Історія української преси - Животко А.П. - "Слово" на послугах російських державно-політичних чинників. Розвиток москвофільства в пресі

Відкривши своє справжнє обличчя, "Слово" опинилося в невигідному матеріальному становищі, позбавившись поважної кількості передплатників. До того ж 1875 р. митрополит Сембратович заборонив був духовенству мати і читати цей часопис, як також з тим же звернувся він і до всіх парафіян. Внаслідок цього зацікавлені в існуванні "Слова" російські політичні урядові чинники порушили справу про признання йому субсидії. Порушив це 1875 р. начальник Варшавської жандармської округи генерал П. Оржевський у листі до шефа жандармів Потапова.

"Взявши на увагу, — писав він у лютому 1875 р., — що газета "Слово"... єдиний за кордоном руський орган друку, що виявляє симпатії до Росії і правое л а вія, чи не буде завгодно Вашим властям визнати доцільним призначити редакції цієї газети таємну грошову субсидію?".

На цей раз пропозиція успіху не мала. Але через рік справу було поставлено в так званій Юзефовичевській Комісії — "для пресечения украинофильской пропаганды". На підставі доповіді Юзефовича і думки Головного управління в справах друку комісія винесла таку мотивовану ухвалу (скорочено):

"Нарада признала одноголосно, що теперішній рух українофілів є небезпечним явищем, що не може бути далі терпимий,... визнаючи важливість і значення цієї справи, (нарада) визнала необхідним по можливості протидіяти українофільському напрямку, який проявляється в друках в Галичині, що є ніби опорною точкою і підвалиною для наших київських українофілів. Єдиним надійним засобом для осягнення вищезазначеної мети може бути підтримка нашим урядом якогось орган у-друку, що видається в Галичині... За спільним переконанням усіх, що взяли участь в нараді, слід було б з огляду на це дати підтримку галицько-руській газеті "Слово"...

Генерал Потапов звернувся до Юзефовича із запитом, в якому саме розмірі він вважає потрібним дати допомогу та яким шляхом і через кого мусила б вона висипатися.

М. Юзефович подав суму в розмірі 2.000 гульденів річно. "Передачу ж цієї субсидії, — писав він у відповіді, — я вважаю найзручнішим доручити нашому Віденському посольству, і йому не тяжко буде знайти для того приватний шлях, наприклад, через о. Раєвського, до якого міг би в певний час зголоситися той, хто має субсидію дістати".

Наслідком всього цього "Слово" дістало субсидію від російського уряду в розмірі, що його вказав Юзефович. Пізніше була вона змінена на 6.000 гульденів річно. Крім цієї субсидії редакції "Слова" була призначена і виплачувалася допомога від російського міністерства освіти в розмірі 500 гульденів річно, як також діставала вона допомогу ще й від Київського слов'янського комітету.

Так було до половини 1887 p., коли "Слово" перестало виходити. Субсидія перейшла до спритніших людей. Одним із них був Осип Марков, що видавав у Львові двотижневик "Пролом" (1880—1882) з додатком "Вече" — "Новий Пролом" (1883-1887), "Червоная Русь" (1888-1891), а потім "Галицькая Русь". З 1883 р. почав він же видавати часопис "Галичанин", що виходив і по смерті О. Маркова — аж до кінця 1918 р.

Побіч "Слова" в шістдесятих роках минулого століття почали з'являтися й інші подібні йому часописи. Одні з них менш рішучі, другі більш виразні. Досить згадати тут хоча б такі як "Дом и школа" І. Гушалевича, "Неделя", яку 1865 р. починає видавати згаданий співробітник "Слова" М. Попель, "Учитель", що виходив з 1869 р. за редактора М. Клемертовича з додатком тижневика для дітей під назвою "Ластівка" (1869-1881). З 1875 р. "Ластівка" стає самостійним часописом для молоді і появляється двічі на місяць. З дальших органів — "Боян" В. Стебельського у Львові, в якому друковано твори І. Аксакова, кн. Вяземського, Державша, М. Лєрмонтова, О. Пушкіна, Сологуба, Тютчева, Хомякова. Подібного ж роду — письмо для красунь під назвою "Русалка" — знову-таки за редакцією С. Шеховича у Львові, "Русская Рада" та "Голос Народа" в Коломиї і інші.

Та визначнішим серед усіх них, побіч "Слова", стала "Наука" І. Наумовича, що в 1871-1886 pp. виходила в Koломиї і Львові, як місячник для народу. Потім виходила вона під різними редакціями у Відні (1896-1901), у Чернівцях (1902), з 1906 р. знову у Львові. У перших роках виходив цей часопис доволі чистою, доброю народною мовою з багатим різноманітним змістом, з якого однак виразно пробивався дух царомосквофільства. Змальовувала "Наука" Московщину і тамтешнє життя найпривабливішими фарбами, далекими від дійсності. Ось, наприклад, один із таких малюнків: "Отякбисте, — писала "Наука", — заїхали до Росії, і якби-то пустилися в край глибше, то чим ближче до Москви, тим багатший народ і села дуже красні і багаті... В хатах всередині там так, як у нас в панських покоях... а вельможі, селяни і салдати живуть там, як брати"...

Так змальовувала "Наука" Московщину. Образок гідний більше сторінок сатиристично-гумористичного часопису "Страхопуд" Ливчака, що 1863 р. почав виходити у Відні і з перервами виходив до половини 1860-х років, перенесений до Львова.