-технічна - про досягнення науки і техніки, винаходи, наукові розробки та дослідження, ноу-хау, патенти, ліцензії тощо;

♦ статистична - про динаміку кількісних та якісних змін в економіці (в основному на рівні народного господарства країни, галузі, регіону);

♦ соціальна - про зайнятість населення, розміри допомоги безробітним, їх кількість, рівень професійної підготовки та структуру, зростання цін на споживчі товари тощо;

♦ правова - про систему і джерела права, юридичні факти, правові відносини, правопорядок, правопорушення та боротьбу з ними;

♦ довідково-енциклопедична - словники, довідники, енциклопедії тощо;

♦ масова - газети, журнали, радіо, телебачення, кіно, відео тощо.

Останнім часом вплив інформаційних технологій на сучасне суспільство настільки великий, що говорять про інформаційний вибух і навіть про інформаційну революцію, порівнюючи її з промисловою революцією, яка призвела до корінного перетворення людського суспільства.

Інформатизація - це процес якісного перетворення інформаційної сфери суспільства на основі забезпечення повного використання достовірних, вичерпних і своєчасних знань в усіх сферах людської діяльності. Серцевиною інформатизації є інформатика як синтез двох вихідних термінів - інформація та автоматика.

Під інформатикою (англ. informatics) розуміють:

1) комплекс засобів автоматизованої техніки і технології;

2) інфраструктурну галузь економіки як сферу автоматизованого опрацювання та використання інформації;

3) галузь наукового знання, що вивчає процеси створення і передачі інформації та її автоматизованого опрацювання.

Інформатизація суспільства можлива лише на основі розробки і реалізації відповідної програми, що потребує величезних трудових, фінансових і матеріальних ресурсів. В Україні розроблена і діє Національна програма інформатизації.

Інформація є своєрідним товаром, що продається і купується на відповідному ринку.

Ринок інформації - це сегмент ринку, що задовольняє потреби ділових кіл і населення в економічній, науково-технічній, фінансовій, комерційній та інших видах інформації.

Сукупність дій, спрямованих на задоволення таких потреб, становить інформаційну діяльність.

Інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.

Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення, передача і зберігання інформації. Підготовкою і наданням інформаційних продуктів та послуг займаються спеціалізовані інформаційні фірми.

Проблема інформації у загальному випадку розділяється на два моменти - збір необхідної інформації та доведення її до споживача. Відповідно до цього і постачальники інформаційних послуг можуть бути двох видів.

Перші - це фірми, що спеціалізуються на зборі інформації, тобто такі, що створюють бази і банки даних. Відомості, які збирають вони, можуть бути трьох типів:

♦ "короткотривалі", тобто поточні ціни, біржові котировки, курси валют тощо;

♦ повідомлення про події та їх аналіз;

♦ довідкові відомості (інформація про фірми, ретроспективна інформація про ринки тощо).

Другі - це фірми, що спеціалізуються на інформаційному обслуговуванні, тобто надають доступ до відомостей на комерційній основі. Такі фірми іноді називають оперативними інформаційними службами.

Чіткої межі між двома видами постачальників інформаційних послуг немає, тому що багато фірм з другої групи поставляють ними ж зібрану інформацію. Обсяги відомостей, що збираються, величезні. Причому збирають їх не для простого накопичення, а для подальшого цілеспрямованого поширення та видачі за запитом. Тому відомості треба зберігати так, щоб було легко знайти необхідне. Бібліографічні описи та інші "паперові" технології були відомі давно. А у 1951 році П. Баглі висловив ідею застосування комп'ютерів для цих потреб і у 1954 році вже були здійснені перші демонстраційні сеанси. Згодом споживач інформації і комп'ютер розділилися у просторі. Фізично бази даних знаходяться у певному місці, а для доступу до них використовуються комунікаційні мережі (наземні та супутникові). З'єднувальною ланкою на ринку інформаційних послуг є державні організації та приватні фірми - власники засобів телекомунікації. Трансконтинентальні масштаби поширення створених ними комп'ютерних мереж забезпечуються внаслідок використання системи абонування, що аналогічна звичайному телефонному зв'язку. Нарівні з трансконтинентальними комп'ютерними мережами (Internet, Fidonet та іншими) майже в усіх країнах Заходу існують національні мережі, що мають вихід за кордон. На Заході існує багато фірм, що надають інформаційні послуги. Головні позиції як зі збору, так і з надання економічної, фінансової, правової інформації та світових новин посідає, насамперед, концерн Dow Jones, а також фірми Dun & Bradstreet, Capital Market Report, CompuServe, America On-Line та інші.

В Україні, як і в інших країнах, інформаційні фірми можуть запропонувати такі послуги:

♦ відомості про запити тисяч інших партнерів;

♦ ціни на міжнародних та внутрішніх біржах;

♦ ринкові, державні та комерційні ціни на продовольство, промислову продукцію і товари народного споживання у різних містах України, а також можливість доступу до інших інформаційних ресурсів;

♦ оперативне розміщення і публікація рекламних оголошень у періодичній пресі;

♦ передача комерційних та виробничих пропозицій в усі області України і більше ста регіонів Росії, Білорусі, Молдови та інших країн;

♦ прямий зв'язок "виробник-покупець" без посередників, . точні адреси та відомості про товар;

♦ доступ до баз даних мереж міжрегіонального міжгалузевого обміну комерційною інформацією (Relcom та інші);

♦ доступ до баз даних законодавчої та нормативної інформації України;

♦ режим електронної пошти;

♦ реклама розробок, продукції та послуг через абонентів комп'ютерної мережі.

З метою задоволення інформаційних потреб органи державної влади та органи місцевого самоврядування також можуть створювати інформаційні служби, мережі, бази і банки даних. Порядок видачі інформації такими службами визначається Кабінетом Міністрів України.

14.1. Загальні положення
14.2. Засоби та носії інформації
14.2.1. Засоби масової інформації
14.2.2. Засоби зв'язку
14.2.3. Засоби комп'ютерної техніки
14.2.4. Комп'ютерні мережі
14.2.5. Носії інформації
14.3. Документи та діловодство
14.4. Збір і захист інформації
Розділ IV. Регулювання ринку