Естетика - Газнюк Л.М. - Основні категорії естетики

Отже, естетична думка в розумінні прекрасного пройшла довгий еволюційний шлях. У процесі історичного функціонування в культурі виробилася ціла система принципів, на яких ґрунтувалося мистецтво в тому або іншому культурно-історичному ареалі (мається на увазі мистецтво європейсько-середземноморського ареалу в історичному інтервалі від Древнього Єгипту до євроамериканського мистецтва XX ст.). Класична естетика виявила цю систему основних категорій та художніх принципів мистецтва, що складали його базу протягом кількох тисячоліть.

Основні категорії естетики

Термін "категорія" вживається для визначення найбільш узагальнених, фундаментальних понять, в яких відображається історія процесу освоєння суспільством реальності за законами краси. Отже, категорії естетики - це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали, естетичні міркування, судження, що виступають мірилом людських почуттів. Категорії естетики історично змінюються і розвиваються, відображаючи певні етапи у розвитку людського пізнання. Звернемося до розгляду конкретних категорій класичної естетики,

Прекрасне є центральною категорією естетики, це найвища естетична цінність, яка демонструє уявлення людини про досконалість, це основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. Тобто, прекрасним для людини є все те, в чому вона знаходить досконале, бажане, гармонійне, безкорисливе. Саме тому, прекрасне - особливий вимір людини, пов'язаний з її самореалізацією і самоутвердженням у своїх родових якостях, цілісному функціонуванні, вільному виявленні своїх сил.

Якщо зробимо невеличкий історико-філософський екскурс, то знайдемо багато цікавих ідей стосовно даної категорії. Наприклад, Платон чітко не визначає прекрасне, проте воно для нього -- це передусім дещо надзвичайно об'ємне за своїм змістом, це "сутність", це "ідея". У своїх діалогах Платон намагається визначити якомога більше ознак прекрасного, водночас розробляє своєрідну "сходинку краси": спираючись на людські почуття, краса "рухається", від краси окремих тіл до ідеї красивого тіла взагалі, від тілесної краси до краси духовної. Існують і більш високі ступені краси - краса законів і, нарешті, краса чистого знання. Отже, Платон намагався розкрити розвиток такого складного поняття, як "прекрасне", від нижчої тілесної краси до краси вищої - абсолютної. Аристотель намагався визначити прекрасне як універсальну категорію, що охоплює усі сфери життя людини. Він, дійсно, підійшов до розуміння прекрасного як буття, як існування і через таке широке визначення розглянув специфіку вияву прекрасного в природі, в мистецтві, красу математичних вимірів і красу людського тіла, красу думок, почуттів, вчинків тощо. Ще один важливий аспект роздумів філософа пов'язаний з ототожненням прекрасного і блага, а благо володіє, за Аристотелем, самоцінністю. Проте він не обмежується ототожненням прекрасного з благом, а співвідносить його з чуттєвими здібностями людини, із здатністю певних Предметів і явищ викликати відчуття задоволення, насолоди. На думку Л.Б. Альберті, краса - це щось значно більше, ніж конкретні елементи, які складають будь-який предмет, краса як певний рівень прекрасного - це гармонія. Цікавими є погляди англійського естетика А. Шефтсбері, який запропонував розглядати красу як єдність трьох видів. Краса мертвих форм (каменю, металу) - це найпростіший і найнижчий вид краси. На другому рівні, більш високому, формується другий вид краси - краса форм, що здатні породжувати інші живі форми. До цього виду краси слід віднести красу, яка створює мистецтво. Шефтсбері досить високо оцінює митця, називає його "віртуозом". Спираючись на красу, створену "віртуозом", людина, на думку філософа, опановує третій -- вищий - вид краси, адже вона сама є чудовим архітектором матерії і може мертвим тілам надати форму й образ власними руками. Однак те, що влаштовує розум і надає їм образ, містить у собі всю красу, яку надавали образу всі ці "розуми". І. Кант, наприклад, пов'язував прекрасне із здатністю судження смаку. При цьому він підкреслював значення суб'єктивного чинника та розглядав прекрасне не тільки як якість предмета, об'єкта, а і як відношення суб'єкта до об'єкта. Таким чином, зазначена категорія, дійсно, є центральною для естетики та має велику історію.

В естетиці існує декілька моделей розуміння прекрасного:

o Прекрасне розуміють як втілення Бога (абсолютної ідеї) у конкретних речах чи явищах.

o Джерелом та витоком прекрасного є сама людина, її духовний світ.

o Прекрасне - це природний прояв об'єктивних якостей явищ дійсності, найбільш близький до їх природних особливостей.

o Прекрасне - це співвідношення об'єктивних особливостей життя з людиною як мірою краси.

o Прекрасне відтворюється у процесі поєднання об'єктивних якостей із суб'єктивним сприйняттям людини, але в якості необхідного повинен бути присутнім збіг об'єктивно існуючих якостей дійсності з уявленням про досконалу річ, явище тощо.

Далі звернемося до проблеми особливостей прекрасного як естетичної категорії. Отже, особливості прекрасного зводяться до наступного:

o прекрасне має об'єктивну основу, що відбилась у так званих законах краси: законах гармонії, симетрії, міри;

o воно має конкретно-історичний характер;

o уявлення про прекрасне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, тобто від її способу життя;

o ідеал прекрасного визначається також особливостями національної культури;

o суб'єктивне розуміння прекрасного зумовлене рівнем індивідуальної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку.

Наступна категорія - потворне - протилежність прекрасного, його антипод. До потворного відносять усе те, що виступає як антицінність і не відповідає людській сутності. Ця категорія пов'язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії і відображає неможливість або відсутність досконалості.

Піднесене - категорія естетики, яка відображує сукупність природних, соціальних та художніх явищ, що є унікальними по своїй природі, і виступають як джерело глибокого естетичного переживання. Якщо прекрасне несе в собі людську міру, то піднесене - це перевищення міри, тобто піднесене - це те, що вражає людське уявлення силою або масштабом свого прояву. Це естетична категорія, яка виражає сутність явищ, подій, процесів, які мають велику суспільну значущість, які впливають на життя людини, на долі людства. Події і явища, що оцінюються як піднесені, естетично сприймаються людиною як протиставлення всьому приземленому, примітивному, буденному. Піднесене викликає в людини особливі відчуття і переживання, які піднімають її над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї. Піднесене тісно пов'язане з прекрасним, також виступаючи втіленням естетичного ідеалу.

Низьке - категорія естетики, яка відтворює негативні явища дійсності особливості суспільного та індивідуального життя, які викликають у людини відповідну (негативну) естетичну реакцію (презирство і зневагу). Низьке на противагу піднесеному є буденним, звичайним. Але це не уся звичайна реальність, це гірша, нижча її частина.

Трагічне - це категорія, що відображує діалектику свободи та необхідності, втілюючи найбільш гострі життєві протиріччя між необхідністю чи бажанням, та неможливістю їх здійснення. В центрі трагічного - конфлікт між тим, що людина може (необхідність), і тим, чого вона бажає (свобода), або ж між тим, що людина має (обов'язком) і чого хоче (бажанням). Тобто конфлікт між прагненнями різного рівня - особистими та соціальними.

Естетична думка XX століття активно розробляє проблему трагічного. При цьому йдеться не про якусь країну або про конкретну практику мистецтва. У поняття трагічного починають вкладати глибокий філософський, моральний зміст. Трагічне аналізується в широкому контексті загальних смисложиттєвих проблем, проблем майбутньої людської цивілізації.

Комічне - результат контрасту, розладу, протистояння прекрасного потворному, низького - піднесеному, внутрішньої пустоти - зовнішньому вигляду, що претендує на значущість. Комічне, як і будь-яке естетичне явище є соціальним. Воно перебуває не в об'єкті сміху, а в тому, хто сприймає протиріччя як комічне. Комічне пов'язане із загальною культурою людини.

Комічне як жанр мистецтва, хоч і виникло в умовах античності, згодом розвивалося неоднозначно. Адже для створення високохудожньої комедії, митець повинен мати випереджаюче мислення в сучасних йому умовах побачити і явища, які гальмують суспільний розвиток, створюючи людські стосунки, руйнують мораль. Кожна справжня комедія, по суті, формує ідеал і систему прогресивних цінностей, критикуючи все те, що заважує її утвердженню.

Традиційно виділяють наступні форми комічного: 9 гумор (використання дотепності та гри слів);

o сатира (критика недоліків, суперечностей);

o іронія (прихований сміх, замаскований серйозною формою);

o сарказм ("зла іронія", що має руйнівну силу).

Розглянуті естетичні категорії відтворюють найважливіші процеси естетичного ставлення людини до дійсності.

Основні принципи мистецтва. Мистецтво є унікальним феноменом конкретно-почуттєвого вираження реальності, що не піддається ніяким іншим формам і способам вираження. Специфіка цього вираження виявляє себе у головних принципах мистецтва.