Історія української преси - Животко А.П. -
Реакція 1851 р. Розвиток так званого москвофільства

На східноукраїнських землях в українському суспільстві, на світанку народження української преси, мовного питання, власне, не існувало. Коли ж на сторінках часописів і порушувалася справа мови, то лише як вияв змагання за рідну мову проти сторонніх національних чинників та політики російського уряду. Інакше сталося на західних українських землях. Довший час мовна справа, мовна боротьба в самому українському суспільстві займала сторінки часописів, відсовуючи набік часом дуже пекучі справи національно-політичного характеру. Була це, як казав І. Франко, "азбучна війна" в українському суспільстві. Вилилася вона в поділ суспільства на три табори, які дали представникам польської політичної ради відому зброю — "divide et impera" (поділяй і пануй). На початку цієї війни виявилося три наступні течії:

- народної української мови;

- староруської і церковнослов 'янської;

- російської (чи московської) літературної мови.

З бігом часу з другої течії витворилося так зване "язичіє", цебто мішанина з мов церковнослов'янської, московської, польської, подекуди мадярської (Закарпаття) та місцевих говірок (локалізмів). Пізніш це "язичіє" почало відігравати роль прикривки в пропаганді, культивуванню російської (московської) літературної мови, що створило цілу течію культурного і політичного так званого москвофільства з його безоглядним поборюванням українського народно-культурного розвитку.

Початки активізації цієї течії можна помітити вже на початку 1849 p., а розвиток припадає на добу політичної реакції. Упродовж десяти років вона всіма засобами намагається поборювати кожний вияв українського національного руху та підбити широкі маси населення під свій вплив.

Центром цієї акції стає останній з членів "Руської трійці", що забувши дану за життя Маркіяна Шашкевича обітницю, йде на послуги російським культурним і національно-політичним інтересам. Був це Яків Головацький. Створюється гурток людей, захоплених ідеями російського історика Погодіна, який під гаслом "русскости" ширив думки єдності української нації та її культури з російською чи московською.

"Отаманом" цього гуртка людей, як сам себе назвав, став згадуваний вже галицький історик Д. Зубрицький.

У практичній діяльності з 1850 р. висунувся брат Якова — Іван Головацький. Нав'язавши ближчі зв'язки з агентами російського уряду за кордоном — протоієреєм о. Раєвським у Відні і Родолинським у Будині (Будапешті), він вже з початку 1850-х років, коли став редактором "Вестника", і упродовж цілого десятиліття сумлінно виконував роль зв'язкового між згаданим гуртком і осередком російської (московської) пропаганди, яким був дім о. Раєвського.

Реакція 1851 р. Розвиток так званого москвофільства

З реакцією 1851 р. на арену галицько-українського життя виступила ціла низка активних діячів москвофільського руху. Серед них, крім згадуваних вже Я. Головацького та Д. Зубрицького, здибуємо і тих, що в часи "весни народів" (1848—1849) поставали були в ряди провідників українського національного руху. Одним із перших був тут колишній видавець і редактор часописів "Новини" та "Пчола" — І. Гушалевич. Тут же зустрічаємо Б. Дідицького з його захистом так званого "книжнаго язика", спільного для всіх "русів", та інших.

Були це люди, виховані переважно на почутті погорди і відрази до всього народного, українського, їх ідеалом і провідником був Д. Зубрицький з поглядом, висловленим ним 1855 р. такими словами:

"Є таємні злочинці, або, скоріш низькі неуки, що досі жили в лінощах, нехтували всякою наукою власної мови, що вживали чужої мови, прислухалися тільки простонародній і власних слуг та робітників, і що тепер хочуть, щоб ми писали свою історію місцевою говіркою галицької черні. Дивна вимога! Історії пишуться для освіченої класи народу. Для простолюддя досить молитовника, катехізису та Псалтиря".

Звідси той ґрунт, на який стали москвофіли, характер якого можна визначати такими рисами:

1) Погорда до свого народу в його масі, як до нижчої суспільної верстви, а тим самим і погорда до його мови;

2) Бажання відмежувати себе від цієї суспільної верстви, а для того — зречення своєї народності та перехід до одної з пануючих із прийняттям її мови і культури, або бодай витворення спеціальної мови, що відрізняла б їх від українських народних мас і наближала до пануючих (в даному випадку — "язичіє"). Отже, нехіть, а часто й ненависть до всього, що несе в собі національні українські ознаки.

Польські змагання. Намісник Голуховський та його роль
Представники народного українського напряму проти так званого москвофільства в пресі
"Зоря Галицька". Її редактори. Її характер і доля
Журнал "Лада" С. Шековича. Відгук на нього українського суспільства
"Зоря Галицька" за редакцією С Шеховича
Зміна в напрямку "Зорі Галицької" й москвофіли
Занепад "Зорі Галицької" та її остаточне припинення
С. Шехович і "Семейная Библіотека"
Іван Раковський та його органи
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. РОКИ 1860 - 1880
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru