Історія української преси - Животко А.П. -
ВІД ВИДАВНИЦТВА

Затяжні економічні негаразди чи не найбільше позначилися на духовній сфері життя нашого суспільства. Зосібно, на такій важливій ділянці національного, духовного відродження, яким завжди було і є українське книговидання.

Гарна, добротно видана українська книга стала сьогодні, на жаль, малодоступною для переважної більшості наших співвітчизників. Тому, за винятком хіба що навчальної літератури, невпинно падають з року в рік наклади всіх інших видань. З цієї ж причини призупинився й процес повернення народові безцінних книжкових раритетів, які багато десятиліть ідеологи тоталітарного режиму тримали "в apeштi" у бібліотечних сховищах так званих спецфондів. Бо такі книги спонукали народ думати, піднімали його з колін, пробуджували самовідчуття й національну гідність.

Книга, яку Ви тримаєте в руках, шановний читачу, також потрапила була свого часу в розряд заборонених і чекала слушного часу більш ніж півстоліття.

Ідея її перевидання в Україні належить Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, яку підтримали Національна спілка журналістів України, зокрема її голова Ігор Лубченко, та Державний комітет інформаційної політики України в особі першого заступника голови, доктора наук Григорія Хоружого, а також Бюро із співробітництва в Україні Фонду Фрідріха Еберта (керівник Вінфрід Шнайдер-Детерс).

Здійснити таке видання задумувалося методом "журналістської толоки" — за рахунок посильних внесків редакцій періодичних часописів. Це була спроба відродити своїми силами нашу давню українську традицію меценатства, зробити ще один крок до глибшого пізнання своїх духовних і національних коренів, посилення державотворчого начала в практиці сучасної вітчизняної журналістики.

Перелік редакцій і прізвища їхніх керівників, які відгукнулися на наш заклик, з вдячністю увічнюємо в цій книзі.

Редакції газет та журналів

"Урядовий кур'єр" (Михайло Сорока) "Робітнича газета" (Іван Литвин) "Демократична Україна" (Олександр Побігай) "Сільські вісті" (Іван Сподаренко) "Правда Украины" (Ольга Проніна) "Факты и комментарии" (Олександр Швець) "Українське слово" (Михайло Сидоржевський) "Хрещатик" (Геннадій Кириндясов) "Праця і зарплата" (Віталій Адаменко) "Одеські новини" (Віктор Василець) "Зоря Полтавщини" (Леонід Думенко) "День" (Лариса Івшина) "Право України" (Олександр Святоцький) "Київська правда" (Іван Чумак) "Зеркало недели" (Володимир Мостовий) Редакційно-видавнича фірма "АТОЛ ПРЕС" (Анатолій Кацай)

Інформаційні агенції та телерадіокомпанії

ДІНАУ (Олександр Савенко) УНІАН (Михайло Батіг) Київська регіональна телерадіокомпанія (Віктор Пасак)

Видавництва та товариства

Видавництво "Преса України" (Володимир Олійник) Хмельницьке міське Товариство української мови "Просвіта"

(Зоя Діденко) АТ "ВІПОЛ" (Олександр Бернштейн)

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Сучасна українська журналістика, мережа якої на нинішньому непростому етапі державотворення все ще перебуває в стадії становлення, має давні й потужні витоки. Останніми роками завдяки ряду перевидань заборонених раніше праць з історії вітчизняної культури, а також праць сучасних учених-журналістикознавців і наші студенти, і журналісти-практики мають все більше можливостей глибше пізнавати ці витоки, гідно поціновувати їх і спрямовувати їхній добротворчий потенціал у практику своїх засобів масової інформації.

Однак і досі бракує фундаментального, синтезованого дослідження, в якому б об'єктивно і всебічно висвітлювалася багатогранна, сповнена драматизму й динаміки, злетів і падінь, знахідок і втрат, позбавлена усіляких ідеологічних нашарувань І упереджених фальсифікацій історія вітчизняної журналістики. Це той, за влучним висловом Івана Огієнка, не виораний досі обліг, наполегливої роботи на якому його чесним і небайдужим ратаям ще вистачить на багато літ.

Без перебільшення можна ствердити, що "Історія української преси" Аркадія Животка достойно й відчутно заповнює наявну прогалину. Незважаючи на те, що ця книга з таким великим запізненням повертається в Україну, значення її і сьогодні для нас важко переоцінити.

Передусім, маємо тепер чи не найповнішу картину того, які й де друковані органи виходили на українських теренах від їх зародків у козацькі часи і практично до початку другої світової війни. Якби скласти окремо назви всіх часописів — і тих, які приходили до своїх читачів десятиліттями, роками чи місяцями, і тих, чиє існування закінчувалося на першому числі, — про які згадує й розповідає автор, вийшов би навдивовиж величезний список.

Чи не в цьому — одна з характерних особливостей української журналістики: в умовах бездержавності народу, постійних утисків, обмежень і переслідувань українського друкованого слова наша преса утримувалася переважно за рахунок читачів-передплатників та небагатьох меценатів з числа національно свідомих грошовитих особистостей. Тому й мали українські часописи здебільшого короткотривалий період існування, тому й рясно сходили вони після чергового адміністративного закриття чи само припинення через брак коштів усе новими й новими назвами.

Поряд з відомими особистостями книга ця повертає десятки, сотні досі не знайомих читацькому загалу імен журналістів, редакторів, видавців, авторів, просто небайдужих до долі України представників різних соціальних прошарків і професій, які глибоко були переконані у великій просвітній силі друкованого слова й служили цій справі, незважаючи на загрози втрати роботи чи арешту. Свідченням цьому — іменний покажчик до цієї книги, який цілком доречно вирішив створити упорядник видання, професор нашого інституту Микола Тимошик.

Всі ці прізвища ретельно і сповна вдалося зафіксувати авторові книги, бо волею долі йому пощастило стояти біля витоків Українського історичного кабінету у Празі, де за підтримки чеського уряду напередодні другої світової війни було зібрану чи не найбільшу в світі колекцію українських книг і періодичних видань.

Саме завдяки цій обставині Аркадій Животко описав і прокоментував для історії українську діаспорну періодику — практично все, що друкували українською мовою наші земляки, розкидані волею соціальних і політичних обставин в різних країнах Європи, Америки і Австралії. Це те, чого жоден з наших вітчизняних дослідників об'єктивно не зміг та й не зможе зробити в майбутньому.

З розумінням поставмося ж до деяких неточностей і неминучої в таких випадках неповноти, про що зауважує в своєму історико-біографічному нарисі та примітках упорядник видання. І з вдячністю та захопленням за достойно прожите життя й невтому працю заради української справи згадаймо ім'я Аркадія Животка — громадського діяча, ученого, журналіста і патріота.

Безумовно, що Животкова "Історія української преси" дасть для сучасних дослідників значний матеріал для подальших наукових пошуків, а читачам, і не лише студентам -журналістам, — цікавий, повчальний і переконливий матеріал з історії вітчизняної культури, складовою якої є друковане слово.

Анатолій Москаленко, директор Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка

Українська преса суттєво сприяла збереженню та утвердженню культурної самобутності українського народу в часи, коли Україні було відмовлено у власній державі.

Інтерес до історії української журналістики в наш час є часткою процесу відновлення історичної пам'яті, який спостерігається в Україні після здобуття державного суверенітету і який сприяє формуванню і зміцненню української національної свідомості.

Книга, що пропонується увазі читача під назвою "Історія української преси", була написана в Німеччині. її автор — український учений Аркадій Животко, який читав курс лекцій з цієї теми в Мюнхенському українському технічно-господарському інституті.

Аркадій Животко був одним з тисяч позбавлених місця українців (displased persons), які наприкінці другої світової війни опинилися на півдні Німеччини. Саме українським емігрантам — письменникам, ученим, митцям, громадським та політичним діячам — ми завдячуємо тим, що українська література, а також українська журналістика поширилися по всьому світі.

Перше видання наукової праці Аркадія Животка в Україні є наслідком архівних пошуків у Мюнхені доктора Миколи Тимошика з Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Бюро із співробітництва в Україні Фонду імені Фрідріха Еберта підтримало ідею опублікувати "Історію української преси" для того, щоб повернути її українському читачеві.

Нехай демократичні традиції української журналістики, про які писав Аркадій Животко в своїй "Історії...", знайдуть своє поширення і збагачення в засобах масової інформації незалежної України.

Вінфрід ШНАЙДЕР-ДЕТЕРС, Керівник бюро Фонду Фріцріха Еберта в Україні

ПЕРЕДНЄ СЛОВО
АРКАДІЙ ЖИВОТКО ЯК ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ЖУРНАЛІСТ І УЧЕНИЙ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ
Початки періодичної преси
Зародки української преси
Народження преси на українським землях
Народження української преси. Історичне тло
Початий української преси на східноукраїнських землях. Її характеристична риса. Мовний характер української преси
Програма перших українських часописів
Перші українські часописи на східноукраїнських землях. Піонери української журналісти. "Украинский Вестник"